Приднестровский конфликт

    Утім, російські політичні діячі, які впритул займаються придністровською тематикою, наголошують на принциповості збереження військової присутності РФ у Придністров’ї. «Військова база РФ повинна залишитися в Придністров’ї як фактор стабільності. Молдова повинна визнати російську мову другою дер29

38 Стамбульский документ 1999 г. [Электронный ресурс] / Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе, 1999 г. Режим доступу http://www.osce.org/node/39573

    жавною», - наголосили російські співрозмовники Інституту світової політики. Це свідчить принаймні про те, що серед частини російського істеблішменту ідея виконання стамбульських зобов’язань до цього часу не знаходить належної підтримки. Одне з пояснень полягає в тому, що подібні зобов’язання не є до кінця легітимними, оскільки у Стамбулі «їх було нав’язано Заходом хворому президенту РФ Борису Єльцину». Нагадаємо, за підсумками саміту ОБСЄ у Стамбулі в 1999 році Москва взяла на себе зобов’язання про повне виведення російських військ із РМ до кінця 2002 року. Крім того, Москва повинна була знищити все російське військове майно, складоване в Придністровському регіоні РМ і завершити знищення нетранспортабельних боєприпасів.38

    На  цьому етапі російська військова  присутність в регіоні представлена у двох формах – миротворчий контингент та залишки колишньої 14-ї армії у вигляді Оперативної групи російських військ (ОГРВ). Є очевидним, що протягом усього періоду існування придністровського конфлікту Росія розглядала військову присутність у регіоні як один з наріжних каменів збереження свого впливу в регіоні. Зокрема, військова присутність дозволяла Москві вирішувати наступний блок питань:

• стримувати розширення НАТО на Схід (як відомо, РМ зафіксувала конституційний нейтралітет);

• не допускати можливого замикання так званої Балто-Чорноморської дуги, що, з точки зору Росії, має на меті подальше її витіснення з регіону шляхом відсікання виходів до моря та створення «санітарного кордону» по периметру російських кордонів;

• утримувати РМ у орбіті свого політичного впливу;

• створювати противагу військовим базам США в Чорноморському регіоні.

    Можна передбачити, що до моменту врегулювання зазначених питань Росія продовжуватиме зберігати свою військову присутність  в регіоні, отже, придністровський конфлікт до цього часу також може залишитися неврегульованим.

    На  сьогодні ОГРВ у невизнаному Придністров’ї  налічує близько 1,5 тис. військовослужбовців. Її офіційне завдання – підготовка військовослужбовців для участі в миротворчій операції і охорона  складів із боєприпасами в Колбасному (120 км північніше Тирасполя). За оцінками спеціалістів, на складах ОГРВ

РЕІНТЕГРАЦІЯ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА30 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

    залишається до 19 тисяч тонн боєприпасів. Для  їхнього вивезення знадобиться  не менше 35 ешелонів (вивезення було призупинене наприкінці 2003 року). У Росії, однак, наголошують, що ОГРВ на 80% сьогодні складається з місцевого населення, громадян невизнаного ПМР, а тому фактично немає кого виводити (своєрідна маніпуляція з боку Москви; угрупування, можливо, і складається із місцевого населення, проте воно все одно виконує накази російських генералів). Крім того, у Придністров’ї існує миротворча місія: до Спільних миротворчих сил входять 402 російських вояка, 492 – придністровських, 355 – молдавських і 10 військових спостерігачів від України.

    Деякі визнані молдовські фахівці з  придністровського врегулювання, з  якими спілкувались експерти ІСП, також  не виключають, що ситуація в найближчі роки може розвиватися лише за двома сценаріями: або збереження статус-кво, або врегулювання конфлікту за російським сценарієм – тобто схвалення сторонами конфлікту видозміненого «Плану Козака». Логіка цього припущення зводиться до того, що Росія допустить врегулювання конфлікту лише за власним сценарієм. В іншому випадку, Москва зберігатиме нинішній стан справ – до виникнення сприятливіших для неї передумов. Про те, наскільки неприйнятними для Росії є будь-які інші ініціативи, окрім її власних, свідчить і нещодавня історія з місцем проведення офіційних переговорів «5+2», реанімація яких запланована на кінець червня 2011 року. За інформацією з дипломатичних джерел, російська сторона наполягла на їх проведенні у Москві, а не, скажімо, у Вільнюсі – столиці головуючої наразі в ОБСЄ Литви. Дата переговорів була визначена також представниками Росії.

    Реалізація  так званого «Плану Козака-2» передбачає врегулювання конфлікту на умовах РФ, що дозволило б Кремлю поширити свій контроль на всю майбутню спільну державу, а не тільки на Придністров’я. За цих умов, головними пріоритетами Росії буде збереження довгострокової військової присутності в регіоні, затвердження російської мови як офіційної на території Республіки Молдова, визнання власності російських компаній у Придністров‘ї, закріплення можливості хоча б часткового формування органів влади об’єднаної держави лояльними Кремлю персоналіями, які матимуть змогу брати участь у визначенні внутрішньої та зовнішньої і безпекової політики країни (за рахунок квоти Придністров’я в органах влади Молдови та відповідного права вето на ті чи інші державні рішення) тощо.

    У разі реалізації російських ініціатив  Кремль отримає можливість легалізувати свою довгострокову присутність в регіоні та здобуде значні додаткові важелі впливу. Придністров’я розглядається РФ як власний анклав, який відіграє роль резонатора та стримує можливе розширення ЄС та НАТО на Схід. 31

39 «Моют» ли деньги в Приднестровье?: обзор СМИ Приднестровья [Электронный ресурс] / Информационное агентство «Regnum», 29.07.2010. Режим доступу http://www.regnum.ru/news/polit/1309507.html#ixzz1IXZevkCn

40 Выступление и ответы Министра иностранных дел России С.В.Лаврова на вопросы СМИ в ходе совместной пресс-конференции по итогам переговоров с заместителем Премьер-министра, Министром иностранных дел и европейской интеграции Республики Молдова Ю.Г.Лянкэ [Электронный ресурс] / Министерство иностранных дел Российской Федерации. - Москва, 29.03.2011. Режим доступу http://www.mid.ru/brp_4.nsf/0/96E8CEECBBFEBECBC325786200605DA0

    Більшість дослідників сходяться на думці, що об’єднана таким чином країна не буде життєздатним утворенням, а її існування значною мірою залежатиме від волі зовнішніх гравців, у першу чергу Росії.

    Росія на офіційному рівні, між тим, намагається  постійно дистанціюватися від придністровського керівництва, наголошуючи на тому, що Ігор Смірнов – не керований Кремлем лідер. Російські аналітики звертають увагу, що в Москві давно існує свого роду втома від нинішнього придністровського керманича. Саме тому російські діячі підтримують контакти з іншими представниками придністровського режиму – особливо, з членами партії «Обновление». Утім, на практиці Росія вже доводила дієвість політики тиску на Тирасполь, що спростовує твердження про самостійність Ігоря Смірнова, його незалежність від російського покровительства. Вочевидь, саме тому ЄС із 2009 року робить акцент на переговорах із Москвою, розуміючи, що саме Кремль володіє суттєвими важелями впливу.

    Торік Росія, зокрема, вирішила призупинити  надання фінансової допомоги Придністров’ю. Її було відновлено лише після того, як Тирасполь виконав усі умови, поставлені Москвою (передовсім стосувалися запровадження більш жорсткої фінансової звітності). Непорозуміння було спровоковане тим, що в Москві запідозрили придністровців у непорядності – зокрема, в використанні грошей російського платника податків близькими родичами придністровського лідера Ігоря Смірнова.39

    Офіційну  позицію Росії щодо придністровського  врегулювання досить детально окреслив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров після зустрічі зі своїм  молдовським колегою Юрієм Лянке 29 березня 2011 року.40 Російські експерти, дипломати наголошують, що саме нею РФ послуговується при формулюванні підходів у вирішенні придністровського конфлікту. Офіційна позиція РФ зводиться до наступних положень:

1. Росія зацікавлена в якомога швидшому відновленні офіційних переговорів з вироблення політичного компромісу в придністровському врегулюванні.

РЕІНТЕГРАЦІЯ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА32 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

41 Глава Приднестровья помиловал журналиста Э.Варданяна, осужденного на 15 лет за шпионаж [Электронный ресурс] / РБК, 06.05.2011. Режим доступу http://www.rbc.ru/rbcfreenews/20110506003902.shtml

2. Кінцевою метою, на переконання російської сторони, має бути створення єдиної держави в рамках територіальної цілісності Республіки Молдова з особливим статусом для Придністров’я.

3. Для Росії є важливим збереження конституційного нейтралітету РМ, що розглядається як «істотний внесок в створення архітектури безпеки на європейському континенті».

4. Російське бачення полягає в тому, що провідна роль у вирішенні конфлікту належить Кишиневу і Тирасполю. Інші учасники формату «5+2» мають відігравати допоміжну роль, яка, зокрема, полягає в тому, аби відновити повномасштабний переговорний процес.

5. Росія виступає за розмежування двох питань – придністровського врегулювання і створення Комітету з питань зовнішньої політики і безпеки між РФ та ЄС. Росія не ставить досягнення прогресу в придністровському врегулюванні в залежність від того, коли ЄС погодиться створити цей комітет.

6. Росія офіційно виступає за збереження існуючого формату «5+2». Крім того, вона впевнена в недоцільності зміни статусу того чи іншого учасника в цій групі. На думку офіційної Москви, це відволікатиме від остаточного вирішення придністровського конфлікту.

7. Росія погоджується переформатувати миротворчу операцію на території Придністровського регіону в контексті врегулювання. Москва не виключає участі в ній Євросоюзу.

8. Росія заявляє про готовність вивезення боєприпасів, які зараз зберігаються на території Придністров’я. При цьому офіційна Москва наполягає на врахуванні інтересу Тирасполя – вивезення зброї має здійснюватися в рамках процесу врегулювання.

    До  слова, російське керівництво почало вдаватися до кроків, які б демонстрували готовність РФ до діалогу в питанні придністровського врегулювання. Зокрема, як зазначають спостерігачі, саме під тиском Москви керівник Придністровського регіону Ігор Смірнов помилував журналіста Ернеста Варданяна, якого торік було засуджено до 15 років ув’язнення за шпигунство.41 Це один із символічних кроків, який мав би демонструвати готовність Тирасполя (і водночас Москви) до переговорів у форматі «5+2».33

    Реальних  перешкод для реалізації російського  сценарію врегулювання придністровського конфлікту існує небагато. Це пояснюється тим, що Росія продовжує мати суттєві важелі впливу на ситуацію. Серед факторів, які не сприятимуть реалізації російського сценарію, слід відзначити наступні:

• можливий спротив Республіки Молдова, яку, зокрема, можуть не влаштувати занадто широкі права в реінтегрованій країні Тирасполя (наприклад, вплив на прийняття безпекових та зовнішньополітичних рішень включно з можливим блокуванням євроінтеграційного курсу Кишинева);

• вжиття відповідних заходів Євросоюзом, США, ОБСЄ задля недопущення реалізації російського варіанту врегулювання, як це мало місце у випадку із «Планом Козака» в 2003 році;

• імовірний спротив Ігоря Смірнова. Утім, питання самостійності придністровського керівництва доволі суперечливе. На думку одних експертів, придністровська верхівка повністю залежна від Росії. Інші вважають, що РФ і Придністров’я перебувають у відносинах асиметричної залежності: Росія не має критичних важелів впливу на верхівку регіону. Від гіпотетичного відключення газу постраждає уся РМ, а у разі припинення фінансової підтримки придністровська влада може ініціювати інформаційну кампанію про те, як Росія зрадила своїх співвітчизників.

    Проте це не означає, що Росія не намагатиметься усунути вищеназвані перешкоди. В інформаційному просторі РФ досі доволі часто можна почути думки про майже сакральне значення збереження Придністров’я під впливом Росії. І хоч відповідні заяви робили доволі одіозні політики, цілком очевидно, що їхня позиція користується популярністю серед пересічних громадян РФ. Російські співрозмовники Інституту світової політики наголошували, що саме громадська думка росіян не дозволятиме керівництву Росії прийняти такий план врегулювання, який би перекреслив усі попередні намагання Кремля не випустити ситуацію з-під свого контролю. Це, зокрема, пояснюється тим, що після війни в Південній Осетії питання захисту «співвітчизників» на пострадянському просторі для російської громадської думки стало більш чутливим. Для більшості росіян захист Придністров’я на сьогодні – це не стільки збереження військової присутності РФ, скільки захист своїх в більш широкому контексті.

    Наведемо  один із численних прикладів заяв, які формулювали громадську думку в Російській Федерації щодо Придністров’я останніми роками. Депутат Держдуми Росії Віктор Алксніс вважає, що Придністров’я залишається останнім плацдармом Москви у регіоні. Згідно з його словами, «якщо Москва