Сирітство як соціально-психологічне явище

     Сімейним  кодексом не врегульовано питання влаштування  дітей у дитячі будинки сімейного  типу, хоча чинними підзаконними актами така практика вже передбачена. Зокрема, 26 квітня 2002 була прийнята Постанова КМУ №564 “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу”.

     Щодо  реалізації положень нового Сімейного  кодексу в питанні усиновлення  досить проблемним став Наказ Міністерства охорони здоров’я №16 від 21.01.02 “Про внесення змін та доповнень до переліку захворювань, які дають право на усиновлення дітей без дотримання строків їх перебування на обліку в Центрі усиновлення дітей при Міністерстві освіти та науки України”. Цим наказом зменшено перелік захворювань із 140 (за Наказом №2 від 04.01.97) до 6. Як наслідок, втратили можливість на усиновлення іноземцями та своєчасне лікування діти-сироти хворі на церебральний параліч, порок серця тощо. За оцінками фахівців Центру усиновлення при МОН, дотримання строків обліку такий дітей терміном 14 місяців, перетворює  їх на інвалідів або не дає шансів на виживання. Для порятунку більшості хворих дітей необхідно здійснювати операцій у перший місяць життя. Такі можливості забезпечували переважно іноземні усиновителі. Українські усиновителі не бажають брати хворих дітей взагалі, а іноземці відмовляються всиновлювати дітей, яким не можливо допомогти. Відповідно, пріоритет вітчизняного усиновлення порушує принцип здійснення усиновлення для якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

     22 грудня 2003 року Міносвіти був  розроблений проект Державної  Програми розвитку національного  усиновлення дітей на 2004-2014 роки. Програма спрямована на реалізацію  основних положень Сімейного  кодексу щодо усиновлення дітей  та визначення засад державної політики підтримки усиновлення до 2014 року. Головним завданням програми є зменшення кількості дітей, які влаштовуються до інтернатів. Запропоновано наступне обґрунтування проблеми.

     За  статистикою, у 2002 році з близько 24 тис. дітей, які потребували влаштування, більшість (майже 8 тис.) було влаштовано до дитячих інтернатів і майже 7 тисяч було усиновлено. При цьому серед усиновителів кількість українських громадян постійно зменшується. Так, у тому ж 2002 році кількість усиновлених українцями дітей склала лише 1760 осіб, або 25% від загальної кількості усиновлених. У 2000 році українці усиновили 2043 дитини, у 2001 – 1999 дітей. При цьому громадяни України виявляють бажання усиновляти дітей тільки із хорошим станом здоров’я. Проте, серед дітей, позбавлених піклування переважають хворі діти із асоціальних сімей, які потребують медичної та соціально-психологічної реабілітації.

     Основними проблемами державної політики соціального  захисту дітей-сиріт є недостатнє фінансування державних програм та відсутність фахівців з охорони дитинства.

     Для вирішення зазначених проблем пропонується такі найбільш суттєві заходи:

• Встановити при органах опіки спеціаліста з охорони дитинства для ведення питань, пов’язаних з усиновленням;
• До 2005 року запровадити в систему юстиції діяльність пов’язану з усиновленням;
• Запровадити роботу спеціалістів з охорони дитинства по соціально-психологічній підготовці кандидатів в усиновителі;
• Організувати супровід патронажної медсестри за сім’ями, які усиновили дітей;

• З 2005 року забезпечити безкоштовне медичне  обслуговування та лікування усиновлених дітей;
• З 2005 року встановити щомісячну матеріальну допомогу на одну усиновлену дитину у розмірі не меншому за прожитковий мінімум;
• Зберегти за усиновленими дітьми пільги на поза конкурсний вступ до навчальних закладів та навчання за бюджетні кошти;
• Надати усиновленим дітям право на безкоштовне відвідування культурно-освітніх установ;
• З 2005 року передбачити надбавку до пенсії усиновителів.

     В сфері правового забезпечення політики підтримки усиновлення передбачається протягом 2004 року внести зміни до Сімейного  кодексу, відповідно до положень цієї Програми, а також щодо матеріального  забезпечення батьків, що усиновили дітей.  Протягом 2004-2005 років підготувати законопроект “Про розширення соціальних гарантій сім’ям, що усиновили дітей”. Програмою також передбачені заходи щодо пропаганди усиновлення дітей.

     Таким чином, формування основних засад державної та правової політики щодо дітей сиріт відбувається вже тривалий час. Суттєвих змін в системі соціального захисту протягом 10 років не відбулось. Означений пріоритет обмеження ролі спеціальних закладів, посилення значення усиновлення та влаштування у родини змін не зазнав і знайшов відображення у новому Сімейному кодексі у повній мірі. На рівні декларацій у ЗУ “Про охорону дитинства” закріплено право дітей-сиріт незалежно від форми влаштування на матеріальну допомогу, пільги у здобутті освіти та працевлаштування. З іншого боку, пріоритет соціального захисту сиріт не забезпечується, а тому право на матеріальну допомогу обмежується бюджетним законодавством на 2004 рік. Ефективність політики соціального захисту дітей-сиріт через усиновлення та патронат не доведена. Аналогічною залишається ситуація із житловим забезпеченням та працевлаштуванням.

     Законопроект  №2333 від 25.03.2003 “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування”.

     Мінімальні  соціальні стандарти

     Основним  інструментом соціального захисту  дітей-сиріт є застосування 12 мінімальних  соціальних стандартів. Йдеться про  мінімальне матеріальне забезпечення (харчування, одяг, взуття); житлове  забезпечення до досягнення повноліття та після; стандарт по забезпеченню першим робочим місцем; стандарт по забезпеченню компенсацій роботодавцю, яких надає перше робоче місце; разової грошової допомоги по досягненні повноліття; щомісячної грошової допомоги підчас навчання до досягнення 23 років; стандарт медичного обслуговування; соціального страхування; забезпечення розвиваючим обладнанням та літературою; стандарт забезпечення до надання статусу дитини-сирти; грошового забезпечення прийомних батьків та вихователів. Визначення цих стандартів здійснює уряд.

     Підходи до визначення соціальних стандартів для дітей-сиріт є значною мірою  застарілими та спірними. Такі стандарти, як матеріальне забезпечення, медичне  обслуговування, забезпечення розвиваючими іграшками та літературою та інші враховуються при визначенні прожиткового мінімуму для дітей за віковими категоріями. За виключенням дітей-інвалідів, не можна стверджувати, що за зазначеними позиціями потреби дітей-сиріт відрізняються від потреб інших дітей. Відповідно, зобов’язувати уряд визначати окремо соціальні стандарти по матеріальному забезпеченню двічі не має підстав. Дане положення законопроекту потребує узгодження із законодавством про соціальні стандарти ще й тому, що законопроектом передбачено перегляд мінімальних соціальних стандартів для дітей-сиріт не раз на рік, а раз на два роки. Враховуючи те, що серед засад політики щодо дітей сиріт визначено розширення соціальних гарантій, варто окремим положенням визначити встановлення не мінімальних стандартів, а окремих збільшених стандартів для дітей-сиріт. Також некоректним є віднесення до мінімальних стандартів забезпечення першим робочим місцем протягом 3 років та мінімальних стандартів компенсації роботодавцю. Радше, мова повинна йти про гарантії забезпечення першим робочим місцем із зазначенням механізму реалізації  такої гарантії. Крім того, потребують обґрунтування та визначення мінімальні стандарти медичного обслуговування та соціального рахування. Застосування таких стандартів не передбачені чинним законодавством про охорону здоров’я та соціальне страхування. Крім того, поняття мінімального стандарту медичного обслуговування суперечить принципу розширення соціальних гарантій дітям-сиротам. А відтак, вони повинні забезпечуватись усім спектром медичних послуг. 

     2.2 Заходи соціального захисту дітей-сиріт 

     Виплата щомісячної допомоги. Урядом в межах  мінімальних соціальних стандартів визначається розмір щомісячної виплати  на забезпечення харчуванням, одягом, взуттям, м’яким інвентарем, а також  виплати при працевлаштуванні.

     Медичне обслуговування. МОЗ здійснює медичне обслуговування дітей-сиріт в межах мінімальних соціальних стандартів. Щорічно діти проходять обов’язковий медичний огляд. Тільки у разі потреби діти стають на диспансерний облік і здійснюється постійний медичний нагляд. Навчально-виховні заклади дітей-сиріт забезпечуються ліками та медичним обладнанням в порядку пріоритету.

     Оздоровлення. Уряд спільно з місцевими держадміністраціями  та профспілковими об’єднаннями забезпечують щорічне безкоштовне оздоровлення дітей-сиріт в оздоровчих закладах, спортивних таборах, таборах праці та відпочинку, а також закордоном. Цією послугою забезпечуються всі діти до 14 років та старші, які перебувають на диспансерному обліку. Санаторно-курортним лікуванням забезпечуються першочергово тільки ті, що його потребують. Оздоровлення фінансується за рахунок державного та місцевих бюджетів.

     Житлове забезпечення. Право на житло, в якому  проживала дитина до влаштування  зберігається до досягнення повноліття. Відповідальність за збереження житла  несуть спільно органи місцевого самоврядування та місцеві держадміністрації. Згоду на відчуження такого житла за рішенням суду можуть дати тільки органи опіки та піклування. Діти-сироти, які не мають житла забезпечуються місцевими адміністраціями та органами місцевого самоврядування житом позачергово за місцем проживання. Надане житло повинно відповідати санітарно-гігієнічним та технічним вимогам.

     Працевлаштування. Місцеві держадміністрації визначають перелік постійних та тимчасових громадських робіт, передбачених для працевлаштування дітей-сиріт. Крім того, ці ж органи здійснюють бронювання робочих місць для першочергового працевлаштування сиріт. Відповідальність за працевлаштування дітей, які перебувають у спеціальних закладах несуть органи праці та соціальної політики, а також керівники закладів.

     Соціальний  захист дітей-сиріт, що є інвалідами. Законопроектом передбачається надання  уряду та місцевим державним адміністраціям повноважень у сфері забезпечення дітей-інвалідів засобами реабілітації інвалідів та протезно-ортопедичним обслуговуванням. Передбачені також заходи соціально-трудової реабілітації дітей-інвалідів. Йдеться про створення мережі спеціалізованих навчальних закладів, формування переліку спеціальностей, за якими здійснюватиметься професійна підготовка.

     Додаткові соціальні пільги. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування забезпечуються єдиним квитком, який дозволяє безоплатно відвідувати всі культурно-освітні  установи комунальної власності.

     Запропонований  перелік інструментів соціального захисту дітей-сиріт значною мірою вже відображений у чинних нормативних актах і не викликає зауважень, оскільки враховує комплекс послуг, які забезпечують підготовку до самостійного життя. Разом із тим, зміст цих інструментів та порядок їх застосування не розкриті належним чином. Зокрема, не виправданим є акцент на громадських роботах для дітей-сиріт, тим більше на постійних громадських роботах. Порядок бронювання робочих місць та виплати компенсацій роботодавцю не розкритий взагалі. Не визначено пріоритетність навчання дітей-сиріт за державним замовлення із відповідними гарантіями працевлаштування в державних установах та підприємствах.

     Знову ж таки неправомірним є застосування до дітей-сиріт мінімальних соціальних стандартів медичного обслуговування, що на практиці означатиме обмеження фінансування цієї програми із Державного бюджету. Дітям-сиротам повинно гарантуватись медичне обслуговування у повному обсязі і це має бути чітко визначено законодавством.

     Не  відповідають сучасним вимогам положення  щодо соціально-трудової реабілітації дітей-інвалідів. Йдеться про акцент на мережі спеціальних закладів та переліку спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка. Практично мова йде про обмеження права вільного вибору професії та пріоритету навчання робітничим низькооплачуваним професіям.  

     Щодо  житлового забезпечення дітей-сиріт, положення про позачергове надання  житла не надає достатніх гарантій. Дана пільга передбачена для чисельних  категорій інших пільговиків. Тому, варто передбачити застосування програмного підходу до житлового забезпечення сиріт, що гарантувало б більш менш надійне фінансування соціального житлового будівництва.

     Усиновлення. Законопроектом визначені наступні принципи усиновлення дітей-сиріт: усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, дитина має право знати своїх батьків, має право на збереження свого етнічного походження, релігійної та культурної приналежності. Діти-інваліди можуть бути усиновлені, якщо характер захворювання не вимагає перебування дитини у спеціалізованому закладі. Дитина-інвалід може бути усиновлена, якщо суд визнає, що таке усиновлення відповідає її інтересам. Порядок усиновлення іноземними громадянами визначається Сімейним кодексом та урядом.