Правовий статус некомерційних суб’єктів господарювання

      Аналізуючи історію виникнення некомерційних суб’єктів господарювання ми також повинні враховувати і досвід країн дальнього і ближнього зарубіжжя. Найпрогресивніша течія у сучасних правових системах країн – це створення єдиного нормативного акту, який би регулював діяльність всіх відомих для країни на сучасний стан некомерційних суб’єктів гоподарювання. За таким шляхом пішли як і далекі від нас Сполучені Штати Америки, так і близька нам у культурному і правовому аспектах, Російська Федерація (Федеральный закон "О некоммерческих организациях" от 12.01.1996).

   Україна , як сучасна держава робить хоч і не досить, решучі, але впевнені кроки в напрямку розробки єдиного нормативного акту для єфективного правового регулювання некомерційних оррганізацій. Одним з таких кроків стало прийняття проекту Закону України « Про некомерційні організації». 

2)Поняття і ознаки некомерційної господарської діяльності. Критеріїрозмежування комерційної і некомерційної господарської діяльності.

              Господарську діяльність, як складне економіко – правове поняття, вчені умовно розділяють на комерційну (підприємницьку) та некомерційну, що знайшло своє відображення в Господарському кодексі України (статті. 42, 52).

           Комерційний сектор є основою економічної моделі країни, (свого роду базою економіки, господарства), однак це не заперечує  існування некомерційного сектору, основою якого є некомерційні суб’єкти господарювання. Незважаючи на те, що з першого погляду вплив некомерційного сектору на економіку країни здається непомітним, але навіть якщо повністю відкинути економічну (комерційну) користь некомерційних суб’єктів господарювання, їх значення полягає в досягненні соціальних результатів, без яких неможливе ефективне існування сучасної правової  держави.

                Проблема визначення такого комплексного поняття, як некомерційна господарська діяльність, потребує аналізу та порівняння понять комерційної та некомерційної діяльності, які пропонуються науковцями та визначені законодавцем. Доречним буде відзначити, що серед юристів-правознавців немає єдиної думки щодо поняття „некомерційна господарська діяльність”. На законодавчому рівні некомерційне господарювання визначене як  самостійна, систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку [15,c. 240]

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання державного та комунального секторів економіки в галузях (видах діяльності), в яких заборонено підприємництво, на підставі рішення відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватись також іншими суб’єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності в формі підприємництва заборонено законом. При цьому окремо зазначається, що некомерційна діяльність заборонена заборонена органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам.(ч.2, 3 ст. 52 ГК).

              Слід враховувати, що на суб’єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги про регулювання господарської діяльності з урахуванням властивостей неприбуткового характеру їх діяльності ( ч.1 ст. 54 ГК). Однак у будь - якому випадку  суб’єкт некомерційної господарської діяльності  повинен забезпечити належні умови праці найманих працівників, оплату їх праці не нижче мінімального розміру, і забезпечити інші  соціальні гарантії, що містяться у законі.

              Як можемо бачити із аналізу поняття некомерційної господарської діяльності, законодавець виділяє наступні її ознаки:

1)     Самостійність;

2)     систематичність;

3)     спрямованість на досягнення економічних, соціальних та інших результатів;

4)     відсутність мети одержання прибутку в якості основної;

заборона на розподіл прибутку між учасниками.

1) Самостійність;

              Ознака самостійності здійснення некомерційної господарської діяльності полягає в тому, що  суб’єкти господарювання  мають право без обмежень здійснювати будь – яку діяльність, яка не заборонена законом. Гарантією цього принципу виступає заборона незаконного втручання та перешкоджання господарській діяльності (як комерційній, так і некомерційній) суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду [52,c. 125]

2) Систематичність.

              Аналізуючи ознаку систематичності, слід відзначити, що на сьогоднішній день немає чітких критерієв того, що слід розуміти під „системой”, або „систематичністю” здійснення некомерційної господарської діяльності. Більш-менш чітка позиція з цього приводу висловлюється відносно комерційної (підприємницької) діяльності, згідно з якою систематичною комерційною діяльністю вважається виготовлення, продаж товарів, надання послуг, яка здійснюється більше чотирьох разів на протязі календарного року. Такий висновок можна зробити, виходячи із змісту ст. 1 Декрету КМУ „Про податок на промисел”. Вважаємо, що за аналогією до некомерційної господарської діяльності також можна застосувати вищезазначений критерій систематичності.

3)              Спрямованість на досягнення економічних, соціальних та інших результатів.

              Безумовно головною  метою  діяльності некомерційних організацій є досягнення соціального результату, під яким слід розуміти суспільно корисну діяльність(благодійність, спонсорство, підтримку культури та спорту і т. і.)

До „інших” результатів також можна віднести діяльність щодо охорона здоров’я, надання соціальних послуг та підтримку соціально вразливих верств населення, допомогу у забезпеченні продовольчими продуктами, підтримку науки, підтримку некомерційних засобів інформації, мистецтва, освіти, попередження та ліквідацію наслідків стихійних лих та інших катастроф, підтримку місцевих соціальних програм і т.і. [40 c.3 ]

              Вищезазначений перелік  міститься у проекті Закону України «Про непідприємницькі організації». На нашу думку він є об’єктивним і максимально повним. Більшість перерахованих цілей мають у своєму складі слово «підтримка» - адже саме призначення некомерційного сектору у державі полягає в підтримці соціально незахищених верств громадського суспільства.

              Під економічним  результатом  взагалі слід розуміти одержання прибутку некомерційними організаціями, який є необхідним для їх існування та здійснення своєї основної (некомерційної) діяльності, адже існувати тільки на членські внески та пожертвування некомерційна організація неспроможна. Проте, щоб уникнути непорозумінь з приводу цього критерію, не слід змішувати мету та результат некомерційної господарської діяльності. У процесі своєї діяльності суб’єкт некомерційного господарювання може одержувати і одержує прибуток. Проте цей прибуток не є основною метою діяльності некомерційного суб’єкту господарювання. Інакше кажучи, цей прибуток – це додаткові певні матеріальні блага, які некомерційний суб’єкт господарювання може отримати в процесі  досягнення своїх первинних і головних результатів.

На нашу думку досягнення економічного результату є факультативною ознакою некомерційної діяльності, який забезпечує матеріальне підґрунтя для соціально корисної діяльності некомерційних організацій.

              4) Відсутність мети одержання прибутку в якості основної.

              Відсутність мети одержання прибутку автоматично не означає його фактичного неотримання некомерційними суб’єктами господарювання. Некомерційні організації можуть його отримувати, однак одержання прибутку, по-перше не є основною метою діяльності некомерційних суб’єктів господарювання, по-друге він не може розподілятись між його засновниками, а спрямовується на здійснення основної(некомерційної) діяльності (тобто він повинен спрямовуватись на цілі, які  вказані в статуті некомерційної організації). За порушення цих норм встановлено юридичну (в тому числі і кримінальну) відповідальність.

              За загальним правилом некомерційним суб’єктам господарювання забороняється розподіляти чистий прибуток від господарьскої діяльності між окремими особами (членами, посадовими особами, директорами, а також іншими тісно пов’язаними з ними фізичними і юридичними особами), які внаслідок свого статусу можуть скористатися ним з метою особистого збагачення. Однак законами встановлюються окремі виключення, наприклад, щодо благодійних пожертвувань бідним, стосовно справедливої винагороди за надані організацією послуги, діяльність кредитних спілок [69,c.231]

Некомерційні організації одержують прибуток за рахунок здійснення комерційної діяльності шляхом створення  для цієї мети комерційних структур.

              5) Заборона на розподіл прибутку між учасниками.

    Заборона на розподіл прибутку між учасниками, крім того, що є однією з ознак некомерційної діяльності, також виступає одним з основних критеріїв розмежування комерційної і некомерційної господарської діяльності.

     Заборона на розподіл прибутку некомерційними організаціями є необхідним елементом їх правового статусу, який покликаний забезпечити цільове використання майна цих організацій. Некомерційні організації зобов’язані свій прибуток витрачати на досягнення цілей створення організації. Вказана заборона направлена на попередження  використання податкових пільг, пільг по орендній платі, фінансової підтримки, що надається некомерційним організаціям [28,ст. 16-17]

              Некомерційні організації можуть отримувати прибуток також шляхом одержання дивідендів по акціям, прибутку на внесок від створених ними комерційних організацій. Оскільки володіння корпоративними правами згідно з господарським законодавством не є комерційною діяльністю, створення таких суб’єктів господарювання цілком природно.(ч.2 ст. 167 ГК).

                  Для якісного аналізу та розмежування здійснення комерційної та некомерційної господарської діяльності слід вичленити їх спільні та відмінні ознаки.

              Доречним буде сказати, що господарська комерційна діяльність складає основу предмета  господарсько–правового регулювання, оскільки більшість норм  господарського права присвячена  регулюванню відносин за участю комерційних суб’єктів господарювання. Також звертає на себе увагу той факт, що Господарський Кодекс України відмовляється від   громіздких понять «підприємницька діяльність», «суб’єкт підприємницької діяльності», замінюючи їх  більш  місткими поняттями «підприємництво» та « підприємець». Тим самим закріплені фактично сформовані на практиці традиції використання цих термінів [68,с.140]

              Проблема розмежування комерційної та некомерційної господарської діяльності полягає в тому, що хоча на законодавчому рівні й визначені їх поняття, однак вони досить широкі за змістом. Тому межа між цими видами діяльності досить прозора (бо обидва ці види діяльності є господарськими і тісно між собою пов’язані).

              Як випливає із аналізу діючого законодавства,  спільними рисами  комерційної та некомерційної господарської діяльності є:

              1) самостійність;

              2) систематичність;

              3)спрямованість на досягнення економічних, соціальних та інших результатів;

              Серед ознак, які відрізняють комерційну та некомерційну діяльність, можна виділити наступні:

              1) отримання прибутку в комерційній діяльності є основною метою, в некомерційній -  факультативною, тобто неосновною;

              2) заборона  розподілення прибутку між учасниками некомерційної організації;

              3) некомерційна діяльність здійснюється, як правило, некомерційними організаціями, тобто спеціальними суб’єктами (благодійними, релігійними організаціями, кредитними спілками, об’єднаннями громадян і т.і.);

              4) порядок легалізації (процедури державної реєстрації) комерційних та некомерційних суб’єктів господарювання.

              Виходячи із вищезазначеного, пропонуємо наступні критерії розмежування комерційної та некомерційної діяльності:

              1) наявність або відсутність мети одержання прибутку в якості основної;

              2) дозвіл або заборона розподіляти отриманий   прибуток  між учасниками  організації;

              3) суб’єктний склад;

              4) особливості легалізації комерційних (некомерційних) організацій.

                Основним критерієм розмежування  комерційної та некомерційної господарської діяльності, на нашу думку, є наявність або відсутність мети одержання прибутку в якості основної. Однак необхідно враховувати і ту обставину, що відсутність мети одержання прибутку автоматично ще не означає її фактичного неотримання некомерційними суб’єктами господарювання. У такому випадку додатковим відмінним критерієм для цих суб’єктів господарювання є порядок розподілу отриманого прибутку та його витрата.

      Наприклад, відповідно до ст. 4 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»  метою створення об’єднання є  забезпечення і захист прав його членів та дотримання їхніх обов’язків, належне утримання та використання неподільного  і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.