Соціально-педагогічна робота з проблемними сім'ями

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Августа 2011 в 14:18, курсовая работа

Краткое описание

Мета роботи: вивчення феномену проблемної сім’ї та змісту соціально – педагогічної діяльності з проблемними сім’ями.

Завдання:

визначити поняття «неблагополучна сім’я » та категорії таких сімей;
описати наслідки впливу проблемної сім’ї для формування особистості дитини;
проаналізувати специфіку роботи з проблемними сім’ями в системі соціальних інституцій;
висвітлити шляхи соціальної реабілітації дітей, що виховуються в проблемних сім’ях.

Содержание работы

Вступ…………………………………………………………………………..............3

Розділ 1. Проблемна сім’я як негативне соціальне явище………………………....5

Поняття та основні категорії проблемних сімей……………………………….5
Вплив сімейного неблагополуччя на соціалізацію дитини………....................8
Розділ 2. Зміст соціально – педагогічної діяльності з проблемними сім’ями……………………………………………………………………………….16

2.1 Робота з проблемними сім’ями в системі соціальних інституцій…...............16

2.2 Напрями соціально – педагогічної допомоги проблемним сім’ям…..............24

2.3 Соціальна реабілітація дітей - вихованців проблемних сімей……….............35

Висновок……………………………………………………………………..............41

Список використаних джерел………………………………………………………

Содержимое работы - 1 файл

Курсовая работа.doc

— 213.50 Кб (Скачать файл)
  • Соціально – правова: батьки перебувають у суперечності із законами суспільства, криміногенна обстановка в сім’ї, одного з батьків засуджено; молоді люди, які повернулися з місць позбавлення волі.

     Кожна із зазначених категорій вимагає  адекватної соціально– психологічної допомоги соціальних служб у підтримці та подоланні конфліктних ситуацій. Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного роду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розв’язуванні складних питань у сімейному вихованні, налагодити взаємостосунки цих батьків зі школою. Тобто допомогти батькам і дітям адаптуватися в оточуючому середовищі, налагодити систему взаємостосунків з державними органами та громадськими організаціями, безконфліктно розв’язувати проблеми [7, 180-182].

     За  масштабом діяльності розрізняють  такі соціальні інституції:

     - міжнародні організації (Дитячий фонд ООН, міжнародна організація праці, Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

     - загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики України, Державний центр соціальних служб для молоді, Всеукраїнська Мережа людей, які живуть з ВІЛ, Союз інвалідів України тощо);

     - регіональні організації (районний центр зайнятості населення, міське управління праці та соціального захисту, громадські та благодійні організації, які надають соціальні послуги та зареєстровані на обласному, міському, районному рівнях).

     З огляду на організаційний рівень діяльності організації, органи, інституції, які  формують соціальну політику держави, здійснюють соціальну роботу, відповідно до їх повноважень і функціональних обов'язків можуть належати до одного з таких чотирьох рівнів:

     1. Формування соціальної політики  держави, планування соціальних  програм. Своїми рішеннями, нормативними  актами вони окреслюють межі, в яких функціонують соціальні служби. До них належать:

     - Верховна Рада України (виконує  законодавчу функцію, визначає  засади політики, затверджує загальнонаціональні  програми, в т. ч. соціального,  економічного, культурного розвитку, затверджує державний бюджет, виконує функцію контролю за дотриманням Конституції та законів України, прав і свобод людини та громадянина);

     - місцеві ради (визначають економічний,  соціальний, культурний розвиток  відповідної адміністративно-територіальної  одиниці, встановлюють місцеві податки і збори, затверджують місцеві бюджети);

     - Кабінет Міністрів України (організовує  реалізацію державної політики, виконання Конституції і законів  України, розробляє і забезпечує  здійснення загальнодержавних програм,  у тому числі соціального, економічного розвитку, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади).

     2. Забезпечення реалізації політики  у певній галузі, сфері або  при виконанні особливих повноважень.  Суб'єкти соціальної роботи, які  належать до цього рівня, мають своїм обов'язком створення організаційних механізмів реалізації соціальної політики, здійснення відповідних виконавчо-розпорядчих функцій. Такими суб'єктами є:

     - міністерства (центральні органи  виконавчої влади, які реалізують  політику у відповідній галузі, беруть участь у підготовці проектів державних програм економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, затверджують галузеві стандарти, норми та нормативи, виконують у межах визначених законодавством повноважень функції управління майном підприємств, які належать до сфери їх управління;

     - державні комітети (центральні органи  виконавчої влади, які вносять  пропозиції щодо формування державної  політики і забезпечують її  реалізацію у відповідній сфері  діяльності, сприяють іншим органам виконавчої влади у здійсненні їхніх повноважень);

     - центральні органи виконавчої  влади із спеціальним статусом (мають особливі завдання і  повноваження, наприклад Державний  департамент України з питань  виконання покарань).

     3. Реалізація політики стосовно подолання певної проблеми або поліпшення соціального буття конкретної групи населення. Обов'язком суб'єктів цього рівня (Державна служба зайнятості, Державний центр соціальних служб для молоді) є створення системи соціальних служб, методичне забезпечення, управління діяльністю. Вони працюють з масштабними проблемами, а не окремим випадком.

     - Служби, які працюють безпосередньо  з клієнтами (центри соціальних  служб для молоді, лікарні, територіальні  центри обслуговування пенсіонерів,  самостійних непрацездатних громадян та ін.).

     - Служби, які мають справу з  проблемою як індивідуальною  потребою. На цьому рівні працюють  інформаційні, консультативні служби, відділи, які з'ясовують сутність  проблеми, спрямовують клієнтів  до відповідних служб або спеціалістів.

     Оскільки за вирішення конкретних соціальних проблем відповідають урядові структури, схема соціальних служб може бути подана і як відомча мережа. Чимало місцевих організацій мають подвійне підпорядкування. Наприклад, районні відділи праці та соціального захисту населення або центри соціальних служб для молоді є частиною відповідної відомчої структури, послуговуються її нормативами, стандартами, відомчими інструкціями та іншим методичним забезпеченням. Водночас вони підпорядковані районній державній адміністрації. Фінансують їх переважно за рахунок місцевого бюджету, який ухвалюють відповідні місцеві ради.

     У підпорядкуванні місцевих держадміністрацій  перебувають органи опіки і піклування, кімнати тимчасового перебування  неповнолітніх, служба у справах  неповнолітніх, у т. ч. соціальні притулки для них.

     4. Соціальні служби на місцях.

     Для здійснення ефективної соціальної роботи фахівцям необхідно добре знати  повноваження місцевих структур, різновиди  допомоги, яку вони зобов'язані і  здатні надати. Наприклад, неблагополучні сім'ї залежно від ситуації в них (сім'ї, що неспроможні виховувати дітей) перебувають у фокусі уваги кількох місцевих установ. Як правило, ними у межах своєї компетенції опікуються:

     - районний центр соціальних служб  для молоді (соціальний супровід, соціальна підтримка, соціальне інспектування неблагополучної сім'ї; інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям; психологічна підтримка сім'ї; соціальна реклама здорового сімейного способу життя; організація сімейного дозвілля, спілкування і відпочинку;оздоровлення дітей з неблагополучних сімей і дітей з девіантною поведінкою; вивчення проблем і потреб сімей різних типів);

     - районний відділ соціального  захисту (надання різних видів  матеріальної допомоги малозабезпеченим  сім'ям: субсидії, виплати на дітей, пенсії, гарячі обіди, компенсації, пільги тощо; допомога малозабезпеченим сім'ям у вихованні дітей: надання безкоштовних квитків на свята, в музеї тощо);

     - районний відділ освіти (інспектори  з охорони дитинства виявляють  дітей, які потребують захисту прав у сім'ї і суспільстві; надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх дозвілля та відпочинок, культурну просвіту;

     - районна служба у справах неповнолітніх  (проведення спільно з дільничними  інспекторами міліції, народними депутатами бесід з батьками стосовно їхньої відповідальності за умови проживання і виховання дітей; рейди-перевірки неблагополучних сімей; позбавлення батьківських прав, опіки, піклування);

     - кримінальна міліція у справах  неповнолітніх (обстеження житлово-побутових умов сім'ї, виявлення фактів асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передавання їх у притулок, інтернат соціального патронажу; запрошення батьків на засідання у виконком для бесіди з ними, попередження про необхідність виконувати батьківські обов'язки, інформування про відповідальність за невиконання цих обов'язків; звернення до громадських організацій, трудових колективів з проханням вплинути на виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей; допомога у розшуку сімей бездоглядних дітей, вивчення можливостей повернення їх у сім'ї);

     - дільничні інспектори міліції  (за заявами сусідів, членів  сім'ї відвідують сім'ї з метою  перевірки тривожної інформації  і попередження батьків про  відповідальність за невиконання обов'язків щодо дітей, фіксування у протоколі виявлених правопорушень; взяття на облік неблагополучних дітей і батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо них; рейди-перевірки становища в сім'ї: зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми; допомога у влаштуванні батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності; допомога службі у справах неповнолітніх в оформленні опіки та піклування).

     Жодне відомство, причетне до розв'язання соціальних проблем, не спроможне самотужки успішно вирішити багаторівневі завдання у сфері соціального обслуговування населення. Досягти цього можна завдяки науково обґрунтованому, високопрофесійному виконанню ними своїх повноважень і обов'язків, цілеспрямованій і системній координації їх роботи на місцевому, регіональному, загальнодержавному рівнях.

     Завданням соціальних служб для молоді у  роботі з сім’єю є надання конкретної індивідуальної допомоги сім’ї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі- та поза сімейного спілкування, планування сім’ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім’ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв’язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота з запобігання розлучень [6, 206 – 207].

     Соціальна робота із сім'ями є пріоритетним завданням для центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ), які беруть участь у реалізації державних, галузевих, регіональних програм соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями; здійснюють соціальне обслуговування дітей, молоді, сімей шляхом надання їм психологічних, соціально-педагогічних, юридичних, соціально-медичних, соціально-економічних та інформаційних послуг; здійснюють соціальний супровід сімей, дитячих будинків сімейного типу, молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі або звільнилася з них; проводять соціально-профілактичну роботу із запобігання правопорушень, наслідків негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі, разом з органами внутрішніх справ, охорони здоров'я, освіти, службами у справах неповнолітніх пропагують здоровий спосіб життя; здійснюють соціально-реабілітаційні заходи щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації; надають інформацію з питань працевлаштування; допомогу в організації трудових об'єднань молоді.

     При ЦССМ діють служби соціальної підтримки  сімей «Родинний дім», служби психологічної допомоги «Телефон довіри», кризові центри соціально-психологічної допомоги, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, мобільні консультативні пункти соціальної роботи у сільській та гірській місцевості, консультативні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків «Довіра», служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі та повернулися з них, служби вторинної зайнятості молоді тощо [5, 17 - 19].

     Також різні державні установи застосовують такі заходи що до роботи з неблагополучною сім’єю в Україні:

     1. Служба у справах неповнолітніх:

     - бесіди з батьками у сім'ї,  які проводяться спільно з  дільничними інспекторами міліції,  народними депутатами або запрошення  батьків на таку бесіду до  працівника служби у справах неповнолітніх. Метою таких бесід є з'ясування причин невиконання батьками своїх обов'язків щодо дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв'язанні житлових, психологічних, медичних проблем тощо).

     - рейди-перевірки сім'ї спільно з дільничними інспекторами;

     -позбавлення  батьківських прав, опіки, піклування.

Информация о работе Соціально-педагогічна робота з проблемними сім'ями