Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2012 в 00:55, курсовая работа
Природа міжособових стосунків в будь-яких спільностях досить складна. У них виявляються як суто індивідуальні якості особи – її емоційні і вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особою норми і цінності суспільства. У системі міжособових стосунків людина реалізує себе, віддаючи суспільству сприйняте в ньому. Саме активність особи, її діяння є найважливішою ланкою в системі міжособистісних стосунків. Вступаючи у міжособистісні відносини найрізноманітніших за формою, вмістом, цінностями, структурі людських спільностей – в дитячому садку, в класі, у внешкільному закладі, в дружньому крузі, в різного роду формальних і неформальних об'єднаннях, - індивід проявляє себе як особа і надає можливість оцінити себе в системі стосунків з іншими.
Вступ……………………………………………………………………………....6
Розділ 1. Особливості розвитку міжособистісних взаємовідносин і самооцінки дітей молодшого підліткового віку…………….………10
1.1. Психологічна характеристика групи і колективу…………….10
1.2. Структура міжособистісних відносин в групах дітей та підлітків…………………………………………………………21
1.3. Психологічна характеристика і особливості міжособистісних взаємовідносин дітей молодшого підліткового віку……..…..26
1.4. Поняття «самооцінка». Фактор формування самооцінки……29
1.5. Особливості розвитку самооцінки дітей молодшого підліткового віку………………………………………………..35
Розділ 2. Характеристика виборки і методів вивчення міжособистісних взаємовідносин і самооцінки дітей молодшого підліткового віку………..….40
2.1. Опис бази проведення дослідження та виборки випробовуваних………………………………………………………..40
2.2. Опис методик. Методи кореляційного аналізу…………………41
2.3. Опис умов і процедури дослідження……………………………49
Розділ 3. Аналіз результатів дослідження міжособистісних взаємовідносин та самооцінки дітей молодшого підліткового віку…………………………….…51
3.1. Аналіз даних соціометричного експерименту………………….51
3.2. Аналіз даних методики Дембо-Рубінштейна………………...…58
3.3. Статусне положення дітей з різним рівнем самооцінки……….61
3.4. Математична обробка результатів дослідження………………..63
Висновок………………………………………………………………
1.3. Психологічна характеристика і особливості міжособистісних взаємин дітей підліткового віку.
Перехід від молодшого шкільного віку до підліткового характеризується рядом найважливіших змін, що відбуваються у фізичному, розумовому і емоційному розвитку школяра. Все більш починає проявляти себе мотиваційно-потребуюча сфера - сфера спілкування, емоційних контактів. Спілкуватися його змушує дедалі більше усложняющаяся навчальна діяльність.
У період 10 - 11 років в учнів починає відбуватися бурхливий фізичний ріст і значні зміни в будові організму. Фізичний розвиток визначає не тільки зовнішні та внутрішні зміни в організмі підлітків, але й потенційні здібності їх до інтелектуальної, розумової діяльності. Разом з тим у період раннього підліткового віку визначальним чинником поведінки дитини та ставлення до поведінки і відношення до нього інших є зовнішні дані, характер зіставлення себе з дорослими. Відмінність «паспортного» віку та фізичного сприяє тому, що у дітей виникає неадекватна оцінка самих себе, своїх можливостей.
Для підлітків прагнення бути як дорослий переходить у потребу бути дорослим, бути самостійним. З'являється прагнення усвідомлювати себе як особистість, мати власну оцінку, відмінну від думки дорослих. Підліток прагне бути в суспільстві, в середовищі однолітків і мати там певний авторитет, займати певне положення. У цьому віці стає найбільш вираженим конфлікт між предметною й мотиваційно-потребуючою сферою діяльності дитини. Це протиріччя виникає на основі «насувається тісноти» навчальної діяльності. Дитина з деяких причин переходить до тих видів діяльності, які вимагають меншої дисципліни і де думка однолітків є визначальним.
Вже сформована здатність дітей до узагальнення дає можливість підлітку робити узагальнення в досить складній області - діяльності по засвоєнню норм людських взаємин. Тому провідною діяльністю підлітка є інтимно - особистісне спілкування в різних сферах діяльності. Це дає йому можливість проявити себе і самоствердитися. Саме тому підлітки активізують інтимно-особистісне і стихійно-групове спілкування як у школі, так і поза нею.
Провідним центральним психічним новотвором підлітка стає почуття дорослості й стає самосвідомість. Це призводить до того, що починає змінюватися особистість підлітка, сфера його інтересів і потреб. Формування мотиваційно-потребуючої сфери потребує від підлітка розширення всіх форм спілкування. Таке спілкування вже не може проходити тільки в рамках навчальної діяльності, оскільки особливості та характер розвитку дітей у цьому віці визначається свідомістю того, що його власні можливості значно зросли.
У підлітковому віці діти здебільшого замкнуті на себе, на однолітків, тому всі превносімие в їх середовище норми не носять стійкого характеру і часто відриваються підлітками.
Д.І.Фельдштейн розглядаючи генезис розвитку підлітка відзначав, що в цьому віці значну увагу слід приділяти емоційній сфері, оскільки саме вона визначає багато моментів поведінки і спілкування підлітків. Хоча більшість організованих підлітками груп носить моногамний характер, разом з тим у середовищі однолітків виникають такі якості і форми спілкування, які починають визначати перші спроби юнацької дружби і любові.
Міжособистісні відносини дитини з однолітками, що виникають стихійно або організовувані дорослими, мають чітко виражені вікові соціально-психологічні характеристики.
Фаза індивідуалізації, відносно переважаюча в підлітковому віці над власними адаптаційними процесами, характеризується уточненням і розвитком уявлень про самого себе - активним формуванням образу «Я». У порівнянні з початковою школою у дітей інтенсивно розвивається самосвідомість, розширюються контакти з однолітками. Участь у роботі різних громадських організацій, гуртків за інтересами, спортивних секцій виводить підлітка на орбіту широких соціальних зв'язків. Розвиток рольових відносин поєднується з інтенсивним формуванням особистісних взаємин, які з цього часу здобувають особливо важливе значення.
Взаємовідношення з однолітками стають більш виборчими і стабільними. При збереженні високо цінують властивостей «гарного товариша» підвищується роль морального компонента під взаимооценка. Морально-вольові характеристики партнера стають найважливішою підставою переваг. Статус особистості найбільше зв'язаний з вольовими і інтелектуальними властивостями учня. Високо оцінюються однолітки, яких відрізняють готовність і вміння бути гарним товаришем. Доброта, як і в початковій школі, залишається одним з провідних підстав міжособистісного вибору.
Виявлено, що «бажані» і «знедолені» підлітки в класі відрізняються різними системами орієнтацій. «Бажані» більшою мірою орієнтовані на спільну діяльність. Коли вони усвідомлюють загрозу втрати статусу, їхня стратегія поведінки ставати активної і діяльність здобуває більш інтенсивний, цілеспрямований, організований характер. Учні з несприятливим положенням у класі фіксовані головним чином на взаєминах з однолітками. У разі загрози їх і без того неблагополучного положення в групі вони афективно реагують на ситуацію і навіть готові зовсім розірвати відносини з однолітками. [11] Значимість емоційних зв'язків у групах однолітків настільки велика, що їх порушення, що супроводжуються стійкими станами тривоги і психологічного дискомфорту, можуть виявитися причиною неврозів.
Як популярні, так і непопулярні школярі відрізняються за рівнем соціального розвитку особистості. Перші демонструють більш зрілі підходи до аналізу конфліктів. Вони аналізують ситуації досить об'єктивно і розглядають їх навіть трохи відсторонено. Сприйняття подій у непопулярних обмежено рамками конкретної конфліктної ситуації. Вони або йдуть від рішення, або, орієнтуючись на миттєвий результат, не замислюються про наслідки вжитих ними дій.
Загострена потреба в індивідуалізації особистості в поєднанні з максималізмом в оцінках оточуючих, які теж прагнуть знайти і продемонструвати свою індивідуальність, може ускладнювати процеси групового розвитку. «Індивідуалізація народжує напружену потребу, яка була б одночасно саморозкриттям і проникненням у внутрішній світ іншого». [35]
Рівень розвитку колективних відносин визначає специфіку процесів індивідуалізації. У класах, де взаємини засновані на довірі, взаємодопомоги, відповідальності, прояву самобутності, незалежно від статусу членів групи, зустрічають підтримку і сприяють інтеграції особистості в групі. Збагаченої виявляється не тільки особистість, що проявляє творчу ініціативу, сміливість у відмові від негативних традицій, але і колектив. У групах з низьким рівнем колективних відносин прояву індивідуальності припиняються без обліку їхнього морального змісту. Незвичайність однокласника сприймається як небажаний фактор і несе в собі загрозу для персоналізації решти. У класах з подібним типом міжособистісних відносин індивідуалізація одного відбувається за рахунок деіндівідуалізаціі інших.
Кожен підліток психологічно належить до декількох груп: сім'ї, шкільного класу, дружнім компаніям і таке інше. Якщо цілі та цінності груп не суперечать один одному, формування особистості підлітка проходить в однотипних соціальних умовах. Суперечливість норм і цінностей різних груп ставить підлітка в позицію вибору. Моральний вибір може супроводжуватися міжособистісними і внутрішньоособистіснми конфліктами.
З безлічі сфер спілкування підлітком виділяється референтна група однолітків, з вимогами якої він вважається і на думку якої орієнтується у значимих для себе ситуаціях.
1.4. Поняття самооцінки. Фактор формування самооцінки.
Самооцінка є складним особистісним утворенням і відноситься до фундаментальних властивостей особистості. У ній відбивається те, що людина дізнається про себе від інших, і її власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей. [20] Відношення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням у системі її світосприйняття. Але, незважаючи на це (а може бути, саме завдяки цьому), у структурі особистості самооцінці належить особливо важливе місце. [41]
Самооцінка пов'язана з однієї із центральних потреб людини - потребою в самоствердженні, що визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку мету перед собою ставить - рівень домагань. У своїй практичній діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, які узгоджуються з її самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Істотні зміни в самооцінці з'являються тоді, коли досягнення зв'язуються суб'єктом діяльності з наявністю або відсутністю в неї необхідних здібностей. [19]
Отже, функції самооцінки й самоповаги психічного життя особистості полягають у тому, що вони виступають внутрішніми умовами регуляції поведінки й діяльності людини. Завдяки включенню самооцінки в структуру мотивації діяльності, особистість постійно співвідносить свої можливості, психічні ресурси із цілями й засобами діяльності. [47]
Відповідно до звичного цілісного сприйняття людини, єдності почуттів, розуму й волі, прояви самооцінки можуть бути представлені емоційними, пізнавальними й вольовими формами. На соціально-психологічному рівні виділяється поведінкова форма самооцінки. [24] При цьому самооцінка в складі самосвідомості дозволяє здійснювати не тільки функцію саморегуляції поведінки, але й дві інші: психологічного захисту й когнітивну (пізнавальну) функцію. [9]
Самооцінка не є щось стале, споконвічно властиве особистості. Саме формування самооцінки відбувається в процесі діяльності й міжособистісної взаємодії. Соціум у значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Ставши стійкою, самооцінка міняється на превелику силу, але змінити її можна, змінивши відношення оточуючих. Тому формування оптимальної самооцінки дуже залежить від справедливої оцінки всіх цих людей. Адекватне оцінювання себе в ситуації взаємодії з іншими людьми є одним з основних показників соціально-психологічної адаптації. Якщо самооцінка деформована, то це вже достатня умова для соціальної дезадаптації.
Розвивається самооцінка шляхом поступового занурення (інтеріоризації) зовнішніх оцінок, що виражають сімейні вимоги та вимоги людини до самої себе. У міру формування й зміцнення самооцінки зростає здатність до твердження й відстоювання своєї життєвої позиції. Процес, у результаті якого людина звикає діяти в певному соціальному середовищі й відповідно до норм даного суспільства, освоює мораль, має багато аспектів і триває все життя. Але найбільш сензитивними етапами у формуванні особистості і її соціалізації є підлітковий і юнацький вік. Підлітковий вік - завершальний етап первинної соціалізації. Як основні інститути соціалізації насамперед виступає родина й школа, відповідно, батьки, ровесники й учителі. [33]
Провідним мотивом у період формування самооцінки виступає бажання затвердитися в колективі однолітків, завоювати авторитет, повагу й увагу товаришів. [19] При цьому ті, хто цінує себе високо, висувають високі вимоги й у спілкуванні, намагаючись їм відповідати, тому що вважають нижче свого достоїнства мати погану репутацію в колективі. Для парубка типове прагнення до збереження такого статусу в групі, що підтримує його підвищену самооцінку. [42]
Знання, накопичені людиною про саму себе, а також глобальна самооцінка, що формується на основі таких знань, дозволяють сформувати багатомірне утворення, що називається «Я-Концепцією» й становить ядро особистості. «Я-Концепція» - і це більш-менш усвідомлена, пережита як неповторна система знань людини про себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію своєї поведінки й діяльності. При цьому «Я-Концепція» представляє набір описових знань про себе, а самооцінка припускає оцінний компонент. Наприклад, усвідомлення людиною того, що за темпераментом вона є сангвініком становить частину її «Я-Концепції», але ця властивість в оцінному плані не розглядається.
У людини існує декілька змінюючих один одного образів "Я". Знання індивіда про себе в даний момент, у момент самого переживання позначається як " Я-реальне". Крім цього в людини існує знання про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати власним знанням про ідеал, так зване " Я-ідеальне".
Співвідношення між "Я - реальним" і "Я - ідеальним" і характеризує адекватність знань людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці. Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Розрізняють загальну й приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальної, або глобальній самооцінці відбивається схвалення або несхвалення, що переживає людина стосовно самої себе. [4]
Крім цього, виділяють актуальну (те, що вже досягнуто) і потенційну (те, на що здатна людина) самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Людина може оцінювати себе адекватно й неадекватно (завищувати або занижувати свої успіхи, досягнення). Самооцінка може бути високою й низькою, різнитися за ступенем стійкості, самостійності, критичності. Нестійкість загальної самооцінки може виникати з того, що формуючі її приватні оцінки перебувають на різних рівнях стійкості й адекватності. Крім того, вони можуть по-різному взаємодіяти між собою: бути узгодженими, взаємно доповнювати один одного або суперечливими, конфліктними. [11]
Розглядають самооцінку як адекватну/неадекватну - відповідну/невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Так само різниться самооцінка за рівнем - високому, середньому, низькому. [28]