Отчет с НТФ

Порівнюючи на певну  дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин.

 

 

 

 

2.4 Формування та розподіл прибутку прибутку.

 

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток — загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій»¹.

Отримання балансового  прибутку було пов’язане з кількома напрямками діяльності підприємства (рис. 2.2).

По-перше, це основна діяльність. Її результатом  є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей  прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її визначали як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток  від іншої реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону  продукції підсобних, допоміжних і  обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов’язані з реалізацією (комісійний збір).

Структурно-логічна схема  формування прибутку підприємства представлена у додатку Д.          Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб’єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має  певні особливості залежно від  сфери діяльності суб’єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

У виробничій сфері є  особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг будуть особливості визначення прибутку від  надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три  методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:          - перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

- собівартість одиниці продукції.

- ціна одиниці продукції (ціна виробника).      Тов «Біофарм за звітний період виробляє 600 тис. од. продукції. Собівартість лікарського засобу компанії складає 47 грн. Ціна одного виробу 52 грн. Таким чином:            Прибуток від реалізації 1 од. прод. = 52 – 47 = 5 грн.     Прибуток від реалізації = 5 * 600000 = 3 млн. грн.  Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже  розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція — це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству. 

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності, окупність витрат і т. д. Вони більш повно, ніж прибуток, характеризують остаточні результати господарювання. Їхній розмір показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами.

У процесі аналізу  слід вивчити динаміку названих показників рентабельності, виконання плану  за ними і провести порівняння з  підприємствами-конкурентами. Після цього необхідно проаналізувати чинники, що вплинули на зміну рівня рентабельності, провести факторний аналіз рентабельності відносно кожного виду продукції. Рівень рентабельності окремих видів продукції залежить від зміни середньореалізаційних цін і собівартості одиниці продукції. Вплив цих чинників розраховується способом ланцюгових підстановок. Алгоритм розрахунку наступний:

• розраховується рентабельність на основі планових показників середніх цін і собівартості;
• визначається умовна рентабельність (прибуток, розрахований виходячи з фактичних цін і планової собівартості, ділиться на планові затрати);
• розраховується фактична рентабельність та визначається її зміна порівняно з плановим рівнем;
• розраховується вплив чинників на зміну рівня рентабельності:
• вплив зміни цін;
• вплив зміни собівартості.

Необхідно більш детально вивчити причини зміни середнього рівня цін і способом пропорційного ділення розрахувати їхній вплив на рівень рентабельності. Потрібно встановити, за рахунок яких чинників змінилася собівартість одиниці продукції, й аналогічним способом визначити їхній вплив на рівень рентабельності.

Такі розрахунки проводяться  за кожним видом товарної продукції, що дозволяє більш точно оцінити роботу підприємства і виявити внутрішньогосподарські резерви зростання рентабельності на аналізованому підприємстві. Дані по розрахунку рентабельності відображені наступним чином, таблиця 2.2.

Таблиця 2.1

Розрахунок  показників рентабельності ТОВ «Життя»

№ п/п	Показники	2008 рік	2009 рік	Відхилення
1	Рентабельність виробничої діяльності (окупність витрат)
1.1	На основі балансового прибутку	0,98%	0,75%	-0,23
1.2	На основі від реалізації продукції	0,98%	0,74%	-0,24
1.3	На основі чистого прибутку	0,18%	0,30%	+0,12
2	Рентабельність продажу
2.1	На основі прибутку від реалізації продукції	0,96%	0,73%	-0,23
2.2	На основі чистого прибутку	0,17%	0,29%	+0,12

 

На основі отриманих  результатів, можна зробити висновок, що ріст рентабельності продажу є наслідком росту цін при постійних затратах на виробництво реалізованої продукції або зниження затрат на виробництво при постійних цінах. Значить є попит на реалізовану продукцію, зменшення рентабельності продажу свідчить про зниження цін при постійних затратах на виробництво або про ріст затрат на виробництво при постійних цінах, тобто зниження попиту на продукцію підприємства.

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської  діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення  різноманітних потреб. По-перше, він  спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий  підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу  прибутку між державою (бюджетом) і  підприємством складаються під  впливом кількох чинників. Істотне  значення при цьому має податкова  політика держави щодо суб’єктів  господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.На рис.  зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишався в розпорядженні підприємств, впливали: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, податок на прибуток).  Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

 

               Рис. 2.2. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку

 

Використання чистого  прибутку підприємство могло здійснювати  через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також був розподіл чистого прибутку частково через попереднє формування цільових фондів, а частково шляхом безпосереднього фінансування витрат.   На рис. 2.3 зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства, до введення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Рис. 2.3. Структурно-логічна схема використання чистого прибутку 

 

2.5 Фінансове забезпечення відтворення основних засобів.

 

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби — це матеріальні  цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку  введення їх в експлуатацію, а також  предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка  бере участь у процесі виробництва  тривалий час, зберігаючи при цьому  натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби — це житлові будинки  та інші об’єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.

Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого  призначення поділяються на такі групи:

А. Будівлі і споруди.

Б. Передавальні пристрої.

В. Машини та устаткування,

у тім числі:

- робочі машини та устаткування;

- вимірювальні та регулюючі прилади;

- лабораторне устаткування;

- обчислювальна техніка;

- транспортні засоби.

Г. Виробничий і господарський  інвентар.

Д. Інші основні засоби.

 

Рис. 2. 4 Структура основних засобів  

Капітальні вкладення — це витрати  на створення нових, реконструкцію  і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних  вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

Для визначення розміру  капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних  витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані: