Приднестровский конфликт

негативне висвітлення протилежної сторони через ЗМІ;

брак національної ідеї в Молдові;

розділена молодь

неоднозначність риторики Румунії щодо своїх відносин з РМ;

політична залежність Придністров’я від Росії

зацікавленість частини політичних еліт у збереженні «статус-кво»;

гагаузький прецедент (Придністров’я висту-пає проти того, аби мати такий само ста-тус, який має Гагаузія в рамках РМ);

відсутність довіри;

високий рівень корупції;

брак політичної відповідальності еліт;

обмежена культура демократії; 

слабкість громадянського суспільства

ПОДРАЗНИКИ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ

Локальний рівень56 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

МОЖЛИВІ КОМПРОМІСИТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

    Експерти  Інституту світової політики, усвідомлюючи серйозність придністровської проблеми, пропонують розглянути країнам, причетним до придністровського врегулювання, можливі компроміси, реалізація яких може стати платформою для повномасштабного врегулювання – зокрема, з визначення статусу Придністров’я в рамках РМ. Компроміси – це своєрідна програма-мінімум. Проте це не виключає зворотного або паралельного розвитку подій: спочатку – остаточне визначення статусу Придністров’я в рамках РМ, а потім вирішення набору наявних проблем, згаданих нижче.

Республіка  Молдова

    Позиція Республіки Молдова полягає у  реінтеграції з Придністровським регіоном на засадах унітарності. Кишинів  виключає надання таких прав Тирасполю, за яких придністровські еліти могли б впливати на стратегічні рішення країни – наприклад, у безпековій чи зовнішньополітичній сферах. Молдовські офіційні особи наголошують на неприпустимості ветуючого права придністровців на євроінтеграційний курс країни. РМ на декларативному рівні погоджується розглянути варіанти компромісів у багатьох ділянках кооперації реінтегрованої держави, проте Кишинів зараз є непоступливим у питанні подальшої військової і збройної присутності РФ на території Придністровського регіону. Альянс за європейську інтеграцію покладає великі сподівання на сприяння у врегулюванні західних партнерів – ЄС і США. Особливо у Кишиневі розраховують на переговори представників ЄС (зокрема, Німеччини) з російським керівництвом. Водночас позиція України у придністровському врегулюванні не сприймається як самостійна. Можна передбачити, що подальший 57

    вектор  розвитку країни, у тому числі й  підходи до проблематики придністровського врегулювання будуть значною мірою залежати від ступеню впливу на керівництво РМ та Придністров’я з боку Росії, ЄС та США.

    Можливі компроміси та рекомендації

    Кишинів має продемонструвати, що він зацікавлений у реальній реінтеграції країни і нинішній «статус-кво» його не влаштовує.

    Керівництво РМ має проявити зацікавленість не тільки у благополуччі Правого берега, але й у зростанні добробуту населення Лівобережжя Дністра.

    Серед кроків Кишинева, які б могли стати  реальним поштовхом для розв’язання  конфлікту, можна виділити наступні:

• врегулювання політичної кризи та обрання Президента Республіки Молдова, що позбавить російську та придністровську сторону аргументів про недоцільність активізації процесу врегулювання конфлікту за відсутності президента РМ;

• перегляд Закону РМ «Про основи статусу районів Лівобережжя Дністра» та інших актів Парламенту РМ, які передбачають діалог з Придністровським регіоном тільки з питань його демілітаризації та демократизації;

• включення представників Придністровського регіону до складу переговорної групи РМ щодо укладання угоди про зону вільної торгівлі Молдова-ЄС та безвізового режиму з ЄС;

• демонтаж несанкціоновано встановлених митно-поліцейських постів в Зоні безпеки конфлікту;

• прийняття законодавства, яке б гарантувало права чинних власників придністровських підприємств та унеможливлювало б реприватизацію згаданих об’єктів;

• завершення демаркації центральної ділянки українсько-молдовського кордону;

• надання згоди на включення окремих районів Придністров’я до складу Єврорегіону «Дністер» на рівні із Вінницькою областю України та районами на півночі Молдови;

• надання згоди на відновлення руху через територію Придністров’я пасажирських потягів, що циркулювали цим напрямком до 2006 року під гарантії забезпечення безпеки руху з боку Одеської залізниці (перший

МОЖЛИВІ КОМПРОМІСИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ58 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

крок  у цьому напрямку вже було здійснено: наприкінці 2010 року було відновлено рух  потягу Кишинів-Одеса);

• підтримка пропозицій EUBAM щодо недопустимості примусової переорієнтації імпортних потоків Придністров’я в обхід придністровської ділянки українсько-молдовського кордону та використання присутності Місії ЄС на кордоні, а також Угоди про обмін інформації між Митними службами України та РМ від 16.11.2006 р. для організації контролю над всіма імпортними потоками регіону;

• надання згоди на залучення представників несилових відомств Придністров’я в якості експертів у роботі Спільної українсько-молдовської демаркаційної комісії для демаркації центральної ділянки кордону;

• закриття кримінальних справ проти представників придністровської адміністрації;

• клопотання перед ЄС та США щодо скасування «візової заборони» для окремих представників керівництва Придністров’я;

• надання згоди РМ на вивезення продукції Молдовського металургійного заводу (ММЗ) традиційним шляхом (через перехід Тимкове-Слобідка), що дозволило б зменшити протяжність маршруту слідування на 500 км та збільшити конкурентоздатність підприємства;

• вирішення питання щодо компенсації придністровській компанії «Інтерднестрком» за скасовану у 2004 р. в односторонньому порядку ліцензію на право роботи на території Молдови;

• лібералізація виборчого законодавства РМ з метою надання перспектив участі у політичному житті об’єднаної Молдови для представників Придністров’я.

Придністров’я

    Придністров‘я, використовуючи підтримку Кремля, демонстративно продовжує опиратися на результати референдуму 2006 року, згідно з яким 97,1% населення регіону проголосувало за незалежність Придністров’я з подальшим входженням до складу Росії. Така позиція придністровського керівництва де-факто грає на збереження «статус-кво» і затягування часу. У своїй більшості місцева еліта Тирасполя політично та економічно зацікавлена у подальшій 59

    неврегульованості конфлікту, що дозволяє їй зберігати владу та отримувати неконтрольовані прибутки. При цьому еліта регіону усвідомлює, що ідея незалежності невизнаної республіки є ефемерною, оскільки ПМР може вижити в економічному плані лише за умов підтримки великої держави (зокрема Росії). Команда Ігоря Смірнова використовує паузу у переговорному процесі для відновлення принципу рівноправності сторін, постійно наголошуючи на неефективності існуючої системи гарантій, зокрема стосовно раніше досягнутих домовленостей.

    Можливі компроміси та рекомендації

    Серед кроків назустріч врегулюванню конфлікту, на які має піти Тирасполь, можна назвати такі:

• згода на участь у спільних з Кишиневом робочих групах з освітніх та військово-безпекових питань;

• скасування існуючого 100% мита на ввезення товарів з Республіки Молдова;

• згода поступитися частиною свого «суверенітету» в питаннях, що стосуються відновлення повномасштабного залізничного сполучення через територію регіону;

• скасування несанкціоновано встановлених митно-прикордонних постів в межах Зони безпеки;

• робота на підконтрольній Тирасполю території представників залізниці РМ для здійснення останніми митних процедур (згідно з європейською практикою) та пропуску придністровського експорту напряму через пункти пропуску на придністровській ділянці українсько-молдовського кордону;

• відміна «реєстраційного збору», який було запроваджено у кінці 2007 року замість скасованого «міграційного збору», що поширювався фактично на громадян РМ;

• вироблення компромісної позиції щодо участі Рибницького та Кам’янського районів Придністров’я в рамках Єврорегіону «Дністер»;

• відновлення прямого телефонного зв’язку з Правобережною Молдовою;

• видання дозволу на відновлення роботи молдовських шкіл із викладанням на основі латинської графіки за умов реєстрації згаданих шкіл у місцевих органах влади регіону;

МОЖЛИВІ КОМПРОМІСИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ60 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

• звільнення з-під варти молдовських громадян (О.Козак);

• усунення перешкод для забезпечення життєдіяльності молдовських сіл, що знаходяться на Лівому березі Дністра, але перебувають під юрисдикцією РМ (пенсійне та поштове забезпечення, участь в молдовських виборчих процесах тощо);

• перегляд своєї жорсткої позиції щодо відкриття на підконтрольній Тирасполю території виборчих ділянок під час виборів до органів влади РМ;

• стримування антизахідної риторики з боку придністровського керівництва та медіа;

• припинення утисків опозиційних чинному режиму неурядових організацій;

• сприяння розширенню медіа-простору Придністров’я за рахунок телеканалів РМ та України.

ОБСЄ

    Підходи ОБСЄ до придністровського врегулювання базуються на необхідності збереження територіальної цілісності РМ, демократизації регіону, а також доцільності трансформації існуючого формату миротворчої місії у механізм цивільних спостерігачів. Наразі можна спостерігати стійку тенденцію до зменшення впливу ОБСЄ на процес врегулювання, що пов’язано як із обмеженістю потенціалу Організації в цілому, так і Польової місії ОБСЄ в Молдові. Протягом останніх років Росія активізувала роботу з країнами, що обіймають Головування в Організації, завдяки чому досягала висування вигідних їй ініціатив з придністровського врегулювання (федеративні ініціативи Бельгії), призначення на посади спецпредставників Діючого Головування (ДГ) ОБСЄ лояльних Кремлю персоналій (Х. Талвітіє від Фінського ДГ) або пасивності з цієї проблематики (Росія переконливо доводила до головуючих в Організації країн позицію про недоцільність ускладнення двосторонніх відносин з нею через придністровське питання). Із 2000 року Росії вдавалося уникнути прийняття будь-якої з резолюцій по Республіці Молдова в рамках ОБСЄ, в т.ч. нагадувань про необхідність виконання нею своїх Стамбульських зобов’язань, взятих під час саміту ОБСЄ 1999 р.61

    Достатньо неефективною виглядає роль ОБСЄ у  врегулюванні придністровської проблеми також і у зв’язку із щорічною зміною головування – країни намагаються активізувати роботу на вказаному напрямі по мірі наближення до міністерського саміту, що проходить традиційно у грудні, а також роздають щедрі аванси обом сторонам, які традиційно не виконуються через зміну головуючої країни. Позиція Литовського головування в ОБСЄ у 2011 р. враховує вплив РФ на молдовсько-придністровський регіон у цілому. Зусилля Вільнюса зосереджені на продовженні імплементації заходів довіри на обох берегах Дністра, а також на формалізацію діалогу у форматі «5+2».

    Можливі компроміси та рекомендації:

• кадрове посилення польової місії ОБСЄ в Республіці Молдова;

• прийняття на себе додаткових повноважень та виконання ролі медіатора, особливо у чутливих для Кишинева і Тирасполя питаннях взаємодії (забезпечення Придністровського регіону наркотичними та психотропними лікарськими засобами; обмін інформацією у сфері правоохоронної діяльності тощо);

• відкриття так званого третього або економічного кошика діяльності Місії ОБСЄ в Молдові, що дозволило б більш активно залучитися до реалізації заходів довіри між сторонами конфлікту.