Формування правильної звуковимови у дітей з ринолалією

     • пройшли повний курс доопераційних логопедичних занять по запропонованій методиці;

     • отримали до операції логопедичну допомогу за іншими методиками.

     Час надходження на логопедичні заняття  після пластики також може бути різним.

     Облік всіх цих факторів дозволяє в кожному  окремому випадку визначати конкретні  шляхи логопедичної роботи після операції. Перш за все - про значення результативності операції. З нашої точки зору, в тих випадках, коли новостворене піднебіння задовольняє і хірурга і пацієнта, повторна операція не потрібна. Можливості логопедичної роботи дозволяють компенсувати незначні дефекти і добиватися правильного мовлення в дитини без повторної операції.

     Хірургічне  втручання створює передумови до оволодіння дитиною правильної вимови. Логопед повинен допомогти дитині навчитися користуватися мовою в анатомічно нових умовах. Для всіх хворих (що пройшли або не проходили доопераційну підготовку) необхідні логопедичні заняття після пластики. Це пов'язано з тим, що анатомія м'язової тканини піднебіння після операції змінюється, що може відбитися на якості мови навіть у разі її повної нормалізації до операції[16, с.59].

     Дозування занять та їх тривалість в таких  випадках варіюються, хоча принципи та методика їх проведення залишаються  однаковими.

     Якщо  доопераційний заняття проводилися  за викладеної методикою, то дитина має  повну можливість після операції говорити правильно. Іноді ж було потрібно лише 5-6 занять, щоб допомогти йому оволодіти нормальною вимовою в нових умовах. Для цього повторювалися артикуляції всіх голосних і приголосних звуків у зошиті дитини і при постійному контролі за діафрагмальним диханням і ротовим видихом, проводиться закріплення навику чистої вимови в повсякденній мові. Спочатку темп мови уповільнюється; поступово він нормалізується, і увага хворого спрямована на виразність мови. Постійний контроль за вимовою дитини спочатку здійснюється логопедом, а потім батьками та особами, що оточують дитину вдома і в школі. Періодично логопед консультує дитину.

     Необхідно стежити за можливостями батьків  у цьому плані і направляти їх роботу. Спочатку вони повинні контролювати лише відпрацьований з логопедом  і завчений дитиною матеріал (за зошитом), поступово вони залучаються до контролю за повсякденною вимовою дитини. Пізніше виділяється спеціальний час для розмови з дитиною або заучування будь-яких текстів. Так поступово батьки переходять до систематичного контролю за вимовою дитини. Цей контроль повинен здійснюватися і вчителями в школі. Але, як було вже сказано, операція не завжди надає позитивний ефект на якість мовлення. Якщо дитина займалася до операції з логопедом, але повної чистоти мови домогтися не вдалося, а після операції носове звучання її не зникло, необхідно всю логопедичну роботу почати заново по описаній системі доопераційної логопедичної роботи. При наявності носового відтінку у вимові дитини не можна використовувати як опорного жодного звуку. Недотримання цього правила може призвести до того, що ефект логопедичної впливу позначиться тільки на якості артикуляції звуків, акустична ж їх характеристика так і залишиться дефектною. На логопедичних заняттях після пластики необхідно приділяти більшу увагу розвитку слухового контролю та фонематичного сприйняття. Для дошкільнят, які займалися до операції з логопедом за описаною методикою, можна ввести спеціальні заняття з підготовки до навчання грамоті. Це дозволить протягом більш тривалого часу автоматизувати навички правильного мовлення і попередити в майбутньому порушення письма. Велика увага в післяопераційній роботі слід приділяти участі мімічних м'язів у вимові, попередження появи їх зайвої напруженості в процесі мовлення і виникненню синкінезій.

     Отже, хворі, які займалися з логопедом  до операції по описаній методиці, після  операції вдосконалюють свої мовні навички на більш широкому мовному матеріалі, поступово переходячи до правильного мовлення у всіх ситуаціях.

     Діти  з ринолалією, які до операції займалися за іншими методиками або зовсім не отримали логопедичної допомоги, повинні бути ретельно обстежені логопедом. При виборі шляху впливу враховуються їх можливості і особливості дефекту мови. Якщо у промові ринолаліка, що надійшов на логопедичні заняття після операції, немає носового відтінку, немає напруги в особових і мімічних м'язах, але відсутній ряд звуків, то з ним можна займатися як з дитиною, яка має дислалію, тобто використовувати способи викликання відсутніх звуків. При заняттях з хворими після пластики, що мають у вимові хоча б незначний носової відтінок, потрібно проводити роботу по описаній мною методиці доопераційної роботи.

     Ця  система дозволяє усунути назальність в досить короткі терміни і зовсім знімає неправильну участь в артикуляції мімічних і лицьових м'язів. На логопедичних заняттях з дітьми, які вперше отримують допомогу, потрібно розвивати слухову увагу до вимови, закріплювати нові кінестетичні і тактильні відчуття від викликаних звуків. При цьому старий речовий стереотип поступово замінюється новим. Автоматизація навичок правильного мовлення, здобутих ринолаліком на заняттях, проходить у кожного по-різному. Це може залежати від ряду причин.

     Помилки, які припускаються дитиною при мовному спілкуванні, можуть бути викликані тим, що вона передчасно почала використовувати в побуті навички, придбані на логопедичних заняттях. При цьому стійкість придбаних навичок та їх автоматизація порушуються[8, с.87].

     Іноді мовні помилки пов'язані з тим, що логопед занадто рано довірив контроль за вимовою дітей батькам. Батьки, відзначаючи неправильність мовлення дитини, не можуть вказати шляхи її виправлення. Виникає конфлікт. В окремих випадках дитина сама недбало контролює свою промову, тобто вона не впевнена у необхідності стежити за собою, а іноді просто сильно відволікається і стежить за собою тільки періодично.

     Контакт логопеда і дитини триває тривалий час і після закінчення логопедичних занять. Це викликано низкою причин. Часто ринолаліки роблять косметичні операції для ліквідації залишків дефектів носа і верхньої губи. Зазвичай такі операції проводяться у віці 18-20 років. Іноді робиться трансплантація (пересадка) тканини на губі. Період включення в діяльність верхньої губи після трансплантації досить тривалий і поступовий.

     У цей період у хворого може з'явитися  носової відтінок у промові, так  як у верхньому відділі мовного апарату знову змінилися умови: порушилася звичний м'язовий взаємозв'язок. Після операції на губі для проходження повітряного струменя через ротовий отвір потрібно дещо більше розкриття рота, ніж раніше (до операції). Логопедичні консультації в даному випадку будуть корисні. Вони можуть зводитися до 3-5 бесідам, але це необхідно, щоб мова залишилася нормальною.

     Операція  носа і виправлення носових перегородок  теж вимагають післяопераційного  спостереження за вимовою. Логопедичні і психотерапевтичний втручання потрібне також і в період статевого дозрівання, коли у дітей змінюється голос. У силу фізіологічних змін в гортані та зміни дихання в період статевого дозрівання у підлітків знову може з'явитися носовий відтінок в мовленні. Цей відтінок поступово зникне, якщо він сам згадає про закономірності нормальної мови, але часто в цей момент йому потрібна допомога логопеда. Логопед з'ясовує його труднощі і регулює темп мови, артикулювання, вирівнює дихання.

     У цей час в логопедичній роботі необхідно використовувати зорове сприйняття, кінестетичний і слуховий контроль. Широке використання різних аналізаторів дозволяє домогтися ефективних результатів у найкоротші терміни.

     Отже, логопедична робота після пластики будується з урахуванням доопераційної  роботи та ефективності операції. Методи роботи модифікуються залежно від особливостей мовлення пацієнта з урахуванням його психічного стану.

     Система корекційної роботи з розвитку фонетично  правильного мовлення включає наступні розділи: розвиток рухів м'якого  піднебіння, усунення назального відтінку, постановка звуків і розвиток фонематичного сприйняття.

     Зміст першого розділу змінюється в  залежності від того, оперована чи ні дитина. Після операції велику увага приділяємо масажу м'якого піднебіння для згладжування і більшої еластичності післяопераційного рубця.

     Для масажу використовується зонд для звуку  [з], який обережно рухається вперед-назад по твердому піднебінні. При доторканні і розтиранні слизової оболонки на кордоні твердого та м'якого піднебіння в поперечному напрямку виникає рефлекторне скорочення м'язів глотки і м'якого піднебіння. Також ефективний масаж при вимові звука [а] - у цей час проводиться легкий натиск на м'яке піднебіння. Корисно робити точковий масаж пальцем.

     Масаж повинен тривати 1,5-2 хвилини, тобто потрібно провести 40-60 швидких ритмічних рухів по піднебінню (2 рази на день протягом 6-12 місяців за 2 години до або після їжі).

     Істотною  в післяопераційний період є робота щодо активізації м'якого піднебіння. Для цього застосовуємо наступні вправи:

     Гімнастика  для піднебіння

     Ковтання  води маленькими порціями, що викликає найбільш високе підняття м'якого піднебіння. При наступних один за одним ковтальних рухах продовжується час утримання м'якого піднебіння в піднятому положенні. Дітям пропонується полити з маленького стаканчика. Можна капати на язик з піпетки по кілька крапель води. Також можемо використовувати завивання при відкритому роті; імітація завивання; полоскання горла теплою водою маленькими порціями; покашлювання, яке викликає енергійне скорочення м'язів валика Пассавана (на задній стінці глотки). Валик Пассавана може збільшуватися до 4-5 мм і в значній мірі відшкодовує піднебінно-глоткову недостатність. При покашлюванні відбувається повне зімкнення між носовою і ротовою порожнинами. Активні рухи піднебіння і задньої стінки глотки можуть відчуватися дітьми (рука торкається до м'язів шиї під підборіддям і «відчуває» підйом піднебіння).

     Довільне  покашлювання проводиться два-три  рази або більше на одному видиху. У  цей час зберігається контакт  піднебіння із задньою стінкою глотки, а повітряний потік прямує через ротову порожнину. Перший час рекомендується робити покашлювання з висунутим язиком. Потім - покашлювання з довільними паузами, під час яких від дитини вимагають зберегти контакт піднебіння із задньою стінкою глотки. Поступово дитина привчається активно піднімати його і направляти повітряний струмінь через рот. Виробляється чітке енергійне вимовляння голосних звуків (на твердій атаці) високим тоном голосу. При цьому збільшується резонанс в ротовій порожнині і зменшується носової відтінок.

     Перераховані  вправи дають позитивні результати в доопераційному періоді і після  операції. Систематичне їх проведення протягом тривалого часу в доопераційний період готує дитину до операцій та скорочує терміни подальшої корекційної роботи.

     Робота  над диханням є необхідною для  виховання правильного мовлення. У дітей з ринолалією дуже короткий неекономний видих, відбуваються непотрібні витрати повітря через рот і носові ходи. Для виховання спрямованого ротового повітряного струменя використовуємо наступні вправи: вдих і видих носом; вдих носом, видих ротом; вдих ротом, видих носом; вдих і видих ротом.

     При систематичному виконанні цих вправ  дитина починає відчувати різницю  в зміні фонації і вчиться правильно направляти видихуване повітря. Це сприяє також вихованню правильних кін естетичних відчуттів руху м'якого піднебіння. При виконанні вправ важливо постійно контролювати дитину, так як їй важко відчути вихід повітря через носові ходи. Використовуємо різні прийоми контролю: приставляємо до носових ходів дзеркало, ватку, смужка тонкого паперу і т. д. Вихованню правильного повітряного струменя сприяють вправи з дуттям на ватку, на смужку паперу, на паперові іграшки і т. п. Більш складною і не завжди виправданою вправою є гра на дитячих духових інструментах. Подібні вправи необхідно чергувати з більш легкими, так як вони викликають швидке стомлення.

     Одночасно здійснюється цикл вправ, основна мета яких - нормалізація мовної моторики. Повсякденне  їх застосування усуває високий підйом кореня язика, недостатню губну артикуляцію і збільшує рухливість кінчика язика. У зв'язку з цим зменшується надмірна участь кореня язика і гортані у вимові звуків.

     Гімнастика  для губ і щік

     Використовуємо  такі вправи, як надування обох щік одночасно; надування щік поперемінно; втягування щік в ротову порожнину між зубами. Смоктальні руху - зімкнуті губи витягуються вперед хоботком, потім повертаються в нормальне положення. Щелепи при цьому зімкнуті. Оскал: губи сильно розтягуються в бік, вгору, вниз, оголюючи обидва ряди зубів. «Хоботок», з подальшим оскалом при стиснутих щелепах. Оскал з розкриття і закриванням рота, з подальшим змиканням губ. Оскал при розкритому роті, з подальшим закриванням губами обох рядів зубів (п, б, м). Витягування губ широкої лійкою при розкритих щелепах. Витягування губ вузької лійкою (імітація свисту). При широко розкритих щелепах губи втягуються всередину рота, щільно притискаючись до зубів. Піднімання щільно стиснутих губ вгору і вниз при щільно стиснутих щелепах. Піднімання верхньої губи - оголюються верхні зуби. Відтягування вниз нижньої губи - оголюються нижні зуби. Імітація полоскання зубів (повітря сильно тисне на губи). Вібрація губ. Рухи губ хоботком вліво-вправо. Обертальні рухи губ хоботком. Сильне надування щік (губами утримується повітря в ротовій порожнині, збільшується внутрішньо ротовий тиск). Утримання губами олівця або гумовою трубочки.

Гімнастика  для язика

     Для язика використовуємо наступні вправи: висування язика лопатою, жалом. Почергове висування язика розпластаного і загостреного. Повертання сильно висунутого язика вправо-вліво. Піднімання й опускання задньої частини язика - кінчик язика упирається в нижні ясна, а корінь язика то піднімається вгору, то опускається вниз. Присмоктування спинки язика до піднебіння спочатку при закритих щелепах, а потім при відкритих. Висолоплений широкий язик змикається з верхньою губою, а потім втягується в рот, торкаючись спинкою верхніх зубів і піднебіння, загинаючись кінчиком вгору до м'якого піднебіння. Присмоктування язика до верхніх альвеол з розкриттям і закриванням рота. Проштовхування язика між зубами, так щоб верхні різці «шкребли» спинку язика. Кругове облизування кінчиком язика губ. Піднімання й опускання широко висунутого язика до верхньої і нижньої губи при розкритому роті. Почергове загинання кінчика язика жалом до носа й підборіддя, верхньої і нижньої губ, до верхніх і нижніх зубів, до твердого піднебіння і дна ротової порожнини. Кінчик язика доторкається верхніх і нижніх різців при широко відкритому роті. Висунутий язик утримують жолобком, човником, чашечкою. Язик у формі чашечки утримують всередині рота. Покусування зубами бічних країв язика. Впираючись бічними краями язика в бічні верхні зуби, при оскалі піднімають і опускають кінчик язика, торкаючись їм верхніх і нижніх ясен. При тому ж положенні язика багаторазово барабанять кінчиком язика за верхніми альвеол (т-т-т-т). Виконують рухи одні за іншими - язик жалом, чашкою, вгору і т. д. Таким чином виховуються рухи, необхідні для правильного вимовляння звуків. Проводяться голосові вправи на голосних звуках. Голосні звуки [а, о, у, е] ставляться в першу чергу і потім регулярно (щоденно) включаються до вправи. Голосні звуки спочатку артикулюються без голосу (беззвучно). Це особливо корисно для дітей, у яких виражені компенсаторні додаткові рухи (втягування крил носа). Ці діти повинні щодня займатися перед дзеркалом беззвучною артикуляцією голосних, а потім переходити до гучної вимови. Поступово збільшується кількість повторень голосних на одному видиху[15, с.76].