Поняття і зміст права людини на працю та його Конституційні гарантії в Україні

                               Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський професійно-педагогічний коледж імені  Антона Макаренка 
 
 
 
 
 
 

                 Курсова робота

                          з дисципліни:

                     Трудове право України

                              на тему:

«Поняття і зміст права людини на працю та його  Конституційні гарантії в Україні» 
 
 
 
 
 
 

                                                   Виконав: студент групи 36Ю4/9

                                                              Бігун Р.А.

                                                                   Викладач: Хоцяновська Н.Ф.     
 
 
 

                                                          

                                                               Київ 2011

                                                   Зміст 

Вступ………………………………………………………………………………...3

Розділ I. Міжнародні стандарти права на працю…………………………………5

Розділ II. Конституційне право людини на працю в Україні……………………6

2.1. Поняття і  зміст права людини на працю…………………………………….10

2.2. Соціально-економічна  сутність права людини на працю…………………..10

Розділ III. Гарантії права людини на працю за Законодавством України….…..13

3.1. Державні  гарантії права на працю…………………………………................13

3.2. Органи і  особи, що здійснюють та забезпечують  захист права на працю...22

Розділ IV. Право на працю українців за кордоном………………………………25

Висновок……………………………………………………………………............30

Список нормативно-правових актів та використаної літератури………………31

Додатки……………………………………………………………………………..33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                               

                                                    Вступ

     Актуальність  теми: Зайнятість населення України, є основною проблемою сьогодення. Починаючи з кризи, яка розпочалась з 2009 року, зареєстровано велику кількість звільнень працівників з роботи. Роботодавці звільняли працівників і досі звільняють у зв’язку з тим, що не спроможні виплачувати зарплатню. На сьогоднішній 2011 рік, криза в Україні все ще триває, але суспільство вже звикло до неї і більш-менш, пристосувалося.

    Право на працю — одне з фундаментальних  прав людини, встановлене міжнародно-правовими  актами і визнане усіма державами  світу. Це право належить до групи  соціально-економічних прав і в  загальному сенсі відображає потребу  людини створювати і здобувати джерела  існування для себе і своєї  сім'ї, реалізовувати свій творчий  потенціал, виражати свою особистість.

     Зайнятість населення означає економічний зріст, котрий визначає рівень і якість життя населення. Активна політика забезпечення та реалізації права на працю є одним з головних інструментів вирішення економічних і соціальних проблем сучасного українського суспільства;

     Якщо кожен охочий може знайти для себе роботу, це означає, що країна розвивається, а не стоїть на місці.

     Об’єктом  дослідження у роботі є поняття і зміст права людини на працю та його  Конституційні гарантії в Україні.

     Предметом дослідження у роботі виступає нормативний матеріал, в якому закріплені положення, щодо права людини на працю, працевлаштування населення, гарантій права людини на працю в Україні.

     Метою дослідження є розкриття поняття  та змісту права людини на працю  та його Конституційні гарантії в  Україні.

     Завдання: визначити та розкрити суть поняття «права людини на працю», дослідити «зміст права людини на працю», визначити «Конституційні гарантії права людини  на працю в Україні».

     При написанні курсової роботи були використані такі методи, як: дослідження (всі розділи), аналізу (всі розділи, вступ та висновок), описовий (другий розділ).

      Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку нормативних джерел та використаної літератури, додатків.

      Вивченням та дослідженням даної теми за сучасних умов займаються такі науковці, як: Болотіна Н.Б., Пилипенко П.Д., Венедиктов В.С., Рабінович П.М., Костюк В.А., Дмитренко Ю.П., Бойко М.Д., Гончаров Г.С. і т.д. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  I Міжнародні стандарти права на працю

    Право на працю і захист від безробіття проголошено Загальною декларацією  прав людини (ООН, 1948р.). Стаття 22 зазначає, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави. У ст. 23 передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім’ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів. Крім цього, в даному міжнародно-правовому документі міститься припис також з приводу того, що кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку [1].

    Міжнародним Пактом про економічні, соціальні  та культурні права (ООН, 1966 p.), ратифікованим  Верховною Радою УРСР у статтях 6 – 9 передбачено, що держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права [2].

   На  європейському рівні право на працю встановлено Європейською соціальною хартією (Рада Європи, 1961 p., переглянута у 1996р.), підписаною Україною при вступі до Ради Європи та Конвенціями  і Рекомендаціями Міжнародної організації  праці (МОП), 55 з яких ратифіковано Україною.

     Окремі положення щодо трудових  прав закріплено в Європейській  конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рада Європи, 1950 p.), ратифікованій Україною.

   Закріплення права на працю у згаданих міжнародних  актах має юридичне значення для  нашої держави.

   Міжнародні  акти визначають зміст права людини на працю як можливість заробляти  собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 6 Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права) [2., ст.6].

   Як  бачимо, розуміння змісту права на працю досить просте. Необхідно лише забезпечити людині можливість вільно розпоряджатися своєю здатністю  до праці, обирати собі працю або  вільно на таку працю погоджуватися, обирати професію, рід занять. Але, як засвідчує практика, у сфері  забезпечення цього права виникають  чи не найголовніші труднощі, а проблеми у цій сфері виявилися вагомими і загальними для всіх держав світу. Сама постановка проблеми прав людини, зокрема права на працю, має сенс у тому, що обов'язок держави полягає  не лише у визнанні цього права  шляхом закріплення в законодавчому  порядку, а й, головним чином, у застосуванні певних заходів щодо його належного  забезпечення. 

Розділ  II Конституційне право людини на працю в Україні

    Основним  законом кожної держави є конституція. Вона дає наукове осмислення політичних та економічних процесів у країні, закріплює ідею розподілу і організації  державної влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства, визначає права та свободи громадян і створює умови для їх реалізації.   

    Досі  вважалося, що першою конституцією в  світі була конституція Сполучених Штатів Америки, прийнята в 1787 р. Проте  вже доведено, що фактично першою в  світі конституцією була Конституція  України, прийнята 5 квітня 1710 р. в Бендерах на козацькій раді, яка мала назву  «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська». Цей документ складався з 16 пунктів і розпочинався з преамбули: «Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування». Усі урядові посади ставали виборними, суворо розмежувався державний скарб і особисті кошти гетьмана. Заборонялось робити утиски посполитим, податки накладалися залежно від майнового стану. Саме так гетьман України Пилип Орлик відзначив свій вступ на гетьманство. Ця конституція була першою демократичною конституцією не тільки в Європі, а й у світі, бо була прийнята на 77 років раніше конституції Сполучених Штатів.      Отже, основним постулатом Конституції Пилипа Орлика була незалежність України як від Росії, так і від Польщі. Обмежувалась влада гетьмана і створювався козацький парламент. Передбачалося встановлення національного суверенітету, визначення кордонів Української держави, недоторканність Запорізької Січі. Законодавчим органом визначалась Рада генеральної старшини, а главою виконавчої влади — гетьман.    Особливо цінним в Конституції України 1710 р. є те, що в ній йшлося про забезпечення прав людини, економічні та інші важливі для держави питання. На жаль, ця Конституція не знайшла свого практичного застосування, бо колоніальний гніт Російської імперії на чолі з Петром І зводився, а пізніше фактично призвів до знищення гетьманату як інституції і української державності.          За роки радянської влади в Україні дослівно відтворювались конституції, що приймались у Радянському Союзі. Так було з конституцією 1936 p., яку називали сталінською, і з конституцією 1977 p., прозваною брежнєвською. Ці Конституції проголошували основні права і свободи в галузі трудових відносин, такі як право на працю, право на відпочинок, право на охорону здоров'я, право на освіту, право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, право на об'1 єднання в громадські організації, право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника. Обов'язком і справою честі кожного здатного до праці громадянина визнавалися сумлінна праця в обраній ним галузі суспільне корисної діяльності, додержання трудової дисципліни, зберігання і зміцнення державної власності.     28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла нову Конституцію України, яка стала надзвичайно важливим політико-правовим документом, що зафіксував існуючий стан розвитку Української держави і суспільства, їх правової системи. Конституція України прийнята в умовах суперечностей між політичними партіями про шляхи розвитку нашої державності, тому ціла низка її положень далека від досконалості.       Незважаючи на це, Конституція України 1996 р. створює правову основу для удосконалення правового регулювання суспільних відносин в усіх сферах життя. Вона є надійною базою для діяльності передбачених нею державних органів і політичних інститутів, інтенсифікації поточного законодавства, створення значної кількості кодифікованих правових актів, оскільки сучасний масив законодавства України — це велика кількість законів, указів, постанов, інструкцій, правил та інших актів, частина яких прийнята ще в старі часи. Конституція України проголосила, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, вони не є вичерпними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний та всебічний розвиток її особистості.       Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожний має право на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність.          Громадянам України належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, що не заборонена законом, право на працю, яку вони вільно обирають або на яку вільно погоджуються, право на відпочинок, право на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування та ін.      Проголошувані Конституцією права можна назвати позитивними правами, які у власному розумінні цього поняття не є правами, оскільки їм не кореспондуються певні обов'язки, вони не гарантуються і не можуть гарантуватись у повному обсязі, наприклад, за допомогою судового захисту. На сьогодні жодна країна в світі не може створити належних гарантій реалізації і захисту економічних, соціальних та культурних прав своїм громадянам. Відсутність же судового захисту, який є найефективнішою формою правових гарантій, перетворює названі права на декларацію і тим самим дискредитує саму ідею прав людини.       У той же час право на працю, право на освіту, право на житло, право на охорону здоров'я є найважливішими економічними, соціальними та культурними правами. В сучасних умовах вони можуть бути лише соціальними намірами держави, що засвідчують її гуманістичну мету.  Важливим надбанням Конституції є те, що вона закріпила національний суверенітет, недоторканність території України, забезпечила права людини, визначила співвідношення законодавчої, виконавчої та судової влади, розв'язала економічні та інші важливі для держави питання.    Народ України прагне побудувати правову державу, в якій Конституція має стати визначальним регулятором суспільних відносин. Головним пріоритетом діяльності держави повинна бути людина як найвища соціальна цінність. Громадяни повинні здійснювати свої права за принципом «дозволено те, що не заборонено законом». Права і свободи людини мають бути першоосновою існування і поступового розвитку суспільства, ідеалом якого є гуманізм. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи повинні здійснювати свої повноваження за принципом «дозволено лише те, що визначено законом».       Україна прагне йти шляхом створення громадянського суспільства, забезпечення принципів верховенства права, пріоритету прав і свобод людини, утвердження необхідних гарантій розвитку національних меншин. Тому ст1 Конституції України найвищою соціальною цінністю визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку.  Соціальні аспекти життя людей регулюються саме нормами трудового права, і тому йому повинна належати провідна роль у реальному забезпеченні соціальних прав громадян.          Разом з Конституцією України на території України діють інші закони, які забезпечують верховенство Основного Закону. 

2.1. Поняття і зміст  права людини на  працю

   Право на працю — одне з фундаментальних  прав людини, встановлене міжнародно-правовими  актами і визнане усіма державами  світу. Це право належить до групи  соціально-економічних прав і в  загальному сенсі відображає потребу  людини створювати і здобувати джерела  існування для себе і своєї  сім'ї, реалізовувати свій творчий  потенціал, виражати свою особистість. 

2.2. Соціально-економічна  сутність права  людини на працю

   Право на працю є соціальним правом людини. "Соціальність" — від французької, означає громадськість, таке, що характеризує спільне життя, взаємні обов'язки цивільного побуту. "Соціальність" від латинської (socialis — спільний, громадський) — це назва усього міжлюдського, тобто пов'язаного зі спільним життям людей, з різними формами їх спілкування, насамперед стосовно суспільства і  громади, що має міжособовий і  суспільний характер.

   Визначальними у забезпеченні права на працю  є свобода праці й заборона примусової праці. Принцип свободи  праці закріплено у конституціях держав, які проголосили себе соціальними. Зокрема, в Конституції Російської Федерації проголошено, що праця  є вільною, гарантується право кожного  вільно обирати рід діяльності і  професії, забороняється примусова  праця.

   Конституція України у статті 43 проголосила: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". Як бачимо, Конституція України визначила зміст права на працю відповідно до міжнародних стандартів, свобода праці тепер є одним з основних принципів трудового права України [4, ст.43].

   Заслуговує  на особливу увагу те, що Конституція  України встановила право людини на працю саме як право людини, а  не як її обов'язок. Таким чином, небажання  працездатної особи працювати тепер  не є підставою для притягнення  її до юридичної відповідальності, як це було за радянської доби.

   Конституція України також проголосила низку  прав людини у сфері застосування праці: право кожної людини на належні, безпечні та здорові умови праці; на заробітну плату, не нижче від  визначеної законом; встановила заборону використання праці жінок і неповнолітніх  на небезпечних для їхнього здоров'я  роботах; захист від незаконного звільнення [4.ст. 43]; право на страйк [4.ст. 44]; право працюючого на відпочинок, на обмеження максимальної тривалості робочого часу, встановлення скороченого робочого часу, мінімальної тривалості відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідних і святкових днів [4. ст. 45]. Право громадян на об'єднання у професійні спілки для захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів встановлено ст. 36 Конституції України [4. Ст. 36].