Формування правильної звуковимови у дітей з ринолалією

     В українській мові 6 голосних: а, о, у, е, и, і, що позначають 10 буквами: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї та 32 приголосні звуки. З них 22 твердих(б, п, м, в, ф, д, т, з, с, ц, л, н, р, ж, ш, дж, дз, х, к, г, г) і 10 м'яких (д', т', з', с', ц', дз', л', н', р', й'), 12 пом'якшених(б’, п’, м’, в’, ф’, г’, к’, х’, ж’, дж’, ч’, ш’). Для голосних характерні фонація, що зумовлена вібрацією голосових зв'язок, вільний прохід видихуваного струменя повітря через ротову порожнину, загальна напруженість м’язів артикуляційного апарату, слабкість повітряного струменя. У творенні голосних першорядну роль відіграють рухомі органи, зокрема язик, губи, нижня щелепа. Найактивнішим органом є язик, який рухається в горизонтальному та вертикальному напрямках і змінює форму та розмір резонатора. Місце артикуляції голосних визначається рухами язика в горизонтальному напрямку. Переміщення кінчика й спинки язика вперед (до передніх зубів) властиве звукам переднього ряду. В українській мові до голосних переднього ряду належать: і, и, е. Для голосних заднього ряду       (а, о, у) властиве протилежне положення язика (кінчик язика відтягується від нижніх зубів, спинка язика спрямовується до задньої частини ротової порожнини). Голосні розглядаються як самостійні одиниці і в артикуляційні групи не об’єднуються. Класифікація голосних звуків будується з урахуванням: 1) участі або неучасті губ; 2) ступеня підняття язика; 3) місця підняття язика; 4) напруженості.

     Під час експерименту обстежили дві  групи дітей: діти із ринолалією і  діти з нормальним мовленнєвим розвитком  дошкільного віку. Дослідження проводилося  за логопедичною карткою обстеження звуковимови у дітей з порушенням мовлення (ДОДАТОК Б).

     Аналіз  результатів обстеження представлено в таблицях 2.1, 2.2 і 2.3 та гістограмі 2.1. 
 
 
 

     Таблиця 2.1.

     Таким чином, у дітей з ринолалією присутня вимова всіх голосних звуків. Є невеликі труднощі у диференціації [е-и].

     Особливістю артикуляції приголосних звуків є те, що при утворенні на шляху  струменя повітря, що видихується, у надставній трубі виникають різного роду перешкоди, спричинені зімкненням, зближенням або поєднанням зімкнення і зближення органів артикуляції. Долаючи ці перешкоди, повітряний струмінь чинить шуми, які і визначають акустичні особливості більшості приголосних. Відбувається також зосередження органів артикуляції у місці творення перепони – посилення м’язової напруги, збільшення сили повітряного струменя. В українській літературній мові 32 приголосні. Характер звучання окремих приголосних залежить від способу утворення шуму і місця його виникнення. Це зумовлює порушену звуковимову у дітей із ринолалією. 

Таблиця 2.2.

     Отже, звуковимова у дітей з нормальним мовленнєвим розвитком не порушена, а повність відповідає віковим нормам. Оволодіння голосним і приголосним звуком відбувається в онтогенезі у відповідності до певних вікових періодів, і своєчасне їх виникнення забезпечує формування правильної вимови. Нечіткість вимови у дітей до 5-ти років можна вважати фізіологічним періодом формування звуковимови, проте якщо цього не відбулося, чи звуки у вимові відсутні, викривлені та замінюються іншими, то можна говорити про затримку або порушення процесу природного обігу оволодіння мовленням.

     Аналіз  результатів проведення діагностики мовленнєвої сформованості звуковимови у дітей з ринолалією представлені у таблиці 2.3.

     Таблиця 2.3.

     Результати  вивчення рівня сформованості звуковимови  у дітей з ринолалією і з  нормальним мовленнєвим розвитком  дошкільного віку представлені у гістограмі 2.1. 

Рис.2.1. Порівняння рівнів сформованості  звуковимови у дітей з ринолалією і без порушень мовлення (%).

Таблиця 2.4.

       Умовні позначки:

(-) - Відсутні  звуки; (в) - викривлена вимова; (н) – неточність в рухах, положеннях артикуляції; (нп) – утворюється внаслідок надмірного підняття кореня і спинки язика – напівпом’якшена вимова;(г) – вимовляється гнусаво; (з) – заміні одного звука іншим, (гл) – вимовляється глухо; (мж) - міжзубна вимова.

     Таким чином, за результатами дослідження  визначено, що у дітей з ринолалією порушена вимова майже всіх приголосних звуків, що потребує довготривалої корекційної роботи та розробки методики подолання порушень звуковимови з урахуванням індивідуальних можливостей кожної дитини. 

2.3. Особливості логопедичної роботи в постопераційний період

     Зміст логопедично робота містить адаптовані завдання методик А.Г. Іпполітової та І.І. Єрмакової та включає наступні розділи:

     1. Формування мовного дихання при  диференціації вдиху і видиху.

     2. Формування тривалого ротового  видиху при реалізації артикуляції голосних звуків (без включення голосу) і фрикативних глухих приголосних.

     3. Диференціація короткого і тривалого  ротового і носового видиху  при формуванні сонорних звуків  і африкат.

     4. Формування м'яких звуків.

     Діти  з ринолалією, які починають займатися  з логопедом після пластики, за своїм складом неоднорідні. Це залежить від якості доопераційної підготовки на заняттях з логопедом і від результатів операції. Вони можуть бути різноманітні. У кращих випадках при пластиці повністю відновлюється м'яке піднебіння, тобто воно стає досить довгим і рухомим, так що при підйомі майже стикається із задньою стінкою глотки (з валиком Пассавана). Частіше ж м'яке піднебіння і після операції залишається укороченим, а зіткнення зі стінкою глотки не відбувається, внаслідок чого повного піднебінно-глоткового затвору не утворюється. Іноді після операції на піднебінні залишаються свищі (ділянки піднебіння, які не зрослися), і виникає питання про повторення операції.

     На  заняття можуть надходити хворі:

     • які не проходили доопераційної логопедичної підготовки;

     • проходили часткову підготовку до операції;