Правові аспекти охоронаи праці жінок та молоді в Україні

ВСТУП 

       Справді, ми коли-небудь замислюємося над тим, чому жінки у всьому свиті наполегливо  та самовіддано виборюють своє право  бути рівними з чоловіками в своїх  правах, хіба вони гірші за чоловіків?

       Звичайно  ні. Але якщо звернутися до історії  то, жінці за смішних умов завжди доводилось утверджуватися: у суспільстві, на роботі, в сім’ї тощо. І незважаючи на всі життєві труднощі та негаразди, жінка завжди залишається прекрасною.

       Жінки – це така категорія населення, яка  потребує особливого захисту і підтримки  з боку держави. Перш за все – це є охорона праці жінок, заробітна плата, адже це є той мінімум, яким повинна бути забезпечена кожна особа жіночої статі. Тому одним із головних обов’язків держави є забезпечення належних умов праці для таких верств населення, як жінки. Адже на сьогоднішній день, дуже важко жінкам поєднувати працю з материнством, роботою по дому. Хоча і законодавчо закріплені основні аспекти охорони праці жінок (особливий порядок надання відпусток, гарантії при прийнятті на роботу, обмеження праці жінок у нічний час, перелік робіт на яких забороняється праця жінок та інші), але в дійсності, вони не реалізовуються. Жінки, не маючи коштів забезпечити себе, своїх дітей.

       Ще  однією категорією, яка потребує захисту  є молодь. Молодь повинна бути в  полі зору суспільства: діти споглядають із захватом, а старше покоління – з надією і почуттям гордості. Адже саме молодим творити майбутнє і жити в ньому.

       Молодість – найкраща пора в житті людини, втілення свіжості, пориву, світла, сили, великих надій. Молодість – це мідний міст не великій дорозі, яка називається спадковістю поколінь. Тому держава повинна сприяти тому, щоб кожна молода особа мала доступ до працевлаштування в нашій державі, а також житловому кредитуванню, що в наш час є найболючішим.

       Головною  метою дослідження матеріалу по темі і написання дипломної роботи є співставлення умов, щодо охорони праці, які надає держава жінкам і неповнолітнім із тими умовами в яких працюють наші жінки, неповнолітні. Чи реалізуються норми законів взагалі.

     Актуальність теми полягає в тому що, охорона праці жінок і неповнолітніх є важливим рушієм розвитку не тільки економіки держави, а й гарантією демократичної держави. Тому тема є актуальною у всі часи і епохи, для кожного народу і її потрібно досліджувати, розвивати, щоб охорона праці в нашій державі була на вищому рівні, а працювати, народжувати було вигідно і кожна жінка, неповнолітня особа не була дискримінована в нашому суспільстві.

       Об’єктом  дослідження даної теми, на мою думку, є ті суспільні відносини, що виникають при додержанні правил охорони праці, відносини держави із жінками – працівниками, молоддю при наданні їм спеціальних пільг, умов праці та інше.

     Предметом дослідження є проблема охорони праці жінок та молоді в Україні . Неправомірні дії охорони праці жінок та молоді  та шляхи боротьби з ними.

    Ціль  даної роботи  - дослідження проблем правового регулювання охорони праці жінок та молоді в Україні, тому досліджувана тема, на мою думку є надзвичайно болючою не тільки для нашої держави, а й для інших держав. Я вважаю, що потрібно в першу чергу піклуватись про жінку, як продовжувача роду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ЖІНОК І МОЛОДІ У ТРУДОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ .

1. Історичні особливості охорони праці жінок і молоді.

     Людство ніколи не жило в світі, який був би байдужим до статі, і боротьба за соціальну рівність полягала в тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися статтю. Був період, коли здавалося, що цього можна досягнути на законодавчому рівні, закріпивши за жінками і чоловіками рівні права на освіту, участь у політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше. Але незважаючи на це, нерівність все ж таки проявляється до цих пір.

     Протягом  багатовікової історії українського народу жінки відчували себе нерівноправними порівняно із чоловіками. Вони були практично обмежені у використанні більшості прав та свобод зокрема, громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних, хоча й робилися спроби впровадити ідею рівності в законодавчу базу України Руська Правда, Литовські статути та інші правові акти нашої держави.

     А про поняття зайнятість і охорону  праці жінок не могло бути і  мови.

     Якщо  проаналізувати правове становище  жінок за часів Київської Русі, то можна простежити, що в цей  історичний період жінка в українській сім’ї користувалася деякою автономією і самостійністю. Правове становище жінок обумовлювалося великою роллю їх праці у сім’ї.

     За  часів козаччини постійна відсутність  голови сім’ї та дорослих синів  сприяла посиленню ролі жінок  вдома. Відповідно і зростали і права жінки у сім’ї та сільській громаді. Однак в цей період становище жінок все ж таки було залежним від чоловіка: батька або мужа. Жінки селянки були відсторонені від права володіння землею, що становило їх в повну залежність від чоловіків.

     По  суті, вони були звичайною робочою  силою, що застосовувалася на чужій  землі. В рідному домі – на землі  батька, в заміжжі – на землі  чоловіка. В радянській державі на конституційному рівні отримали рівні з чоловіками права та свободи. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1973 року, стала першим в історії вітчизняного конституціоналізму документом, який юридично закріпив принцип рівності жінок і чоловіків. Так, у статті 121 розділу Х «Основні права і обов’язки громадян» її проголошувалося: «Жінці в УРСР надаються рівні права з чоловіками в усіх галузях господарського, державного, культурного, громадського, політичного життя. Можливість здійснення цих прав забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державною охороною інтересів матері й дитини, наданням жінці при вагітності відпусток з збереженням, утриманням, широкою сіткою родильних будинків, дитячих ясел і садків»¹ 

2. Поняття охорони праці  жінок та молоді.

     Рівні права і можливості в одержанні  освіти, загальної і спеціальної  підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією  зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на виробництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей навіть за умови, що це повноцінна сім'я, в якій є чоловік. Тому об'єктивно жінка не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві.

     Поширена  теорія гармонійного поєднання виробничої праці з материнством є оманливою, оскільки нею приховується експлуатація жінки.

     Громадська  думка не схильна вважати, що жінка  взагалі не повинна працювати  в суспільному виробництві. Навпаки, серед виробничих спеціальностей є  багато професій, які традиційно вважаються жіночими. Склались галузі народного господарства, де жінки займають чільні місця. Це торгівля і громадське харчування, охорона здоров'я і соціальний захист населення, народна освіта.

     Враховуючи  фізіологічні особливості жіночого організму, законодавство про працю  передбачає низку обмежень у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги. Для держави обидві соціальні функції жінки — робота в суспільному виробництві і материнство — є важливими. Яку з цих функцій виконувати, має вирішити сама жінка. Якщо жінка вирішила присвятити себе сім'ї, вихованню дітей, то це заняття повинно визнаватись суспільне корисним і давати право за певних умов на матеріальне забезпечення при досягненні певного віку.

     При виборі трудової діяльності робота жінки  повинна бути достойною, добре оплачуваною, а не будь-якою, що дає якусь оплату та пільговий стаж.

     Пільги  та переваги, передбачені законодавством про працю, підірвали конкурентоздатність  жіночої робочої сили на ринку  праці. Утримувати працівників, які  мають багато пільг, власнику або уповноваженому ним органу невигідно, а примусити підприємців брати жінок на роботу в сучасних умовах практично неможливо. Робота ж жінок поза домашнім вогнищем викликана економічною необхідністю якщо не самій утримувати себе і свою сім'ю, то принаймні бажанням допомогти чоловікові здобувати необхідні, хоч мінімальні засоби до існування, оскільки не завжди сім'я має змогу прожити за винагороду, яку отримує чоловік.

     Вимушене  суміщення сімейних обов'язків з  роботою на виробництві не проходить  безслідно. Найвідчутнішим негативним наслідком фактичного подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до зниження продуктивності її праці на виробництві.

     Держава намагається не допускати застосування праці жінок на важких роботах  і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.

     Не  дозволяється використання праці жінок  на підземних роботах і гірничодобувній  промисловості та на будівництві  підземних споруд, за винятком жінок, які займають керівні пости і  не виконують фізичної роботи; жінок, які зайняті санітарним та побутовим обслуговуванням; жінок, які проходять курс навчання та допущені до стажування у підземних частинах стажування; жінок, які повинні спускатися час від часу у підземні частини підприємств для виконання нефізичних робіт.

     Кабінет Міністрів України постановою від 27 березня 1996 року № 381

затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 р. Припинено, починаючи з 1996 pоку, прийняття на навчання жінок за професіями, передбаченими Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Такий Перелік затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 року № 256. ²

     Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення важких речей. Граничні норми підіймання і переміщення  важких речей жінками затверджені  наказом Міністерства охорони здоров'я  України від 10 грудня 1993 року № 241. ³ Гранично допустима вага вантажу, що може підійматися при чергуванні з іншою роботою, при цьому підкреслено — до двох разів на годину, — становить 10 кг. Гранично допустима вага вантажу при підійманні і переміщенні постійно протягом робочої зміні не повинна перевищувати 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується постійно протягом робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, верстата тощо.

     В колишньому СРСР гранична норма перенесення  вантажів для жінок, що досягли 18 років, становила 20 кг, а з 1966 року — 10 кг.

     Відповідно  до ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми  виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих чинників, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

     При підшуканні легшої роботи вагітна жінка  вивільняється від роботи з несприятливими виробничими чинниками із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства.

     Жінки при народженні дитини і до набуття  нею віку трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи, переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

     Необхідно наголосити, що у випадку більш  високого заробітку по роботі, на яку  переводиться жінка, їй виплачується фактичний  заробіток.

     Вагітні жінки і жінки, що мають дітей  віком до трьох років, не можуть залучатися до роботи у нічний час, до надурочної роботи і направлятись у відрядження. Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.

     Не  допускається нічна робота й інших  жінок, за винятком тих галузей народного  господарства, де це викликається особливою  необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей й  видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

     Ці  обмеження на роботу у нічний час  не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени  однієї сім'ї.

     Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.

     У зв'язку з вагітністю і пологами жінкам надаються соціальні відпустки, їх тривалість становить 70 календарних днів до родів і 56 — після родів. У разі ненормальних родів або народження двох або більше дітей відпустка після родів надається тривалістю 70 календарних днів.