Отчет с НТФ

відповідальністю, крім даних, зазначених у статті 4 цього  Закону,  повинні містити відомості  про розмір часток кожного з учасників, розмір,  склад та порядок внесення ними вкладів. А стаття 37 цього Закону встановлює, що статут акціонерного товариства, крім даних, вказаних у статті 4 цього Закону, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів,  кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій, термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) раз на рік за підсумками календарного року.

Звернемо увагу, що відсутність  таких відомостей в установчих документах є підставою для відмови в державній реєстрації господарського товариства.

Установчі документи складаються  українською мовою. Якщо в роботі

державних, громадських  органів, підприємств, установ і  організацій, що

працюють у  місцях проживання більшості громадян інших, ніж українська,

національностей, використовуються поряд з українською  і їхні національні

мови, установчі  документи можуть бути складені цими національним мовами.

Установчі документи  підписуються засновником (засновниками),  прошиваються і нумеруються. Якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), то її (їхні)  підпис (підписи) на установчих документах засвідчується нотаріусом. А якщо засновником (засновниками) є юридична особа, то підписи відповідних посадових осіб засвідчуються печатками цієї юридичної особи. Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать законодавству.  повинні містити положень, що суперечать законодавству.

Відповідальність за відповідність  установчих документів законодавству несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.  Загалом, варто підготувати п'ять примірників установчих документів. До органу державної реєстрації оформлені документи подаються в трьох примірниках, з них два — оригінали, а один — нотаріально засвідчена копія. За бажанням заявника орган державної реєстрації може прийняти ще додатково дві-три копії установчих документів для внесення відміток про державну реєстрацію. Ці копії повертаються разом з видачею свідоцтва про державну реєстрацію.

Під час підготовки установчих документів потрібно звернутися по допомогу до юриста, оскільки він знає, як підготувати  установчі документи так,  щоб  врахувати всі вимоги законодавства й відобразити в цих документах інші відомості, що не суперечать законодавству і є важливими для діяльності майбутнього підприємства.

 

1.4 Посадова інструкція  директора та головного бухгалтера.

Посадові інструкції, так само як колективний договір та правила внутрішнього трудового розпорядку, повинні бути на кожному підприємстві. І це не тільки традиція, але і вимога нормативного акту. Мається на увазі Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Мінпраці від 29 грудня 2004 року № 336 (далі — Довідник кваліфікаційних характеристик), пункт 6 якого саме і передбачає необхідність розроблення та затвердження посадових інструкцій керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців. Нагадаємо, що Довідник кваліфікаційних характеристик є нормативним документом, обов’язковим з питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності.

Досвідчені спеціалісти  знають, що в належному оформленні посадових інструкцій має бути зацікавлений насамперед роботодавець. Тобто справа зовсім не в доріканнях інспекторів з праці. Якраз дорікання ці — чи не найменш вагомий аргумент на користь необхідності оформлення посадових інструкцій, так як законодавством не передбачено санкцій за відсутність на підприємстві цих документів.

У статті 21 Кодексу законів  про працю України (далі — КЗпП) вказано, що трудовий договір є угода  між працівником і власником  підприємства, установи, організації  або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою.

Цією ж статтею кодексу  визначено, що трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. На практиці ж мало хто підписує письмові трудові договори. Замість цього оформляють наказ чи розпорядження про зарахування працівника на роботу. Так особа може пропрацювати на підприємстві тривалий час, а іноді — до моменту звільнення, не маючи чітко визначених трудових прав та обов’язків. Добре, якщо між працівником та адміністрацією підприємства не трапляється серйозних конфліктів, таких, наприклад, як відмова працівника виконувати певне доручення керівництва з посиланням на те, що виконання такого доручення не належить до кола його посадових обов’язків. Очевидно, що в такій ситуації, якщо вона трапиться, закон стоятиме переважно на боці працівника, адже без посилання на документи довести аргументованість своєї позиції керівнику буде важко, а вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, забороняється (ст. 31 КЗпП). Посадова інструкція якраз для того і призначена, щоб чітко окреслити коло посадових обов’язків конкретного працівника. В цьому амплуа посадова інструкція є нібито додатком до наказу про прийняття на роботу та його логічним продовженням і разом з останнім складає письмовий трудовий договір між адміністрацією та працівником.

Відсутність посадової інструкції помітно ускладнює можливість прийняття  рішень про притягнення працівників  до дисциплінарної, матеріальної, а іноді і до адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення, пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням посадових обов’язків. Причина тут очевидна: перед тим, як звинуватити працівника в порушенні посадових обов’язків, необхідно достеменно встановити, чи належать ті чи інші обов’язки до трудової функції саме цього працівника.

Особливо відчутною ця проблема стає тоді, коли на підприємстві створюються структурні підрозділи, працівники яких мають однакову чи майже однакову за змістом та обсягом трудову функцію. Один з таких

структурних підрозділів  – бухгалтерія підприємства. Отже, необхідність розроблення та затвердження посадових інструкції є очевидною. Тепер з’ясуємо, як це зробити правильно.

Загальні вимоги до змісту та форми посадових інструкцій передбачені пунктами 6 та 7 Довідника кваліфікаційних характеристик. Ось ці вимоги:

- інструкції повинні відображати  повний перелік завдань та  обов’язків працівника, його повноважень  і відповідальності;

- посадові інструкції  розробляються на основі Довідника кваліфікаційних характеристик, ураховуючи специфіку підприємства (штатний розпис та інше), при цьому завдання та обов’язки, що включені до типової кваліфікаційної характеристики тієї або іншої посади, можуть бути розподілені між окремими виконавцями або коло завдань та обов’язків окремих працівників може бути розширене з дорученням їм робіт, передбачених для різних груп посад, рівних за складністю, виконання яких не потребує іншої спеціальності, кваліфікації1;

- усі посадові інструкції  повинні бути взаємопов’язаними, аби не допускати дублювання в роботі працівників (ця вимога зазвичай не виконується).

Посадові інструкції затверджуються наказом керівника. Доцільно одним  наказом затверджувати одразу усі  посадові інструкції. При цьому у  правому верхньому куті першої сторінки посадової інструкції розташовується слово «Затверджено», підпис керівника про її затвердження, вказується посада, ініціали та прізвище керівника, а також дата затвердження. Посадову інструкцію після її затвердження слід обов’язково довести до працівника під розпис. Зміни та доповнення до посадових інструкцій вносяться також наказом керівника, причому зміни такі допускаються лише за згодою працівника, інакше це вважатиметься односторонньою зміною умов трудового договору та примусовою працею з боку керівництва. Виняток з останнього правила — це зміна істотних умов праці в процесі змін в організації виробництва і праці, але запровадження таких змін можливе лише з дотриманням передбаченої законодавством процедури (одним з етапів такої процедури є попередження працівника про зміни, що запроваджуються, не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження (ч. 3 ст. 32 КЗпП). Не потребує згоди працівника внесення до посадової інструкції змін, обумовлених зміною назви підприємства, структурного підрозділу або посади.

Посадові інструкції складаються  для працівників усіх посад, що зазначені  в штатному розписі. Виняток можуть складати керівники, правовий статус яких детально визначено у статуті (положенні) підприємства або відповідного підрозділу.

У заголовку посадової  інструкції наводиться повна назва  посади в давальному відмінку та повна  назва структурного підрозділу.

Довідник кваліфікаційних  характеристик містить вимоги щодо структури посадової інструкції. Обов’язковими є такі розділи  посадової інструкції: «Загальні положення», «Завдання та обов’язки», «Права», «Відповідальність», «Повинен знати». Також посадову інструкцію можна доповнити такими розділами: «Кваліфікаційні вимоги» та «Взаємовідносини (зв’язки) за посадою». Вимоги до змісту вказаних розділів містяться у пунктах 6 та 7 Довідника кваліфікаційних характеристик.

Посадова інструкція директора  підприємства представлена в Додатку  В.

 

1.5. Звітність  підприємства

Документи, які характеризують результат діяльності підприємства, виробничі витрати, склад та використання капіталу відносять до звітності.  
Звітність це облікові записи, які дають можливість прослідкувати господарську діяльність. Обліковий процес на кожному підприємстві закінчується складанням звітності на підставі об’єднання поточних даних для розрахунку економічних показників, необхідних для управління. Крім того, звітність – джерело інформації для аналізу підсумків діяльності підприємства, оцінки використання ресурсів, фінансового положення, виявлення резервів зниження витрат виробництва та росту рентабельності.  
  В умовах ринкових відносин, коли на економічному просторі одночасно працюють різноманітні господарські суб’єкти – юридичні та фізичні особи, звітність стає основним джерелом інформації. Кожний суб’єкт господарювання намагається знати все про своїх замовників та постачальників. Склад та структура звітності може бути розроблена в залежності від потреб підприємства. Така звітність буде індивідуальна і її будуть використовувати тільки працівники конкретного підприємства. Документи звітності можливо розробляти і затверджувати на рівні держави. Така звітність буде загальною та універсальною, всі підприємства повинні організовувати її складання та представлення до державних органів.    Кожний з цих варіантів діє на сучасному підприємстві. Індивідуальна та загальна звітність дозволяє представити процес виробництва та реалізації як єдиний механізм, котрим можливо керувати.        Розробкою документів звітності займаються фахівці, котрі володіють питаннями обліку, аналізу та знають інформаційні потреби держави, регіонів, підприємств.             В розвинутих країнах діють різноманітні спеціалізовані організації, як господарські, так і суспільні (асоціації, центри, комітети, союзи бухгалтерів). Ці організації систематично проводять дослідження серед керівництва фірм та інших користувачів звітності з метою вивчення потреби в економічних показниках, які дозволяють децентралізовано приймати економічні рішення в умовах ринкової економіки. Результати таких досліджень законодавчо закріпляють в нормативних документах, наприклад, Великобританія – в Законі про компанії; Німеччина – Торговельний кодекс; Фінляндія – Закон про бухгалтерський облік. Європейський парламент за останні роки прийняв цілий ряд законодавчих актів (директив), які направлені на уніфікацію звітності в європейських країнах. В Україні склалась система звітності, яку можна поділити за різними напрямками:    За видами обліку :            - оперативна;            - податкова;             - фінансова;              статистична.            За терміном складання:           -денна             -недільна;             -декадна;             -місячна;             -квартальна;            -річна;             За формою створення підприємств:         -державна;             -приватна;             -колективна.            За видами діяльності підприємства         -прибуткова;            -неприбуткова;            За обсягом наведеної інформації:          - консолідована;            - індивідуальна           Оперативна звітність – це є документи, які отримують на заключному етапі оперативного обліку. Розробляється та затверджуються така звітність на конкретному підприємстві, вона характеризує окремі господарські операції, може бути індивідуальна, диференційована та інша. З такою звітністю працюють керівники середнього рівня. Основною задачею такої звітності є надання інформації для прийняття рішень на поточний період   Фінансова (бухгалтерська) звітність – документи, що містять інформацію про фінансовий стан, результати діяльності, про рух грошових коштів підприємства за звітний період та іншу. Слід звернути увагу на те, що в Україні фінансова звітність – система взаємозв’язаних узагальнених показників, що характеризує фінансовий стан підприємства на визначену дату і результати його діяльності за звітний період і базуються на бухгалтерському обліку підприємства (Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність»). Така звітність єдина для всіх суб’єктів господарювання і з нею працюють керівники, замовники, постачальники, банки і інші.              Податкова звітність – звітність, в якій наведено показники: валовий доход, валові витрати, амортизація та прибуток (збиток) діяльності підприємства. Податкова звітність представлена в вигляді документа «Декларації на прибуток», яка надається до податкової служби.     Статистична звітність – документи, які вміщують сукупність статистичних даних о роботі підприємства та здаються в затверджені терміни до статистичних організацій. Документи складаються за спеціальними формами, які розробляє та затверджує Державний комітет з статистики.              За терміном представлення звітність поділяють в залежності від цілі та напрямків використання звітності. Наприклад, річна звітність дозволяє в цілому охарактеризувати фінансовий стан та напрямки господарської діяльності підприємств, а денна необхідна для контролю за поточною діяльністю. Термін складання оперативної звітності розроблює та затверджує підприємство самостійно. Термін за іншими видами звітності затверджує держава.             В залежності від форми утворення підприємства перелік та повнота заповнення звітності відрізняються. Наприклад, на залізниці (державне підприємство) не всі структурні підрозділи залізниці складають баланс та звіт про фінансовий стан підприємства. Тільки акціонерні товариства заповнюють ІІІ розділ звіту про фінансовий результат підприємства «Розрахунок показників прибутковості акцій».        За видами діяльності підприємства можуть бути прибутковими (збитковими) та неприбутковими. Ціллю діяльності неприбуткових організацій не є отримання прибутку. До таких організацій належать кооперативи, громадські, політичні організації та інші. Звітність неприбуткових організацій відрізняється від звітності виробничих підприємств.  Індивідуальна звітність характеризує діяльність конкретного підприємства. Консолідована звітність характеризує стан і результати діяльності підприємства в сукупності з дочірніми підприємствами; така звітність характерна для залізниці 
  За обсягом наданих послуг (робіт) та чисельності звітність можливо поділити на загальну та звітність суб’єктів малого підприємництва, яка є значно скороченою в співставленні з загально.        На підприємствах одночасно ведуться та заповнюються різні види звітності. Важливим завданням керівництва підприємства є організація та розподіл обов’язків між співробітниками за своєчасним складанням звітності. Звітність підприємства дозволяє ефективно управляти виробництвом, прогнозувати напрямки розвитку бізнесу, оцінити стосунки з покупцями та постачальниками. Крім того, звітність дозволяє державі планувати розвиток країни в цілому та кожної галузі або регіону. Роль держави в складанні та використанні звітності є складною. З одного боку держава затверджує види, форми звітності, терміни представлення. З другого, звітність це основне джерело надходження економічної інформації держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Практична чатина

 

 

2.1 Грошові розрахунки підприємства

У процесі купівлі-продажу  товарів, надання послуг, а також  виконання різного роду зобов'язань  у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.           Грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов'язані з оплатою праці. Прямі і зворотні зв'язки між виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.    Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. За товарного виробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання іншим суб'єктом господарювання, може дійти до споживача і дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його оплати. Під час реалізації перевіряється відповідність між обсягом і структурою виробництва та суспільною потребою в них.     Касові операції підприємства пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв’язку).       Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов’язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.        Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає оплаті.     Ліміт залишку готівки в касі не встановлюється фермерським господарствам, які займаються виключно виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, а також індивідуальним підприємцям.