Практичні рекомендації щодо виховання культури спілкування

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Теоретичні засади формування культури спілкування старшокласників…………………………………………………………………5

1. Сутність та компоненти культури спілкування…………………………..5
2. Культура спілкування як засіб гуманізації стосунків між учнями……...9
3. Психолого – педагогічні особливості старшокласників………………...12
4. Особливості стосунків у молодіжному середовищі……………………...17
5. Особливості формування, саморозвитку культури спілкування старшокласника …………………………………………………………….20

Висновки  до першого розділу………………………………………………...24

Розділ 2. Практичні рекомендації щодо виховання культури спілкування...25

1. Аналіз цілеспрямованої роботи з формування культури спілкування у досвіді вчителів……………………………………………………….……25
2. Пропозиції до вчителя та учня……………………………………………28

Висновки  до другого розділу…………………………………………………32

Висновки………………………………………………………………………..33

Список  використаних джерел……………………………………………….35 
Вступ

      Актуальність  теми:

      Проблема  виховання людини взагалі та виховання  культури спілкування, зокрема, є однією із значущих на даному етапі розвитку системи освіти в Україні. Виховання сьогодні може та повинно бути зрозумілим не як «одно направлена передача досвіду від старшого покоління молодшому, але як взаємодія, співробітництво дітей та дорослих в галузі їх суспільного буття»[11,с.23].Саме в такій взаємодії формується загальна культура людини, культура спілкування.

     Культура  спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура людського спілкування  – це частка загальної моральної  культури особистості. Відсутність культури спілкування – свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово – це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу.

      У державних документах, в яких іде  мова про організацію навчально-виховного  процесу сучасних загальноосвітніх закладів наголошується на важливості морального виховання. У «Концепції національного виховання» зазначено, що «…важливе місце у системі національного виховання займає утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, любові, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчесностей. При цьому має вагу не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань, які набуває молодь у її переконання, стійкі моральні почуття та вчинки…»[14, c.29].«Організація спілкування як особливого виду діяльності, який надає вихованцям можливість пізнати оточуючу дійсність, світ людських взаємин і самого себе не лише вербально, а й шляхом обміну емоціями і почуттями…»[14, с.28]

      Проблему спілкування досліджувало ряд вчених: С.Л. Рубінштейна, А.А. Леонтьєва, А. А. Бодолаєва, І. А. Зимньої та інші. Для даної роботи вихідним означенням спілкування є положення І. А. Зимньої про те, що «спілкування представляє собою форму суспільно-комунікативної діяльності, де «вербальне спілкування» є специфічною людською формою взаємодії членів суспільства.

      Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні культури спілкування учнів. Тобто показати, як необхідно виховувати у дитини культуру спілкування та які особливості формування її у старшій школі.

      Для досягнення мети поставлені такі основні  завдання:

• Визначити сутність, компоненти культури спілкування;
• Розкрити особливості формування, саморозвитку культури спілкування старшокласників;
• Дослідити стан розроблення проблеми у практиці шкіл;
• Дати практичні рекомендації щодо формування культури спілкування для вчителів та учнів.
• Об’єкт дослідження – процес морального виховання школярів.

      Предмет дослідження – шляхи формування культури спілкування в учнів.

       Теоретичне  значення курсової роботи полягає в ретельному аналізі літератури і систематизації знань означеної нами проблеми. А також дослідження психолого – педагогічних особливостей старшокласників та їх стосунків у молодіжному середовищі.

       Практичне значення курсової роботи полягає у дослідженні сутності культури спілкування людини, особливостях формування культури спілкування у старшокласників, а також в аналізі цілеспрямованої роботи з формування культури спілкування у досвіді вчителів.

       На  мою думку дана курсова робота буде корисною для студентів при підготовці до практики як майбутніх вчителів, а також для викладачів шкіл.

Розділ 1. Теоретичні засади формування культури спілкування старшокласників 

1. Сутність  та компоненти культури спілкування

       В наш час багато пишуть та говорять про так звану «кризу спілкування», зростаючу «некомунікабельність людей». Зміна матеріальних умов життя, умов освіти, швидке розповсюдження комп’ютерної мережі у всіх сферах та інших технічних засобах масової комунікації, розширення «дистанційного спілкування» - все це сприяє зміні форм спілкування, їх глибини та діапазону, ставлять питання про необхідність ціленаправленого виховання комунікативної культури людини, культури її мовної поведінки.

       Культура  означується як:

       а) спосіб життєдіяльності людини;

         б) певний історичний рівень розвитку суспільства, сил та здібностей людини, степінь суспільного, розумового та морального розвитку, наявна комусь;[13,c.245].

         Частиною суспільної культури людини є культура мовної поведінки. Культура мовної поведінки визначається як загальними нормами культури спілкування, так і конкретно соціальною роллю людини.

       Аналізуючи  культуру мовної поведінки, І. А. Зимня  виділяє п’ять основних компонентів:

• Культура мови як спосіб формування думки;
• Культура мовного етикету як стійких загальноприйнятих норм спілкування;
• Культура мови як засобів вираження думки;
• Соматична культура  - культура міміки, жестів і таке інше;
• Культура мислення.

       Характеризуючи  мовне, вербальне спілкування, І. А. Зимня виокремлює дві його суттєві  внутрішні характеристики. В якості першої виступає «репрезентативність» вербального спілкування. «Автор постулірує «соціальну та індивідуально – особистісну репрезентативність в самих процесах мовної діяльності»[9,c.14]. Соціально-суспільна репрезентативність зумовлюється тим, що спілкування завжди змістовне, здійснюється  в певних видах суспільної діяльності та відносинах. Одночасно з цим спілкування відображає індивідуально-особистісні особливості співрозмовників, їх професію, культурний рівень, вік, стать та ін. та виражає їх інтереси, потреби, смаки, схильності»[8,с.215]. Аналіз процесу спілкування та його продукту – тексту – дозволяє викрити  ті соціальні відносини, в котрі задіяні люди, які реалізують дане спілкування, та їх особистісні особливості.

       Друга важлива внутрішня характеристика спілкування, за     

І. А. Зимньою  – його «поліінформативність». «Суть її в тому, що мовне повідомлення, яке переказується в процесі вербального спілкування має складний комунікативно-предметний склад, який являє собою єдність змістовного, виразного та спонукaючого планів висловлення»[8,с.216].

       Розгляд психологічного складу змісту процесу спілкування та його основних характеристик свідчать про його многогранність та складність. Відповідно, складність та многогранність являють собою культуру спілкування. Відмітимо ще раз, що культура спілкування є складовою морального виховання людини, показником її загальної культури. Культура спілкування та комунікативна культура в узагальненому уявленні вміщує в себе культуру мови, язика, мислення, мовної поведінки (етикету), емоційну та соматичну культуру.

       Комунікативна культура визначає принципи поведінки, вона відображає систему цінностей, ідеали та норми. Отже, культура спілкування та комунікативна культура допомагає організації спілкування по встановленню контактів, їх розвитку, погодження, налаштовування та корекції для вираження своєї особи в творчій діяльності (художній, конструктивній, музичній, артистичній, літературній і інше.)

       Той факт, що спілкування володіє такою  характеристикою, як репрезентативність, означає, що в ньому знаходять відображення відносини співрозмовників: відносини вчителя до учня, відносини учнів до своїх викладачів, друзів, знайомих, родичів і т. д.. Ці відносини можуть бути най різноманітними: щирими, добродушними, нещирими, теплими, холодними, близькими і т. д.. Дослідження показують, що люди легше сприймають позицію тієї людини, до якої відчувають емоційне позитивне відношення (симпатія, дружба, любов) та, навпаки, не сприймають або сприймають з зусиллями позицію тієї людини, до якої відчувають емоційне негативне відношення (антипатія, ненависть і т.д.). Як відмічає А.А. Бодолаєва: «Самою важливою психічною складовою відносин є мотиваційно-емоційний компонент, який сигналізує про валентність відносин – позитивну, негативну, протирічну або нейтральну» [1, с.123]. Відносини передаються не тільки  вербальними засобами (зміною голосу, інтонації). В живому безпосередньому спілкуванні велику роль грає міміка, пантоміміка, погляд і таке інше. Механізм дії відносин на початковий процес спілкування виражається в тому, що неприязнь у відносинах робить особу сліпою до достоїнств партнера по спілкуванню та підштовхує її до недооцінки позитивних кроків з її боку, направлених на успішний підсумок спілкування. Так само неприязнь у відносинах провокує особу на поведінку, яка не веде до поглибленого взаєморозуміння співрозмовників, до установлення  справжнього співробітництва між ними. В той самий час відношення симпатії до партнера сприяє переважному фіксуванню у зовнішньому та внутрішньому обліку іншого учасника спілкування, в його поведінці позитивних характеристик та «працює» на створення загальної установки на взаєморозуміння, на максимальну успішність спілкування. В дослідженнях А. А. Бодолаєва встановлено, що якщо відносини учасників асиметричні, (якщо один з учасників спілкування проявляє до іншого велике кохання, а інший відчуває до свого партнера по спілкуванню неприязнь та навіть, може бути, ненависть), нормального спілкування не відбудеться. Скоріше за все зі сторони одного зі співрозмовників будуть спроби до справжньої міжособистісної взаємодії, а зі сторони іншого – або спілкування на формальному рівні, або грубі спроби поставити партнера по спілкуванню на місце, або відверте уникнення спілкування.

       Результатом спілкування, відповідно нормам культури, є взаєморозуміння партнерів. Мається на увазі, згідно А. Ю. Панасюку, п’ять умов, від яких залежать, чи будуть люди розуміти, що їм говорять: єдність термінології, облік рівня інтелекту, повнота інформації, логічність її викладення, увага (до того, про що говориться)[16,c.14].

       Додатково до цього А.Ю. Панасюк відмічає, що розуміння часто може блокуватися, якщо людина буде використовувати неадекватну інтонацію. Так, наприклад, якщо, співрозмовник буде говорити з обуренням або грубо, агресивно, тоді розуміння зі сторони слухача буде важким і навіть, може бути порушено так як слухач, можливо, буде сконцентрованим не на сенсі викладок , а на відносинах того що говорить до партнера спілкування. Часто люди розуміють те, що від них вимагається, але не виконують цього. Зрозуміти - це ще не означає прийняти. Необхідна згода обох партнерів спілкування. Необхідно також, щоб ваша позиція не суперечила якимсь основним поглядам та позиціям по даному питанню з вашим партнером спілкування. Щоб партнер прийняв вашу позицію, необхідно показати йому, що дії, які від нього очікуються, ні як не суперечать  його принциповим поглядам, а будуть також сприяти задоволенню яких-небудь потреб. Прагнути треба до того, щоб інтереси особи співпадали з інтересами інших людей, інтересами колективу, як відмічає А.Ю. Панасюк.

       Коренем успішного, відповідного нормам культури спілкування є повага, яка передбачає розгляд партнера по взаємодії як рівного собі та забезпечує такий тип контактів, який описується як «пристроїтися збоку», а не «знизу» або «зверху». Відношення такої модальності зумовлено можливістю здійснення діалогу та взаємодії з учнем як зі «значущим другом» та являє собою ціннісне відношення до учня. Повага до гідності інших – невід’ємна частина власної самоповаги. Вона базується не тільки на засвоєнні моральних правил поведінки, але і на самовихованні, намаганні здолати в себе  негативні риси та властивості, здібності контролювати власні дії та вчинки. Гарний викладач вміє не тільки працювати над собою, але і «повідомити своєму учню про можливості, які відчиняються перед ним, безграничного удосконалення, формувати здатність і силу іти вперед незалежно від зовнішніх обставин та матеріальної підтримки».

       Відмінною особливістю культури спілкування є участь міжособистісного зворотного зв’язку , яка передбачає безпосередній відзив  на думку, почуття, піклування  та проблеми іншої людини. Зворотний зв'язок встановлює  в спілкуванні ніби «струм»  співчуття, намагання зрозуміти іншу людину, розділити труднощі,  увійти у його становище  та відчути його проблеми  як свої особисті , тобто, іншими словами культура спілкування включає  в себе також емпатію.