Отчет с НТФ

 

 

Вступ

 

Облік як засіб управління господарством зародився в сиву давнину і точної дати встановити неможливо лише з однієї загальної  причини – він виник з потреб відображення процесу створення  матеріальних благ. Тільки матеріальне  виробництво на розширеній основі є рушійною силою розвитку суспільства, що створює необхідність вимірювання, визначення, обліку, підрахунку. Тому ця потреба і привела до виникнення точних наук, як наприклад, математика, спочатку на рівні простих математичних розрахунків, потім до елементарної та вищої і такої, що набуває розвитку сьогодні. Історики, вчені – дослідники, вивчаючи діалектику розвитку точних наук крізь віки, зазначають, що в Іудеї, Єгипті, Вавилоні в складній господарській діяльності в храмах використовувалися всі засоби тодішньої математики, примітивної для нас, але на той час прогресивної.

Бухгалтерський облік  пройшов складний шлях розвитку, до того стану, який існує на даний момент. І сьогодні, коли Україна переживає  кризові моменти свого розвитку, у зв’язку з умовами переходу до ринкових відносин нам, майбутнім професіоналам у сфері менеджменту потрібно обов’язково знати бухгалтерський облік і вміти показати свої знання на практиці. Для цього і існує Навчальна практика з бухгалтерського обліку. Завдання цієї практики є закріплення теоретичних знань на практиці, способом складання звітності підприємства, такої, як Баланс, і інші документи бухгалтерського обліку. Як відомо, бухгалтерія – це «кістяк організації», без неї не може існувати не одна організація, і не існує. В наш час менеджер повинен бути спеціалістом широкого профілю, і не тільки менеджер, таким повинен бути і економіст, і фінансист, т.є. володіти не тільки навичками керування, а знати і психологію, і маркетинг, і звичайно, бухгалтерський облік, так як наша країна хоче досягти європейського рівня, то і спеціалісти повинні бути не те, що європейського рівня, спеціалісти повинні бути вищого класу, щоб довести всьому світу, що ми можемо вивести країну з невідомості, з темряви на світло. В цей час це дуже актуально, у зв’язку з кризою на світовій фінансовій біржі, в якому винний перш за все непрофесіоналізм економістів, менеджерів і фінансистів, який розвивається вже з перших курсів навчання у ВУЗах, точніше непрофесіоналізм – це не то, що недостатній рівень знань теорії, а це невміння використати її на практиці. Тож головне завдання, яке ставить перед нами життя – це навчитися практичним навичкам використання наших набутих знань.

В даній роботі буде розглянуто теоретичні основи бухгалтерського  обліку, на прикладі ТОВ«Життя» буде показано, як здійснюється на практиці бухгалтерський облік, як відбувається складання журналу реєстрації, оборотної відомості, і нарешті, Балансу.

Мій звіт складається  з двох частин: теоретичної і практичної. В теоретичній буде розглянута характеристика підприємства, і основні моменти бухгалтерського обліку, основні документи. В практичній частині буде зроблено практичне відображення діяльності ТОВ«Життя», задля закріплення своїх навичок на практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоритична частина

1.1 Резюме підприємства.

Товариство з обмеженою  відповідальністю  «Життя», скорочена назва ТОВ «Життя», підприємство здійснює діяльність пов’язану з виготовленням та реалізацією молока та молочних виробів. Метою  діяльності підприємства є отримання прибутку за допомогою реалізації вироблених товарів.Такі результати досягнуті підприємством, завдяки висококваліфікованому персоналу, правильній кадровій політиці та надійним постачальника. У зв’язку з тим, що наше підприємство має високу конкурентоспроможність у порівняні з іншими підприємствами, а також має найбільший асортимент товарів.  

Товар, що реалізується нашим  підприємством, є товаром, якого  потребують споживачі. В зв’язку  з цим необхідно забезпечити  високі показники у якості обслуговування. В даний час підприємство реалізує високоякісну продукцію, що забезпечує великий попит з боку населення. В подальшому планується розширити товарний асортимент продукції за рахунок доповнення товарів, що реалізуються. Цілі і предмет діяльності підприємства: цілю підприємства є задоволення потреб суспільства у якісних стільцях. Предметом діяльності підприємства є реалізація товару населення, одержує дозволи (ліцензії) на окремі види діяльності, якщо це передбачено чинним законодавством. Підприємство зобов’язане одержати дозвіл на початок робіт в органах державного нагляду за охороною праці. Діяльність підприємства здійснюється відповідно до санітарних вимог, нормами техніки безпеки і охорони праці, пожежної та екологічної безпеки, іншими обов’язковими вимогами та формами і узгодження з відповідними державними органами.     

Конструкторами та дизайнерами  ТОВ «Життя» розробляються та впроваджуються кілька оригінальних конструкторських технологічних та дизайнерських рішень, котрі поруч з високою якістю та низькими цінами роблять продукцію ТОВ «Життя» конкурентноспроможною.   

Товариство виготовляє:

• молоко;
• сиркові маси;
• масло;
• сир.     

На підприємстві працює 9 чоловік:

- директор;

- головний бухгалтер;

- начальник  фінансового відділу;

- фахівець з  питань обробки сировини;

- фахівець з  питань звітності;

- продавець-консультант;

- касир;

- кур’єр;

- охоронець.

 

1.2 Організаційна структура  підприємства.     

Організаційна структура  управління представляє собою сукупність певним чином пов'язаних між собою  управлінських ланок, Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їх взаємодії та функціями, які вони виконують. Головне призначення організаційної структури - забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. До його складу на підприємстві входять: керівник підприємства, керівники підрозділів, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний). На промисловому підприємстві питома вага кадрів управління дорівнює 20-25% усієї кількості працюючих.  

На більшості підприємств  традиційно застосовується лінійно-функціональна структура управління. В її основу покладена ієрархічна організація процесу управління за функціями (виробництво, постачання і збут, бухгалтерський облік, фінансування тощо). За кожною з цих функцій формується лінійна система служб, Що пронизує все підприємство зверху донизу: від директора через відділи і цехи з їхніми начальниками до майстрів та бригадирів.    

Лінійно-функціональна  структура управління має певні  переваги: простота керівництва, відсутність  дублювання функцій та ін., які особливо помітні за умов серійного виробництва.        Однак забезпечити необхідну пристосованість підприємства До мінливого ринкового середовища цей вид організаційної структури управління неспроможний. У ньому надто складна передача інформації між функціональними підрозділами, як і процес прийняття рішень загалом. Це обумовлено тим, що проблеми обговорюються по всьому ієрархічному ланцюжку знизу вверх і в кожному підрозділі. При цьому багато інформації перекручується або втрачається при переході від одного рівня управління до іншого, від одного функціонального підрозділу до іншого. Середнє підприємство, як правило, має п'ять і більше рівнів управління. На кожному з них втрачається або перекручується від 8 до 15% управлінської інформації.

Окрім того, ця структура є сильним джерелом виробничого бюрократизму. Будь-яка новація, яка з певних причин не влаштовує ту чи іншу службу, може бути знищена численними узгодженнями.    Частково подолати ці вади можна шляхом розукрупнення підприємств, створення так званих "дивізіональних" структур управління. Вони виникають у результаті виділення з підприємств самостійних спеціалізованих підрозділів, орієнтованих на виготовлення готового товару і його просування на ринок. Як правило, такі продуктові відділи, які інколи називають центрами прибутку, або господарськими центрами, мають лінійно-функціональну структуру управління. З цієї причини в умовах гострої конкуренції їх гнучкість також є недостатньою.     Існує також командна структура управління. Забезпечити її можна шляхом радикальної реорганізації існуючої системи управління, формування замість лінійно-функціональних - командних структур. Останні з'являються, коли підприємство розділяють на невеликі господарські одиниці, які являють собою "команди" робітників і інженерів або службовців, що самостійно вирішують питання, пов'язані з виробництвом та реалізацією певного продукту.          Таку організаційну перебудову можна здійснити на будь-якому підприємстві будь-якої галузі. Вона дає змогу одержати необхідний ефект. Наприклад, на заводі американської компанії "Гуд'їр", яка виробляє автомобільні шини, створено 164 команди чисельністю від 5 до 27 чоловік кожна. До складу цих команд, які тут називаються робочими центрами, увійшли як робітники, так і фахівці. Координують їхню діяльність чотири команди службовців. Центри відповідають за все: витрати на виробництво, виготовлення продукту, його якість, просування до споживача. Керівник заводу стверджує, що за рівнем цін на шини його підприємство здатне подолати будь-якого конкурента, навіть корейців, які поставляють найдешевші шини на американський ринок і вважають японців занадто ледачими. Досвід передових компаній свідчить, що командні структури значно підвищують здатність підприємства створювати нові вироби й швидко просувати їх на ринок. При цьому істотно зменшується управлінський персонал середньої ланки. І це зрозуміло. Фахівцям, об'єднаним у команди, знаючим свої завдання й можливості їх вирішення, зайві керівники тільки заважають.  Створенню командної системи управління повинна передувати робота по раціоналізації розміщення технологічного обладнання. Традиційне розміщення устаткування за принципом його однотипності (механічна дільниця, штампувальна, лакофарбова тощо) необхідно замінити на компонування машин та верстатів під випуск готового виробу.  У цьому випадку в одному місці групується обладнання, яке необхідне для виготовлення технологічно завершеного вузла. При такому розміщенні значно підвищується швидкість та якість виконуваних операцій. Досягається це за рахунок скорочення часу транспортування, внутрізмінних простоїв, запасів матеріальних ресурсів. Таке компонування обладнання об'єднує робітників, які його обслуговують. При цьому забезпечується такий ступінь технологічної завершеності виробництва, котрий дає змогу реально виміряти і результати праці, оцінити внесок кожного. В умовах гострої конкуренції підприємства, які мають ієрархічні (бюрократичні) структури, виступають першими претендентами у банкроти. З цієї причини на зміну їм сьогодні приходять більш гнучкі організації, в яких кількість управлінських ланок зменшується. Це приводить до децентралізації управління, скорочення вертикальних зв'язків на користь горизонтальних. Останнє означає, що дедалі більше робітників поряд зі своєю спеціалізованою діяльністю починають виконувати управлінські функції. Управління стає демократичнішим і переміщується на низовий рівень. Можна виділити такі закономірності розвитку організаційних структур управління підприємством:  - надання більшої автономії підрозділам шляхом формування структур, орієнтованих на готовий продукт (створення "центрів прибутку", "робочих центрів").    - розвиток дублюючих підрозділів всередині підприємства з метою появи елементів ринкової конкуренції.         - руйнування традиційних бар'єрів між підрозділами за рахунок створення командних структур управління.        - створення різного виду неформальних об'єднань фахівців для здійснення новацій ("групи якості", тимчасові творчі колективи тощо).    - запровадження структур, які забезпечують соціальне партнерство на рівні підприємства (системи участі робітників у групах з прийняття рішень, радах правління компанією тощо).Зміни в організаційній структурі обумовлюють нові вимоги до форм та методів управління персоналом підприємства.                Важливим мотивуючим фактором виступають зміст та умови праці. Одноманітна, рутинна й легка робота не спонукає до активної діяльності. Нормальна людина в міру свого розвитку бажає виконувати більш творчі завдання. Тому треба дбати про те, щоб зміст праці оновлювався достатньо швидко, а її умови відповідали фізіологічним, соціальним і духовним потребам персоналу. Для цього підприємства проводять реорганізацію виробництва у формі ліквідації або модифікації конвеєрної системи, впроваджують новий режим праці. Ці заходи спрямовані на примноження трудових функцій робітників, збільшення міри їх відповідальності, створення можливостей для прояву ініціативи та самостійності тощо.

       Фактором  мотивації є також своєчасне  просування за службою, професійне  зростання персоналу. Фірми ФРН,  наприклад, на підвищення кваліфікації своїх робітників щорічно витрачають близько 27 млрд. марок, що перевищує відповідні витрати держави. На підготовку персоналу підприємств щорічно виділяється чотири тижні та витрачається в розрахунку на одну особу 25 тис. марок. На японських підприємствах, окрім навчання на робочому місці, самопідготовки й навчання в навчальних установах, діє ще система ротації робітників між підрозділами. Американські корпорації заохочують навчання своїх робітників поза підприємством, а деякі навіть фінансують його. Важливим мотиватором, який у сучасних умовах набуває особливого значення, є демократизація процесу управління підприємством.

 

 

 

 

 

Рис. 1.2.1 Демократизація процесу управління підприємством

 

 

1.3 Нормативно – правова база підприємства.

 

Статут підприємства як локальний  акт господарського законодавства  нормативне визначає цілі і предмет  діяльності окремого підприємства, відхилятися  від яких без зміни статуту  підприємству заборонено. Статут також  визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" спеціально визначає обов'язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Будь-яке підприємство (добровільне  об'єднання  підприємств)  діє  на

підставі власного статуту, тобто певного   зібрання   правил,   що регулюють сукупну  їх діяльність, взаємовідносини з  іншими господарюючими суб'єктами.

Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств -

власником майна  за участю трудового колективу. В  статуті підприємствавизначається найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет та мета діяльності, органи управління підприємством, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна, характер організації трудових відносин, членства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Статут має  відповідати  основним положенням закону України про підприємства; він затверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власником майна за участю відповідного трудового колективу. -

У статуті підприємства мають бути визначені:

- його точне найменування і місцезнаходження;

- власник (власники) або засновник (засновники);

- основна місія і цілі діяльності;

- органи управління та порядок їх формування;

- компетенція (повноваження) трудового колективу і його виборних органів;

- джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування.

В найменуванні підприємства повинні бути відображені його конкретна

назва (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне,

державне, акціонерне товариство) та інше.

У статуті повинен бути визначений орган, що має право репрезентувати 

інтереси  трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). В нього можуть включатися положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на основі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.

Законодавство встановлює певні  вимоги до змісту установчих документів.  Зокрема, згідно із статтею 9 Закону "Про підприємства в Україні" у статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства,  його місцезнаходження, предмет та цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу та його виборних органів, порядок формування майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.  підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика,

майстерня тощо) та організаційно-правова форма. До статуту можутьвходити положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства:  про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг тощо. У статуті також визначається й орган,  який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та ін.).

Існують додаткові вимоги й до установчих документів господарських товариств. Стаття 4 Закону України "Про господарські товариства" вимагає

зазначення  в установчих документах господарських  товариств таких даних,  як відомості  про вид товариства, предмет і  цілі його діяльності, склад засновників  та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок формування статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенція органів товариства й порядок ухвалення ними рішень, перелік питань, для ухвалення яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів і порядок ліквідації та реорганізації товариства.

Інші статті Закону України "Про господарські товариства" встановлюють додаткові вимоги до змісту установчих документів. Зокрема, згідно із статтею 51 цього Закону установчі документи товариства з обмеженою