Поняття і зміст права людини на працю та його Конституційні гарантії в Україні

Стягнення на користь  працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться  у зв'язку з незаконним звільненням, середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні  два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року).  

Вимушений прогул у трудовому праві – це час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.  

Оскільки суд  прийшов до висновку, що позивача було звільнено законно, вимога про стягнення  середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню.  

Позивач просив відповідно до ст. 18 Закону України  «Про колективні договори і угоди», притягнути особу, яка представляє власника або уповноваженим ним орган у відповідності до норм зазначеного закону та КУпАП до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з невиконанням колективного договору/угоди ВАТ «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» на 2008-2010 роки, на що слід зазначити наступне.  

Згідно ст.10 ЦПК  України кожна сторона повинна  довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.  

Згідно ст.57 ЦПК  України доказами  є будь-які  фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для  вирішення справи.  

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона  зобов'язана довести ті  обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.  

Згідно ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.  

Факт звільнення позивача з особистих мотивів, з  грубим порушенням законодавства про  працю позивачем не доведено, достовірних  доказів не надано, вимога ґрунтується  лише на суб’єктивній думці позивача.  

Приводів і  підстав для притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності в межах даного судового спору ЦПК України не передбачено. 

Що стосується позовних вимог про стягнення  моральної шкоди в сумі 30000,00 грн., то слід зазначити наступне.  

Відповідно до положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України позивач  має право на відшкодування моральної  шкоди, завданої внаслідок порушення  її прав. При цьому, моральна шкода  відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.  

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником  або уповноваженим ним органом  моральної шкоди працівнику провадиться  у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.  

П.3 Постанови  Пленуму Верховного Суду України  від №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування  моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв’язку з ушкодження здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.  

Згідно вимог  ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

На підставі вищевикладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову і в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано суду доказів, які підтверджують факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру.  

Зважаючи на викладене, ВАТ «Укрнафтохімпроект»  належним чином виконав свої зобов’язання перед ОСОБА_1., відповідно звільнення позивача відбулось з підстави та за процедурою, встановлених законом, а тому його позовні вимоги задоволенню не підлягають.  

Окремо слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України  працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору  безпосередньо до районного, районного  у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.  

Встановлено, що 22.12.2008 року ОСОБА_1. дізнався про своє звільнення. Таким чином строк  встановлений ст. 233 КЗпП України сплинув 22.03.2009 року.  

Встановлено, що з даним позовом ОСОБА_1. звернувся  до суду 23.06.2009 року, тобто із значним пропуском строку.  

Що стосується посилань ОСОБА_1. на те, що він з поважних причин пропустив  строк на звернення  до суду, то суд не приймає їх до уваги виходячи з наступного.  

Відповідно до ухвали Солом’янського районного суду м. Києва від 18.02.2009 р. по цивільній справі № 2-1075/2009 позовна заява ОСОБА_1. була визнана неподаною та

повернута позивачу. Дана ухвала була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.05.2009 року по цивільній справі № 22-4514/2009.  

Своїм правом на касаційне оскарження ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20.05.2009 року по цивільній  справі №22-4514/2009 позивач не скористався.  

Позивач вказує, що повернення йому позову не перешкоджало повторному зверненню з позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.  

Однак, слід звернути увагу на те, що підставою для  повернення позову стало саме недотримання встановлених законом строків, ці обставини, пропуску позивачем строків для звернення до суду продовжують існувати, позивач у встановленому порядку до суду не звернувся.  

Також, слід зазначити, що з позовом ОСОБА_1. звертався  до Ніколаєнка В.М., а не до ВАТ «Укрнафтохімпроект».  

За таких обставин, суд вважає, що відсутні переконливі докази поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом за захистом свого порушеного права, а тому пропуск строків звернення до суду є ще однією підставою для відмови у позові, про що заявив представник відповідачів.  

Керуючись ст.ст. 36, 233, 235 КЗпП України, ст. 145 ЦК України, ст.ст. 59-61 Закону України «Про господарські товариства» ст.ст. 10, 57-60, 169, 209, 212-214, 218 ЦПК України, суд, -    

                                                              В И Р І Ш И В:  

У задоволенні  позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних  підприємств «Укрнафтохімпроект», Голови правління Ніколаєнка Валерія Миколайовича, третя особа Голова профспілкової організації Відкритого акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» Постніков Сергій Михайлович про визнання недійсними наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, притягнення до дисциплінарної відповідальності та відшкодування моральної шкоди – відмовити.  

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через Солом’янський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.  

 с. 16

Суддя