Соціально-педагогічна робота з проблемними сім'ями

     Показниками оцінки ефективності реабілітаційної  роботи з неблагополучною сім'єю, в якій застосовувалося насильство є:

     1. Порівняння даних психодіагностичного  і педагогічного обстеження дитини до і після роботи:

     - наявність адекватної самооцінки;

     - зниження рівня тривоги;

     - поліпшення соціометричного статусу.

     2. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження дитячо-батьківських стосунків до і після роботи:

     -  зменшення ступеню відторгненості (за опитувальником батьківського ставлення);

     - зменшення впливу патологічних  факторів (несформованість батьківських почуттів, не сприйняття, непослідовність вимог та ін.).

     3. Експертні оцінки:

     - оцінка батьками і педагогами  змін у поведінці і настрої  дитини, її адаптивних можливостей;

     -  оцінка членами сім'ї своїх  досягнень, які сталися під  час проходження тренінгів і консультування [16. 98].

     З метою попередження насильства в  сім'ї використовуються такі напрями захисту прав членів сім'ї:

     просвітні кампанії — в школах, на робочих  місцях, в неурядових та урядових організаціях;

     громадський захист — за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, оголошень у газетах, відкритих дискусіях та дебатах;

     законодавчі та політичні кампанії — щодо певних проблем, обрання чи підготовка кандидатів, які розуміють проблему порушення  прав;

     Отже  доцільним є знання про правила  поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається по допомогу сама: уважно, спокійно, терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчуття, емпатію; інформувати про права, але не примушувати жертву обговорювати з нею всіх «за» та «проти» звернення до правоохоронних органів.

     Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили

     втрату

     Одним з типів неблагополучної сім'ї  є та, що пережила втрату (члена сім'ї, роботи, місця проживання, здоров'я) і втратила здатність виконувати свої функції. При цьому ознакою неблагополуччя є втрата або погіршення зв'язків з членами сім'ї і мікросередовищем, звичного статусу в суспільстві і сім'ї, зміна функцій, що впливає на якість реалізації сім'єю своїх прав у суспільстві та членів сім'ї у родині, порушення членами сім'ї внаслідок цього морально-правових норм. Отже, на сім'ю впливають різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий. Якщо ж сім'я при цьому ще має проблеми із розв'язанням завдань свого розвитку на теперішньому і попередньому етапах життєдіяльності сім'ї, то це може привести до її розпаду.

     Причини втрат можуть бути різноманітними: економічними, ідеологічними, політичними, емоційними, правовими, релігійними, медичними, педагогічними, але результат один — втрата, яка є горем для сім'ї та її окремих членів. Горе виражається через перший шок, образу, недовіру, відторгненість через кілька днів, одинокість, агресію, озлоблення, розчарування, провину, страх, розпач, інколи — мстивість. Втрата чоловіка відбивається на всій сім'ї, оскільки сім'я є системою. Виникає дві проблеми у роботі з такою сім'єю:

     1) попередити розпад сім'ї; 

     2) відновити життєдіяльність сім'ї  на нормальному рівні в нових  умовах.

     Саме  ці проблеми складають зміст реабілітації неблагополучної сім'ї. Виходячи із розуміння сім'ї як системи, можна виділити такі напрямки реабілітації:

     - компенсація втрати (роботи, місця  проживання, здоров'я) або функцій померлого члена сім'ї, або того, хто вийшов з родини (розлучився чоловік, одружився син, переїхала на навчання дочка тощо);

     - допомога сім'ї у реалізації  її прав і виконанні функцій  доти, поки вона не відновить свій потенціал.

     На  основі цих напрямків можна зробити  висновок, що соціально-педагогічна  робота з такою сім'єю повинна бути екстренною, тривалою і профілактичною у реабілітації сім'ї. Основою для подолання втрати і пов'язаного з ним горя є спрямування особистості на її активне подолання, тобто контролювання думок, емоцій, поведінки через терплячість і витриманість протягом тривалого часу, самостійну роботу та разом з іншими людьми над подібною проблемою, спілкування з тими, хто вже пройшов через подібне, з авторитетною людиною за її згоди. Оскільки  розвиток і виховання людини можливий лише в діяльності і спілкуванні, а механізмом — зовнішні та внутрішні протиріччя, то соціально-педагогічна робота з реабілітації сім'ї після втрати повинна мати за мету захист прав сім'ї та її членів через:

     1) створення протиріч, долаючи які, сім'я і окрема особистість прискорюють процес прийняття втрати і подолання її наслідків;

     2) створення умов для нормальної  життєдіяльності сім'ї.

     Формами реабілітації соціально-педагогічної роботи з сім'єю, яка понесла втрату члена чи стосунків, і є внаслідок цього неблагополучною, є такі:

     1) за кількістю сімей: групові, індивідуальні;

     2) за ступенем самостійності сімей: групи взаємопідтримки, працюючи з консультантом;

     3) за місцем проведення: стаціонарні, виїзні;

     4) за тривалістю: постійно діючі, пульсуючі, одноразові;

     5) за характером спілкування: безпосередні, опосередковані;

     6) за умовами здійснення: екстрені, звичайні;

     7) за змістом діяльності: навчальні, комунікативні;

      8) за характером змістовного наповнення: інформаційні, практичні, інформаційно-практичні;

     9) за метою: ліквідація чи компенсація втрати, профілактика вторинних стресорів;

     10) за складністю побудови: прості, складні.

     Методи  соціально-педагогічної роботи у реабілітації неблагополучної сім'ї можна виділити на основі знання етапів подолання втрати. До них належать:

     на 1 етапі: навіювання, вимоги, приклад (у бесіді, розуміючому слуханні);

     на 2 етапі: приклад, заохочення, переключення, інформування, створення виховних ситуацій;

     на 3 етапі: реконструкція характеру, переконання, приклад, заохочення, вимоги, аналіз; консультування;

     на 4 етапі: перенавчання, консультування, вправи, самоаналіз, самооцінка.

     Виявлення методів, які застосовуються на різних етапах подолання втрати дозволило зробити висновок про те, що допомога у подоланні неблагополуччя повинна поступово зменшуватися, змінювати свій зміст, тобто бути субсидіарною. В екстреній ситуації застосовується допомога, яка спрямована па подолання розгубленості, коли людина некритично ставиться до подій та впливів навколишнього, а тривала реабілітація вимагає спільних зусиль педагога і вихованців, з поступовим зменшенням допомоги і збільшенням активності людини, застосуванням заохочень.

     Соціально-педагогічна  робота з сім'ями  хворих на алкоголізм і

     наркоманію

     Особливість пияцтва та алкоголізму як адиктивної поведінки в тому, що ці явища виступають каталізатором, що спричиняє прояв інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних порушень, соціального паразитизму, самогубств, аморальної поведінки. Певна частина злочинів відбувається з метою отримання засобів для одержання спиртних напоїв. З іншого боку, особи, які знаходяться у стані сп'яніння, нерідко самі стають жертвами злочинців. Аморальна поведінка, пов'язана з анти-суспільними вчинками людей, які втрачають людську гідність, є незмінним супутником сп'яніння та захворювання на алкоголізм.

     Під наркоманією розуміється вживання наркотиків чи схожих з ними речовин  без медичних вказівок. Виникає потяг  до наркотиків, явища абстиненції (наркотичного голоду), що веде до тяжких душевних та фізичних страждань, бажання частіше їх приймати та збільшувати дози. Все це свідчить про захворювання наркоманією, яка робить хворого рабом своєї звички. Незворотніми наслідками є інвалідність, розумова неповноцінність та висока смертність. Головна небезпека наркоманії — не стільки в спричиненні фізіологічної шкоди особі, яка вживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, яка виникає в 10-20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитись своєю роботою, а то й зовсім кидають її, ослаблюють зв'язки з друзями, виникають ускладнення в сім'ї, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, брехливість - головне «я» та придбання наркотиків. Це ще більш прискорює деградацію особистості, появу психозів, серед наркоманів високий процент самогубств, не кажучи вже про нещасні випадки, пов'язані із передозуванням наркотиків [13, 120-125].

     На  основі вивчення проблем об'єкта реабілітації складається план реабілітації з ним, який включає:

     1) проблеми діяльності (самообслуговування, адаптацію до навколишнього середовища, пересування, продуктивність дій, комунікацію, психологічний стан тощо);

     2) оцінки діяльності (первинну, контрольну, підсумкову).

     Цей план погоджується з іншими фахівцями, об'єктом реабілітації, з яким може бути навіть підписаний контракт про  виконання плану, що дисциплінує [11, 58].

     Педагог здійснює:

     1) соціальну терапію (очну і дистанційну,  індивідуальну і групову);

     2) співпрацю з працівниками різних  соціальних інституцій і залучає  їх до надання допомоги особистості, що сприяє подоланню кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища;

     3) корекційно - реабілітаційну роботу, яка спрямована на зміну та вдосконалення особистих якостей людини, особливостей життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі у суспільному житті. При цьому соціальний педагог повинен прогнозувати наслідки своїх дій і прогнозувати і планувати життєвий шлях об'єкта реабілітації, налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги [13, 42].

     Методи  роботи з такими сім'ями: інформування, переконання, працетерапія, покарання, вправи, навіювання, представництво інтересів членів сім'ї, приклад, вимоги, контракт, педагогічні ситуації, реконструкція характеру, переключення, перенавчання, соціальна реклама.

     Напрямки  роботи: програми антинаркотичної освіти, організація виховної роботи антинаркотичної спрямованості («рівний — рівному»), контроль, правова просвіта, формування позитивного мислення, реабілітація алкоголіків, попередження і боротьба з насильством у сім'ї, вивчення умов життя сім'ї і сприяння їх покращанню як засіб усунення причин алкоголізму, тимчасове вилучення і реабілітація дитини з сім'ї, формування ціннісного ставлення до здоров'я, життя, сім'ї, допомога дитині і дружині в самореалізації та адаптації до умов життя, попередження сімейного алкоголізму, суїцидів, девіантної поведінки членів сім'ї, формування саморегуляції, вольових якостей, організація змістовного дозвілля, спілкування і відпочинку сімей.

       Форми роботи: групи взаємо підтримки, самодопомоги, відеолекторії, лекторії на замовлення, бесіди, походи, трудові десанти, педагогічні десанти в установи, підприємства, організації, розповсюдження брошур, буклетів, тренінги, семінари, телефони «Довіри», заняття в клубах для лікування алкоголіків і членів їх сімей, консультпункти, дитячі консультативні центри, інформаційні центри, тематичні концерти, виступи агітбригад, тематичні рубрики в пресі, передачі на радіо, ТБ, підготовка конференцій, залучення членів сім'ї до розробки антиалкогольних програм, фасилітаторство, спеціалізовані телефонні лінії для алкоголіків і членів їх сімей, інформаційні компанії [4, 60-78].

     Напрямки  роботи соціального педагога з різними типами неблагополучних сімей різноманітні і дуже важкі. Але кожна окрема сім’я потребує особистого підходу від соціального працівника, тому що кожен випадок є унікальним. Соціально – педагогічна робота має бути водночас комплексна і спрямована на особливо вразливі риси проблемної сім’ї. 

     2.3. Соціальна реабілітація  дітей – вихованців  проблемних сімей. 

     У загальних рисах принципи роботи з підлітками із проблемних сімей  можна сформулювати таким чином:

     - створення атмосфери довіри у взаєминах: педагог (класний керівник) - підліток;

     - підключення до реабілітації підлітка всіх суб'єктів виховного процесу;