Бюджет як основний фінансовій план Країни

      Розроблення проекту федерального бюджету здійснює Міністерство фінансів та Адміністративно-бюджетне управління. Усі державні структури, які фінансуються з федерального бюджету, подають Міністерству фінансів відповідно оформлені заявки. Підготовлений  проект бюджету президент США надсилає обом палатам конгресу, додаючи до нього бюджетне послання. Проект бюджету проходить процедуру розгляду і затвердження. Якщо висновки щодо бюджету в обох палатах конгресу не збігаються, створюється у згоджу вальна комісія.

      Процедурні питання проходження бюджету постійно удосконалюються, й існує традиція постійного реформування законодавчих і підзаконних актів.

      Організовує виконання бюджету Міністерство фінансів та внутрішня податкова  служба. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності контролює спеціальна служба. До функцій Міністерства фінансів відносять усі операції з емісією державних цінних паперів, розміщенням позик серед кредиторів, обслуговування державного боргу.

      Бюджетний рік у США починається 1 жовтня і закінчується 30 вересня.

      Оскільки  США — федеративна держава, вона має три бюджетні рівні — федеративний, бюджети штатів та місцеві бюджети, у тому числі: 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міських самоврядувань, 15 тис. шкільних округів, 29 тис. спеціальних  районів, 3 тис. округів. Органи влади штатів і місцеві адміністрації автономні в проведенні бюджетної політики і мають повноваження щодо оподаткування.

      Федеральний (державний) бюджет будується за принципом "повного бюджету" і складається  з двох частин: власне урядового бюджету та довірчих (траст) фондів. За рахунок власне урядового бюджету фінансуються національні економічні та соціальні програми. Довірчі фонди мають переважно цільовий характер і забезпечують функціонування інфраструктури (федеральні автошляхи, летовища, електростанції). Статус довірчих мають окремі соціальні та пенсійні фонди. Доходи довірчих фондів формуються за рахунок надходжень від використання державної власності. Окремі соціальні фонди формуються за рахунок внесків працюючих як у державному, так і приватному секторі економіки, а також відрахувань від доходів федерального уряду та підприємств.

      Близько 40—60 % доходів регіональних бюджетів — штатів та територіальних одиниць  — формуються за рахунок трансфертів. Найбільш залежні від федеральної  допомоги міста Анкоридж (Аляска) — на 71,3 %, Вашингтон — 40,8 %, а найменш — Йонкерс (штат Нью-Йорк) — на 1,7 %.

      Нині  спостерігається тенденція до збільшення місцевих податкових надходжень. Частка податкових надходжень у доходах  місцевих органів становить 60 %.

      Окремі  податки мають регулюючу функцію, поповнюючи бюджети різного рівня.

      Японія. В Японії діють два бюджетні рівні — державний та місцевий. Місцевий, у свою чергу, поділяється на префектурний та муніципальний. Наприкінці 90-х років в Японії налічувалось 3255 муніципалітетів. Бюджетний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня.

      У бюджетному процесі беруть участь: парламент, кабінет, Міністерство фінансів, міністерства й урядові агенції, Аудиторська палата, а також науковці, журналісти, які беруть участь у процесі обговорення бюджету. Бюджетний процес охоплює такі стадії:

      Схвалення кабінетом "Основних принципів формування бюджету". Ці принципи кабінет має  оприлюднити в липні. Вони мають  передбачати верхні межі витрат, у  тому числі щодо соціального забезпечення. Також передбачаються рівні зростання чи зниження у відсотках основних статей витрат.

      Підготовка  власних бюджетів міністерствами й  урядовими агенціями. Здійснюється на основі затверджених принципів. Підготовка бюджету Міністерством фінансів і подання на узгодження кабінету. Триває до кінця грудня. Парламентський розгляд бюджету. Цей період досить нетривалий — з кінця грудня до кінця лютого. Передання затвердженого бюджету в кабінет для виконання бюджету. Передання інформації щодо виконання бюджетів міністерствами, урядовими агенціями в Міністерство фінансів. Це робиться в липні. Подання кабінетом бюджету із зауваженнями Правління ревізії на затвердження парламенту. Цей підсумковий етап здійснюється в грудні.

      Державний бюджет, або бюджет національного уряду, містить два види бюджетів — загальний рахунок і спеціальні рахунки. Загальний рахунок передбачає виконання поточних зобов'язань, а спеціальні рахунки встановлюються законодавством і передбачені на виконання спеціальних проектів. Починаючи з 2000 фінансового року налічується 38 спеціальних рахунків.

      Характерною особливістю бюджету Японії є  те, що невикористані кошти переходять у наступний бюджетний рік.

      Податкові надходження становлять у державному бюджеті більше половини надходжень. Значну частину надходжень забезпечує випуск державних цінних паперів. Згідно з фінансовим законодавством Банк Японії як центральний банк країни не має права фінансувати кабінет.

      Оподаткування та стягнення національних податків і зборів, за винятком митних і вантажних, здійснює Національне податкове управління, яке є зовнішньою організацією Міністерства фінансів. Уся Японія щодо оподаткування розділена на 11 районів, а райони — на округи. Тому Національне податкове управління має у своєму підпорядкуванні 11 податкових районних управлінь, 518 окружних податкових служб і податкову службу Окінави, яка була відкрита у травні 1972 p., коли острови були повернуті Японії.

      У діяльності податкових органів Японії чітко виділяються чотири основні  напрями: керівництво оподаткуванням; перевірка рахунків платників податків; податкові консультації; зв'язки з громадськістю.

      Досить  високі моральні вимоги пред'являються  до працівників податкових служб. Вони повинні усвідомлювати свою відповідальність перед державою, шанувати свою працю, бути чесними і принциповими, вести себе коректно щодо платників податку. Для контролю за податковими деклараціями корпорацій податкові органи використовують "порядок якісної перевірки", згідно з якою корпорації розподіляються за їх рівнем порядності. Якщо декларації виявляються правильно заповненими, то корпорації звільняються від перевірок на тривалий час. Корпорації з капіталом понад 100 млн єн та іноземними інвестиціями перевіряються районними податковими управліннями, інші — окружними податковими службами.

      Якщо  платник податку не вніс податок  у визначений період часу, податковий орган надсилає йому повідомлення з  проханням сплатити податок протягом 50 днів. Якщо ще протягом 10 днів після  закінчення строку повідомлення кошти  не надходять, податковий орган розпочинає процедуру стягнення податку. Починається ця процедура з виявлення активів платника податку і накладання на них арешту. Якщо після накладання арешту платник не сплатив податок у повному обсязі, податковий орган приступає до розпродажу цих активів.

      Щодо  фізичних осіб діють певні винятки. Так, якщо розпродаж майна фізичної особи залишає його сім'ю без  засобів до існування або повністю розоряє його підприємство, то йому може бути надана відстрочка. Якщо термін відстрочки перевищує три роки, то зобов'язання платника податку підлягають списанню.

      Отже, бюджетні системи розвинутих держав світу сьогодні є сформованим динамічним механізмом, який дає змогу вирішувати основні соціально-економічні завдання держави. Бюджетні системи окремих країн характеризуються різними підходами до вирішення своїх завдань, але вони обов'язково враховують специфіку розвитку держави. [27]

       РОЗДІЛ 3. Проблеми функціонування бюджетної системи україни.

3.1   Основні проблеми  бюджетної системи.

     За  роки незалежності в Україні відбулися певні зміни в економічній, соціальній, духовній сферах нашого суспільства. В Україні зроблені вагомі зрушення у напрямі ринкового господарювання — проведена масова приватизація об'єктів, створена відповідна інфраструктура тощо. Але ще досить велика робота має бути проведена для того, щоб ринкові методи господарювання ввійшли у свідомість кожного, підприємці навчилися виготовляти конкурентоспроможну продукцію, піднявся рівень якості продукції, приватний сектор економіки давав нові робочі місця з відповідною заробітною платою.

     Для вирішення цих економічних та пов'язаних з ними соціальних питань необхідні подальші ринкові перетворення, включаючи і сферу бюджетних  відносин.

     Одним з найактуальніших питань, що стосується бюджетних відносин, є питання  розподілу бюджетних коштів між загальнодержавним та місцевими рівнями. Нині за традицією, успадкованою від минулих часів, зберігається порівняно високий рівень централізації бюджетних ресурсів. Серед місцевих рад досить поширена думка про формування бюджету "знизу".

     Проблеми, що виникають у бюджетній системі  України, не є чимось привнесеним  ззовні, вони характерні саме для України  з її особливою ментальністю. Цим  пояснюється хронічне неприйняття  будь-яких шаблонів або теорій. Напрацювання будь-яких наукових концепцій щодо векторів соціально-економічного розвитку обов'язково повинні мати історичне підґрунтя. Втрачене протягом століть відчуття власної держави в сучасних умовах проявляється в нерозумінні значення мови корінного населення, захопленні чужорідними цінностями, які генетично нам не властиві. У соціально-економічній сфері це реалізується в захопленні товарами іноземного походження, витворами мистецтва, досягненнями культури. Загалом тут нічого загрозливого немає — на досягненнях інших цивілізацій можлива розбудова свого власного, але за умови — закордонне дійсно краще.

     Отже, визначаючи напрямки розвитку бюджетної  системи, обов'язково потрібно враховувати  національні риси.

     Також важливим є усвідомлення того, що бюджетна система є складовою фінансової, тому має бути відповідна координація. Так, проблеми бюджетної системи неможливо ефективно вирішувати, не розв'язавши податкові, банківські, інвестиційні, митні проблеми.[28]

     Досить  суттєвим є узгодження векторів розвитку світових фінансових систем з українською. Як відзначає 3. Луцишин, "Світова фінансова система нині вийшла за рамки наявно-доступного контролю і перебуває у стані не лише перебудови, а хаотично-плаваючої структуризації та оновлення, потребуючи перегляду існуючої системи контролю із заміною її на координуючу архітектуру. В цій архітектурі інституції мають напрацьовувати і здійснювати на міжнародному рівні спільну стратегію з урегулювання та координації світового ринку. Йдеться насамперед про розробку загальних правових норм, у рамках яких можна було б контролювати функціонування фінансових структур".

     Отже, знову підкреслюється роль правових норм. Для України дотримання встановлених правил є досить суттєвою проблемою. Дії Верховної Ради України щодо прийняття пакета юридичних зобов'язань  перед Радою Європи, іншими міжнародними фінансовими інституціями показують, що ми досить легковажно ставимось до юридичних постулатів. Це проявляється в затягуванні прийняття норм, недостатній науковій обґрунтованості, поспішності, у порушенні прийнятих норм. Так, лише протягом 2003 p. було прийнято ряд актів, які прямо суперечать Бюджетному кодексу в питаннях податків, заробітної плати тощо.

     Отже, і тут бачимо прояв української  ментальності у вільному трактуванні  правових норм, традиційній неповазі до органів влади, несплаті податків, безвідповідальності окремих членів суспільства. Нині міжнародне фінансове середовище подібне до такого фізичного явища як ламінарний рух — коли рідина або газ переміщується шарами, не перемішуючись. Але в цих шарах можуть відбуватися хаотичні процеси. Крім того, відбувається взаємопроникнення процесів у межах держав, групи держав. Досліджуючи міжнародні фінансові потоки з позицій системного методу, 3. Луцишин відзначає, що суттєве зближення об'єктів чи подій дає нову якість, яка полягає в тому, що об'єкти (події), раніше настільки віддалені один від одного у часі та просторі і тому слабо взаємодіючі один з одним, часом зовсім незалежні один від одного, тепер зближуються настільки, що починають безпосередньо впливати один на одного. Безмірно підвищується ефективність процесів відтворення, посилюється роль причинно-наслідкових зв'язків, виникають нові взаємодії, процеси, нові контури управління. В результаті цього відбуваються: 1) суттєва зміна характеру розвитку; 2) прискорення його темпів. Причому перше викликається реалізацією можливостей у дійсність, яка в свою чергу, створює нові, досі невідомі, чи на перший погляд нереальні, можливості і т. д. Оскільки це цілеспрямований процес, керований людиною, вищезазначене означає зростання рівня організації (негентропії) системи, підвищення її живучості, прискорення її розвитку.[25]