Освіта як організована система пізнання, розвитку мислення і творчості як формування всебічно розвиненої особистості

     Умови роботи в парах і групах вельми демократичні. Вона будується на співпраці  двох або кількох осіб, кожна з  яких може виконувати посильну їй функцію, але таких, що вміють терпеливо ставитися  до свого оточення, здатних слухати  і чути інших, а також узгоджувати  свої дії з діями інших людей. Водночас саме тут успішно формується почуття власної гідності і здатність  поважати гідність інших. Скерованість партнерів на спільний результат  спонукає їх до взаємодії, до співпереживання, до всіх тих почуттів, які складають  фундамент співпраці.

     Звичайно, в групі буде домінувати лідер - сильний  і здібний учень. Але правдою  є і те, що в умовах відносної  свободи тут буде реалізовуватися  і намагання кожного учня підняти  і зміцнити свій престиж в очах партнерів. Кожен тут зможе гранично реалізувати свої можливості. Така природна змагальність в основі своїй  здорова. Ця особливість групових форм роботи дає можливість уникнути відкритої  диференціації з поділом класу  на групу за рівнем встигання. В умовах групового вирішення задач диференціація вирішується „ природним ” шляхом, що не загострює в учня почуття приниження.

     На  жаль, методика застосування групових форм роботи учнів дуже слабо розроблена. Їх „новизна ” і „незвичність ” зумовлює невпевненість учителя. Дають взнаки і відповідних умінь самостійної діяльності, низький рівень мотивації навчання тощо. Структура діючих підручників також не враховує можливості їх застосування. Все це ускладнює справи і вимагає від учителя самостійного творчого підходу. Поза всякими сумнівом - ці форми роботи вельми перспективні.

     Таким чином, самостійна робота в початкових класах – обов’язковий компонент процесу навчання. Самостійну роботу класифікують за декількома ознаками: за дидактичною метою: вивчення нового матеріалу(за типом пізнавальної діяльності: частково-пошукова, репродуктивна і дослідницька); перевірка знань та вміння учнів(за формою організації навчальної діяльності: колективна (фронтальна, групова), індивідуальна); за джерелами знань,тобто закріплення і вдосконалення знань та вмінь учнів, а саме: робота з навчальною книгою, робота з використанням аудіовізуальних методів навчання,робота з роздавальним матеріалом, виконання досліду. Крім цього є три види форми роботи: індивідуально-масова, робота в парах і робота у групах. Її види та форми визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів. 

     1.1.3 Керівництво самостійною роботою учнів

     Основна вимога К.Д. Ушинського до керівництва самостійною роботою полягає в тому, щоб кожне завдання, його зміст і способи виконання були б досить добре пояснені вчителем. Важке, незрозуміле завдання, велике за обсягом викликає не любов, не інтерес, а огиду до навчання.

     Найважливішим в організації самостійної роботи, на думку К.Д. Ушинського, має бути чітка система. Таку систему, яка спрямована на виховання в учнів активності і самостійності, можна бачити в його підручниках і методичних посібниках. Так, він радить учителям із самого початку навчання привчати дітей відшукувати, перераховувати ознаки предметів, що є в них перед очима, потім вчити їх самостійно відшукувати спільні ознаки предметів і те, що їх робить різним. Педагог розглядав самостійну роботу учнів, керовану вчителем, як найважливіший засіб здобування знань, розвитку розумових здібностей, виховання інтересу до знань, вироблення в них морально-вольових якостей.

     Форми керівництва не повинні пригнічувати самостійності дітей, а навпаки - сприяти її розвитку. Важливо тільки визначити, яка допомога доречна, а  яка гальмує розвиток самостійності  учня, тому що складність завдання сама по собі може знизити для нього  привабливість мети. На основі встановлених в шкільній практиці видів допомоги вчені визначають такі засоби педагогічного  керування діяльністю учнів:

     а) непрямі вказівки - часткові поради й рекомендації, що спрямовують увагу  дітей на головне, найсуттєвіше у  завданні;

     б) запитання, що несуть часткову інформацію і залишають за учнем право  самостійно досягати мети;

     в) стимулюючі дії - звернення до власних  зусиль школяра, словесне заохочення, позитивні оцінки, висловлення впевненості  в успіхові.

     Допомога  класовода під час виконання  дітьми самостійної роботи має набути форми сприяння, співучасті, а не підміни зусиль виконавця вміннями дорослого. Педагогу слід керуватися тим, наскільки його допомога об’єктивна й суб’єктивно потрібна: її зміст і форма залежать, з одного боку, від того, наскільки школяр відчуває потребу в ній у конкретній ситуації та, з іншого боку, - в якій мірі втручання вчителя у цілому відповідає досвіду його спілкування з дорослими, спрямованості на самостійну чи залежну від когось поведінку.

     Комплекс правил, яких варто дотримуватися в керівництві самостійною роботою молодших школярів.

     1.Ніколи  не відмовляти учневі початкових  класів у допомозі, особливо тоді, коли вона об’єктивно необхідна, однак завжди дотримуватися оптимальної її дози, міри.

     2.Педагогу  слід глибоко усвідомити, у чому  полягає для учня певна трудність  (можливо, він щось забув, не  засвоїв важливого положення  чи просто нервує, що заважає  йому зосередитися та ін.).

     3.Перш  ніж втручатися у діяльність  вихованця, бажано передбачити,  наскільки вона йому цікава, відповідає  його нахилам і здібностям.

     4.Рівень  цієї допомоги має узгоджуватися  з віковими та індивідуальними  особливостями дітей, рівнем сформованості  них відповідних знань, умінь  і навичок.

     5.Допомога  передбачає лише можливість нагадати  загальні положення, поставити  навідні питання, дати часткові  вказівки, провести нескладну асоціацію.  З практики слід виключити  прямі підказки або показ способу  дії. 

     6.Молодшим  школярам бажано створити всі  умови для того, щоб вони мали  змогу широко користуватися допоміжною  інформацією.

     Отже, вміння так планувати види самостійних  робіт і включати різні завдання в навчальний процес, щоб стимулювати  учнів до нових зусиль у роботі, до самостійного переборення труднощів - це істотна ознака майстерності вчителя.

     Підвищення  ефективності уроку - головне завдання вчителя. Успішне його виконання  багато в чому залежить від методики навчання, яка дає змогу озброїти учнів глибокими і міцними  знаннями, навчити їх працювати зацікавлено  і самостійно.

     Питання про те, коли і яку самостійну роботу проводити на уроках, визначається такими найважливішими моментами: мета уроку, особливості навчального  матеріалу і рівень підготовки учнів  на даний час.

     Спеціальні  дослідження і практика багатьох учителів довели, що, систематично організовуючи  на уроках самостійні роботи, можна  досягнути високих результатів. Але разом з цим відомо, що даний  метод можна застосовувати не завжди з однаковим успіхом. Іноді  буває краще, коли вчитель сам  викладе матеріал або проведе  бесіду з учнями.

     Для підготовки учнів до кращого засвоєння  нового матеріалу вчитель на початку  уроку, як правило, проводить повторення. У цьому випадку можна організувати самостійну роботу. Завдання повинні  містити такі запитання і вправи, щоб, розв’язуючи їх, учні пригадали ті поняття і факти, без знання яких не можна добре зрозуміти новий матеріал, закріпили б такі вміння, без яких не можливе продуктивне засвоєння.

     Практика  показує, що в кінці уроків, присвячених  вивченню нового матеріалу, метод самостійної  роботи можна використовувати досить часто. Для цього необхідно мати дидактичний матеріал у вигляді  карток з різноманітними завданнями. Користуючись ними, можна швидко організувати самостійну роботу. Але важливо врахувати, щоб різні типи вправ або задач  давали б учням можливість розглянути вивчений матеріал з різних боків.

     Щоб учням дати можливість самостійно вивчити  новий матеріал слід враховувати  характер матеріалу, тобто, з яким джерелом буде проводитись самостійна робота. Але ще необхідно з’ясувати доступність цього матеріалу. Робити висновок про доступність можна за таким показником, як співвідношення кількості нових елементів знань і вмінь, що їх учні мають засвоїти на даному уроці і кількості “опорних ” елементів знань і вмінь. Чим більше різних логічних зв’язків є між вивченими і новими фактами, поняттями, тим краще сприйматиметься матеріал, а отже, він буде придатнішим для самостійної роботи над ним.

     Вимога  про встановлення на уроці тісного  зв’язку нового з вивченим матеріалом відома давно. Та особливого значення вона набуває під час організації самостійної роботи учнів. Одна справа - наявність великої кількості “опорних ” елементів знань у самому навчальному матеріалі, інша - добре засвоєння їх учнями, якщо матеріал був пройдений, але не засвоєний або вже забутий, то він, звичайно, не може бути надійною базою. Тому важливо організувати повторення, починаючи з моменту, коли дається завдання додому, де зазначаються саме ті питання для повторення, які обговорюватимуться на початку наступного уроку. Якщо виявиться, що учні невпевнено володіють пройденим матеріалом, то, звичайно, недоцільно проводити самостійну роботу. В такому разі запланований метод доведеться замінити іншим - бесідою, розповіддю та ін. І лише тоді, коли учні добре засвоїли пройдений матеріал, буде доцільно організувати самостійну роботу. Але далі треба буде розв’язати питання, якого типу вона має бути - репродуктивною, частково-пошуковою чи дослідницькою. Як правило, розв’язання питання пов’язане з уточненням положення даного уроку в системі уроків з навчальної теми. Чим ближче до початку вивчення теми, тим менше знань і вмінь мають учні з конкретних питань. Отже, на цьому етапі їм треба здобути певний запас відомостей і вмінь. Для нагромадження знань учнями проводиться самостійна робота копіюючого характеру. Чим далі просуваються учні у вивченні теми, тим більше з’являється можливостей для виконання частково-пошукових і дослідницьких завдань на уроках. Так відбувається своєрідна циклічна зміна самостійних робіт, які ускладнюються за характером навчальної діяльності.

     Які найважливіші умови організацій  групових та індивідуальних самостійних  робіт учнів? Групові роботи не можуть проводитися часто під час  вивчення нового матеріалу. Їх можна  організувати тоді, коли навчальний матеріал не містить складних теоретичних  понять, не вимагає показу демонстраційних  дослідів та ін. В умовах спільного  повторення ліквідується можливість прогалин у засвоєнні, учні надають один одному допомогу, пояснюють помилки, неточності, спільно обговорюють висновки.

     Індивідуальна самостійна робота найчастіше дає позитивні  результати, коли учні, знаючи загальні положення, закономірності, можуть зробити  окремі висновки про властивості  речовин, розв’язати доступні, але досить складні завдання. Однак такі роботи можна організувати не стільки у процесі сприймання нових знань, скільки під час повторення добре усвідомленого матеріалу.

     Вміння  і навички самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих  вправ, що органічно включаються  у навчальний процес за врахування дидактично доцільних педагогічних умов. Вченими виявлено загальні та спеціальні умови успішної організації  самостійних робіт спрямованих  на виконання завдань[4, 9]. До загальних умов, тобто спільних для всіх видів робіт, належать: а)підготовленість учителя до роботи (знання про сутність та значення завдань); б) проведення діагностичних робіт, опитувань, спостережень з метою визначення реальних навчальних можливостей учнів для подальшого врахування їх при організації робіт; в) поетапна організація виконання завдань; г) охоплення роботою всіх учнів; д) застосування позитивних та негативних оцінок результатів самостійної роботи. До спеціальних умов, характерних для окремих видів робіт, належать: а) при фронтальній роботі - врахування реальних навчальних можливостей учнів класу в цілому при постановці завдання, доступність джерел, диференціація на етапах організації; в) при виконанні короткочасних завдань - використання дрібних завдань; г) при виконанні довгочасних завдань та завдань середньої тривалості - врахування специфіки предмету, побудови програми, вікових особливостей учнів, що вимагає застосування дрібних та середніх за обсягом завдань, зумовлює поділ завдання на ряд взаємопов’язаних проміжних завдань та поетапну організацію виконання кожного з них.

     Таким чином, вміння планувати види самостійних  робіт і включати різні завдання в навчальний процес, дотримуватися  комплекс правил в керівництві самостійною  роботою молодших школярів, щоб стимулювати  учнів до нових зусиль у роботі, до самостійного переборення труднощів - це істотна ознака майстерності вчителя.