Сирітство як соціально-психологічне явище

     ВСТУП

     Сирітство як соціально-психологічне явище існує  стільки ж, скільки людське суспільство, і є невід'ємним елементом цивілізації. У всі часи: війни, епідемії, стихійні лиха, інші причини призводили до загибелі батьків, внаслідок чого діти ставали  сиротами.

     Ідеї  правового захисту дітей, які  залишилися без батьків або одного з них, сягають у часи Київської Русі. З літописних матеріалів відомо, що система суспільного опікунства була головною прерогативою київських князів. Соціально-психологічний захист дітей-сиріт розглядається в цей час у парадигмі християнського вчення.

     Перші спеціальні будинки для бідних дітей  було засновано в 1682 році. В цих  будинках дітей навчали грамоті та ремеслу.

     Державні  та приватні установи готували представників  різного статусу: гувернанток, учителів, військових. Перші роки самостійного життя сиріт були під наглядом опікунської ради, яка також надавала допомогу і підтримку.

     Однак, тільки на початку двадцятого століття соціальне сирітство стало набирати загрожуючі масштаби. Одним із важливих напрямків діяльності державних органів соціального забезпечення в 20-30 роки стала боротьба з дитячою безпритульністю. Сотні і сотні тисяч безпритульних являли собою неблагополуччя суспільства. З ціллю вирішення цієї проблеми були відкриті дитячі будинки, перевиховні колонії, школи-інтернати для дітей-сиріт, дітей одиноких матерів, інвалідів війни і праці, пенсіонерів, а також дітей, батьки яких через різні причини (погані умови життя, зайнятості на виробництві) потребували допомоги держави.

     Проблема сирітства й сьогодні є дуже актуальною проблемою, характерною для багатьох розвинених країн та країн, що розвиваються. Падіння рівня життя та моральних норм призвело до того, що діти часто "витісняються" на вулицю, наслідком чого є небачений з післявоєнного часу ріст безпритульності.

     Поширення сирітства в нашій країні зумовлене  комплексом особливих умов і процесів в суспільстві, що характеризуються розвитком України в XX ст., що пов'язані  з трьома руйнівними війнами (перша  світова війна, громадянська війна, Велика Вітчизняна війна), а також наслідки перебудови кінця 80-х-початку 90-х років.

     У перші ж десятиріччя після  війни був нанесений могутній удар по українській культурі. Почавши з матеріальної кальтури, зло, руйнування, торкнувшись історичних місць, стерло з лиця землі не тільки архітектурні пам'ятки, воно знищило величезний пласт духовної культури, висушило душі і вбило пам'ять декількох поколінь. Удар, нанесений культурі, відбився і на стані української сім'ї. "Зло, руйнування" принесло свої плоди: в Україні з'являються так звані "відмовні діти", яких матері, небажаючи брати на себе відповідальність за виховання, передавали під розписку державі, назавжди відмовляючись від прав на дитину. Такі діти поповнювали Будинки дитини, а пізніше дитячі будинки і школи-інтернати.

     Пройшли роки. Світ вступив в XXI ст. Однак, проблема дітей-сиріт набуває ще більшої гостроти і актуальності, оскільки число їх не меншає, а безперервно росте. У сьогоднішньому суспільстві відбуваються складні і неоднозначні процеси. З одного боку відбувається релігійне і філософське усвідомлення людством значення буття, становлення особистісної свідомості, осмислення світовою спільнотою наявності глобальних загальнолюдських проблем, від стратегії дозволу яких залежить подальше існування сучасної цивілізації. З іншого боку в наявності явна криза культури, що охопила різні країни і шари суспільства, що призвела до розгулу, насильства, тероризму і знецінення людського життя.

     Політичні і соціально-економічні зміни, що відбуваються в останні 10 років в нашій країні, додали цим явищам особливий трагізм. Особливостями України стали: загострення протиріч між життєвими установками поколінь, різних шарів суспільства, різке падіння рівня життя більшості населення, різке і прогресуюче ослаблення етичних мотивацій в суспільстві. 
Початок реформ привів до фактичної ліквідації централізованої економіки, а разом з нею почала гинути і централізована система соціально-психологічного захисту, в тому числі система підтримки сім'ї, материнства і дитинства.

     Небувала  духовна, економічна, політична, соціальна  криза, що приголомшила Україну, привела  до збільшення числа сімей з тим  або іншим рівнем соціальної, психологічної  або структурної дезорганізації. Різке падіння життєвого рівня  населення вперше спричинило таке явище як відмову від дитини в зв'язку з відсутністю можливості її прогодувати. Кризові явища в українському суспільстві викликали зростання злочинності, наркоманії, алкоголізму, психічних захворювань, що розширили джерела дитячого неблагополуччя.

     Криза сучасної сім'ї, на наш погляд, негативно відбилася на стані дитинства в Україні, привівши до зростання соціального сирітства і збільшення числа таких специфічних установ як дитячі будинки і школи-інтернати. Вперше проблемою стало їх переповнення. 
В умовах нестабільності соціально-економічного, політичного життя країни, продовжує рости число дітей, що попали в особливо скрутні умови. 
Вельми широкий спектр причин дитячого неблагополуччя. У числі істотних чинників потрібно виділити кризові явища в сім'ї: порушення її структури і функцій, зростання числа розлучень і кількості неповних сімей, асоціальний спосіб життя ряду сімей; падіння життєвого рівня, погіршення життя дітей, наростання психоемоціональних перевантажень у дорослого населення, що безпосередньо відбиваються на дітях; поширення жорстокого поводження з дітьми в сім'ях і інтернатних установах при зниженні відповідальності за їх долю.

     Кожна дитина має право на виховання  в сімейному оточенні, незалежно  від того, може її біологічна родина забезпечити нормальні умови життя та виховання чи ні, і чи здатні батьки належним чином виконувати свої обов’язки. Щодо дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування − обов’язок забезпечення їхнього розвитку бере на себе держава.

     Сімейним кодексом України, законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» пріоритетом влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначено саме сімейне виховання, а основними його формами – усиновлення, оформлення опіки (піклування), влаштування до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

     Таким чином, дітям, які не мають можливості виховуватися в біологічній родині, держава законодавчо гарантує право на сімейне виховання, шляхом розвитку сімейних форм їхнього влаштування. Розвиток саме цих форм визначено життєво необхідною умовою виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

     Об’эктом курсової роботи є діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

     Предметом є соціально-психологічні проблеми дітей-сиріт.

     Завдання курсової роботи:

• дослідити причини виникнення сирітства;
• обґрунтувати соціальну підтримку дітей сиріт;
• вивчити особливості виховання дітей-сиріт;
• визначити нормативно-правову базу соціального захисту дітей-сиріт;
• дослідити заходи соціального захисту дітей-сиріт;
• обґрунтувати педагогічну роботу з дітьми-сиротами.

РОЗДІЛ І. СИРІТСТВО ЯК АКТУАЛЬНА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1. Причини виникнення сирітства

     Сучасне сирітство в своїй більшості – це наслідок недостатньої уваги суспільства до соціальних проблем сімей, у яких є діти. Причини, через які діти залишаються без батьківської опіки найрізноманітніші, але наслідок один – дитина позбувається права на сімейне виховання.

     Сьогодні, на жаль, можна стверджувати, що соціальне сирітство є глобальною проблемою в українському суспільстві. Ускладнює ситуацію з дітьми-сиротами і прогресуюча тенденція до порушення структури сім’ї, погіршення виховної роботи з дітьми та батьками.

     Незважаючи  на активні радикальні зрушення у глобальному процесі виховання підростаючого покоління, в Україні концепція суспільного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, практично не зазнає змін. Як і раніше, для таких дітей основним шляхом влаштування їх долі залишається інтернатна система утримання та виховання. Нажаль, людство не знайшло ніяких форм догляду за дитиною, які змогли б замінити батьківську турботу та сімейне оточення.

     Загальновідомо, що державна система опіки та піклування в Україні не відповідає реаліям сьогодення та не забезпечує в повному обсязі гарантії прав дитини у відповідності до Конвенції ООН про права дитини.

     Очевидно, що набагато легше попередити проблему, ніж вирішувати її. Тому доцільним є здійснення профілактики соціального сирітства в сім’ї. Це потребує як системного дослідження цього феномену, передумов та негативних чинників, що впливають на його появу, так і дослідження проблеми сімейного виховання. Говорячи про важливість останнього, М. Карамзін, справедливо зазначав: „Без хороших батьків немає хорошого виховання, не зважаючи на всі школи, інститути й пансіони”.

     Проблема  соціального становлення дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського піклування, постала перед психолого-педагогічною наукою досить гостро. Не випадково у наукових статтях і працях багатьох авторів (О. Антонова-Турченко, Л. Во-линець, Н. Іванова, Н. Комарова, Є. Рибінський) порушуються питання про вимоги щодо створення умов соціалізації таких дітей. Окремі аспекти соціального становлення дітей, позбавлених батьківського піклування, розроблялися багатьма вченими. Так, на підставі аналізу психодіагностики і педагогічних досліджень визначалися особистісні якості дітей (М. Аралова, І. Дубровіна, А. Прихожан); визначення таких термінів, як „безпритульні” „діти вулиці” „бездоглядні” „бездомні” „діти, позбавлені батьківського піклування” „соціальні сироти” „неповнолітні групи ризику” тощо, можна знайти у працях сучасних російських (О. Панов, Є. Холостова) та українських (С. Толстоухова, І. Пінчук) вчених у галузі психології, педагогіки та соціальної роботи. Проблемам сирітства, причинам зростання соціального сирітства та соціальними наслідками позбавлення дітей батьківської опіки присвячені праці вітчизняних і російських вчених (С. Воскобойнікової, Б. Кобзаря, А.Ліханова, Н. Міщенко, А. Нечаєвої, Є. Рибінського, В. Яковенка).

     Під сирітством найчастіше розуміють соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишились без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.

     Близьким  до поняття сирітства є соціальне сирітство – соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітньої дитини.

     Отже, поняття сирітства охоплює як категорії дітей-сиріт, так і соціальних сиріт, а відтак можемо стверджувати, що поняття соціального сирітства є відповідно вужчим за поняття сирітства в цілому.

     Загальноприйнято  вважати дітьми-сиротами дітей у віці до 18 років, у яких померли обоє або один із батьків. У той же час соціальні сироти – це діти, що мають біологічних батьків, але вони з певних причин не займаються вихованням дитини і не піклуються про неї. У цьому випадку турботу про дітей також бере на себе суспільство і держава.

     Безперечним є той факт, що вплив сім’ї на дитину домінуючий, унікальний, а багато в чому й незамінний. Формування особистості відбувається в природних умовах, вихователі тут – найближчій найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. Саме в сім’ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації; дитина вперше долучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя. Сім’я є запорукою її психічного здоров’я.

     Як  бачимо, виховання дітей в сім’ї не завжди носить успішний характер, що, в свою чергу, призводить до поширення соціального сирітства. Вчені називають багато причин виникнення соціального сирітства. Зважаючи на це, доцільною видається їх класифікація. Виходячи з того, що середовищем появи соціальних сиріт є сім’я, класифікацію причин виникнення соціального сирітства доцільно проводити, на нашу думку, за двома критеріями. До першої групи слід віднести фактори, що здійснюють зовнішній негативний вплив на сім’ю, а до другої – внутрішні негативні чинники, що можуть з’явитися в середовищі сім’ї, в тому числі і внаслідок впливу зовнішніх факторів.

     Зовнішні причини виникнення соціального сирітства обумовлені соціально-економічними умовами, що складаються в державі. Для них є характерними такі ознаки, як об’єктивність виникнення, залежність безпосередньо від держави. До таких причин слід віднести інфляцію, безробіття, економічну нестабільність, бідність, зростання злочинності, збройні конфлікти, злочинні акти тощо. Більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. Сьогоднішні несприятливі соціально-економічні умови в Україні негативно впливають на стабільність навіть благополучних сімей. Погіршення матеріально-побутових умов, зубожіння, втрата роботи тощо викликають у людей почуття незахищеності, страху перед майбутнім. Все це призводить до наростання напруги в сім’ї, негативно позначається на вихованні дітей.