Утопічний елемент ідеї громадянського суспільства. Соціологічний аспект

3. Утопічний елемент в концепції громадянського суспільства: соціологічний аспект

Чи є  громадянське суспільство утопією, принаймні в класичному її розумінні?

Спробуємо це з’ясувати на основі виділених  Анисою критеріїв[3]:

• Просторова ізольованість – характерний критерій чи не для всіх класичних утопій, проте концепції громадянського суспільства він не стосується. Дана ознака характерна лише для утопій в літературному розумінні, в концепціях суспільствознавства, навіть із деяким утопічним забарвленням, вона не наявна.
• Позачасовість. Громадянське суспільство, будучи динамічним за своєю суттю суперечить існуванню сталих незмінних законів та норм. Маючи інституції виборів та референдумів, досить потужну та впливову громадську думку – все це сприятиме витісненню застарілих неактуальних соціальних норм  та заміну їх новими.
• Автократія. Громадянське суспільство, будучи неодмінною складовою частино демократії як такої суперечить будь-якій автократії, пропагуючи відкритість та вітаючи різноманітні економічні, зокрема і торгівельні зв’язки між народами.
• Урбанізм.  Це радше ознака класичних утопій, яку досить важко якось логічно поєднати із концепцією громадянського суспільства.
• Регламентація. Концепція громадянського суспільства, будучи породженою й індивідуалізмом та раціоналізмом зокрема, орієнтується на особистість. І всупереч зазначеної Александером певної єдності колективного та індивідуального, регламентація жодного відношення до концепції громадянського суспільства не має.

   Отже, громадянське суспільство не є утопією  в класичному її розумінні. Запропоновані Ф. Анисою критерії, радше можна віднести до утопії в літературі, а шуканий соціологічний аспект утопічності ідеї громадянського суспільства, використовуючи вищезазначені ознаки простежити неможливо. Мангейм, розуміючи під утопією уявлення, які вступають у суперечності з існуючими соціальними нормами та ідеї, які неможливо реалізувати  в пануючому соціальному ладі. Якщо виходити із позиції Мангейма то, тоді доречно було б певною мірою громадянське суспільство назвати утопією. У якості історичного прикладу можна назвати Східні деспотії, де концепція громадянського суспільства із її інституціями та відкритістю як такою була неможлива для застосування, навіть всупереч відсутності самої концепції в  цей історичний період. Тому, більш наглядним буде, скажімо приклад із панівною комуністичною партією КПРС та опозиційним десиднентським рухом. Якщо одні представляли пануючий комуністичний режим, критично налаштований до ідей громадянського суспільства(тут варто нагадати ототожнення її в ті часи із буржуазним суспільством)  який здавалося б був встановлений на віки вічній, а інші – демократичні цінності, свято вірячи у можливість повної зміни  існуючого соціального ладу, після якого можна було б запровадити у соціально-політичне життя демократичні свободи і розбудувати громадянське суспільство як таке. За Мангеймом, свідомість опозиційних до комуністичного тоталітарного (всупереч його незначної лібералізації М. Горбачовим) режиму сил була утопічною, оскільки знаходилася у невідповідності з існуючим буттям. Якщо розглядати вищезазначену ідею із позиції утопії, то повністю втілити ідеї демократії у суспільно-політичне життя пострадянського простору так і не вдалося, але відбулася принаймні часткова їх реалізація (багатопартійна система, початок становлення незалежних ЗМІ, прийняття участі в громадських організаціях на добровільних основах, а не як це було за часів СРСР, коли участі в комсомолі відкривала додаткові життєві шанси, можливості для висхідної вертикальної соціальної мобільності).

   Повертаючись  до виділеного Мангеймом «критерію  реалізації»[12] як межі між ідеологією та утопією, слід зазначити, що концепція громадянське суспільства таки витримала цю перевірку на утопічність. Хоча, в кожній країні громадянське суспільство має власні національні особливості і практично втілити в життя цю, як і будь-яку теорію неможливо, але в країнах, які дотримуються лінії демократичного розвитку існують як незалежні ЗМІ так і політичні позапарламентські партії та громадські організації, які контролюють  діяльність влади. Для досягнення своїх інтересів громадяни можуть об’єднуватися, скажімо у профспілки. В Україні, кількість членів профспілок сягає 17 мільйонів [17]. Хоча, на превеликий жаль, в нашій державі дана інституція знаходиться під впливом діючої влади, що вже є відступом від ідеалів громадянського суспільства.

   Щоб мій приклад нікому не здався недоречним саме в контексті утопізму ідеї громадянського суспільства, наведу слова Джеффрі Александера, де йдеться про вплив вищезазначеної концепції на падіння режимів державного соціалізму: «Ця стара ідея із ХVІІ та ХVІІІ століть, здійснила героїчну роль натхненника утопії для ранніх демократичних революцій. Вона пішла, коли з’явилися більш суспільно та економічно орієнтовані програми реформ. ЇЇ жорстко утискали, відкидали саму її утопічну якість тоталізуючи хрестоносці революційного соціалізму. Повернута до життя інтелектуалами, які ідеалізувати антикомуністичні революції 1980 –х рр., потім вона слугувала нормативним стандартом тим, хто скинув без насилля авторитарні диктатури в Латинській Америці та Азії. Дух громадянського суспільства – це самообмеження, індивідуальна автономія і плюралізм у відповідності із ліберальними джерелами. Але ця утопія також вимагає довіри, співробітництва, солідарності та критицизму по відношенні до ієрархії та нерівності». Такі революції 1980 –х рр. «були само обмежувальними» і після сумного досвіду вони рішуче чинили спротив тоталізуючим амбіціям. Александер вкотре зазначає про їх утопічність, оскільки вони переслідували «громадянську сферу свободи, плюралізм, участь, законність і товариські асоціації. (що не співпадало із баченням прихильників існуючого соціального устрою) Нове бачення само обмежувальної громадянської утопії, яке надихнуло ці перевороти, захопило і допомогло спрямувати  в новому руслі утопічну уяву західних інтелектуалів, сприяючи фундаментальному перегляду стратегії революційного розриву із соціалізмом».

   Не  можна не погодитися із Александером стосовно того, що концепція громадянського суспільства є критичною теорією, оскільки вона має за свій утопічний орієнтир різноманітні плюралістичні свободи, які унеможливлюють повне контролювання владою всіх сфер громадського життя. Добровільне об’єднання громадян в організації та асоціація за інтересами та задля досягнення наміченої цілі вже в своєму ідеалі унеможливлює тотальний контроль громадського життя як такого. Адже, об’єднавшись із прагненням захисту своїх інтересів, громадяни протиставляють себе деяким владним інституціям, хоча я не є прихильницею радикального ліберального підходу до громадянського суспільства, хоча Мангейм, вважав особливостями утопії в тому числі і критику та протистояння владі[12]. Але, наявність подібних ознак вкотре підтвердили присутність утопічного елементу в концепції громадянського суспільства.

   Якщо  структурно утопія містить в собі два моменти: критику існуючої реальності та проект перетворення цієї реальності, то протягом становлення концепції  громадянського суспільства, якщо вести мову про громадянське суспільство І, мислителі, які були зацікавлені цією проблематикою загалом описували своє розуміння цього феномену та акцентували увагу, я скажімо Гегель на моральному аспекті, критикуючи і втому числі тодішній несправедливий на їх, думку лад (громадянське суспільство І співпадає з епохою Просвітництва та буржуазними революціями) період «громадянського суспільства ІІ» характеризується критикою класової нерівності, ця концепція тоді втрачала свою актуальність, скільки на думки деяких дослідників, «громадськість загубив ринок», а ось вже мислителі «громадянське суспільство ІІІ», пропонували ліберальні цінності, демократичні свободи на противагу  авторитарним соціалістичним режимам – саме в цей час громадянське суспільство як утопія мала свій найбільший успіх, реалізувавши частково свої положення. Отже, структурно концепція громадянського суспільства містить в собі два компоненти утопії: критику існуючої реальності та альтернативний проект суспільного розвитку.

   Як  зазначалося раніше, існує потреба в новій якісній утопії, яка б характеризувалася динамічністю та враховувала б ідеї плюралізму та демократії, саме за таку утопію може постати концепція громадянського суспільства, яка здатна виконувати окреслену Ф. Анисою утопічну функцію[3.] – тобто спрямовувати суспільство у напрямку розвитку демократії, виявляючи незадоволеність реальною дійсність задля вдосконалення цієї ж дійсності, замість того, щоб вимальовувати проекти казкових країн у розумінні класичної утопії.

   Але з іншого боку, чи є громадянське суспільство утопією, якщо демократичні свободи і плюралізм стали цінностями більшості країн світу, оскільки це прописано в їх конституціях і таким чином, а сама концепція стала на захист ідейних засад панівного ладу? Навіть всупереч того, що всі ідеали громадянського суспільства не можуть бути стовідсотково реалізованими, чи можна назвати враховуючи вищенаведені факти громадянське суспільство утопією? Проект громадянське суспільства, на мою думку є утопією по відношенню до тих соціальних устроїв, які передували становленню громадянських інституцій по відношенню до минулого, на приклад  абсолютна монархія в європейських країнах, або скажімо соціалізм на теренах пострадянського простору. Так як цей феномен відбиває тенденції сьогодення і не є за Джеффрі Александером утопією у тоталізую чому сенсі, це скоріше «часткова», «обмежена» утопія, а також досить якісна форма критичного соціального мислення. Але в будь якому випадку, компонент утопічного в концепції громадянського суспільства є наявним, про що свідчить  здатність її ідей до реалізації. 
 
 
 
 
 

                                                     Висновок

   Отже, слід розмежовувати буденне, або  ж літературне розуміння утопії як щось нездійсненне та неможливе, від  наукового розуміння, де утопія –  нездатна реалізуватися лише в межах існуючого соціального порядку. Із зміною соціального порядку, можуть втілитися в життя деякі ідеї цієї утопії.

   Слід  розмежовувати поняття утопії та ідеології. Ідеологією за Мангеймом є трансцендентні буттю уявлення, які de facto ніколи не досягають реалізації свого змісту. Ідеологія є за своєю суттю консервативною , підтримуючи таким чином існуючий лад. Утопія навпаки, критикуючи дійсність несе в собі новизну її оновлення, маючи структурно два компоненти: критику існуючих реалій та їх альтернативу. Те що є утопічним на одній фазі розвитку, може стати звичним для людини і суспільства на наступній, чого лише варта наявність восьмигодинного робочого дня та оплачуваної відпустки, про які соціум ХVІІІ століття не міг навіть мріяти [3.]?

   Якщо  утопія це рушійна сила соціального  розвитку, то в її існуванні зацікавлене  суспільство, проте після поразки  марксизму, окрім дискредитації  поняття утопії принаймні на побутовому рівні, постало питання про наявність  такої якісної критичної концепції, яка маючи динамічний, а не статичний характер, окрім ідеалів, могла б врахувати й плюралізм і, як зазначає Аниса «ті особливості суспільства, які в минулому не бралися до уваги» [3.( с.87)]. Мова йде про цивілізаційний підхід, де б враховувалися розбіжності між народами та культурами. «Якою ж нехитрою справою є створення утопії для міфологізованого класу робітників, або в ім’я революції, яка і є самоціллю! І як складно в наші дні запропонувати утопії для народів, та нації,  які вимагають мовної, або етнічної автономії і, які відстоюють свій культурний плюралізм!» Такою якісною концепцією критичного мислення стала ідея громадянського суспільства, всупереч відносно довгої тривалості її існування (більшість дослідників пов’язують її становлення із ХVІІ- ХVІІІ століттями). Утопічний елемент в концепції громадянського суспільства, перш за все проявляється в здатності реалізації, навіть бодай часткової  її ідей та принципів, якими є наявність інституцій громадянського суспільства, об’єднання громадян заради захисту своїх інтересів, наявність незалежних ЗМІ, громадської думки та ін. Концепція громадянського суспільства виконує утопічну функцію, спрямовуючи розвиток суспільства та критикуючи наявні у ньому вади. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                               Список використаної літератури

1. Джеффрі С. Александер «Парадокси громадянського суспільства»
2. Джеффрі С. Александер «Міцні утопії та громадянський ремонт»
3. Аниса Ф. «Реконструкция утопии» http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/History_Antigue.php
4. Арендт Ханна «Vita activa , или о деятельной жизни» Издательство «Алетейя» Санкт – Петербург 2000
5. Вікіпедія «Громадянське суспільство» http://ua.wikipedia.org/wiki/Громадянське_суспільство
6. Габермас Юрген. «Структурні перетворення у сфері відкритости. Дослідження категорії громадянське суспільство». - Львів: Літопис, 2000.
7. Габермас Юрген  «Громадянство і національна ідентичність» http://litopys.org.ua/index.
8. Герасимов А. И.«Реконструкция концепции гражданского общества: Дж. Коэн и А. Арато» http://www.kitaphana.kz/ru/enter.html
9. Иванов  «Политическая социология/ Глав третья Гражданское общество»

Русский гуманитарный Интернет-университет, 2000-2011info@vusnet.ru 
support@vusnet.ru

10. Колодій А. Ф. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього (формування ідеалу)/А. Ф. Колодій//Електронний незалежний культурологічний часопис «Ї». — 2001. — № 21 — С. 23-42.
11. Корнишова  Марія «Громадські організації в розвитку громадянського суспільства в Україні: проблеми та перспективи» http://naub.org.ua/
12. К. Мангейм «Идеология и утопия» http://krotov.info/libr_min/m/merkury/manheim.
13. Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль «Філософія/ Громадянське суспільство» Київ «Академвидав» 2007 .
14. Селігман Адам «Ідея громадянського суспільства» http://izbornyk.org.ua/selig/sel04.htm
15. Степин В. Н. Теоретическое знание. Глава І Научное познание в социокультурном измерении»

com.ua/search?q=%D0%B8%D1%81%D1%81%D0%BB%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%8F%D1%85