Соціалізація дітей молодшого шкільного віку в умовах фольклорно-танцювального середовища

В ігровій діяльності завдяки активізації емоцій, пізнавальних інтересів, особистість має можливість різнобічного самовдосконалення. Одне з головних завдань розвитку усіх музичних здібностей полягає у здійсненні ритмічного виховання. Музичний ритм виник з руху, з трудової діяльності людини. Пізніше він розвинувся в синкретичному мистецтві (танець, пантоміма) і граматичній структурній побудові слова (мовна динаміка). Початковий етап формування музичного мистецтва ґрунтувався на триєдності: рух, слово, музика. І якщо рух у музиці порушував природне акцентування, то слово втискувало музику (пісню) в жорсткі ритмічні рамки.

В. Ковалів підкреслює, що дитяча здібність реагувати на висоту звуків розвивається з віком; шести-семирічні діти в більшості випадків погано орієнтуються у висоті звуків, а багато з них не можуть правильно заспівати навіть найпростішу пісеньку [12: 55]. Вони набагато краще орієнтуються в ритмічних рухах, добре відрізняють біг від ходіння, швидкий темп від повільного, довгі звуки від коротких. Перші ритмічні вправи засвоюються ними дуже швидко і дають можливість вчителю за короткий час досягти високих ритмічних показників.

Враховуючи цю особливість сприйняття, при початковому навчанні, поряд із засвоєнням співу по слуху, необхідно проводити різні ігрові вправи із застосуванням текстів і мелодій.

Відомо, яку радість доставляє дітям римована мова. Вона здатна пробудити образну фантазію, викликати інтерес до звуковидобування, до відтінків мовної інтонації. З цією метою часто використовують старовинні дитячі народні віршики та лічилки: «Росте морква», «Ходить квочка коло кілочка», «Тук, тук чобіток...».

Одним із прийомів, який сприяє розвитку чуття ритму є рух під музику. Діти переживають музику, передають її характер рухами тіла. Визначивши помилки дітей, вчитель показує рухи в повільному темпі і без музики та відпрацьовує їх з учнями. Після цього вони виконують цей рух самостійно під музику у відповідному темпі. Наприклад,

Тук, тук, чо- бі- ток, по- дай, ба- бо, мо-ло- ток.

У процесі сприймання проспівавши «Тук, тук чобіток...», 2-3 хвилини на уроці треба приділити для її емоційного виконання з чіткими, жвавими рухами. Спостереження за цими рухами дає можливість вивчити емоційні реакції на музику (зокрема чуття музичного ритму), особливості сприймання дітей на основі певного рівня розвитку їх здібностей.

Спочатку використовується супровід у плесканнях (в долоні), який далі перекладається на супровід у різних жестах. Такі завдання стимулюють інтерес дітей до самостійного удосконалення сприйнятого, допомагають втілити естетичну мету шляхом створення нового.

Початковими вправами для самостійної творчості, а саме створення мелодій, можуть бути ритмічні вправи, в яких дитина вільно продовжує ритмічну послідовність, почату вчителем. У цих іграх роль учителя спочатку виконує один учень, який разом з дітьми знаходить нові ритмічні фігури, а пізніше діти за власною ініціативою відтворюють ритми у жестах та на бубнах.

З погляду сучасних вчених-мистецтвознавців, філософів – гра за своєю сутністю близька до художньої діяльності, дитяча гра нагадує художню емоцію. Сутність художньо-ігрової діяльності полягає в можливості імпровізувати і творити не стільки з орієнтацією на результат, скільки насолоджуватися вільним виявленням власних сил і можливостей.

Діти молодшого шкільного віку мають невеликий емоційно-естетичний досвід, їм важко орієнтуватися у глибинному світі настроїв, втілених у музичних творах. Тому поетапне опанування учнями основних емоційно-естетичних модальностей (сумно, радісно, схвильовано, святково тощо) має відбуватися вже з перших уроків. Для цього використовується гра, з метою допомогти дітям свідомо звернути увагу на зв’язок музики і життя, засобів художньої виразності з характером образу, з тим почуттям, яке несе в собі цей образ.

Оцінюючи роботу своїх товаришів (виконання твору чи створення ілюстрації), діти набувають навичок спостереження, аналізу, вчаться уважно слухати, порівнювати, узагальнювати, переживати, помічати красиве. Це активізує виконавсько-творчу діяльність дітей. У результаті, байдужих до виконання не залишається. До того ж діти пропонують шляхи найбільш виразного виконання музичних творів.

Ефективним елементом у театралізації є спів, як засіб розвитку музичних здібностей. Це найдоступніший вид діяльності на уроці, що викликає у дітей жвавий інтерес і приносить їм естетичну насолоду. Тут велике значення відіграє вміння вчителя викликати інтерес до уроку музики.

З метою спрямування уваги школярів на вираження у співі розповідних інтонацій (при вивчені теми «Музика нашого краю») при розучуванні української народної пісні «Веселі гуси» слід використовувати ігрову ситуацію, пов’язану зі змістом цього твору. Після виконання залучати дітей до аналізу якості співу героїв, його виразності, відповідності змісту кожного куплета.

При розучуванні української народної пісні «Грицю, Грицю до роботи» слід провести розігрування сценки, де хлопчик, одягнувши бриль, а дівчинка – віночок, виконували згадану пісню.

Рівень розвитку будь-якого виду дитячої діяльності оцінюється двома найважливішими характеристиками: ступінь оволодіння діяльністю та оволодіння необхідними навичками. Крім виявлення досягнень дитини через аналіз освоєння нею конкретної діяльності, необхідно знайти такі характеристики розвитку, у яких відображаються найістотніші особистісні якості, перш за все, – розвиток рухової сфери.

Діти першого класу виконують на уроці наступні пісні з елементами хореографії: українські народні «Ой, єсть в лісі калина», «Ой на полі жито»; «Веселий музикант», «Морозець» Б. Фільц, «Ой, заграйте дударики» А.Філіпченка.

Зв’язок музики з рухами відомий з давнини. Прикладами можуть бути гра на музичних інструментах, використання пісень у трудових процесах та хороводи, де рухи учасників ілюструють слова виконуваної пісні.

Добре розвинута моторика дитини сприяє знайомству її з навколишнім світом і позитивно впливає на розумовий розвиток. Потребу дітей рухатися необхідно використовувати і правильно спрямовувати.

У роботі з учнями початкових класів необхідно використовувати в основному ті рухи, які знайомі дітям із життя і не потребують окремого часу для їхнього виявлення та засвоєння: прості рухи рук, біг, ходьба, елементарні танцювальні кроки. «Корисна віддача» від руху двостороння: він дає радість дитині, підвищує її життєвий тонус, позитивно впливає на загальний фізичний стан і водночас сприяє розвитку її творчих здібностей.

Рухи під музику К. Самолдіна рекомендує включати в усі види діяльності на уроці: під час знайомства з музичною грамотою, для кращого запам’ятовування музичного матеріалу, під час слухання музики, для вироблення чистоти інтонації [18: 31]. Використання на уроці образно-ігрових рухів допомагає розкриттю і сприйняттю засобів музичної виразності, музичної характеристики того чи іншого образу.

Неабиякі можливості для впровадження в уроки музики елементів театралізованої гри містить у собі український музичний фольклор. Чимало пісень (в тому числі і календарно-обрядових) супроводжували трудову діяльність людей. Під час виконання таких пісень, діти створювали конкретні сюжетні образи, виконували відповідні дії, придумані ними художні ролі (дівчинка Оля збирає квіти для вінка; сівачі, що засівають поле; садівники, що збирають урожай і т. д.) і таким чином творилася нова театралізована гра.

Наведемо приклад використання музично-ритмічних рухів у процесі розучування пісні за методичними порадами А. Шинкаренко, Н. Лупак [22:55]. Українська народна пісня «Ой, єсть в лісі калина» (обробка Л. Ревуцького) – це приклад пісні, де яскрава образність поєднується з елементами танцю. Вона виконується швидко, весело, а пританцьовування ще більше підкреслює її характер. Тут основним ми брали рух «пружинка» – півоберти корпусу вліво-вправо з легким згинанням ніг у колінах.

Ой, єсть в лісі калина,

Ой, єсть в лісі калина, (Виконується «пружинка» і одночасний показ поперемінно лівою-правою рукою уявної калини.)                

Калина, калина,              (Виконується правою ногою «припадання в

повороті», руки складені перед грудьми.)                

Комарики, дзюбрики              (Хитання головами то ліворуч, то праворуч з одночасним плесканням у долоні.)                

Калина (Три притупи.)             

У наступних куплетах основа рухів аналогічна, лише діти імітують «цвіт-калину ламала», «та в пучечки в’язала». При цьому можна нагадати дітям, що цвіт калини має лікувальні властивості, тому його збирали дівчата, саме це оспівано в пісні.

Згідно з методикою Карла Орфа, слід пропонувати елементарну імпровізацію рухів. Для цього спершу треба звернутись до дітей, яким притаманна безпосередність, які люблять рухатись і які позитивно впливають на інших дітей. Вони не соромляться рухатись поодинці і супроводжують рух особистим співом під звуки мелодії, яку виконує вчитель. Ці діти рухаються так, як відчувають і як їм це подобається. Те, що при цьому здійснюється, являє собою спочатку дещо випадкове, технічно недосконале. Але для початку цього достатньо: головне поки що – сам факт імпровізації, а не якості. Спершу слід дотримуватись правила, що мелодія повинна бути простою і ясною, ритм повинен спонукати до певних рухів (біг, ходіння, підскок).

Поступово треба ускладнювати дітям завдання, доповнюючи танцювальними рухами театралізовані ігри, наприклад: при розучуванні української народної пісні «Два півники». Адже, більшість пісень і поспівок, передбачених програмою, – про тварин та навколишній світ, і це створює у дітей радісну атмосферу, піднесений настрій.

До виконання вчителі намагаються залучити усіх дітей, бо на практиці переконалися, що учні які не беруть участі в театралізованій грі при розучуванні цієї пісні під час її виконання не можуть усидіти на місці.

Учні спочатку слухають українську народну пісню «Два півники», а пізніше ознайомити з сюжетом гри, розробленим В.Верховинцем. Пізніше пісню виконує вчитель, а першокласники підспівують. Частина з них зображує дії персонажів. Після вивчення пісні, ознайомлення з сюжетом та дійовими особами, проводиться театралізована гру.

Зазначимо, що не слід прагнути розучувати всю гру на одному уроці. Ця творча робота триватиме і на наступних уроках. Її можна використовувати і на перервах. Важливо не захоплюватися грою-інсценізацією і не підпорядковувати цьому весь урок.

Саме тому при опрацюванні теми «Про що говорить музика» можна попрацювати над піснею «Ходить гарбуз по городу». Ця пісня дуже зручна для роботи з першокласниками. Будова її нескладна: дві фрази, що повторюються. Тому при розучуванні гри дітям пропонується наступне: показувати рукою поступеневий рух заспіву, малюючи в повітрі уявну драбинку, повторюючи двічі кожну сходинку.

На другому етапі роботи можна обрати серед дітей Гарбуза, Диню, Огірочків, Буряків, Бараболю, Квасолю, Боба. Кожен персонаж виконує свої слова, виступаючи з гурту. В останньому куплеті, побравшись за руки, усі стоять у колі, а Гарбуз пританцьовує усередині.

На наступному уроці необхідно спробувати ускладнити гру і запропонувати дітям виконати пісню за методичними рекомендаціями В. Верховинця [6: 229]. Підготовку до гри-драматизації за піснею «Ходить гарбуз по городу» можна провести за наступним планом:

1. Розучили пісню.

2. Обрали виконавців головних ролей.

3. Розробили разом з дітьми атрибути (костюми) та виготовили декорації.

4. Здійснити постановку театралізованої гри на класному святі за сценарієм.

Особливий статус мають народні ігри малих форм (дитячі обрядові заклички, гукання, традиційні елементи звуконаслідування – імітація співу птахів, рухів і поз тварин), які з погляду на їх потужний естетико-виховний потенціал доцільно активно застосовувати у школі, починаючи з початкових класів.

У традиційних класних приміщеннях відсутні умови, потрібні для організації повноцінної театралізованої ігрової діяльності учнів. Тому в перебіг уроків мистецтва можна ввести форми хореографічних мініатюр, які обмежуються нескладними рухами і не потребують спеціального сценічного простору (можуть виконуватися між рядами парт або біля дошки). Це і традиційне для уроків музики пластичне інтонування, що нерідко супроводжується виконанням пісні, і танцювальні рухи під час сприймання відповідних творів танцювального характеру, про які було вище сказано.

Також напередодні Нового року в кінці навчального півріччя діти виконують українські щедрівки, колядки («Щедрівочка щедрувала», «Я маленький хлопчик» та ін.). Перед тим, як мала бути виконана в ігровій формі щедрівка, вчитель має розповісти про те, що дітей, які проголошували привітання перед виконанням щедрівки, називали новолітками. Новолітник (хлопчик або дівчинка) проголошували таке, наприклад, привітання: «Добрий вечір, щедрий вечір! Бажаю вам ці свята провести, других краще діждати, рік від року на многії літа!» А потім усі діти співали щедрівки (щедрували), щоразу обираючи нового новолітника.

Враховуючи швидку втомлюваність дітей молодшого шкільного віку, не слід забувати і про відпочинок на уроці. З метою психічного розвантаження, емоційної саморегуляції треба вводити динамічні танцювальні хвилинки з імітацією образів музичних творів за допомогою «розмовляючих рук». Для цих хвилинок необхідно використовувати твори з чітко вираженими характерами персонажів («Карнавал тварин» К.Сен-Санса, «Пташка», «Метелик» Е. Гріга, «Клоуни» Д. Кабалевського, «Петрушка» В.Косенка тощо).