Політичні конфлікти, шляхи  вирішення та профілактики

Вступ

Докорінні реформи в Україні, як і в кожній молодій державі, супроводжувалися значними протиріччями у суспільно-політичному  житті. В умовах одночасної зміни  форми власності, державного устрою та   формування   незалежності   вони   виявляються   з підвищеною напруженістю і загостренням, перманентно загрожуючи перерости у гострий конфлікт.              

Зазначені протиріччя наявні й між виконавчою та законодавчою владою, партіями і  рухами, окремими політичними лідерами, фракціями у парламенті, між центральними органами влади, між центром та місцевою владою і різними прошарками населення тощо.

Протягом 2004-2009 рр. внутрішньополітичне становище  України загострилося, країна пережила складну сторінку своєї  історії. Політична криза охопила центральну та регіональну еліту, різні верстви населення, поширилася на головні сфери життя - політику, економіку, культуру, інформаційну.  Але завдяки досягненню компромісів на найвищому рівні внутрішньополітична криза в період президентських 2004 р. і парламентських 2006 р. виборів була врегульована у правовому полі.

Проблему  політичних конфліктів досліджували у  своїх роботах Р. Дарендорф, Х. Таузард, Р. Макк, Р. Снайдер, Л. Козер, Т. Парсонс, Е. Дюркгейм, Е. Мейо, Д. Дьюї, А. Токвіль, Г. Зіммель, К. Боулдінг, В. Парето, Ф.М. Рудич, В. Перебенесюк, М. Панова, Л. Герасіна, О. Картунов, О. Маруховська, А. Донцов, А. Полозова, В. Сперанский,  Ю. Запрудський, А. Ершов, В. Мерлин, Г. Соотл.

Але проблема політичного конфлікту потребує подальшого дослідження. Завданням даної роботи є виявлення наукових позицій щодо категорій «конфлікт», «політичний конфлікт» та «розв’язання конфлікту».

Історичний  досвід свідчить, що у період докорінних змін суспільних систем загострення  соціальних конфліктів є об’єктивною реальністю. Дуже часто конфлікти набували небезпечного розмаху, виходили з-під контролю як державних, так і громадських організацій; з’являлася реальна загроза національній безпеці країни і суспільство опинялося на межі катастрофи. До того ж у процесі політичних переламів виявлялися й специфічні внутрішні протиріччя, що додатково впливали на розвиток усіх та перебіг значної частини політичних процесів. Українська дійсність підтвердила історичний досвід інших держав, що у період докорінної зміни суспільної системи соціальні конфлікти загострюються надзвичайно активно. Український політик і вчений В. Литвин підкреслював, що ознаки, властиві будь-яким перехідним процесам, мають «підвищений рівень суспільно-політичної конфліктності» [10, с. 7].

Вивчення  проблем конфліктології у суспільно-економічному житті держави набуло наукового  визнання й розвитку ще наприкінці XIX ст., а вагомі наукові концепції  сформувалися протягом XX ст. В Україні, як і на всьому пострадянському просторі, конфліктологія є дуже молодою науковою підгалуззю політології, що почала активно розвиватися лише наприкінці 80-х років ХХ ст.

Реалії розвитку України протягом 2004-2009 рр. переконали в необхідності глибокого наукового  вивчення всіх аспектів внутрішньополітичної кризи, розробки механізмів та рекомендацій для її запобігання та своєчасного розв’язання.

Дослідження природи конфлікту, здійснюється багатьма суспільними дисциплінами - соціологією, психологією, зокрема соціальною, філософією, культурологією, теорією міжнародних відносин, є одним з головних завдань політології. Проте важливість даної проблематики зумовила виникнення конфліктології як самостійної сфери знань на межі соціології, політології та політичної психології.   

Поняття та суть конфлікту, політичного конфлікту

Слід зазначити, що термін «конфлікт» походить від латинського слова «conflictus», що у точному перекладі означає «зіткнення», а в довільному - «протидія», «протиборство». У політичній науці не вироблено універсальної типології конфлікту, в основу класифікації покладено сферу їх виникнення і перебігу, таким чином розрізняють економічний конфлікт, конфлікт в самому соціумі, політичний конфлікт, тощо.

Політичні конфлікти, як й інші соціальні конфлікти, це особливий різновид суспільних відносин, здійснюваних стосовно політичної влади та її функціонування [8, с.112].

У політологічній науковій, навчальній і довідковій літературі існує близько 70 різних визначень конфлікту. Всі вони мають  право на існування, бо кожне з  них акцентує увагу на якійсь одній чи кількох рисах цього надзвичайно багатогранного, багатовимірного і мінливого феномену. У найзагальнішому вигляді політичні конфлікти є формою взаємовідносин між окремими особистостями, партіями, політичними групами, класами, державами. Політичний конфлікт виникає з приводу відносин влади і реалізується через взаємодію політичних інтересів. Інакше кажучи, політичний конфлікт як форма політичних відносин характеризується відкритим зіставленням політичних інтересів та зіткненням протиборчих соціально-політичних сил, дії яких спрямовані на досягнення несумісних цілей, насамперед у сфері влади і власності [9, с. 75-87]. До політичних також можна віднести будь-який конфлікт за участю політичних учасників. Тобто, політичний конфлікт - це зіткнення, протиборство політичних суб’єктів, зумовлене протилежністю їхніх політичних інтересів, цінностей, цілей та поглядів [8, с.112].

Німецький вчений Р. Дарендорф розглядав конфлікт як ситуацію, в якій має місце  невідповідність між правами  соціальних груп на доступ до соціальних, у тому числі матеріальних, благ і можливостями реалізувати ці права, тобто наявністю реального доступу до цих благ. Він зазначав: «Я використовую термін «конфлікт» як для визначення суперництва, конкуренції, суперечок і намірів, так і для відкритих зіткнень» [6, с. 102].

Французький соціальний психолог Х. Таузард зазначав, що соціальний конфлікт не може бути повністю описаний за допомогою психологічних  категорій; ворожість, агресія не завжди присутні у соціальному конфлікті, тому він не може бути приведений до власних афективних і імпульсивних аспектів. Сам конфлікт визначається автором як «ситуація, в якій дійові особи (індивіди, групи, організації, нації) або переслідують несумісні цілі та цінності, або одночасно в конкурентній манері прагнуть досягнути одну й ту саму мету» [10, с. 120].

Американські  дослідники Р. Макк і Р. Снайдер вважали, що конфлікт - це ситуація, яка виникає  за наявності щонайменше двох сторін, відносини між якими складаються  на базі якогось дефіциту і побудовані таким чином, що сторони прагнуть отримати вигоду за рахунок одна одної, і їхні дії спрямовано на досягнення несумісних цілей, що виключають одна одну [5, с. 51].

Англійський вчений Л. Козер розглядав конфлікт як «боротьбу за цінності і право  на певний статус, володіння могутністю і ресурсами, в якій мета опонентів - нейтралізація завданої шкоди або усунення суперника» [13, с. 170]. У Політичному енциклопедичному словнику конфлікт визначається як крайнє загострення суперечностей сторін, пов’язане з відмінностями їхнього становища у суспільстві й пов’язаної з цим реальної чи надуманої суперечності інтересів, цілей і цінностей, зіткнення та протиборство (протидія) певних систем [14, с. 173].

Тобто під  конфліктом розуміється дія протилежних, несумісних в даній ситуації тенденцій, мотивів, інтересів, типів поведінки [3, с. 40]. Цим поняттям описується будь-яка конкурентна взаємодія двох чи більше сторін у процесі обстоювання власних інтересів, прав чи повноважень. За всієї різноманітності тлумачень суті конфліктів загальним для них є визнання того, що в основі соціально-політичного конфлікту лежить суперечність, зіткнення інтересів.

Звичайно, за такого підходу постає питання, чи вважати конфліктом усі явища антагоністичного характеру, що мають місце як у свідомості індивідів та груп, так і в їхній поведінці на всіх рівнях суспільства, чи лише відкрите протиборство, зіткнення сторін? Логічно припустити, що протиріччя далеко не завжди спричиняють конфлікти. Для перетворення протиріч у конфлікти необхідним є усвідомлення протилежності інтересів і відповідна поведінка [13, с. 169]. З цього погляду конфлікт виступає, насамперед, як усвідомлене, осмислене протиріччя протилежних або конфронтуючих інтересів сторін, готових вдатися або таких, що вже вдалися, до певного протистояння.

Сьогодні  правомірно говорити про утвердження  підходу, що сама зовнішня ситуація не може автоматично зумовлювати розвиток

конфлікту, обов’язковою умовою конфлікту є  суб’єктивна невирішуваність ситуації, яка не може бути нічим іншим як інтерпретацією, оцінюванням та сприйняттям її з боку суб’єктів. Конфлікт обов’язково передбачає усвідомлення протиріччя і суб’єктивну реакцію на нього [11, с. 102].

Політичні відносини в будь-якому суспільстві  мають суперечності, тому що у них  беруть участь різні соціальні групи, владні інститути, індивіди. Фактично дія влади задовольняє інтереси одних і обмежує інтереси інших індивідів і груп; політичні суперечності переходять у форму відкритих зіткнень, які мають особливості, що виокремлюють їх поміж інших суспільних конфліктів.

Поняття політичного  конфлікту визначає боротьбу за вплив  у системі політичних відносин, за доступ до прийняття загальнозначущих рішень, за монополію своїх інтересів і визнання їх суспільно необхідними, тобто за все те, що становить зміст влади і політичного панування. Найістотнішою відмінністю політичного конфлікту є те, що діючі суб’єкти цього конфлікту (особи, групи, еліти, держави) протистоять чи протидіють один одному з головного, базового, приводу - влади, її поділу чи володіння нею. Об’єктом політичного конфлікту є державна влада, предметом - боротьба за оволодіння нею, та владними інститутами. Змістом політичного конфлікту є політична боротьба, тобто протидія політичних суб’єктів, під час якої кожен прагне досягти мети, яка суперечить меті іншого [8, с. 112].

Згідно з  конфліктологічною теорією соціально-політичні  конфлікти детермінують-ся нерівністю у стосунках власності, влади  і статусу різних верств населення, яка викликає на певному етапі  усвідомлення соціальною групою чи політичною силою несправедливості конкретного способу розподілу повноважень влади, матеріальних та духовних надбань суспільства [13, с. 178]. Тому, якщо розуміти політику як боротьбу за владу, то і політичні конфлікти слід розглядати як протиборство двох або більше сторін (конкуруючих партій, груп, спільнот та їхніх інтересів) щодо розподілу та утримання владних ресурсів, повноважень і благ. Якщо ж  вважати,   що  політика  -  це  діяльність, спрямована на регулювання і збалансування інтересів та відносин між різними соціальними і політичними суб’єктами з приводу життєво важливих питань, що зачіпають їхні істотні інтереси (власність, влада, гуманізм, справедливість тощо), то політичний конфлікт - це конфлікт з приводу життєво важливих питань, які можуть бути пов’язані не тільки з суто владними відносинами [13, с. 173-174].

Наукові дослідження  вчених різних країн підтверджують, що значна кількість конфліктів у  різних сферах життя певною мірою  мають прикмети політичного конфлікту. Це не випадково, адже у політиці втілюються та реалізуються найважливіші суспільні відносини. Інакше кажучи, політика завжди є результатом діяльності соціальних груп та індивідів щодо забезпечення і обстоювання інтересів та їх реалізації за допомогою державної влади. Усі конфлікти, які спостерігаються у політиці, відбивають суперечливі інтереси та потреби, об’єктивно представлені у суспільстві. З цієї точки зору політика відіграє щодо суспільства репрезентативну роль і має інструментальний характер. Вона стає одночасно місцем і способом вирішення суспільних конфліктів. Скажімо, якщо певні сегменти суспільства мають взаємовиключні інтереси, які не можуть бути врегульовані між ними самими, то це протистояння переноситься на політичний рівень, бо в політиці у загальному вигляді відображені інтереси та цінності всієї соціальної системи, суспільства, основних груп населення. Політичний конфлікт взаємозв’язаний з економічними і соціальними явищами, бо політична боротьба завжди відображає стан соціально-економічних суперечностей. Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об’єктивно стає соціально-політичним, тобто зачіпає діяльність владних інститутів.

Залежно від  розбіжностей, що призводять до конфліктів, вирізняють три типи політичних конфліктів: конфлікти інтересів, ціннісні конфлікти, конфлікти ідентифікації. Конфлікти інтересів - переважають в економічно розвинених державах, в яких політичною нормою є торг навколо розподілу економічного «пирога» (відбувається боротьба з приводу розмірів податків, соціального забезпечення тощо). При цьому конфліктуючі сторони орієнтуються не стільки на досягнення матеріальних благ, скільки на покращення соціального статусу, що створює відповідні передумови для забезпечення такими благами. Ціннісні конфлікти - характерні для країн що розвиваються, з нестійким державним устроєм. Основою подібних конфліктів є зіткнення пріоритетних ціннісних орієнтацій. Виникають внаслідок зіткнення різних політичних, ідеологічних та релігійних світоглядів. Конфлікти ідентифікацій (ототожнення, уподібнення) - характерні для спільнот, в яких відбувається ототожнення суб’єктом себе з певною групою. Ці конфлікти відбуваються в умовах расових конфліктів (у недалекому минулому ПАР), етнічних протиріч (колишній СРСР), релігійних (Північна Ірландія) і мовних (Бельгія, Україна) протилежностей [1, с. 126].

У сфері  владних відносин розгортання конфлікту  супроводжується зіткненням ідеологічних концепцій протидіючих сторін. Будь-який політичний конфлікт завжди вмотивовується ідеологічно. В ідеологічних концепціях кожної з протидіючих сторін поєднуються циркулюючі у суспільстві ідеологеми і міфологеми з реальними інтересами відповідної групи людей.