Взаємозв'язок самооцінки і статусного положення в системі міжособистісних стосунків в групі учнів молодшого підліткового віку

Точно також малі групи можуть бути підрозділені на два різновиди: групи що формуються, вже задані зовнішніми соціальними вимогами, але ще не згуртовані спільною діяльністю в повному сенсі цього слова, і колективи, тобто групи більш високого рівня розвитку, пов'язані зі специфічними видами соціальної діяльності. Групи першого різновиду можна позначити як «які стають  ЧИ стающі».

Ця класифікація може бути наочно представлена ​​у вигляді схеми представленої в підручнику Г.М. Андрєєвої «Соціальна психологія». [1]

                                    Групи

              Умовні                Реальні

                                  Лабораторні       Природні

                                                  Великі                 Малі

                                Стихійні            Стійкі

                                                      Стаючі                 Розвинені

Все, починаючи з рубрики «реальні природні групи», представляють об'єкт дослідження в соціальній психології.

Традиційно в соціальній психології вивчаються деякі параметри групи: композиції групи (чи його склад), структура групи, групові процеси, групові цінності, норми, система санкцій. Кожен з цих параметрів може набувати зовсім різне значення в залежності від того загального підходу до групи, який реалізується в дослідженні. Так, наприклад, склад групи може бути, у свою чергу, описаний за зовсім різними показниками, в залежності від того, чи означає в кожному конкретному випадку, наприклад, вікові професійні чи соціальні характеристики членів групи. Вочевид, не може бути надан єдиний рецепт опису складу групи, особливо у зв'язку з різноманіттям реальних груп. В кожному конкретному випадку починати треба з того, яка реальна група обирається в якості об'єкта дослідження.

Іноді склад мікрогрупи і відповідно структура відносин у ній носять більш складний характер. Наприклад, у старших класах школи нерідко можна зустріти об'єднання дітей, які включають по 4-5 осіб, об'єднаних близькими дружніми зв'язками. Однак у більшості реальних груп на практиці такі об'єднання школярів зустрічаються вкрай рідко. Тому можна вважати, що групи-діади і групи-тріади являють собою найбільш типові мікрогрупи, з яких складається будь-яка мала група. Їх уважне вивчення може дати дуже багато корисної інформації для розуміння більш складної системи взаємин, наявних в малій групі або колективі.

Різноманітна структура великих груп, в які входять малі:

      соціальні класи;

      різні етнічні групи;

      професійні групи;

      вікові групи (в якості групи можуть бути розглянуті, наприклад, молодь, жінки, літні люди та ін.)

Реальна група обирається в якості об'єкта дослідження: шкільний чи це клас, спортивна команда чи виробнича бригада. Іншими словами, ми одразу «задаємо» деякий набір параметрів для характеристики складу групи, в залежності від типу діяльності, з якими дана група пов'язана. Теж можна сказати і щодо структури групи. Існує кілька достатньо формальних ознак структури групи: структура переваг, структура комунікацій, структура влади.

«З'єднання» процесів, що протікають в групі і інших характеристик групи - до цих пір не цілком вирішена для соціальної психології проблема. Якщо послідовно йти за шляхом, закладеним вихідним методичним принципом, то до групових процесів передусім слід віднести такі процеси, які організують діяльність групи.

Слід також детально зупинитися на питаннях загальних якостей групи і проблемі розвитку груп.

Безпосередньо загальні якості групи:

1.      Інтегратівність - міра єдності, неподільності, спільності членів групи один з одним, (відсутність інтегративності - роз'єднаність, дезінтеграція).

2.      Мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості в групі, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній.

3.      Референтність - ступінь прийняття членами групи групових еталонів.

4.      Лідерство - ступінь ведучого впливу тих чи інших членів групи на групу в цілому в напрямку здійснення групових задач.

5.      Інтрагрупова активність - міра активізації групової складових її особистостей.

6.      Інтергрупповой активність - ступінь впливу даної групи на інші групи.

Крім цих якостей розглядаються ще і такі:

      спрямованість групи - соціальна цінність прийнятих нею цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм;

      організованість - реальна здатність групи до самоврядування;

      емоційність - міжособистісні зв'язки емоційного характеру, переважаючий емоційний настрой групи;

      інтелектуальна комунікативність - характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння, знаходження спільної мови;

      вольова комунікативність - здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її надійність в екстремальних ситуаціях.

Проблема розвитку групи ніколи не ставилася з метою з'ясувати різні рівні цього розвитку, і, далі, розкрити специфіку різних параметрів групової діяльності на кожному з цих рівнів. Разом з тим без такого підходу картина розвитку групи не може бути повною. Цілісне уявлення про розвиток групи по характеристиці групових процесів допускає і більш дробовий аналіз, коли окремо досліджується розвиток групових норм, цінностей системи міжособистісних відносин та інще.

З точки зору соціальної психології дослідження характеристик великих соціальних груп наштовхується на цілий ряд труднощів. Багатство методик вивчення різних процесів в малих групах часто контрастує з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного образу класів, націй і інших груп такого роду. Звідси іноді народжується переконання, що спільність психології великих груп не піддається науковому аналізу. Відсутність традиції в такому дослідженні ще більш зміцнює такі погляди. Разом з тим, соціальна психологія в точному значенні цього слова, без розділу про психологію великих соціальних груп, взагалі не може претендувати на успіх. [15]

За твердженням Дилигенского Г.Г., розгляд психології великих груп не може вважатися правомірним, бо це не одна з проблем даної дисципліни, а найважливіша її проблема. «Як би не була великою роль малих груп і безпосередньо міжособистісного спілкування у процесах формування особистості самі по собі ці групи не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей, установок». Всі ці та інші змістовні елементи суспільної психології виникають на основі історичного досвіду. Посилаючись на Дилигенского Г.Г. «Цей досвід лише «доведе» до індивіда за посередництвом малої групи і міжособистісного спілкування». Тому соціально-психологічний аналіз великих груп можна розглядати як «ключ» до пізнання змісту психіки індивіда.

Як вже було сказано раніше, коллектив – це вища форма розвитку малої групи. Але сам колектив не виникає раптово. Існують різні форми колективних відносин, які проходять певні етапи свого розвитку. Розвиток колективу проходить через наступний ряд етапів: номінальна група, група-асоціація, група-кооперація.

Від кооперації до колективу група проходить рівень автономізації, для якого є характерною досить висока внутрішня єдність по всіх загальних якостях, крім інтергрупповой активності. Саме на цьому рівні члени групи ідентифікують себе з нею (моя група). Однак група-автономія може піти убік від колективу. Можливий розвиток групи в негативному напрямку, коли розвиток групи приводить її до положення замкнутої з поза групою, але відрізняється внутрішньогрупової антипатією, міжособистісним егоцентризмом і егоїзмом, агресивністю.

Соціальна колективність полягає в тому, що, об'єднуючи людей загальними соціальними та виробничими інтересами, вона ставить вищою своєю метою створення умов для розкриття індивідуальності кожного члена суспільства і відповідає за реалізацію повноцінного розвитку особистості. Термін «Соціальна психологія» так позначений Виготським Л.С.: «Психологія, досліджує соціальну обумовленість психіки окремої людини»,

«Колективна»психологія в його понятті, збігається з традиційним «Все в нас соціально, але це не означає, що всі властивості психіки окремої людини притаманне всім іншим членам цієї групи». [10] Тільки деяка частина особистої психології може вважатися приналежністю даної людини, і ось цю частину особистої психології в умовах її колективного прояву і вивчає колективна психологія (психологія війни і таке інше). У результаті розвитку своїх членів розвивається і сам колектив: чим яскравіше і багатше індивідуальність, вище рівень розвитку кожного члена колективу, тим більше дієздатним, людяним у громадській своїй якості є і колектив в цілому. Суть соціального колективізму не зводиться до спільної діяльності для досягнення спільної мети. І навіть не зводиться до вміння жити спільно, разом вирішуючи всі питання. Стан і зрілість соціальної колективності визначається тим, наскільки соціальне, суспільне перейнялося особистим, індивідуальним інтересом.

Будь-яка взаємодія людей, навіть при мінімальній їх кількості, починається з розподілу функцій. Без цього не можливе існування групи як єдиного цілого. Група може бути зрозуміла через особистість, так як людська особистість є головним матеріалом для її створення. А.В. Петровський вважає при класифікації груп визначати ступінь їх розвитку, враховуючи характер міжособистісних відносин, що формуються в залежності від ціннісно-орієнтаційної єдності групи (оптимальний збіг цілей, що зв'язують особистість, групу, суспільство).

Ієрархія реальних контактних груп може бути представлена ​​наступним чином:

1.      Дифузна група - у ній взаємини опосередковуються не змістом групової діяльності, а тільки симпатіями й антипатіями.

2.      Асоціація - група, в якій взаємини опосередковуються тільки особистісно значущими цілями.

3.      Корпорація - взаємини опосередковуються особистісно значущими, але ассоциальности за своїми установкам змістом групової діяльності.

4.      Колектив - взаємодії опосередковуються лічностнозначімим і суспільно цінним змістом групової діяльності (бригада, екіпаж, розрахунок).

В них оптимально можуть поєднуватися особисті, колективні і суспільні цілі та цінності.

До цих пір ми виходили з того, що група в цілому ставить своїм завданням досягнення максимального зближення в поглядах і виборах, прагнучи виробити загальну позицію. Однак нам відомо, що це припущення вірне лише частково. У дійсності при безлічі різних обставин і особливо, якщо потрібна зміна, відбувається зворотне: переважає напругу і розбіжність у думках. Значне число соціальних установок людини має відношення до однієї або декількох соціальних груп або пов'язані з ними. Характер цього зв'язку не є простим, ясним. З одного боку - установки людини пов'язані з соціальними установками, зазвичай проявляються в групах, до яких він належить. З іншого боку - зміна впливу престижу, лідерства думок, відкидання членських груп тими хто займає в них низький статус, а також вплив зовнішніх груп на рівень домагань показує, що соціальні установки часто бувають пов'язані з нечленскими групами.

Як визнання цього факту - термін «референтна группа», вперше спожитий Хаймоном, став використовуватися для позначення будь-якої групи, з якою індивід співвідносить установки. Одночасно стала розвиватися загальна теорія референтних груп. Це поняття використовується для позначення двох видів відносин між індивідом і групою. [24]

Помічено закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група знаходиться до колективу, тим більш сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін особистості і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпаки, чим далі група за рівнем свого розвитку відстоїть від колективу, (а ближче до корпорації), тим більше можливості вона представляє для прояву в системі взаємин гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих устремлінь.

Це досить докладно показує схема:

Вплив групи різного рівня на розвиток, поведінка особистості в групах.

+ − це позитивне в особистості і міжособистісних відносинах

- − це негативне в особистості та міжособистісних відносинах

↓ − це поворот відносин у будь-яку сторону

↔ − це відносини.