Приднестровский конфликт

США

    Для США не є принциповими деталі майбутнього статусу Придністров’я, за умов безумовної територіальної цілісності РМ. Особливий інтерес США становлять перспективи виконання Росією Стамбульських домовленостей, а також зміни миротворчої операції в зоні конфлікту. США різко негативно ставляться до можливого підписання т.зв. «зовнішніх гарантій» нейтралітету РМ.

    Нещодавнє підвищення інтересу Вашингтона до РМ має швидше демонстраційний ефект та спрямоване здебільшого на підтримку чинного прозахідного уряду РМ, аніж на активізацію своєї участі у процесі врегулювання конфлікту. Подальша дискусія Вашингтона і Москви, імовірно, проходити-ме у контексті необхідності виконання Росією Стамбульських домовлено-стей та трансформації російського миротворчого контингенту в РМ на мирога

МОЖЛИВІ КОМПРОМІСИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ62 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

    рантійну  місію під егідою ОБСЄ. Вашингтон  вважає, що вирішення придністровського конфлікту має сприяти повазі прав людини в регіоні, перешкоджанню торгівлі людьми, підвищенню рівня міжнародного експортного контролю, що б стало на заваді незаконній торгівлі, яка становитиме загрозу інтересам США.

    Можливі компроміси та рекомендації:

• підвищення пріоритетності придністровського питання в рамках політики «перезавантаження» з Росією з метою виконання останньою Стамбульських домовленостей;

• чіткіша координація з Європейським Союзом (зокрема, Німеччиною) у питанні придністровського врегулювання;

• сприяння з боку США у питанні підписання Румунією базової політичної угоди між Румунією та РМ;

• сприяння демократичним та економічним реформам в самій РМ з метою збільшення привабливості Кишинева в очах Тирасполя;

• готовність взяти участь в створенні реінтеграційного фонду для РМ.

Європейський  Союз

    Головним  пріоритетом Євросоюзу в питанні придністровського врегулювання є забезпечення стабільності та регіональної безпеки поблизу його зовнішніх кордонів. ЄС не влаштовує «квазі-врегулювання» конфлікту або створення нежиттєздатної моделі об’єднаної держави під контролем Росії внаслідок реалізації так званого «Плану Козака-2». ЄС також зацікавлений у нейтралізації «сірої» та непрозорої зони у вигляді невизнаної республіки. Крім того, одним із пріоритетів ЄС залишається встановлення контролю над вантажопотоками, причетними до РМ, в тому числі, й через морські порти України, зокрема в Одесі та Іллічівську.

    Очевидним є те, що роль Євросоюзу у процесі  придністровського врегулювання за останній рік суттєво посилилась. Зокрема, це пов’язано з зусиллями Німеччини, спрямованими на якнайшвидше розв’язання конфлікту, так і загальним інтересом Європейського Союзу до Республіки Молдова після формування Альянсу за європейську інтеграцію. На сьогодні Євросоюз активно залучається до придністровського питання на двох рівнях: політичному та 63

    технічному. З одного боку, він всіляко сприяє на дипломатичному рівні реанімації офіційних переговорів у форматі «5+2» й веде активний діалог з усіма зацікавленими сторонами включно з Придністров’ям. З іншого боку, ЄС виділяє кошти на заходи, спрямовані на збільшення довіри між Кишиневом і Тирасполем та розвиток громадянського суспільства (серед конкретних прикладів – відкриття Центру перинатальної медицини у Тирасполі).

    Можливі компроміси та рекомендації:

• створення окремого реінтеграційного фонду, в рамках якого здійснювалося б фінансування спільних проектів Кишинева та Тирасполя, замість безпосередньої передачі коштів під конкретні проекти Правому берегу Республіки Молдова;

• більш активна участь у процесі демаркації центральної ділянки українсько-молдовського кордону, зокрема у фінансовому плані;

• розгляд питання щодо розширення мандату Місії EUBAM на адміністративний кордон між Молдовою та Придністров’ям, а також сприяння у питанні започаткування співробітництва прикордонних та митних служб конфліктуючих сторін, у тому числі, обміну інформацією, запозичення передового досвіду ЄС у сфері управління кордонами;

• розгляд питання щодо відкриття кредитних ліній для підприємств Придністровського регіону з метою недопущення подальшого перетворення регіону у депресивний;

• сприяння у питанні розблокування повномасштабного залізничного сполучення через територію Придністров’я, заохочення РМ до відновлення прямого діалогу між Кишиневом та Тирасполем з цього питання;

• перегляд Євросоюзом списку придністровських керівників, яким заборонений в’їзд до ЄС, скасування заборони видачі віз окремим лідерам Придністровського регіону;

• активізація діяльності «Вишеградської четвірки», використовуючи, зокрема «слов’янський фактор» Польщі, Словаччини та Чехії, а також географічну та частково культурну й історичну близькість цих країн у взаємодії з Придністров’ям; організація ознайомчих поїздок для представників органів місцевого самоврядування до держав Вишеградської групи задля вивчення успішного розвитку цих країн; виділення квот для навчання молоді Придністровського регіону в вищих навчальних закладах країн «Вишеградської четвірки»;

МОЖЛИВІ КОМПРОМІСИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ64 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

• підписання Румунією базового політичного договору з Молдовою;

• поширення інформації про ЄС у Придністров’ї: відкриття європейських інформаційних центрів, розробка та запровадження курсів європейських студій у придністровських університетах.

Росія

    Головний  інтерес Росії полягає у збереженні своєї одноосібної військової та відчутно домінуючої економічної, а відтак і політичної присутності в регіоні. Кремль і надалі прагнутиме реалізувати вигідні моделі врегулювання конфлікту (на основі меморандуму Козака), які передбачатимуть збереження російської військової присутності в регіоні до остаточного політичного вирішення конфлікту. Москва передбачає можливість трансформації російської миротворчої операції в мирогарантійну операцію під егідою ОБСЄ лише після остаточного врегулювання придністровського конфлікту. Хоча останнім часом спостерігається певне пом’якшення такої позиції. Зокрема, у декларації, підписаної президентами Медвєдєвим та Януковичем 17 травня 2010 року йшлось вже про можливу мирогарантійну операцію «в контексті», а не «після» врегулювання. Досить обтічними є заяви з цього приводу і Сергія Лаврова під час зустрічі у Москві з молдовським колегою Юрієм Лянке у березні 2011 р.

    Іншим важливим напрямом російської політики на молдовсько-придністровському напрямку є посилення економічної присутності РФ в регіоні, що могла б згодом замінити військову складову (після прийняття рішення про зміну існуючого формату миротворчої операції та вивезення російських озброєнь з території Придністров’я). Нагадування Кишиневу та Тирасполю про значний газовий борг та перспективи збільшення експорту виноробної та сільськогосподарської продукції РМ до Росії є потужними важелями впливу на позиції сторін.

    Надання Росією фінансової допомоги Придністров’ю  сприяє зміцненню проросійської орієнтації еліт та основної маси населення невизнаної республіки. При цьому РФ реально побоюється втратити статус «єдиної годувальниці» регіону, тому є супротивником отримання Придністров’ям допомоги з боку ЄС та США.

    Паралельно  Москва докладає активних зусиль для створення у РМ проросійського політичного лобі, зокрема, за рахунок підтримки опозиційних ру65

    хів, партій та ЗМІ. Разом з тим, будь-яка  активізація Москви у переговорному  процесі до остаточної стабілізації внутрішньої ситуації в РМ виглядає малоймовірною.

    У довгостроковій перспективі Росії  вигідна реінтеграція Молдови, але  виключно на російських умовах. А саме - коли Придністров’я матиме достатньо впливу на прийняття рішень в об’єднаній Молдові. З допомогою реінтеграції Молдови Росія матиме змогу посилити свій вплив не лише на Придністров’я, але й на всю територію Республіки Молдова.

    Можливі компроміси та рекомендації:

• реанімація офіційних переговорів у форматі «5+2» на постійній основі;

• участь у розробці нового плану врегулювання придністровського конфлікту в рамках формату «5+2»; залучення до цього плану конструктивних елементів з так званих «Плану ОБСЄ», «Плану Козака» та «Плану Ющенка»;

• виконання Росією Стамбульських зобов’язань, зокрема активізація процесу вивозу/утилізації боєприпасів;

• згода на трансформацію нинішньої миротворчої місії у мирогарантійну під егідою ОБСЄ у процесі врегулювання;

• підтвердження принципу територіальної цілісності РМ в рамках міжнародних документів;

• розгляд часткового списання газового боргу Республіки Молдова.

Україна

    Україна наразі не відіграє вирішальної ролі в процесі врегулювання, хоча має  такі серйозні важелі впливу на ситуацію в Придністров’ї як спільний кордон (на відміну від Росії) та велика кількість громадян України на Лівому березі Дністра (близько 90 тисяч). Саме завдяки Україні стала можливою робота Місії Європейського Союзу з надання допомоги в питаннях кордону в Україні та РМ (EUBAM) та участь ЄС і США у переговорному форматі з придністровського врегулювання у якості спостерігачів. Україна виступає за територіальну цілісність

МОЖЛИВІ КОМПРОМІСИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ66 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

    Республіки  Молдова, а також за вирішення  конфлікту в рамках переговорного  формату «5+2». Офіційний Київ зацікавлений у виконанні Росією Стамбульських зобов’язань – зокрема, через потенційну загрозу, яку становлять старі боєприпаси, що зберігаються на території Придністровського регіону, поруч з кордоном України. Більшість акторів придністровського врегулювання не зацікавлені у зростанні позицій впливу Києва в регіоні конфлікту або розглядають нашу державу як технічний інструмент реалізації своїх сценаріїв. Україна від початку переговорів розглядалася учасниками конфлікту як нейтральний учасник, спроможний збалансувати як вплив Росії, з одного боку, так і вплив Євросоюзу (США) з іншого. З боку безпосередніх сторін конфлікту – Молдови та Придністров’я – неодноразово спостерігались спроби перетворити Україну з посередника та гаранта врегулювання на сторону конфлікту. Є підстави вважати, що офіційний Київ не перешкоджатиме реалізації планів врегулювання інших учасників переговорного процесу (зокрема, РФ і ЄС) за умови прийнятності цього документа для Кишинева і Тирасполя. Більшість компромісів, на які могла б піти Україна з метою швидшого врегулювання конфлікту, є фактично вичерпаними з огляду на традиційно лояльну позицію Києва у питанні придністровського врегулювання.

    Можливі компроміси та рекомендації:

• вжиття урядом України заходів, які б унеможливили незаконні операції українських компаній на території Придністров’я;

• подальше запровадження за сприяння Місії EUBAM найкращих європейських практик у сфері інтегрованого управління українсько-молдовським кордоном;

• завершення демаркації центральної ділянки українсько-молдовського кордону;

• активізація роботи з Молдовою та Придністров‘я в рамках проекту Єврорегіону «Дністер» з метою створення нової ідеології реінтеграції на основі транскордонного співробітництва європейського зразка;

• надання експертного та технічного сприяння реалізації заходів зі зміцнення довіри між Кишиневом та Тирасполем, зокрема у сфері екології, правоохоронної діяльності, економіки та транспорту;

• налагодження більш тісної взаємодії з Інтерполом в контексті затримання осіб, які перебувають у міжнародному розшуку та переховуються на території Придністров’я.67

РЕЗЮМЕ

    Інститут  світової політики, провівши дослідження  «Сценарії придністровського конфлікту. Виклики європейській безпеці», може констатувати наступне:

• Два найбільш вірогідних сценарії розвитку ситуації в Придністров’ї у наступні п’ять років виглядають наступним чином: або збереження нинішнього «статус-кво», або врегулювання конфлікту на основі модифікованого російського плану врегулювання. При цьому, потрібно усвідомлювати, що саме поняття «статус-кво» на сьогодні є досить умовним, оскільки ситуація перебуває в постійному розвитку як на Правому, так і на Лівому березі Дністра. Щодо Росії, то її шанси реалізувати план врегулювання, який би де-факто дублював так званий «План Козака», не є високими. Москві, швидше за все, доведеться врахувати зауваження та пропозиції інших сторін та учасників переговорного процесу, зокрема ЄС (Німеччини).

• Сценарії, запропоновані Інститутом світової політики, є досить орієнтовними. Деякі з них не є взаємовиключними та можуть відбуватись або паралельно, або послідовно. Наприклад, європеїзація Придністров’я, яка можлива лише в середньо- та довгостроковій перспективі, може відбуватись паралельно зі збереженням «статус-кво» або реалізацією російського (російсько-європейського) плану врегулювання.

• Ймовірність сценаріїв, які б підірвали територіальну цілісність і суверенітет Республіки Молдова – зокрема, незалежність Придністров’я, приєднання Придністровського регіону до України чи Росії, є вкрай низькою; проте, варто зауважити, що елементи таких сценаріїв мають шанси на реалізацію. Зокрема, якщо приєднання Придністров’я до Росії є малоймовірним, то елементи так званої вільної асоціації за прикладом Пуерто-Рико та США де-факто наявні вже сьогодні.