МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДИПЛОМНА  РОБОТА  
 

ПЕРСПЕКТИВИ УЧАСТІ УКРАЇНИ У  ПРОГРАМАХ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА, ЩО ФІНАНСУЮТЬСЯ ЗАСОБАМИ ЄС 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ЗМІСТ 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЄС 5

1. Витоки та структура інформаційної політики ЄС 5
2. Інструменти та методи інформаційної політики ЄС  11

РОЗДІЛ 2. ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА ЄВРОСОЮЗУ 18

РОЗДІЛ 3. ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ ТА КОМУНІКАЦІЙ 27

1. Правові основи співробітництва України та Європейського Союза в інформаційній сфері .27
2. Проблеми, які можуть бути вирішені, завдяки участі України в програмах інформаційного розвитку ЄС.......................... 31
3. Моделі участі України в програмах розвитку інформаційного суспільства Європейського Союзу .34

ВИСНОВКИ 39

SUMMARY 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 42

ДОДАТКИ 47 
 
 
 
 

    ВСТУП

    Актуальність  проблеми дослідження. Програми розвитку інформаційного суспільства, що фінансуються засобами ЄС, мають велике значення для інтеграції України в Євросоюз. Сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ. Домінування „декларативної” і брак „імплементаційної культури” в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців, негативно впливають на інтеграцію України до ЄС.

    Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.

    Об’єкт  дослідження – програми розвитку інформаційного суспільства, що фінансуються засобами ЄС.

    Предмет дослідження – порядок реалізації програм та проектів Європейського Союзу у галузі інформаційного суспільства за участю третіх країн.

    Мета  дипломної роботи полягає у формуванні пропозицій щодо оптимізації методів роботи з програмами розвитку інформаційного суспільства, що фінансуються ЄС.

    Основні завдання дипломної роботи –

1. Проаналізувати предмет дослідження.
2. Проаналізувати особливості співпраці України та Європейського Союзу у сфері інформаційного суспільства.
3. Дослідити основні методи реалізації програм розвитку інформаційного суспільства ЄС.
4. Сформувати пропозиції щодо оптимізації участі України в програмах інформаційного суспільства ЄС.

    Методи дослідження - у дипломній роботі використано інституційний, структурно-функціональний та системний методи дослідження. За допомогою інституційного підходу було проаналізовано програми розвитку ЄС за участю України. При визначенні особливостей застосування програм ЄС, структурно-функціональний підхід дозволив виокремити основні структурні компоненти інформаційної політики ЄС. Використовуючи системний підхід, вдалося проаналізувати основні програми розвитку, що застосовуються сьогодні, за участю України та досягти цілісного відображення інтеграційного процесу.

    Концептуальне застосування вищезгаданих методів  та підходів дало змогу сформувати єдину методологічну базу та реалізувати  принципи логічної несуперечності, конкретності, наукової об’єктивності та повноти.

    Джерельна база дослідження. Теоретичною основою проведеного аналізу стали наукові розробки вітчизняних і зарубіжних дослідників у сфері міжнародних відносин, інформації та комунікацій, З огляду на конкретні цілі і завдання дипломної роботи, теоретичне дослідження проблем здійснювалося за напрямками, що є найбільш принциповими для розв’язання поставленої наукової проблеми зокрема: визначення сутнісних особливостей програм розвитку; дослідження основної діяльності різних програм ЄС, їхню цільову аудиторію, основні завдання та цілі. В роботі також використано прикладні дослідження європейської інтеграції як складової світової інтеграції.

    Практичне значення дипломної  роботи. Основні положення, висновки та результати дослідження можуть бути використані в діяльності програм розвитку, які стосуються України. Крім того, матеріали дипломної роботи можуть знайти практичне використання у навчальному процесі, при підготовці курсів з євроінтеграційної проблематики.

    Структура роботи зумовлена метою, об’єктом, предметом та завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (90 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дипломної роботи 54 сторінки. 

РОЗДІЛ 1.

    ІНФОРМАЦІЙНА  ПОЛІТИКА ЄС

    1.1. Витоки та структура інформаційної політики ЄС

    Інформаційна  політика ЄС являється пріоритетною складовою зовнішньоекономічної діяльності країн Євросоюзу, а в межах спільноти розглядається як складова частина економічного розвитку. Стратегічною метою ЄС у плані розвитку комунікацій та засобів масової  комунікації є конкурентоспроможність на світових ринках за умови збереження багатокультурності й національної самобутності, забезпечення вільного вираження поглядів і свободи засобів масової комунікації, доступу населення до надбань цивілізації у цифровій формі. Основними принципами для побудови інформаційного суспільства є: створення об'єднаної системи комп'ютерних мереж для вільного обігу інформації; стимулювання соціального та суспільного розвитку країн; упровадження концепції інформаційної економіки, розвиток глобального ринку інформаційних послуг та електронної торгівлі; захист основних прав та свобод людини та засобів масової комунікації; дослідження проблем негативного впливу нових інформаційних та комунікаційних технологій на соціальний захист та трудові права населення; дотримання культурної самобутності й ідентичності нації; захист прав інформаційної інтелектуальної власності в європейському інформаційному просторі [11, 215].

    В політиці інформації та комунікації, ЄС  виділяє такі пріоритетні напрямки як створення інтегрованої кампанії, що охоплює фундаментальні основи Європейського Союзу, переслідування цілей інформаційної політики через Представництва, офіси і створення інформаційних і документаційних центрів. Розвиток нових послуг у сфері мас-медіа, особливо в аудіо-відео просторі, який є головним джерелом інформації для більшості громадян, а також, постачання інформації, пристосованої до культур і мов різних країн чи навіть цілих регіонів.

     Європейське співтовариство з 1994 року поставило завдання побудови інформаційного суспільства в числі найбільш пріоритетних. Досягнувши значних успіх у реалізації Плану дій, який визначив стратегію просування Європи до інформаційного суспільства, була успішно розпочата лібералізація телекомунікаційного сектору, вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого розвитку, був сформульований план дій у сфері освіти та успішно були втілені програми наукових розробок. Європейська Комісія стала важливим інструментом створення загальних правил, які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.

     Тема  захисту і розвитку національного  інформаційного простору вже кілька десятиліть є приводом для запеклих наукових дискусій. Її розробляли такі закордонні фахівці, як М. Кастельс, А. Моль, З. Бзежинський, Д. Томпсон, Ф. Вільямс та багато інших [76]. З утвердженням незалежності Української держави цю проблематику досліджують і наші науковці. На особливу увагу в цій сфері заслуговують праці А. Москаленка, В. Шкляра, В. Здоровеги, І. Михайліна, В. Карпенка, Г. Кривошеї та О. Гриценко [27]. Глобальний інформаційний простір як якісно нове середовище функціонування і розвитку міжнародних відносин органічно містить у собі економічні, політичні, соціальні й культурні процеси, а самі інформаційні технології стають значною змістовою характеристикою цих процесів, створюють принципово нові умови функціонування й розвитку інформаційних ресурсів. Це зумовлює важливість вирішення Україною проблеми необхідності подолання негативних тенденцій у створенні у правовому і організаційному плані логічно завершеної системи управління, формування, розвитку, використання й захисту інформаційних ресурсів, ліквідації відставання у розвитку інформаційного законодавства. Нині формується нове уявлення про головний фактор могутності держави, згідно з яким основним чинником у ХХI столітті є інформація, здатність держави мати у своєму розпорядженні найсучасніші інформаційні технології і засоби, що дозволяють ефективно обробляти, зберігати, передавати й поширювати потрібно інформацію. Володіння державою такою здатністю – шлях до подальшого нарощування на нових засадах своєї економічної та військової міцності [67, 165–168].

     Інформаційний простір, передусім, поняття соціально-політичне, яке вбирає в себе як територіальний, так і космічний фактори, а також – людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина – її споживач, і без людини вона втрачає свій сенс. Отож, коли йдеться про інформаційний простір держави, то його межі ототожнюються з її кордонами, охоплюючи національну територію, акваторію і повітряний простір. Саме у цих сферах діють засоби інформації, які й інформують, тобто повідомляють, зображають, складають уявлення. З розвитком та поширенням засобів акумулювання, збереження та передачі інформаційних ресурсів інформаційний простір набуває нових рис та важливішого значення у формуванні громадської думки, вихованні, нарешті, лояльності чи непідтримки діючого режиму. Звідси й випливає його величезне значення, особливо у суспільствах перехідного періоду та невизначених горизонтів суспільного розвитку, до яких належить й Україна.

     Слід  зауважити, що у багатьох випадках інформаційні процеси сприяють розвитку держави. Свобода слова, інші демократичні цінності, „інформаційна революція”, „інформаційний бум”, „інформаційне суспільство” і, звичайно, „інформаційна сфера” та „інформаційні технології” створили принципово нову комунікативну ситуацію, на яку, в майбутньому очікує небувалий розквіт.

     Глобальні інформаційні системи та інформаційні технології створюють інформаційне середовище, де практично відсутні державні кордони, обмеження на інформаційні впливи, на поширення інформації, яку  до цього часу не можна було безкарно поширювати, на розміщення та отримання інформації, зокрема інформації щодо виробництва зброї, проведення терористичних операцій та інше [16, 25–28].

     Сучасні інформаційні технології дозволяють неконтрольовано  встановлювати інформаційні відносини  та впливати на інформаційний простір. Інтернет суттєво змінив методи доступу до інформації та її поширення. Ця мережа порівняно з іншими засобами масової інформації передбачає значно більші можливості щодо реалізації права особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Інтернет надає практично необмежений вільний доступ до накопиченої людством інформації незалежно від відстані й місця зберігання, значно наближує до першоджерел.

     Інформаційне  право будується на принципах  інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави. Інформаційне законодавство має регулювати суперечності між потребами суспільства, вільний обмін інформацією окремими обмеженнями на її поширення.

     Інформаційне  законодавство визначає процедури  та умови, за яких повинен здійснюватися  доступ до інформації комерційних структур, персональної інформації та її поширення. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально-психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями. Важливим завданням держави є гарантії інформаційної безпеки, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію.

     Державна політика гарантій інформаційної безпеки повинна бути відкритою і передбачати інформування суспільства про діяльність державних органів і суспільних інститутів у сфері інформаційної безпеки з урахуванням обмежень. Вона має виходити з принципу безумовної правової рівності всіх суб'єктів інформаційних відносин незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, грунтуватися на обов'язковому забезпеченні прав громадян, організацій на вільне створення, пошук, отримання, накопичення, зберігання, перетворення, поширення інформації у будь-який законний спосіб.