Сутнисть системного анализу

     Для досягнення мети потрібні певні функції, через які зумовлені склад  і структура системи.

     Структура системи може бути представлена простим перерахуванням елементів або “чорним ящиком” (модель “вхід-вихід”).

     Однак частіше за все при дослідженні  об’єкта такого представлення недостатньо, оскільки потрібно з’ясувати, що собою  являє об’єкт, що в ньому забезпечує виконання поставленої мети, отримання  потрібних результатів. У цьому  разі систему показують шляхом розчленування  на підсистеми, компоненти, елементи із взаємозв’язками, які можуть мати різний характер, і вводять поняття структури.

     Структура (від латинского structure – будова, розташування, порядок) відтворює певні взаємозв’язки, взаєморозташування складових частин системи, її устрій (будову).

     При цьому в складних системах структура  включає не всі елементи і зв’язки  між ними, а тільки найбільш суттєві, які мало змінюються при поточному  функціонуванні системи і забезпечують її існування і основні властивості (у випадку, коли намагаються застосувати  поняття структури до простих, повністю детермінованих об’єктів, поняття  структури і системи збігаються). Іншими словами, структура характеризує організованість системи, стійку впорядкованість  елементів і зв’язків.

     Одна  й та ж система може бути представлена різними структурами залежно  від стадії пізнання об’єктів або  процесів, від аспекта їх розгляду, мети створення. При цьому відповідно до розвитку досліджень, або у ході проектування структура системи  може змінюватися. Структурні представлення  систем можуть бути засобом їх дослідження.

     Структура може бути представлена в графічній  формі, в матричній формі, в формі  теоретико-множинних описів, за допомогою  мови топології, алгебри та інших  засобів моделювання систем.

     Розрізняють такі основні види структур:

сіткова структура, або сітка являє собою декомпозицію системи в

ієрархічні  структури являють собою декомпозицію системи у просторі. Це структури, в яких елементи розміщені на різних рівнях, причому елементи і-го рівня підпорядковані елементам і-1 рівня і впливають на елементи і+1 рівня.

матричні  структури:  

 
 

змішані ієрархічні структури  з вертикальними і горизонтальними зв’язками: 
 

 

структури з довільними зв’язками можуть мати будь-яку форму. 

     Функціонування  і розвиток систем. Розглянемо основні поняття, за допомогою яких описують процеси, які відбуваються у складних системах.

     Стан. Поняття стану зазвичай характеризує миттєве фото, «зріз» системи, зупинку в її розвитку. Його визначають через вхідні впливи і вихідні результати, або через макропараметри (наприклад: тиск, швидкість, прискорення тощо).

     Якщо  система може переходити з одного стану в інший, то кажуть, що вона має поведінку.

     Якщо  за умови відсутності зовнішніх  впливів або при постійних  зовнішніх впливах система може зберігати свій стан скільки завгодно довго, то кажуть що вона знаходиться  у стані рівноваги.

     Під стійкістю розуміють здатність системи повертатися у стан рівноваги після того, як вона була виведена з цього стану під впливом зовнішніх або внутрішніх збурюючих впливів. Стан рівноваги, в який система здатна повертатися називають стійким станом рівноваги. Можливі і нестійкі стани рівноваги.

     Повернення  до стану рівноваги може супроводжуватися процесом коливання.

     Стійкість та рівновага в соціально-економічних  системах більш складні поняття, ніж аналогічні в технічних системах, і ними користуються як деякими аналогіями при попередньому описі поведінки  систем.

     Функція (від латинського виконання – це спосіб виявлення активності системи, стійкі активні взаємовідносини речей, за яких зміна одних об’єктів призводить до зміни інших. Функція – це передусім прояв властивостей системи при взаємодії із зовнішнім середовищем. Функції можуть реалізувати лише в структурі. Між структурою системи і її функціями існує визначений закономірний взаємозв’язок.

     Під функціонуванням системи розуміють її дію в часі. В процесі функціонування здійснюється:

• взаємодія системи з середовищем;
• вироблення системою алгоритму, моделі взаємодії з середовищем;
• передача зовнішньої взаємодії системи в її внутрішню структуру;
• узгодженість функціонування системи як цілого;
• перетворення системою оточуючого середовища і самої себе.

     Для практики важливим завданням є правильний вибір режиму функціонування системи.

     Розвиток  систем. Це поняття допомагає пояснити складні термодинамічні та інформаційні процеси в природі і суспільстві. Дослідження процесів розвитку, співвідношення розвитку і стійкості, вивчення механізмів, які покладено в їх основу –  найбільш складні задачі теорії систем.

     Розвиток являє собою складний процес якісної зміни. Розвиток є однією з фундаментальних засад всього сущого. Джерела розвитку знаходяться як в середині самої системи, так і в зовнішньому середовищі і забезпечують просторово-часові якісні зміни системи завдяки використанню речовини, енергії, інформації.

     В основі механізму розвитку знаходяться  діалектика протиріч, причини, фактори, внутрішні процеси, закони, закономірності і тенденції.

     Для практичної діяльності людини важливі  такі проблеми розвитку:

• збереження, збільшення життєвого простору;
• кризи життєвого шляху та їх подолання;
• нестійка рівновага;
• можливості і ресурси розвитку системи;
• роль зовнішніх факторів в розвитку системи;
• вибір і формування ефективної стратегії системи.

     Саморозвиток – це розвиток системи за рахунок внутрішніх ресурсів і джерел відповідно з власної програми.

     Для саморозвитку в системі має бути механізми:

• цілепокладання;
• самоорганізації;
• саморегуляції;
• самоуправління

       
 

     В таблиці представлено основні етапи  в розвитку систем.

     Після етапу надлому можливе або  повне руйнування системи, або усунення найбільш суперечливих компонент. Всі  інші утворюють більш просту систему, яка здатна до деструктивного розвитку. 

     Основні властивості і  класифікація систем 

     Як  і будь-яке фундаментальне поняття, термін “система” краще всього конкретизується при розгляді її властивостей. Основні властивості  систем:

• Обмеженість – система відокремлена від оточуючого середовища.
• Цілісність – властивість одноякісності системи як цілого, яку виражають елементи в їх реальній взаємодії. Вона є основою стабільності системи. Елементи системи функціонують як єдине ціле для досягнення цілей системи.
• Структурованість – можливість опису системи через встановлення її структури, тобто зв’язків і відношень елементів, зумовленість поведінки системи не стільки особливостями окремих елементів, скільки властивостями її структури.
• Взаємозалежність з середовищем – система формує і проявляє властивості в процесі взаємодії із середовищем.
• Ієрархічність – кожний компонент системи в свою чергу може розглядатися як система, а дана система є елементом більш широкої системи.
• Множинність опису – у зв’язку зі складністю пізнання система потребує множинності її опису.
• Цілеспрямованість – спрямованість на досягнення певної мети.
• Стійкість – здатність системи зберігати рівновагу, повертатися в попередній стан, який передував дії збурюючого фактора або підніматися на більш високу точку траєкторії.
• Емерджентність – наявність у системи властивостей, відмінних від властивостей її елементів.

     Системи поділяють на класи за різними  ознаками та залежно від задачі, що розв’язується. Мета будь-якої класифікації – обмежити вибір підходів для  відображення системи, зіставити з  виділеними класами прийоми і  методи системного аналізу та надати рекомендації щодо вибору методів дослідження  для відповідного класу систем. Приклад класифікації систем наведено в таблиці.

 
 

     Поняття соціально-економічної  системи. Розглядаючи економічні, політичні, соціальні, духовні аспекти життя людини в суспільстві, можемо визначити на різних рівнях ієрархії (країни, регіону, міста, селища, певної галузі чи сфери діяльності) соціально-економічну систему як цілісну сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих соціальних і економічних інститутів (суб’єктів) і відносин з приводу розподілу і споживання матеріальних і нематеріальних ресурсів, виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів та послуг. Характерною особливістю цієї системи є наявність соціально-економічних відносин, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ, основу, ядро яких становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт.

     Соціально-економічна система втілюється в конкретних державно-політичних утвореннях або  у формі інших, менших за масштабом, суспільно-господарських організаціях. В міру посилення ефекту глобалізації в якості соціально-економічну систему  правомірно розглядати усе людство. Як  найважливіші елементи соціально-економічної  системи з економічного погляду  можуть розглядатися організації, підприємства, установи. 

Принципи  та основні етапи  системного підходу

     Системний підхід є напрямом методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить розгляд об’єктів як систем. Специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об’єкта і механізмів, які її забезпечують, на виявлення різноманітних типів зв’язків складного об’єкта і зведення їх у єдину теоретичну картину.

     Системний підхід виступає як засіб формування цілісного світогляду, в якому  людина відчуває нерозривний зв’язок  з усім оточуючим світом. Він відповідає новому типу мислення – планетарному, до якого людство повертається на новому витку свого розвитку і  яке було характерним для світосприйняття  первісної людини, притаманне науковцям  античної доби.

     Однією  з передумов, яка визначила роль системного підходу в сучасній науці  є бурхливе зростання кількості  інформації – інформаційний вибух. Застосування системного підходу, тобто  представлення об’єкту дослідження  у вигляді системи дозволяє отримати найбільш ємкий і економічний  його опис. Об’єкт розглядається тільки в тому відношенні, в якому він  виступає як система. В результаті інформація, яка надходить досліднику є мінімально необхідною для розв’язання поставленої  задачі.