Формування правильної звуковимови у дітей з ринолалією

     Наступний етап - уривчасте чітке вимовляння голосних за два і три звуки  у різній послідовності. Крім артикуляційною тренування, це розвиває утримування  послідовності звуків і оволодіння складовою структурою слова.

     Потім дітей просимо вимовляти  голосні з невеликими паузами, під час яких має зберігатися високе положення м'якого піднебіння. Паузи поступово збільшуються від однієї до трьох секунд.

     Наприклад: а-; а--; а - - - і т. д.

     Тривала злита вимова голосних звуків: а - е - а - у - і.

     Виховання правильної звуковимови проводиться звичайними корекційними методами. Специфічним є постійний контроль за напрямком повітряного струменя. У важких випадках можна застосовувати тимчасове затягування носових ходів для більш виразної і звучної вимови звуку. Специфічним також є порядок постановки звуків. Першим виробляється звук [ф] - глухий звук фрикативних, до вимови якого легко перейти від вправ, пов'язаних з продукуванням повітряного струменя через рот. Дитина повинна здійснювати тривалий правильний видих, під час якого верхні зуби доторкаються до нижньої губи, виходить звук [ф]. Учні тренуються у вимові звуку ізольовано (ф-, ф-), у зворотних складах (аф, еф, іф), потім в прямих складах (фа, фу, АФА, АФУ). До артикуляції звуку [п] діти підготовлені вправами по надування щік, які вимагають гарного піднебінно-глоткового зімкнення. Далі діти повинні призвести вибух змички губ для звуку [п]. Якщо у них не виходить, тоді логопед розмикає щільно стиснуті губи дитини, відсуває нижню губу вниз. Достатній вибух може вийти лише за відсутності витоку повітря через носові ходи, тому надалі вимова звуку [п] може застосовуватися для тренувальних вправ з усунення назального.

     При постановці звуку [т] увагу дитини, головним чином фіксується на правильності ротового видиху, під час здійснення якого кінчик язика притискається до верхніх зубів. Всі елементи артикуляції звуків повинні бути підготовлені і автоматизовані заздалегідь у артикуляційний вправах і автоматично включаються при наявності досить сильною повітряною ротової струменя.

     Звук  [д] представляє певну складність для дітей і не завжди виходить по наслідуванню, незважаючи на вправи в покашлюванні. Тому можемо використовувати механічний спосіб постановки від звуку [т].

     Логопедичні заняття в доопераційний період запобігають виникненню серйозних патологічних змін у функціонуванні органів мовлення. Одночасно готується активність м'якого піднебіння; нормалізується положення кореня язика; посилюється м'язова діяльність губ; виробляється спрямований ротової видих. Тим самим створюються умови для більш ефективних результатів операції і подальшої корекції.

     Рано  розпочатий логопедичні вплив зменшує дегенеративні зміни м'язів глотки (І.І.Єрмакова). Після операції (через 15-20 днів) багато спеціальних вправ повторюються. Основна їх мета в цьому періоді - розвиток еластичності й рухливості змикання. У значному числі випадків виникає необхідність «розтягування» м'якого піднебіння, так як воно може в післяопераційний період зменшитися в довжину за рахунок рубцювання. Для розтягування свіжих рубців застосовується прийом, що імітує проковтування. Одночасно проводиться і масаж. У післяопераційний період необхідно розвинути рухливість м'якого піднебіння, усунути неправильний уклад органів артикуляції і підготувати вимову всіх звуків без назального відтінку.

     Діти  з ринолалією, які відвідують спеціальний дитячий сад, під керівництвом логопеда опановують правильною вимовою звуків. Заняття проводяться як у групі, так і індивідуально. На індивідуальних заняттях застосовуються спеціальні вправи, спрямовані на усунення специфічних для цієї аномалії дефектів. При складанні індивідуального плану логопед повинен дотримуватися наступних напрямків: нормалізація звукової сторони мовлення та усунення лексико-граматичного недорозвитку. Включається ряд спеціальних розділів:

     I. Звуки, що підлягають постановці, корекції, уточнення або диференціації.  Звертається увага на порушення  власне артикуляції звуків і  на ступінь нозалізаціі при їх вимові.

     II. Ритміко-силабічна структура. З'ясовуються труднощі вимови звуків у складних позиціях, а також у багатоскладових словах і в кінці фрази.

     III. Фонематичне сприйняття і стан слухового контролю за власною вимовою.

     У першому періоді навчання в дитячому садку на індивідуальних заняттях проводимо уточнення вимови голосних звуків [а, е, о, у, и, і] приголосних [п, п'; ф, ф'; в, в'; т, т']; постановку і первинне закріплення звуків: [д, к; х; с; г; л, л'; б]. У другому періоді озвучуються звуки: [і; д, д'; з, з'; ш; р].

     У третьому періоді відпрацьовуємо звук [ж], африкат і триває робота над уточненням артикуляції пройдених раніше звуків. Одночасно ведемо інтенсивну роботу по усуненню назального відтінку. Велике місце відводимо диференціації ротових і носових звуків:[ м - п; м - п; н - д; н - т; м - б; м - б].

     У школі для дітей з важкими  порушеннями мови специфічні дефекти усуваються на індивідуальних логопедичних заняттях. У процесі корекційної роботи над нормалізацією фонетичної сторони мовлення необхідно контролювати ефективність логопедичних вправ. Запропоновані                    Л.І.Вансовскою критерії дають можливість більш чітко розчленувати комплексні порушення мовлення при ринолалії і оцінити корекційний вплив за двома аспектами - усунення назалізації і дефектів артикуляції.

     Встановлено такі оцінки мовлення:

     1. Нормальна і близька до норми, тобто сформовано звуковимову і усунена назалізація.

     2. Значне поліпшення мовлення - сформовано звуковимову, є помірна назалізація.

     3. Поліпшення мовлення - сформована артикуляція не всіх звуків, є помірна назалізація.

     4. Без поліпшення - не сформована артикуляція звуків, зберігається гіперназалізація.

     На  результативність корекційної роботи впливає чи активну участь приймають батьки у вихованні нормальної мови у дітей з розщелиною. Серед деяких факторів, які впливають на результати корекції (вік, в якому зроблена операція, її якість; вік, в якому почалося логопедичні навчання; тривалість навчання), виділяється і фактор співпраці з сім'єю дитини. Логопед інструктує батьків про використання прийомі корекції і значну частину добре відпрацьованих вправ рекомендує для систематичного застосування в домашніх умовах[16, с. 48].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

      ВИСНОВКИ

     Ринолалія – мовленнєве порушення, що виражається в розладі артикуляції і фонації звуків мови. Для ринолалії характерно патологічна зміна резонування носової порожнини під час фонації, наслідком чого є назалізація мовлення.

     У класифікаціях мовних розладів ринолалія розглядається або як самостійне порушення (М.Є. Хватцев), або як форма механічної дислалії   (О.В. Правдіна, В. Олтушевский). Іноді ринолалія описується під назвою ринофонія. На мою думку, останній термін неоднозначний з поняттям ринолалія, так як він вказує лише на специфічно назальний відтінок голосу, у той час як термін ринолалія говорить про порушення артикуляційної та акустичної характеристики звуку. Ми трактуємо ринолалію як самостійне мовленнєве порушення, що характеризується своєрідним поєднанням розладів голосу і неправильної артикуляції звуків. На відміну від механічних дислалій при ринолалії страждає вимова не тільки приголосних, але і голосних звуків. На відміну від порушень голосу при ринолалії страждає вимова і дзвінких, і глухих приголосних звуків. Вона проявляється в трьох формах - відкритій, закритій і змішаній і за етіологією може бути органічної та функціональної.

     Логопедична робота з формування правильної звуковимови – складний динамічний процес, який здійснюється поетапно(кількість етапів різна за визначенням авторів), проте послідовність дій має багато спільного. Найбільш загальноприйнятим і доцільним вважається проведення роботи в три етапи, кожний із яких має конкретну мету, зміст, відповідні методи і прийоми, які підбираються індивідуально для кожної дитини.

     В експерименті порівняно сформованість звуковимови у дітей з ринолалією і дітей без порушень мовлення. Дані дослідження показали, що у дітей з розщілиною піднебіння вимова майже всіх приголосних звуків порушена: викревлені , відсутні (р, р', ф), нозалізована вимова. При     порівнянні рівнів сформованості звуковимови у дітей з ринолалією і без порушень мовлення (%) отримали такі результати: діти без порушень мовлення 93% мають високий рівень сформованості звуковимови, 7% - достатній рівень; діти з ринолалією – 18% достатній рівень, 46,5% - середній рівень і 35,5% - низький рівень сформованості звуковимови. Дані обстеження оформлялися за допомогою таблиць і гістограм.

     Згідно  із результатами  обстежень була розроблена методика корекції звуковимови  у дітей з ринолалією в постопераційний  період.

     Основну увагу приділяємо 4-ом напрямкам  роботи:

     1. Формування мовного дихання при  диференціації вдиху і видиху.

     2. Формування тривалого ротового  видиху при реалізації артикуляції голосних звуків (без включення голосу) і фрикативних глухих приголосних.

     3. Диференціація короткого і тривалого  ротового і носового видиху  при формуванні сонорних звуків і африкат.

     4. Формування м'яких звуків.

     На  логопедичних заняттях використовуємо різноманітні вправи для м’язів щік, губ, язика, лицьових м’язів, артикуляційну  гімнастику, виконуємо завдання, які  спрямовані на постановку ротового і  носового дихання. Робота проводиться в три етапи: підготовчий – розвиток фонетичних процесів і підготовка дихального, голосового й артикуляційного апаратів до постановки звуків, тобто формування мовнорухових і мовнослухових умінь і навичок; другий етап – постановка звука, його автоматизація і диференціація від подібних під час занять із спеціально підібраним матеріалом; третій етап – самостійне користування комунікативними вміннями і навичками правильного вживання звуків у різних ситуаціях мовлення.

 

       ДОДАТОК А

Профілактика  порушень мовлення при вроджених дефектах піднебіння

     Дитина, що народилася з розщелиною піднебіння, має дуже великі передумови для виникнення важкого дефекту ринолалії. Проте своєчасні медичні та педагогічні заходи можуть повністю або частково попередити цей дефект. Велике значення надається також медичного впливу (операційне лікування або застосування обтуратора). Однак думки лікарів про терміни оперативного втручання часто розходяться. Тому з багатьох причин не завжди ще є можливість отримати своєчасну медичну допомогу.

     Існують деякі педагогічні засоби попередження дефекту мови.

     У ранньому віці (до 1 року) рекомендується укладати дитину в положення, що стимулює утримання кінчика язика якнайближче до альвеол. Це можливо при лежанні на животі або на боці.

     У 8-10 місяців у дитини з'являється лепет. Дитина починає виголошувати звукосполучення (агу, і-і-і, мам-мам). У цей час вона в деякій мірі починає розуміти звернену до неї мовлення і може показати оченятами або пальчиком, наприклад, де баба, мама, годинник і т. д., або за допомогою звуків показати (зобразити), як плаче дівчинка (а-а-а. ..), як хропе дідусь    (х-х-х). Саме в цей час потрібно починати роботу з попередження дефектів мовлення при незрощенні піднебіння.

     Добре впливає використання у розвинутих дітей передразнюючий рефлекс - спочатку при смоктанні, а потім у безпосередніх вправах з розвитку мовного видиху (після року). Для цього можна застосовувати ігри на звуконаслідування, під час яких дорослі привертають увагу дитини до ротового видиху за допомогою грудочок вати, пофарбованих у різні кольори.

     У грі дитина імітує такі ситуації, як, наприклад, дихання собаки, коли їй жарко. Підказуються дитині вимовляння шепітного (а-а-а ... )з висунутим язиком. Як ми гріємо руки? (Показується видих на руки (х-х-х ...) Можна придумати ряд інших вправ, щоб поступово привчити дитину дихати ротом, переміщаючи кінчик язика вперед.

     Від простих дихальних ігор-вправ  поступово потрібно переходити до вироблення видиху через рот із включенням голосу на артикуляції голосних і приголосних звуків, вкладаючи певний сенс у кожен вимовлений звук. Наприклад, попросити дитину показати, як плаче дівчинка (а-а-а). При цьому потрібно постійно стежити за виходом повітряного струменя через рот. Мовлення при проголошенні звука [а] своїм кінчиком повинен стосуватися нижніх різців. М'язи обличчя спокійні. Це положення дотримується при проголошенні всіх голосних звуків у початковому періоді.

     Наведемо  приклади таких вправ:

     Як  гасять вогник? (Ф).

     Як  гуде паровоз? (У).

     Як  гуде пароплав? (И).

     Який  ти великий? (О).

     Як  шумить вітер? (В).

     Як  подихаємо зубками? (С).