Приднестровский конфликт

    Для РМ встановлення міжнародного протекторату над Придністров’ям мало б суперечливі  наслідки. З одного боку, це дійсно нагадувало б косівський прецедент, а РМ сьогодні незацікавлена у незалежності Придністров’я. По-друге, фактично таким чином РМ визнавала б свою неспроможність владнати конфліктну ситуацію «у себе вдома» та віддавала б під міжнародний протекторат власну територію. Проте молдовські дипломати стверджують, що Молдова могла б піти на це задля зменшення впливу Росії у Придністров’ї.

    Для Росії встановлення міжнародного протекторату у Придністров’ї є неприйнятним, оскільки це б дійсно означало послаблення її позицій. Саме тому застосування цього інструменту є дуже малоймовірним: РФ як країна-гарант не дасть згоди на жодний протекторат, окрім власного. Де-факто, російський протекторат встановлено над Придністров’ям від початку конфлікту.

    У Києві до ідеї протекторату як інструменту врегулювання ставляться нейтрально, але наголошують, що за умови протекторату, а також за іншими сценаріями, Росія та Україна мають забезпечити Придністров’ю гарантії дотримання умов, на яких відбувається реінтеграційний процес.

    Ідея  протекторату є малоймовірною також  тому, що зазвичай цей інструмент встановлюється тоді, коли державні інститути мають будуватися з нуля, як це було у випадку Косово. Проте у Придністров’ї вже сформовані функціонуючі державні органи влади. Інша проблема полягає у тому, що робити з наявними лідерами Придністров’я. Питання зміни еліт періодично порушується у російських, українських та євросоюзівських колах, проте Ігор Смірнов досить впевнено почуває себе на посаді «президента» Придністров’я вже 20 років.

    Ймовірність реалізації сценарію ................ 1.3

РЕІНТЕГРАЦІЯ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА40 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

3. ВИЗНАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ  ПРИДНІСТРОВ’Я

    Практично усі опитані експерти погодилися, що вірогідність визнання незалежності Придністров’я є близькою до нуля. Регіон не в змозі забезпечити своє стабільне життєзабезпечення без зовнішньої допомоги. Із урахуванням негативної динаміки соціально-економічних процесів в регіоні, економічний потенціал Придністров’я дедалі занепадатиме: у 2011 р. бюджетний дефіцит «ПМР» становить близько 70%.

    Міжнародне  співтовариство, включно з Росією, визнає територіальну цілісність РМ в межах її кордонів станом на 1 січня 1990 року. Єдиною державою, питання про кордони з якою не до кінця визначено, є Румунія: базовий договір про дружбу та співробітництво між Румунією та Республікою Молдова досі не підписано. Президент Румунії Траян Бесеску заявив, що причиною цьому є небажання Румунії визнавати спадок пакту Молотова-Ріббентропа. При цьому можливе приєднання Республіки Молдова до Румунії було саме тим чинником, через який (принаймні на ідеологічному рівні) розпочалося протистояння між двома берегами Дністра. В українських дипломатичних колах існує думка, що Румунія навмисне поширює у РМ ідею, що Придністров’я є тим якорем, який утримує РМ від вступу до ЄС, аби Молдова відмовилася від регіону, а Румунія могла об’єднатися з РМ.

    Деякі експерти не виключають незалежності Придністров’я у довгостроковій перспективі, якщо за цей час жоден інший сценарій розв’язання конфлікту не буде реалізований – наприклад, через 30 років. Зокрема, такий варіант міг би стати реальністю, якщо б над територією встановився міжнародний протекторат. До того ж, серед деяких експертів в Кишиневі поширена думка, що реінтеграція Придністров’я до складу РМ потребувала б вирішення багатьох питань, які були б болісними для Кишинева: виплата газового боргу Росії (із іншого боку, існує думка, що цей борг могли б погасити за рахунок міжнародних донорів задля врегулювання конфлікту), збільшення конкуренції на робочі місця взагалі та у державних установах зокрема, представлення Придністров’я у молдовському парламенті, суттєве збільшення частки проросійського електорату тощо. Проте станом на сьогодні, як наголошують в аналітичних колах Кишинева, жоден впливовий молдовський політик не підтримує сценарію, за яким Республіка Молдова добровільно б відмовилась від Придністров’я, надаючи йому самостійне право вирішувати подальшу долю. 41

55 Боцан И. Переговорный процесс как откладывание решения / Молдова-Приднестровье: общими усилиями – к успешному будущему. Переговорный процесс. – Кишинев: 2009 – с. 9.

56 Размораживание конфликта: Юридические аспекты сепаратистского кризиса в Молдове / [Коллегия Адвокатов города Нью-Йорка. Специальный Комитет по Европейским Вопросам]. – T.E.U. Com. 7379, titraj 1000 ex.

    Визнання  Придністров’я іншими державами (чи часткове визнання тільки Росією) можливе у випадку нового збройного конфлікту. Така ситуація, зокрема, спостерігалася у випадку з Південною Осетією. В українських дипломатичних колах зазначають, що єдиний можливий варіант, за яким Україна підтримає від’єднання Придністров’я від РМ – це приєднання Республіки Молдова до Румунії. Проте вибіркове визнання Придністров’я все одно не означало б незалежності регіону в міжнародно-правовому контексті – Південна Осетія та Абхазія переважною більшістю країн світу сприймаються як невід’ємна частина Грузії.

    З юридичної точки зору незалежність Придністров’я є дуже сумнівною. Але навіть перш ніж проводити  юридичний аналіз, експерти наводять низку інших аргументів, які ставлять під сумнів права Придністров’я  на незалежність:

1. Як сталося, що тільки за один рік – з 1989-го по 1990-ий – в рамках СРСР з’явився «придністровський народ», який відразу ж отримав право на самовизначення?

2. Як сталося, що «генеза» придністровського народу мала місце лише на ділянці між рікою Дністер та адміністративним кордоном Молдови з Україною, а не на всій території колишньої Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (МАРСР), половина якої лишилася у складі України?

3. Як сталося, що «придністровський народ» із добре розвиненим почуттям самосвідомості самовизначився і в одному з головних міст правобережної Молдови – Бендерах, яке ніколи не входило до складу МАРСР або інших провінцій Російської імперії, за винятком Бессарабії, тощо?55

    Марк  Майєр, голова місії Спеціального комітету з європейських питань у Молдові, провів юридичний аналіз вимог Придністров’я щодо зовнішнього самовизначення.56 Аргументами для зовнішнього самовизначення будь-якої невизнаної держави є докази того, що:

а) сепаратисти  є «народом»;

б) держава, частиною якої вони є у теперішній час, грубо порушує права людини;

ВИЗНАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПРИДНІСТРОВ’Я42 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

57 Государственный регистр населения. Статистические данные из Государственного регистра населения о лицах, проживающих в Республике Молдова, в административно-территориальном разрезе (по состоянию на 1 апреля 2011 г.) [Электронный ресурс] / Центр государственных информационных ресурсов «Registru». Режим доступу http://www.registru.md/stat1_ru/

58 Богомолов А., Семиволос И., Пушкарь В. Приднестровский кризис – человеческое измерение. /Центр ближневосточных исследований – Киев: 2010. – с. 34. Режим доступу http://www.uames.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=42:2010-09-06-11-46-32&catid=3:2010-05-23-14-51-23&Itemid=18

в) немає  ніяких інших ефективних способів у  рамках внутрішньодержавного або міжнародного права.

    У випадку Придністров’я жоден  з цих аргументів не може бути застосований з наступних причин. Придністровського народу не існує, оскільки за етнічною приналежністю населення регіону становлять 31,9% молдаван, 30,4% росіян та 28,8% українців. 50% населення Придністров’я має молдовське громадянство.57 Втім, точний розподіл мешканців Придністров’я за громадянством визначити важко, оскільки у Придністров’ї не забороняється мати декілька паспортів. Таким чином, населення Придністров’я не можна назвати «народом» у сенсі єдиної етнічної групи. Як зазначає Майєр з посиланням на повідомлення Міжнародного комітету юристів, які діяли за дорученням Ради Ліги Націй із завданням надання консультативної думки щодо юридичних аспектів та питань щодо Аланських островів, саме по собі бажання відділитися, виражене національною групою, не має права на відокремлення.

    При цьому варто визнати, що не усі етнічні молдовани у Придністров’ї відчувають свою приналежність до молдовського народу. Пов’язане це насамперед з тим, що сама історія Молдови сприяла відсутності сильного почуття національної ідентичності. До моменту здобуття незалежності населення Молдови, на відміну від практично усіх країн Центральної та Східної Європи, не мало досвіду будівництва власної держави. На думку молдовського дослідника Оазу Нантоя, не настільки сильним є придністровський сепаратизм, скільки слабкою молдовська державність.

    Що  стосується прав придністровців, вони порушуються частіше чинним невизнаним режимом, аніж Республікою Молдова, оскільки відсутність міжнародної юстиції створює сприятливі умови для порушення громадянських прав.58 Тим часом, права меншин у Молдові відповідають міжнародним стандартам.

    Найбільше нарікань від мешканців Придністров’я  можна почути на утиски їхніх економічних прав з боку центрального уряду РМ, зокрема те, що для міжнародної торгівлі придністровські підприємства мають реєструватися 43

59 Закон № 338 от 14.10.2004 о приватизации предприятий в населенных пунктах левобережья Днестра и муниципии Бендер [Электронный ресурс] / Республика Молдова. Режим доступу http://lex.justice.md/viewdoc.php?action=view&view=doc&id=313118&lang=2

60 Moldova: Regional Tensions over Transdniestria [Online resource] / [International Crisis Group] / ICG Europe Report #157. June 17, 2004. Режим доступу http://www.crisisgroup.org/~/media/Files/europe/157_moldova_regional_tensions_over_transdniestria.ashx

    у молдовських установах, що здорожує їхню продукцію та робить її неконкурентоспроможною на європейських ринках. Також РМ відмовляється визнати план приватизації Придністров’я: згідно з Законом РМ про приватизацію підприємств у населених пунктах лівобережжя Дністра і муніципії Бендер 2004 року, право на приватизацію мають працівники підприємств. Усі інші акти приватизації визнаються недійсними.59 Проте економічна політика держави не може розглядатися як порушення прав людини.

    Щодо  інших способів вирішення конфлікту, то їх необхідно випробувати, перш ніж заявити, що вони неефективні. У Придністров’я немає доказів, що ніяких інших ефективних способів у рамках внутрішньодержавного або міжнародного права не існує. Проте наразі придністровські еліти почувають себе, можливо, краще, ніж молдовські: вони мають у своєму розпорядженні підприємства регіону та російські субсидії. А отже, вирішення конфлікту за рахунок обмеження власних повноважень для них невигідне. Як зауважила Міжнародна кризова група, «ніяке остаточне вирішення конфлікту неможливе, коли сепаратисти перебувають у кращому становищі, ніж законна держава».60

    Ймовірність реалізації сценарію ................ 0.5

ВИЗНАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПРИДНІСТРОВ’Я44 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

61 Жириновский: Присоединение Приднестровья к России неизбежно [Электронный ресурс] / Новый регион, 19.09.06. Режим доступу http://www.nr2.ru/moskow/83627.html

62 Госдума РФ: референдум в Приднестровье был легитимным и Россия должна учитывать его итоги [Электронный ресурс] / NEWSru.com, 06.02.2006. Режим доступу http://www.newsru.com/russia/06oct2006/pmr.html

4. ПРИЄДНАННЯ ПРИДНІСТРОВ’Я  ДО СКЛАДУ РОСІЇ

    У разі неможливості знайдення взаємоприйнятної формули політичного врегулювання конфлікту у середньостроковій часовій перспективі, допущення Кишиневом грубих помилок у цьому процесі або активізації процесів, спрямованих на інтеграцію Молдови з Румунією, не можна виключати, що розв’язання придністровського конфлікту на основі територіальної цілісності РМ може ускладнитися. За таких умов, суто гіпотетичний на даному етапі варіант сецесії Придністров’я може виявитися більш реальним.

    Входження Придністров’я до Росії обговорюється  здебільшого на рівні маргінальних і доволі одіозних політиків. Зокрема, неодноразово робив про це заяви лідер Ліберально-демократичної партії Росії Володимир Жириновський.61 Особливо пожвавилося обговорення цього питання під час проведення в Придністров’ї референдуму у вересні 2006 року. На плебісциті, яке не визнала жодна країна світу, 97,1% придністровців відповіли схвально на запитання: «Чи підтримуєте Ви курс на незалежність Придністровської Молдавської Республіки і наступне вільне приєднання Придністров’я до Російської Федерації?» Від проведення референдуму відмежувався Кремль, проте Держдума 6 жовтня 2006 року одноголосно прийняла постанову про визнання придністровського референдуму легітимним.62

    Проти розвитку такого сценарію на сьогодні грають, зокрема, наступні чинники:

• небажання Росії мати справу з «другим Калінінградом» (про це відкрито зазначали прем’єр-міністр Росії Владімір Путін та міністр закордонних справ Сергій Лавров);

• такий крок може серйозно вдарити по відносинам РФ і Заходу, звівши нанівець політику так званого «перезавантаження» зі Сполученими Штатами, та суттєво погіршити діалог з ЄС – особливо з урахуванням визнання Росією незалежності Абхазії і Південної Осетії; 45