Освіта як організована система пізнання, розвитку мислення і творчості як формування всебічно розвиненої особистості

Вступ

     Освіта  як організована система пізнання, розвитку мислення і творчості є  одним із найважливіших засобів  формування всебічно розвиненої особистості. У світі склалися дві системи  освіти - підтримувальна та інноваційна. Підтримувальна система освіти має  за мету озброєння учнів знаннями з певних наук, необхідних для повсякденного  життя; інноваційна - ставить за мету розвиток творчої особистості учнів, вироблення у них самостійного підходу  до будь-якої проблеми, формування уміння глибоко розуміти ці проблеми, аналізувати. Необхідність переходу до інноваційної системи освіти зумовлюється тим, що знання, сучасні сьогодні, є застарілими  вже через кілька років. Перед  нами постає проблема формування в  учнів такого механізму мислення, який би дав можливість швидко адаптуватися до вимог, що постійно змінюються, самостійно знаходити та аналізувати нові джерела  інформації, творчо застосовувати їх у професійній діяльності. Отже, реформування школи передбачає формування учня як творчої особистості, тому роль самостійної роботи як важливого  компонента навчання різко зростає. Саме процес включення учнів у  самостійну переробку навчального  програмового матеріалу, формування у  них власних оцінних суджень  необхідні для глибокого засвоєння  наукових знань і їх творчого використання.

     Самостійна  робота як метод навчання передбачає формування важливих загальнонавчальних умінь (аналізувати, планувати, порівнювати, контролювати тощо), певних рефлексивних якостей, що у кінцевому рахунку забезпечує розвиток самостійності як якості особистості, формує суб’єкта навчальної діяльності.

     Проблема  самостійної роботи учнів у процесі  навчання є нині однією з найбільш актуальних. Вирішення її в практиці шкіл вимагає особливої уваги, оскільки в повсякденній діяльності учителя  найбільше недоліків трапляється  саме в організації і проведенні самостійної роботи учнів. У дослідженнях науковців відзначається, що причини цього такі: а) формування умінь і навичок самостійної роботи є одним з найскладніших видів діяльності педагога, що вимагає ретельної підготовки учителя і учнів; б) відсутність певної системи в діяльності учителя спрямованій на прищеплення учням умінь і навичок самостійної роботи; в) у шкільному навчально-виховному процесі спостерігається неправильне співвідношення репродуктивних і творчих самостійних робіт. І нарешті, розумовий розвиток школярів у процесі навчання, їх активність і самостійність багато залежить від навчання їх прийомів роботи і розумової діяльності. Проблема розвитку активності й самостійності учнів не є новим завданням для дидактики.

     Ефективність  самостійної роботи в процесі  навчання багато в чому залежить від  умов її організації, змісту і характеру  завдань, логіки її побудови, джерела  знань, взаємозвязку наявних і передбачуваних знань у змісті завдань, якості досягнутих результатів у ході виконання цієї роботи. Тому питання організації самостійної роботи учнів залишається актуальним і сьогодні.

     Обєкт дослідження - процес навчання у початкових класах.

     Предмет дослідження - дидактичні умови організації  самостійної роботи молодших школярів.

     Мета  дослідження: обгрунтувати та охарактеризувати дидактико-методичні підходи до організації самостійної роботи учнів початкових класів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Роль і  місце самостійної роботи учнів  у навчальному процесі початкової школи

1.1 Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної роботи учнів початкової школи

1.1.1 Сутність самостійної роботи учнів

     Б. П. Єсипов, аналізуючи самостійну роботу як метод навчальної діяльності, пише: «Самостійна робота учнів, що відбувається в процесі навчання, - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням в спеціально відведений для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, докладаючи свої зусилля і виражаючи в тій або іншій формі результат розумових або фізичних (або тих і інших разом) дій» [12]. Б.П. Єсипов зазначає, що для правильної організації процесу навчання потрібна активність тих, хто навчається. Високий ступінь активності досягається в самостійній роботі, організованій з навчально-виховною метою.

     М.Г. Дайрі, розглядаючи самостійну роботу, виділяє в ній наступні ознаки:

-відсутність сторонньої прямої допомоги;

-опора на власні знання, уміння, переконання, життєвий досвід, світогляд, використання їх при розробці питання і розвязання його по-своєму, висловлення особистого ставлення, власного аргументування, прояв ініціативи, творчості;

-зміст роботи - освітнє, виховне, логічне - є важливим, повноцінним і тому збагачує того, хто навчається, стимулює мислення і його розвиток.

     На  сучасному етапі розвитку суспільства  дослідження проблеми самостійної  роботи у школі ведуться за багатьма напрямками: сутність самостійної роботи; роль вчителя в управлінні самостійною роботою; форми проведення самостійних робіт; класифікація видів самостійних робіт; формування самостійності як риси особистості; роль та види завдань для самостійної роботи; самостійна робота як засіб активізації учіння та інші. Піднімаються також проблеми формування культури розумової праці, активізації самостійної роботи за допомогою програмового навчання, контролю, самоконтролю, технічних засобів навчання тощо.

     Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони [8, 19]:

- ставлення вчителя до проявів самостійності;

- уміння учнів  самостійно планувати свою навчальну  роботу;

- уміння виділяти головне і другорядне;

- оцінку учнем  труднощів у вивченні матеріалу;

- наявність або  відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

- самостійне  застосування засвоєних знань;

- оцінка учнем  своєї роботи і її результатів.

     Володіння умінням самостійно вчитися програмує  індивідуальний досвід успішної праці  учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу і  засобів учіння. Не менш важливо, що людина, яка звикла самостійно вчитися, не губиться в новій пізнавальній і життєвій ситуації, не зупиняється, якщо немає готових рішень, не чекає  підказки, а самостійно шукає джерела  інформації, шляхи розв’язання , бо уміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості.

     Розкриття змісту і обсягу поняття „уміння  самостійно вчитися ” зумовлене тим, як ми розуміємо сутність процесу навчання. У сучасній психології і дидактиці це цілеспрямована взаємозв’язана діяльність вчителя і учня, яка охоплює мотивацію, планування, підготовку та її здійснення, рефлексію та оцінювання результатів. Тільки розуміючи діяльність як цілісний і багатофункціональний процес, можна обґрунтувати склад її компонентів з урахуванням специфіки навчальної діяльності.

     Зі  структури навчальної діяльності випливає, що вміє самостійно вчитися той учень, який:

- сам визначає  мету діяльності або розуміє  і приймає ту, яку ставить учитель;

- виявляє зацікавленість  навчанням, докладає вольових  зусиль;

- організовує  свою працю для досягнення результату;

- добирає або  знаходить потрібні знання, способи  розв’язання задачі;

- виконує у  певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

- усвідомлює  свою діяльність і прагне її  удосконалювати;

- володіє уміннями  і навичками самоконтролю та самооцінки.

     Самостійна  робота є не лише одним з видів  роботи учнів над здобуттям знань, але й способом виховання особистості.

     На  Україні в 20-х роках ХХ ст. проходить  становлення початкової освіти. У  навчальних закладах почали активно  використовувати різноманітні форми, методи і засоби навчання, серед  яких значне місце відводилося самостійній роботі учнів.

     У 50-х - 70-х роках ХХ ст. під впливом соціальних факторів (зміцнення зв’язку зі школою, перегляду змісту освіти, успіхів науково-технічної революції і досягнень психології) теорія самостійної роботи значно збагатилася.

     Яскравим  представником того часу був В. О. Сухомлинський, який вбачав ефективність організації самостійної роботи у підготовці такого вчителя, який би прагнув постійно самовдосконалюватись, який би зміг збільшити частку розумової праці дитини, навчити її розум трудитися, збудити у дитини любов до розумової праці, до праці думки. “Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, з допомогою яких вона буде самостійно підніматися із сходинки на сходинку довгого шляху пізнання - це одне з найскладніших завдань вчителя... Мислителем ваш вихованець стане лиш тоді, коли ви приходите до нього з думкою, запалюєте його своєю допитливістю, спрагою і ненаситністю пізнання, передаєте йому почуття гордості мислителя ”.

     У 80-х-90-х роках ХХ ст. в результаті проведення значної кількості групових психолого-педагогічних досліджень самостійна робота в освіті набула науково вивченого пояснення і обґрунтування (Т. І. Шамова, П. І. Підкасистий,Л. Г. Вяткін, М. В. Кухарєв, О. Я Савченко, В. О. Тюріна, О. В. Скрипченко та ін.).

     Є. Я. Голант, не даючи визначення поняття, підкреслює, що в теоретичному аналізі проблеми самостійної роботи, не слід ототожнювати самостійність студентів в роботі як межу особи з самостійною роботою, як умовою виховання цієї якості.

     Заслугою  Є. Я. Голанта є те, що він підкреслює внутрішню сторону самостійної роботи відзначаючи, що вона виражається в самостійності думок і висновків. При цьому Є. Я. Голант виходить зі структури діяльності того, хто навчається, і тим самим справедливо стверджує, що численні виконання домашніх завдань далеко не завжди можна розглядати як самостійну роботу з тієї простої причини, що виконання їх протікає в плані «повторення вивченого».

     У своїх публікаціях він виділяє  ознаки самостійної роботи:

- наявність навчального завдання, що складається з декількох дій виконання роботи;

- виконання роботи без безпосереднього керівництва педагога;

- негайна перевірка ним кожної дії.

     Іншої думки дотримується Р. Мікельсон, який визначає самостійну роботу методом навчальної діяльності, при застосуванні якого учні виконують завдання без жодної допомоги, але під спостереженням вчителя.

     На  думку П.І. Підкасистого [16], основною ознакою самостійної роботи є наявність в кожному виді самостійної навчальної праці учнів так званої генетичної клітинки, тобто конкретного пізнавального завдання, що передбачає послідовне збільшення кількості знань і їх якісне ускладнення, оволодіння раціональними методиками і прийомами розумової праці, уміння систематично, ритмічно працювати, дотримувати режим занять, відкривати для себе нові способи навчальної діяльності.

     Р.Б. Срода самостійною вважає таку діяльність, яку, навчаючись, виконують, проявляючи максимум активності, творчості, самостійності думки, ініціативи.

     Отже, проблема організації самостійних  робіт завжди була в центрі педагогічних пошуків. Але залежно від рівня  розвитку педагогічної теорії і педагогічної практики в різні періоди досліджувався цей феномен по-різному. Педагоги античної епохи висловлювались за розвиток самостійності мислення учнів.

     Самостійність розглядається в той час і  як мета виховання, і як засіб активізації  навчання. Особливо часто у своїх  творах Г.С.Сковорода порушує питання  про значення власних, без допомоги інших, тобто самостійних зусиль людини у навчанні, і успіхів досягають  ті, які працюють з книгою, здатні до роздумів, спостережень. Для Т.Г.Шевченко пізнавати - це означало глибоко і  гнучко мислити, виявляти самостійність  суджень. В 50-70-х роках ХХ ст. яскравим представником того часу був В.О.Сухомлинський, який вбачав ефективність організації самостійної роботи у підготовці такого вчителя, який би прагнув постійно самовдосконалюватися, який би зміг збільшити частку розумової праці дитини, навчити її розуму трудитися, збудити у дитини любов до праці, до праці думки. У 80-90-х роках ХХ ст. Є.Я.Голант підкреслює внутрішню сторону самостійної роботи відзначаючи, що вона виражається в самостійності думок і висновків. Р.Б.Срода самостійною вважає таку діяльність, яку, навчаючись, виконують, проявляючи максимум активності, творчості, самостійності думки, ініціативи. 

     1.1.2 Види та форми самостійної роботи молодших школярів.

     Самостійна  робота, що розглядається як діяльність, є багатогранним, полі функціональним явищем. Вона має не тільки навчальне, але й суспільне значення.