Оперативно-виробниче планування в системі операційного менеджменту

      Найбільш чітко “універсальні принципи управління” сформулював А.Файоль (див.рис.1.7.). М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії” (див. рис.1.8.).

      Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. 
Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).

      Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція  на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Х.Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Л.Гілберт «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо).

      Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д. МакГрегорі, Ф. Герцберг та інші.

      Поведінковий  підхід до менеджменту включають в себе дві школи:

      а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

      б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

                                   Рис.1.7. «Універсальні принципи управління» А.Файоля 
 
                                             Рис.1.8. «Концепція ідеальної бюрократії» М.Вебера 

      Кількісний  підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів. 
В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків. 
Інтереси представників кількісної школи практично повністю пов’язані з застосуванням математики в управлінні.

      Основний  внесок цієї школи в теорію управління - це ідея про спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей. 
Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.

      Наприкінці 1961р. Гарольд Кунц опублікував статтю, у якій охарактеризував диверсифікацію підходів до вивчення менеджменту та назвав цей стан «джунглями теорій менеджменту». Він зробив висновок, що диверсифікація теорій управління є наслідком намагань кожної школи, кожного напрямку створити якусь завершену теорію менеджменту. Поведінковий та кількісний підходи не еквівалентні усьому полю менеджменту. Це скоріше інструменти, які має використовувати менеджер. 
Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).

      1. Процесний підхід розглядає управління  як серію взаємопов’язаних дій  (функцій управління), які реалізуються  у такій послідовності: 

      Кожна функція управління, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.

      2. Системний підхід. Його представники  стверджують, що організацію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовнішнім середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до управління можна представити так:

      

      3. Ситуаційний підхід визнає, що  хоча загальний процес управління  і є однаковим, специфічні прийоми,  які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації.

      Сутність  ситуаційного підходу можна краще  усвідомити у процесі співставлення  принципового та ситуаційного мислення.

        

      Об’єктом  досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо.

 

       2. Критерії та  чинники проектування  операційних систем  у сфері надання  послуг 

                     2.1. Організація менеджмента 

      1. Організація в менеджменті розглядається як відкрита система, і передумови її успіху слід виявляти у зовнішньому середовищі, оперативно адаптуючи та оптимізуючи мікросередовище. Операційна функція будь-якої організації є однією з основних. Вона має важливі і складні зв'язки з іншими функціями організації. Для оптимізації діяльності необхідно забезпечити ефективне управління цими зв'язками (рис.1).

      Однією  з найскладніших проблем, що виникають  при визначенні організації як об'єкта управління, є формування елементів, сукупність та взаємодія яких створюють  об'єктивні передумови для визначення мети, з одного боку, і для вибору оптимальної стратегії - з іншого боку. Цілком недостатньо, наприклад, вважати елементами організації фонди і персонал. Якщо спробувати конкретизувати ці елементи, наприклад, за видами (моделями) обладнання або за професійними ознаками персоналу (спеціальностями, кваліфікацією), то це не дозволить висунути адекватні до стану зовнішнього середовища стратегічні завдання і оцінити готовність фірми до їх досягнення. Отже, ці елементи необхідно доповнити набором відповідних інформаційних об'єктів зовнішнього та внутрішнього (з точки зору організації) характеру.

      Основні елементи організації, які потребують уваги керівництва, подані на рис.2.

      До  складу будь-якої організації належать ресурси, які можна класифікувати  так:

      o технічні ресурси (особливості  виробничого обладнання, основних і допоміжних матеріалів тощо);

      o технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність конкурентноздатних ідей, наукові заділи):

      o кадрові ресурси ( кваліфікаційний,  демографічний склад персоналу,  його здатність адаптуватися до зміни завдань організації):

      o просторові ресурси ( характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливість розширення):

      o ресурси організаційної структури  управління (характер та гнучкість  керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів тощо):

      o інформаційні ресурси (характер  інформації про саму організацію та зовнішнє середовище, можливість 'її поповнення та підвищення достовірності);

      o фінансові ресурси (стан активів,  ліквідність тощо).

      У результаті взаємодії всіх згаданих ресурсів досягається ефект синергії, тобто виникають нові властивості, якими кожен окремий вид ресурсів не володіє. Наприклад, неможливо вивести на потрібний сегмент ринку товар, який відповідає його вимогам, не маючи ресурсів усіх видів: можливостей обладнання, можливостей технології, кваліфікаційних можливостей персоналу тощо. І навпаки, кожний окремий ресурс не може повністю розкритися без зв'язку з іншими ресурсами: можливості верстатів не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації робітників, без використання відповідних основних та допоміжних матеріалів, без потрібних характеристик виробничих приміщень.

      Отже, основоположним принципом виділення  елементів організації є оцінка можливостей досягнення нею стратегічних завдань, що з'являються при використанні даного елемента системи. Іншими словами, елементами системи повинні визнаватися не матеріальні засоби виробництва, предмети праці або певні категорії персоналу, а ті можливості досягнення стратегічних завдань, що відкриваються при використанні цих засобів, предметів і категорій.

      2. Для забезпечення успіху на ринку фірма повинна створити конкурентноздатний виріб. З цією метою в межах розробленої стратегії поєднуються різні ресурси для виробництва конкурентноздатного продукту за вартістю, якістю та іншими атрибутами відносно аналогічних товарів і товарів-замінників.

      Розроблення продукту охоплює всі стадії, що трансформують концепцію в реальний продукт.

      Розглянемо  еволюцію основних підходів до управління розробками:

      1. Ставка на технологію.

      Після Першої світової війни технологія зайняла важливе і почесне місце, що було викликане її грандіозними досягненнями. Фірми прагнули розробляти продукти на базі нових технологій шляхом створення крупних лабораторій, які часто розташовувалися далеко від головних контор. Але створені лабораторії не завжди отримували необхідні і достатньо конкретні орієнтири. Взаємодія між вченими, з одного боку, і працівниками збуту та виробничих підрозділів, з іншого, була незадовільною. Кошти контролювалися недостатньо, а результати досліджень часто не контролювалися взагалі, оскільки директор лабораторії, як правило, підкорявся безпосередньо головному управляючому корпорації. Отже, ув'язування загальної технічної лінії та комерційної політики фірми було слабким.

      2. Ставка на маркетинг. 

      В кінці 50-х років ставало все  очевиднішим, що надії на легкі прибутки не здійсняться. Настала епоха маркетингу, яка принесла новий підхід до управління технологією. Політику почав диктувати ринок, а не технологія. В результаті зв'язок між керівництвом компаній та науково-дослідними підрозділами почав слабшати. Витрати на технологію стали частиною загального кошторису або навіть кошторису маркетингу. Керівник науково-дослідного підрозділу опинився в організаційній ієрархії на більш низькому щаблі, а ділова команда, що приймала найважливіші рішення, нерідко обходилася без його участі.

      Кількість нових товарів, що отримали визнання споживачів, в той період різко  зросла. Але прибутки, на жаль, зростали не так швидко, як передбачалося. Це пояснюється тим, що усі компанії робили одне і те ж, ще не усвідомивши, що нужди споживачів слід задовольняти унікальним способом, не піддаючи себе загрозі з боку конкурентів. У цій ситуації значна кількість фірм шукала вихід у диверсифікації.

      3. Збалансований підхід до технології  та маркетингу.  
Передові компанії усвідомлювали, що проблема не в самій технології, а в управлінні технічною політикою. Керівництво цих компаній зрозуміло, що не слід робити вибір "або/або": технологія чи маркетинг. Необхідно задовольняти запити споживачів, отримуючи переваги у конкурентній боротьбі на основі нових та ефективних технологій. Так настав третій період, коли технологію використовують в якості засобу отримання і збереження переваг у конкурентній боротьбі. Результати наукових досліджень підтвердили обґрунтованість даного підходу.

      Для задоволення вимог ринку фірма повинна розглянути та оцінити відносну вагу наступних критеріїв проектування виробу:

      1. Вартість.

      2. Економічність експлуатації.

      3. Якість, в т. ч. міцність, термін  служби, надійність в експлуатації.

      4. Потужність.

      5. Вимоги до обслуговування, його простота.

      6. Універсальність використання.

      7. Безпека експлуатації.

      8. Елементи розкошу тощо.

      Для отримання необхідних характеристик  виробу фірма повинна зробити вибір у таких сферах: