Практичні рекомендації щодо виховання культури спілкування

       Емоційна  напруга дружби знижується при появі любові. Юнацька любов включає в себе дружбу, в той самий час вона передбачає більшу степінь інтимності, ніж дружба. Після награних, як правило, захоплень в підлітковому віці (хоча іноді можуть бути досить серйозні винятки), може з’явитися перша справжня закоханість.

       Старшокласники, уявляють собі, якими вони будуть в  близькому вже дорослому житті, очікують приходу глибокого, яскравого  почуття. Особливо важливо це зараз, оскільки в останнє десятиліття  для них значно збільшилася цінність створення родини.

       Юнацькі мрії про кохання відображають перш за все потребу в емоціональному теплі, розумінні, душевної близькості. В цей час досить часто не співпадають  потреби в саморозкритті, людської близькості та чуттєвості, пов’язана  з фізичним  доросленням. Як пише І.С. Кон, хлопчик не любить жінку, до якої він відчуває потяг, і його не тягне до жінки, яку він любе.

       Протиставлення  любові як високого почуття та біологічної  сексуальної потреби особливо різко  виражена у хлопців. Закохуючись, вони взагалі то вірно називають дружбою зароджену прив’язаність і в той самий час відчувають сильний, позбавлений тонкого психологічного змісту еротизм. Хлопці часто перебільшують фізичні аспекти сексуальності, але деякі намагаються від цього відгородитися. Звичайно в таких випадках психологічним захистом є аскетизм або інтелектуалізм. Замість того щоб навчитися контролювати прояви своєї чуттєвості, вони прагнуть їх повністю подавити: аскети – тому що чуттєвість «брудна», а інтелектуали – тому що вона «нецікава».

       Старшокласники, так як і підлітки, бувають схильні  наслідувати один одного та самоутверджуватися в очах одноліток за допомогою  дійсних або уявних «перемог». Не тільки в середніх, але й в старших  класах легкі закоханості нагадують  епідемії: як тільки з’являється одна пара, як і закохуються всі інші. При чому багато з них захоплюються однією і той самою найбільш популярною в класі дівчинкою (хлопчиком).

       Здатність до інтимної юнацької дружби та романтичної  любові, яка виникає в цей період, виявляється і в майбутньому дорослому житті. Ці найбільш глибокі відносини визначають важливі сторони розвитку особистості, моральне самовизначення і те, кого і як буде любити вже доросла людина[8,c.126].

       Отже, даний період не у всіх учнів є  досить напруженим. Динаміка розвитку учнів у цьому періоді залежить від ряду чинників, головним з яких є спілкування з людьми, які є для них ідеалами, які значною мірою впливають на саморозвиток дитини. А також суттєвим чинником в даний період є спілкування дитини з дорослими людьми та своєю сім’єю.  

1.4. Особливості стосунків у молодіжному середовищі 

       Потреба людини у захищеності, комфортності – одна із найважливіших умов її розвитку.

       Проведене І. Гамрецьким дослідження морального та психологічного стану суб’єктів навчально-виховного процесу, атмосфери у класних колективах ряду експериментальних шкіл дозволило з’ясувати, наскільки задовольняється ця людська потреба у навчально – виховному процесі школи[3, с.28].

       Гамрецький  провів порівняльний аналіз отриманих даних свого дослідження за 1998 – 2001 рр. який привів до невтішних висновків - збільшується кількість дітей, для яких створенні умови є гальмівними щодо їхнього особистісного розвитку. Якщо наприкінці 90-х р. оптимальні умови були створені для 25 % дітей, то у 2000  - 2001 рр. лише для 3%. Майже не змінилась кількість дітей, для яких умови для їхнього особистісного розвитку були не оптимальними. Низьким виявився рівень позитивного потенціалу взаємодії між учнями у навчально виховному процесі, що свідчить про те, що вчителі не вважають міжособистісні стосунки дітей важливим чинником їхнього розвитку та самореалізації. Дослідник пропонує, що для повноцінного розвитку дітей необхідно гармонізувати стосунки між учителем та учнем, створити психологічну атмосферу яка сприятиме розвитку духовно здорової, інтелектуально розвиненої особистості, яка вірить у свої можливості, у своє майбутнє у  добро і справедливість.

       Важливу роль у вирішенні цього завдання має виховання такої важливої риси гуманної людини, як толерантність[21,c.48].

       За  визначенням довідкової літератури толерантність – це повага, сприйняття та розуміння розмаїття культур  світу, форм самовираження та самовиявлення  людської особистості; активна позиція, що формується на снові визнання універсальних вправ та основних свобод людини; відмова від догматизму та абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародних документах справ людини; визнання того, що кожен може  дотримуватися своїх переконань і визнає це право за іншими, що люди, які відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, поведінкою, мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншій. Діяльність вихователів має бути спрямована на формування гуманістичного світогляду в кожного учня в загальноосвітньої школи, а кінцевою метою має стати дотримання кожним членом суспільства принципів толерантності[21,c.49].

       Вивчаючи  проблеми сучасної молоді, ми усе більше переконуємося у тому, як негативно  впливає на молоду людину хаос, що панує в культурі, в соціумі. Педагоги, психологи, філософи, соціологи стурбовані тими процесами, що відбуваються в суспільстві, - духовна деградація особистості, падіння ролі загальнолюдських цінностей втрата життєвих  орієнтирів, поширення істерії паніки у найскрутніші періоди історичного розвитку.

       Психологи давно звернули увагу на те, що в  основі будь-якої колективної істерії  лежить несвідомий ірраціональний страх, який є одним із найголовніших  першоемоцій, як зворотний бік інстинкту  самозбереження, «особливо хворобливе усвідомлення втрати цінностей, з якими ми звикли ототожнювати самих себе»[3,с.29]. На думку російського ученого Є.Ямбурга, перемога над страхом можлива лише тоді, коли забуваєш про своє самозвеличення, коли долається власний егоцентризм, коли прагнеш до чогось не за ради себе, а за ради того, що нескінченно вище нас самих. Учені стверджують, що на метафізиці страху ґрунтується злочинні ігри демагогів і підбурювачів усіх часів і народів. Свідомо розпалюючи цю першоемоцію, залякуючи людей усілякими методами, підступами вигаданих і реальних ворогів, вони провокують тим самим вибухи диких неприборканих пристрастей. Ось чому, на думку вчених, педагогу потрібно знати, за якими соціально психологічними законами формуються і діють злочинні натовпи та релігійно-екстремістські угруповання.

       Педагог, який усвідомлює свою відповідальність, неминуче доходить до висновку про  необхідність в розумних межах оберігаючи юну психіку, характеризувати ексцеси, що супроводжують будь-які заколоти, війни, релігійні, етнічні та національні конфлікти, виховуючи тим самим відразу до будь яких форм насилля. На думку Є. Ямбурга, сам педагог не в змозі повністю знешкодити вибухонебезпечне поле ненависті та агресії багатонаціональних, релігійних, соціальних, політичних проблем, які  накопичувалося століттями, і тому не можна розраховувати на їх швидке розв’язання. Але педагог може працювати над усуненням деяких провокаційних факторів і робити все, щоб призупинити розвиток деструктивного потенціалу. Не останню роль у концентрації ненависті відіграють «мисливці людських душ», які свідомо розвивають колективну істерію і масові психози. «Допомогти молоді виробити імунітет проти заборонених прийомів – найважливіше завдання культурно історичної педагогіки». Арсенал засобів тиранів, підбурювачів і демагогів різних мастей не такий уже й багатий  і зводиться до двох способів психологічного насилля: відкритого психологічного тиску (погрози, шантаж, заламування рук) і психологічної маніпуляції. В обох випадках головними об’єктами атаки виступає цілісність і гідність особистості. Тільки в першому випадку це робиться відкрито, а в іншому – більш витончено і приховано. Тому так важливо у виховному процесі дбати про формування особистості кожної молодої людини, про виховання поваги до оточуючих, формування почуття власної гідності, гуманістичних принципів, моральної та емоційної стійкості усіх видів психологічної маніпуляції. 

1.5. Особливості формування, саморозвитку культури спілкування старшокласників 

       Побудова  демократичного, гуманного суспільства потребує належного рівня культури. Справді, про яку б сферу людської діяльності й реальних відносин – людина і держава, людина і суспільство, людина і природа, людина і людина – не йшлося, бачимо, що налагодження їх взаємовідносин залежить від цілеспрямованої і відповідальної взаємодії людей, яка ґрунтується й на культурі спілкування. Бо ця культура є консолідуючим началом, виступає регулятором поведінки, є гарантом шанобливого ставлення й розуміння, терпимості і взаємоповаги. Отже, вона служить одним з механізмів гармонізації особистих і громадських інтересів. Це одна з передумов для переходу від «дикої» комерції до цивілізованого ринку, якого прагне наше суспільство.

       Старша  школа – важлива ланка у  формуванні в учнів культури спілкування, тобто культури взаємодії між собою та вчителями. Бо лише в старших класах завершується набуття особистістю спеціального досвіду, засвоєння норм поведінки в суспільстві, моральна підготовка до виконання трудової суспільно – корисної діяльності, здатність адаптуватися в колективі.

       Процес  формування культури взаємодії суб’єктів  може проходити в умовах виховання (цілеспрямованого впливу) і в умовах стихійного виховання в особистості  різних, іноді протилежно спрямованих  чинників суспільного буття. У процесі  взаємодії учні не тільки збагачуються досвідом, а й набувають можливості стати особистістю, суб’єктом власного розвитку, впливати на інших людей.

       Формування  культури спілкування суб’єктів  відбувається в основному в навчально  – виховному процесі, тобто в  шкільному колективі. Колективне виховання має свої переваги. Лише в колективі людина одержує можливість  порівнювати себе з іншими і на основі цього координувати свої дії та вчинки. Саме він є школою трудового і морального виховання. Якими би не був вплив особистості на іншу особистість, він не може зрівнятися з впливом колективу. Тільки в ньому реалізуються принципи товариського співробітництва  і взаємодопомоги, гуманізму. Через ставлення особистості до нього складаються стосунки особистості з суспільством, формуються визначальні мотиви поведінки та всієї діяльності.

       У такій часточці суспільства, як, наприклад, класний колектив, практично реалізуються і конкретизуються всі його типові відносини. Проте, оскільки шкільні  колективи характеризуються різним рівнем соціальної зрілості залежно від рівня реалізації суспільних норм і вимог у реальному спілкуванні, остільки кожен учень перебуває в складній системі цілеспрямованих і стійких суспільних вимог.

       Перебування й становище  учня в системі  спілкування класного колективу – обов’язкова умова його соціальної активності. Як свідчить дослідження, сприятливе становище позитивно сприяє розвиткові особистості старшокласника, його соціальному дозріванню і, навпаки, несприятливе послаблює впевненість у собі, породжує почуття недовіри до оточення, а відтак – навчально – громадянську пасивність.

       Оскільки  в спілкуванні завжди є момент пізнання людини людиною, а також  пізнання кожним самого себе, то воно (спілкування) завжди є дуже сильним засобом  формування в людини ставлення до інших людей, а також до самої себе. Тому важливо в особистості розвивати такі характеристики як доброзичливість, толерантність, емпатія,  повага до інших.

       Аналіз  шкільної практики виховання показує, що в ньому поряд із позитивними  є й негативні тенденції:

• немає цілісності й систематичності культурному вихованню з урахуванням загальнолюдських цінностей;
• домінують вербальні методи виховання;
• епізодично забезпечується реалізація принципу особистісного підходу до виховання;
• не ставиться завдання формування ціннісних взаємовідносин;
• мало уваги приділяється розвитку емоційної сфери учнів, їх не навчають елементарних прийомів самооцінки і самоврядування.

       Опитані І. М. Мачуською вважають, що у взаємодії  з учнями найчастіше проявляються такі індивідуально – психологічні особливості старшокласників:

• Низький рівень розвитку комунікабельності, навичок і умінь;
• Низький рівень розвитку потреби в спілкуванні;
• Недостатній рівень вольової сфери (недисциплінованість, незібраність, брак самодисципліни й самоконтролю і роздратованість);
• Низький рівень поведінки, загального інтелектуального розвитку, знань з предмета[15, с101].

       Такий стан взаємодії учителів з учнями гальмує навчально-виховний процес. Якщо йому притаманні безвідповідальність, брак інтересу до навчання, то ділове спілкування набуває важкого характеру. Також гальмує процес формування культури спілкування суб’єктів те, що в школі немає умов для нормальної реалізації функцій навчально – виховного процесу.

       Опитування  учнів показало, що вони теж не задоволенні  діловою взаємодією з учителями. На думку перших, їхні педагоги часто виявляють недовіру, мстивість, надмірну суворість, вимогливість, не рахуються з їхньою думкою, завжди підкреслюють свою правоту. Часто діяльність учителя зводиться до віддачі вказівок і нагляду за їх виконанням.