Соціально-педагогічна робота з проблемними сім'ями

     - підтримка та супровід проблемного підлітка;

     - тісна взаємодія педагога (класного керівника) з проблемною сім'єю;

     - постійний зв'язок із науковцями-консультантами (супервізорами).

     Виховні функції в загальноосвітньому закладі  виконують усі педагогічні працівники, проте основна роль забезпечення виховного процесу належить класному керівникові [12, 199 - 210].

       Класний керівник як педагог, який має великі можливості для впливу на розвиток особистості дитини, повинен приділяти особливу увагу проблемам гуманістичного, особистісно зорієнтованого виховання, створювати необхідні умови для формування у підлітка вищих духовних цінностей.

     Для сучасної школи одним із основних чинників виховання залишається слово, особливо слово вчителя, класного керівника, монолог дорослої людини, яка знає відповіді на всі питання.

     Говорячи  про особистість учителя, варто  зупинитись на найістотніших якостях  педагога, що забезпечують ефективне моральне виховання:

     повага  й довіра до дітей;

     професійна  майстерність (учитель - джерело знань, інформації);

     високий моральний авторитет;

     творчий стиль діяльності;

     організаторські здібності;

     знання  специфіки роботи з дітьми й урахування їх вікових особливостей;

     широкий культурний кругозір.

     Найістотнішою характеристикою вчителя-професіонала є володіння мистецтвом контакту. Його важлива умова - чуйність і душевна відкритість, готовність зрозуміти та прийняти щось нове й незвичне, побачити іншого як себе і себе як його. Не побачивши в учневі чогось цінного та цікавого, властивого тільки йому, учитель не може його виховувати, у нього немає точки опори для простого контакту з дитиною. Учитель повинен стати другом для дитини, знати її інтереси, переживати її радощі та тривоги, забувши про те, що він учитель. І тоді дитина розкриється перед ним. Учитель повинен пройнятися симпатією до вихованця, пам'ятаючи, що перед ним не просто учень, а особистість, яка має свої, притаманні лише їй індивідуальні вікові та психологічні особливості.

     Ураховуючи  основні компоненти педагогічної діяльності можна окреслити основні функції  педагога-вихователя:

     - забезпечувати оптимальні умови для всебічного й гармонійного розвитку вихованців;

     -  проводити цілеспрямовану роботу зі здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи у школі та за її межами;

     - систематично вивчати індивідуальні анатомо-фізіологічні та соціально-психологічні особливості розвитку учнів свого класу;

     - здійснювати організацію й виховання первинного учнівського колективу, усебічно вивчати динаміку його розвитку;

     - проводити виховні та організаційні заходи зі створення оптимальних умов, які би сприяли зміцненню та збереженню здоров я учнів;

     - здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, учителями та батьками учнів, спрямовану на формування у школярів старанності й дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних потенційних розумових можливостей;

     - організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню вихованців до діяльності позашкільних дитячих виховних закладів;

     - проводити цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні психолого - педігогічної культури батьків;

     - домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім ї;

     Працюючи  з важковиховуваними дітьми, учитель  дотримується важливих принципів, які  випливають із соціально-психологічних  особливостей цих дітей. Це такі принципи:

     - Організація дитячого колективу, який здійснював би позитивний вплив на вихованця.

     - Залучення дитини до цікавої продуктивної праці.

     - Опора на позитивні якості й позитивний соціальний досвід важковиховуваних дітей.

     - Органічне поєднання поваги до вихованця з прийнятою системою вимог.

     - Єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованців.

     - Індивідуальних підхід до вихованця.

     - Гуманне ставлення до дітей з неблагополучних сімей повинно базуватись на такому педагогічному постулаті: ці діти «важкі», бо їм важко подолати ті чи інші соціальні труднощі; з іншого боку, значні відхилення важковиховуваних дітей від моральних норм поведінки - своєрідне моральне захворювання, а тому й ставлення до таких дітей має бути адекватним.

     - Об єктиве ставлення до важковиховуваних.

     - Педагогічний вплив здійснюється в не афективному стані педагога.

     - Випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей.

     У подоланні моральної хвороби  важковиховуваності окремих дітей, з погляду його складності, багатоаспектності, виділяють кілька етапів.

     Перший  етап - діагностичний: вивчаються й  аналізуються позитивні та негативні  властивості виховання, умови, що сприяли  появі та формуванню негативних властивостей; визначаються шляхи та засоби нейтралізації  негативних проявів та актуалізація позитивних. Вихователь складає детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.

     Другий  етап - планування та визначення напрямів роботи.

     Третій  етап - цілеспрямована педагогічна  діяльність: реалізуються визначені  плани перевиховання конкретної особистості із залученням усіх, хто може позитивно вплинути на дитину. Координує цю роботу передусім класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії.

     Для підвищення ефективності діяльності вчителя початкових класів з дітьми з неблагополучних сімей та їхніми батьками використовуються такі форми роботи:

     - масові (батьківські конференції, дні відкритих дверей, сімейні вечори та сімейні естафети, педагогічні лекторії);

     - індивідуально-групові (бесіди, тренінги, рольові ігри, батьківські дні у школі, організація консультацій для батьків із запрошенням соціальних педагогів, психологів, спеціалістів з питань медицини, юристів);

     - індивідуальні (педагогічні консультації, обговорення педагогічних ситуацій, індивідуальні бесіди, тренінги);

     - взаємодія школи із соціальними службами.

     Робота  з неблагополучними сім’ями повинна передбачати психологічну підготовку вчителя, усвідомлення ним необхідності організації педагогічного керівництва сімейним вихованням; дійове керівництво вихованням дітей з неблагополучних сімей, створення цілеспрямованої системи роботи з неблагополучними сім’ями; спонукання вчителів до творчого пошуку, критичного аналізу роботи з неблагополучною сім’єю, вивчення кращого досвіду сімейного виховання.

     Незважаючи  на складність роботи з важковиховуваними  дітьми, педагоги мають вірити в  силу виховного впливу на особистість, намагатись будь-що допомогти дитині стати повноцінною людиною. Наслідки впливу виховного середовища залежать від уміння педагога спиратись на наявний позитивний фонд особистості, уміння залучати її до активної співпраці у своєму виправленні. Успіх виховного впливу на важковиховуваних дітей залежить від їх залучення до корисної діяльності, забезпечення високого темпу їх життя, зміст виховної роботи з важковиховуваними учнями має відповідати їх індивідуальним і віковим особливостям, мати високу емоційну насиченість [10, 352-360].

     Для роботи з дітьми з проблемних сімей  доречно застосовувати дискусії, рольові ігри, ігри на інтенсивну фізичну взаємодію, тобто такі методи в яких дитина може поділитися своїми почуттями, відчуттями, може навчитися взаємодіяти з однолітками. Так під час проведення групової дискусії проблемні підлітки мають можливість висловити свою думку з обговорюваної проблеми, вони вчаться формулювати свої думки, аргументувати своє бачення поставленої проблеми, сперечатися, не ображаючи опонентів, критикувати точку зору інших, не переходячи на особистості.

     Після кожної рольової гри необхідно провести обговорення. Проблемні підлітки діляться враженнями стосовно того, як вони почувалися в тій чи іншій ролі, намагаючись мотивувати свої вчинки. Це дає можливість розвивати у них спостережливість, навчитися пояснювати поведінку інших, дивитись на міжособистісну ситуацію очима партнерів по тренінгу.

     Ігри  на інтенсивну фізичну взаємодію  слугують для посилення інтересу у проблемних підлітків, підвищення працездатності, зняття напруги, відпочинку, покращання взаємостосунків у групі [12, 45].

     Таким чином, діти з неблагополучних сімей потребують особливої уваги з боку суспільства, оточуючих, а особливо зі сторони людей які можуть запропонувати реальну допомогу. Таким дітям дуже важко адаптуватися до навколишнього середовища, і пройти безболісно процес соціалізації. Саме тому соціальний педагог повинен приділяти підвищену увагу таким дітям, допомогти в реабілітації цієї дитини, та нормальному функціонуванню в суспільстві. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок:

     Сім’я – соціальне утворення, що має в кожному конкретно – історичному типі суспільства свою специфіку, свої традиції в національній культурі. Сучасна сім’я визначається як соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально – психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

     Існують такі категорії сімей: бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті; сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів, студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульман; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів; неповні, прості нуклеарні, складні, великі; бездітні, одно дітні, малодітні, багатодітні; однорідні; різнорідні сім'ї; міські, сільські; сім'ї молодожонів (до 1 року); сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; рівноправні, демократичні, авторитарні; побудовані на шлюбних стосунках, позашлюбні, оформлені юридично, але проживають окремо та багато інших.

     В нашому суспільстві існує проблема неблагополучних сімей.

     Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного  емоційно-психологічного сімейного  мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних. Тому підлітки, вихідці з проблемних сімей потребують ретельної уваги зі сторони соціальних працівників.

     Багато  соціальних інститутів надають допомогу членам проблемних сімей, так наприклад  центр соціальних служб для молоді. При ЦССМ діють служби соціальної підтримки сімей «Родинний дім», служби психологічної допомоги «Телефон довіри», кризові центри соціально-психологічної допомоги, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, мобільні консультативні пункти соціальної роботи у сільській та гірській місцевості, консультативні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків «Довіра», служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі та повернулися з них, служби вторинної зайнятості молоді тощо.

     Напрямки  роботи соціального педагога з різними  типами неблагополучних сімей різноманітні і дуже важкі. Але кожна окрема сім’я потребує особистого підходу від соціального працівника, тому що кожен випадок є унікальним. Соціально – педагогічна робота має бути водночас комплексна і спрямована на особливо вразливі риси проблемної сім’ї.

     Важливим  напрямком соціальної роботи з дітьми з неблагополучних сімей це є їх реабілітація і повернення дітей до нормального суспільного життя, допомога в засвоєнні всіх соціальних функцій і нормального їх застосування в суспільному житті.