Політичні конфлікти, шляхи вирішення та профілактики

  Ж.-Ж. Руссо  ідеалізував "природний стан", оспівував його як щасливе дитинство людства ("Людина від природи добра, суспільство псує і розбещує людей").

  У першій половині XIX ст. звертали увагу на проблеми конфліктології представники німецької  класичної філософії, ідеї яких являють  і сьогодні неабияку цінність. Це, зокрема, /. Кант (1724—1804 pp.), Г. Гешель (1770—1804 pp.), Л. Фейєр-бах (1804—1872 pp.) та інші. Вони акцентували увагу на найбільш гострій проблемі часу — проблемі війни і миру.

  I. Кант ("Про  вічний мир") вважав, що "...стан  миру між людьми, які живуть по-сусідськи, не є природним станом. Останній, навпаки, є станом війни". Він говорив про негативну, але і певну позитивну роль соціального конфлікту в загальній долі людського роду. Без них прекрасні природні початки людства залишились би нерозвинутими.

  На думку  Г.Гегеля, "...головна причина конфліктів криється у соціальній поляризації  суспільства", отож радив: держава  повинна представляти інтереси всього суспільства і регулювати конфлікти (через систему потреб, опікати  свободу і власність особи, виконання правосуддя, поліції і корпорації).

  Друга половина XIX і початок XX ст. відіграли значущу  роль у становленні науки про  конфлікти, що було зумовлено такими факторами: накопиченням достатнього  обсягу інформації про проблеми конфлікту  і насиченістю найсильнішими соціальними потрясіннями (війни, економічні кризи, соціальні революції). У цей період виникає ряд нових концепцій — марксистська (К. Маркс, Ф. Енгельс), соціологічна (О. Конт), теорія психоаналізу (3. Фрейд).

  Німецький соціолог Георг Зіммель (1858—1918 pp.) ввів у науковий обіг термін "соціологія конфлікту" і описав закономірності соціальних конфліктів.

  Починаючи з середини XX ст. теорія конфліктів активно розвивається. У країнах  Західної Європи посилюються кризові  явища, які спричинили розвиток загальної концепції позитивно-функціонального конфлікту (Л. Козер), конфліктної моделі суспільства (Р. Дарендорф), загальної теорії конфліктів (К. Боулдінг).

  Американський дослідник Люіс Козер у 1956 році опублікував  книгу "Функції соціальних конфліктів", в якій запропонував теорію позитивно-функціонального конфлікту. Він стверджував, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування політичної системи суспільства і сприяють її змінам. Чим більше негараздів у суспільстві, вказує вчений, тим вища вірогідність того, що соціальні групи стануть ініціаторами конфлікту; чим гостріший конфлікт, тим більша вірогідність, що в конфліктних групах складуться централізовані структури прийняття рішень і вищою буде моральна згуртованість її членів; чим менше в учасників конфлікту згоди з приводу його цілей, тим триваліший конфлікт; чим краще лідери конфліктних груп зможуть зрозуміти, що цілковите досягнення мети обходиться дорожче, ніж перемога, тим коротшим буде конфлікт. Під соціальним конфліктом він розумів "боротьбу за цінності і претензії на визначений статус, владу і ресурси, боротьбу, в якій метою противників є нейтралізація, завдавання шкоди чи знищення суперника". Це найбільш розповсюджене визначення конфлікту в західній політології.

  Німецький вчений Ральф Дарендорф у 1965 році видав працю "Класова структура  і класовий конфлікт", а через  два роки есе "Поза утопією", в  яких висував ідею "конфліктної  моделі суспільства", що дістала  широке визнання. Автор наголошує, що суспільства відрізняються не наявністю чи відсутністю конфлікту, а ставленням влади до них; будь-яке суспільство постійно піддається змінам, соціальні зміни повсюдні; всі суспільства спираються на примус одних членів суспільства іншими. Тому, відмічає Р. Дарендорф, для суспільства характерна нерівність у ставленні людей до розподільчої влади, — і звідси різні інтереси і прагнення, що викликають тертя, антагонізми, і як результат — зміни в суспільстві. Призупинений конфлікт порівнюється вченим зі злоякісною пухлиною на тілі суспільного організму. Р. Дарендорф виділяє не тільки негативні фактори конфлікту, а й позитивні: конфлікт є джерелом інновацій, соціальних змін, але мають перспективу еволюційні зміни, а не революційні перевороти.

  Важливе місце серед концепцій, які претендують на універсальність, займає "загальна теорія конфлікту" американського соціолога Кеннета Еварта Боулдінга, викладена в книзі "Конфлікт і захист. Загальна теорія" (1963 p.). Автор в праці стверджує, що всі конфлікти мають загальні елементи і загальні взірці розвитку. Тому знання "загальної теорії конфліктів" дозволить суспільним силам контролювати їх, керувати ними, прогнозувати їх наслідки.

  А що лежить в основі загальної теорії?

  — В природі  людини лежить намагання до постійної ворожнечі, до ескалації насилля.

  — Конфлікт визначає ситуацію, в якій сторони  усвідомлюють несумісність не тільки своїх позицій, але й ставлення  до конфлікту. Сторони розробляють  стратегію і тактику боротьби. Це не означає, що конфлікт можливо  і потрібно подолати.

  — Конфлікт можна подолати і розв'язати, маніпулюючи  змінами подразників, цінностями і  пориваннями індивідів, не вдаючись до радикальної зміни суспільного  ладу.

  Цей короткий перелік основних положень теорій Л. Козера, Р. Дарендорфа свідчить, що і понині більшість із них не втратили актуальності і викликають значний інтерес.

  В Україні  з проблем конфліктології почали з'являтися публікації у 80-х роках XX ст. (М. Бородкін, Н. Коряк, Л. Нечипоренко  та інші). Проблемами конфліктів займаються на різних рівнях Київський центр політичних досліджень і конфліктології, Київський міжнародний інститут соціології і конфліктології, Київський інститут стратегічних досліджень і конфліктології, вузівські кафедри політології, соціології, конфліктології, центри з вивчення громадської думки та інші.

 3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції  політичних конфліктів

  Сучасна теорія і практика політології свідчать, що з розвитком ринкових умов і запровадженням конкурентних відносин значення управління конфліктами зростає. Люди неоднаково сприймають і оцінюють ті чи інші події, і це досить часто призводить до спірних ситуацій. Якщо ситуація, що виникла, несе в собі загрозу для досягнення мети навіть одному із учасників взаємодії, то виникає конфлікт.

  Спірна  ситуація виникає, коли хоча б одна із сторін сприймає ситуацію як конфліктну, виникає інцидент (привід), починається  відкрита конфліктна взаємодія, і тоді розгортається конфлікт. Отже, конфліктна ситуація — це накопичені суперечності, пов'язані з діяльністю соціальної взаємодії, що об'єктивно створюють підґрунтя для реального протиборства між ними. Конфліктна ситуація — це основна умова виникнення конфлікту на підставі порушення балансу інтересів учасників взаємодії. Тому конфлікт справедливо розглядають як наслідок розвитку суперечності.

  На думку  Л. Козера, Р. Дарендорфа, К. Боулдінга, Р. Макка, Р. Снайдера, суперечність переростає у конфлікт, якщо наявна частина  його основних ознак. Серед таких ознак головними вони передбачають:

  — необхідною умовою конфлікту є наявність  як мінімум двох протилежних сторін. При цьому сторони розуміються  досить широко. Це можуть бути індивіди, групи, класи, навіть культури, етноси, конфесії, релігійні секти, партії, партійні фракції тощо. Сам конфлікт, його розвиток веде, на їх думку, до ситуації, у якій реально є принаймні два супротивники і наявна конфліктна ситуація;

  — конфлікт виникає у зв'язку із наявністю "дефіциту" двох видів: "позиційного" і "дефіциту джерел". Під першим розуміється неможливість одночасного виконання однієї ролі або функції обома суб'єктами, що ставить їх у позицію змагальності. У другому випадку йдеться про недостатність яких-не-будь політичних цінностей (справедливості, політичної демократії, свободи, рівності), оскільки два суб'єкти одночасно не можуть задовольняти свої домагання повною мірою;

  — конфлікт виникає тільки тоді, коли сторони  домагаються вигоди, користі, зиску  за рахунок одна одної. Таким чином, успіх однієї сторони означає неуспіх, поразку другої, а сама конфліктна поведінка виглядає як намагання ліквідувати, або ж, як мінімум, поставити під контроль другу сторону;

  — дії  конфліктуючих сторін спрямовані на досягнення несумісних і взаємновиключних цілей (цінностей) і, отже, зіштовхуються;

  — одним  із важливих аспектів конфліктних відносин є влада. При конфлікті завжди висувається намагання досягнення, зміни або збереження суспільної позиції — спроможності контролювати і направляти поведінку іншої  сторони;

  — конфліктні відносини являють собою основу суспільних процесів і відіграють важливу соціальну роль;

  — конфліктний  процес являє тимчасову тенденцію  до порушення взаємовідносин між  сторонами;

  — конфліктні відносини не руйнують систему, а, скоріше, сприяють змінам соціальних норм і орієнтацій;

  — до виникнення політичних конфліктів приводять зіткнення  економічних інтересів, духовних і  культурних цінностей, етнонаціональних і релігійних потреб тощо.

  Виявлення і вплив на розвиток політичного  конфлікту в цілому — корисна  і потрібна справа. Не варто вводити людей в оману з допомогою міфу про все загальну гармонію інтересів. Суспільство, владні структури і окремі громадяни досягатимуть більш ефективних результатів у своїх діях, якщо будуть не закривати очі на конфлікти, а вивчати причини їх виникнення.

  Серед причин політичних конфліктів у тоталітарних режимах є:

  — надмірна централізація державної влади. Наявність розгалуженої системи  таємних і відкритих організацій  влади, які здійснюють свій вплив  на всі соціальні прошарки, всі  сфери суспільного життя, а це не може не породжувати опір владі, дисидентство, еміграцію;

  — відсутність  можливості легальної політичної протидії існуючій владі;

  — всезагальна  ідеологізація суспільного життя  і жорстока "боротьба" із інакомислячими;

  — жорсткий контроль над отриманням, обробкою і розповсюдженням інформації і на цьому грунті не випадкове виникнення різних "самовидавництв";

  — розрив між декларованими принципами і  фактичною стороною політики, яка  проводиться, між словом і справою. Подвійний стандарт в політиці, ідеології, житті, моралі;

  — відсутність  діючого механізму впливу громадян на політику держави і, як наслідок, невдоволеність у простих людей  існуючим способом життя.

  У ліберально-демократичних  режимах найбільш загальною причиною соціально-політичних конфліктів є нерівне положення, яке займають люди в "координованих системах", де одні управляють і командують, другі — вимушені підпорядковуватись і виконувати вказівки. Іншими словами, політичний конфлікт виникає через питання влади.

  Панівним  в даній асоціації є "соціальний клас", який протистоїть домаганням на його владу з боку підлеглого йому в цій асоціації.

  За Р. Дарендорфом, існує докорінна причина  соціально-політичного конфлікту  між тими, хто командує, управляє, і тими, хто підпорюється, виконує  вказівки. У зв'язку з цим вчений оголошує "соціологічною нісенітницею" і "утопією" марксистський ідеал комунізму — безкласове суспільство, яке не знає антагонізмів.

  Аналізуючи  причини поведінки сторін у різних політичних конфліктах, неважко помітити, що вони здебільшого зводяться до намагання задовольнити свої інтереси. Зіткнення інтересів із особливою гостротою проявляються у політичній сфері. Адже політичні інтереси являють собою узагальнений, концентрований вираз усіх інших інтересів, оскільки у них втілюється ставлення відповідного класу і соціальної групи, прошарку до партії, політичної влади в суспільстві: чия це влада, як вона розподіляється, реалізується, використовується. Корисливість, помста, ненависть, недоброзичливість, об раза, невдоволення прийнятим рішенням (хто командує), намагання забезпечити себе матеріально і в майбутньому — от невелика частина політичних конфліктів, які зустрічаються в практиці. Конкретні причини політичних конфліктів лежать в основі поведінки протилежних сторін і вони впираються в інтереси сторін, які у більшості випадків несумісні або протилежні (Гітлер домагався захоплення чужих земель, європейські країни — незалежності і суверенітету тощо).

  Не менш різноманітною є мотивація групових політичних конфліктів: економічні труднощі, політичні симпатії і антипатії, домагання політичного лідерства, національна гордість і зневага  до інших національностей, національних меншин, конфесій і багато інших.

  При аналізі інтересів як основи причин політичного конфлікту більшість дослідників звертають увагу на суміжні соціальні і психологічні явища, в тому числі, які генетично передували інтересам. Такими є і категорія потреб — первісний спонукач до діяльності при нестачі яких-небудь умов життєдіяльності соціального суб'єкта, форма вираження його необхідності в чому-небудь. Потреби передують інтересам, які являють собою усвідомлену потребу, бо тільки усвідомлена потреба стає побуджувачем діяльності через прояви у мотивах, бажаннях, цілях, інтересах людей.

  Р. Дарендорф  стверджував, що суспільство, народжуючи нерівність, породжує конфлікти, насамперед політичні. При цьому, наголошував  він, предметом політичного конфлікту  є життєві блага, точніше —  їх нерівномірний розподіл.