Поняття і зміст права людини на працю та його Конституційні гарантії в Україні

   Що  стосується захисту громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то він здійснюється шляхом пенсійного забезпечення та надання  їм відповідних компенсацій і  пільг (Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р.) [11. Ст. 1].

   Соціальні права громадян України забезпечуються системою загальнообов'язкового державного соціального страхування. Джерелом коштів соціального страхування  є головним чином асигнування  із державного бюджету, страхові внески громадян, підприємств, установ і  організацій.

   Реалізація  та фінансування діючої системи соціального  забезпечення населення України  спирається переважно на державне забезпечення і управління.

   Соціальне страхування є основним джерелом матеріального забезпечення громадян. Запроваджуються такі самостійні види соціального страхування: страхування на випадок безробіття - створюється фонд сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємств, громадян і надходжень із державного та місцевих бюджетів; медичне страхування - створюється фонд медичного страхування за рахунок внесків підприємств, громадян та благодійних внесків громадян і підприємств, інших джерел, не заборонених законом. Медичне страхування покликано забезпечити право працюючих громадян та членів їх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою, на допомогу по вагітності і пологах, допомогу при народженні дитини, по догляду за хворою дитиною, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, санаторно-курортне лікування та відпочинок, допомогу на поховання (крім поховання пенсіонерів, що здійснюється за рахунок пенсійного фонду); страхування від нещасних випадків на виробництві - фонд створюється за рахунок страхових внесків підприємств і спрямовується на виплату пенсій по інвалідності, що настала у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням, та допомоги в разі тимчасової непрацездатності з тих же причин, відшкодування збитків, завданих каліцтвом на виробництві, та інших виплат працівникам і членам їх сімей, пов'язаних з нещасними випадками на виробництві; пенсійне страхування - фонд створюється за рахунок страхових внесків підприємств та громадян і направляється на виплати трудових пенсій за віком, за вислугу років, по інвалідності та в разі втрати годувальника (крім пов'язаних з нещасним випадком на виробництві і професійним захворюванням, що виплачуються за рахунок фонду страхування від нещасних випадків), допомоги на поховання пенсіонерів.

   Крім  соціального страхування Концепція  передбачає виплату соціальної допомоги непрацездатним, малозабезпеченим громадянам і найменш захищеним категоріям населення ш рахунок коштів державного і місцевого бюджетів. Це виплата  соціальної пенсії особам, що не мають  права на трудову пенсію, надання  допомоги і пільг сім'ям, що виховують  дітей, обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах і допомоги вдома, надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам шляхом забезпечення безоплатними обідами, одягом, паливом, пільгами щодо квартирної плати тощо.

   Одним із видів матеріального забезпечення громадян є компенсації і пільги громадянам, які потерпіли від  техногенно-екологічних та природних  катастроф. Спеціальний фонд створюється  головним чином за рахунок надходжень із державного та місцевих бюджетів і  використовується на відшкодування  потерпілим громадянам шкоди, завданої їх здоров'ю та надання їм пільг, передбачених законодавством.

   Запровадження вказаної системи соціального страхування  здійснюється поступово шляхом запровадження  окремих його елементів при дотриманні необхідної наступності. Спочатку створюються  передумови реформування системи соціального  захисту, удосконалюється управління страховими фондами, започатковується приватне страхування на комерційній  основі. По досягненні стабілізації в  економіці країни будуть прийняті відповідні акти, що закріплюють здійснення реформ соціального страхування.

   Пенсії, а також інші види соціальної допомоги, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя  не нижчий від прожиткового мінімуму, що встановлюється законодавством (див. коментар до ст. 48 Конституції).

   Найважливішою юридичною гарантією прав і свобод є судовий захист. У ст. 55 Конституції  закріплено, що права і свободи  людини і громадянина захищаються  судом. Оскільки вказані права в  цей час є конституційними, то змінюється механізм захисту цих  прав у разі їх порушення. Конституція  надає можливість безпосереднього  звернення до суду з питань про  захист трудових прав у разі їх порушення. Раніше майже всі індивідуальні  трудові спори (за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 КЗпП) спочатку розглядалися в комісіях з трудових спорів[4. ст. 55] [6., Ст. 222, Ст. 232].

   Ці  та інші положення Конституції та законів України мають першорядне значення для правового регулювання суспільних відносин у сфері праці.

   КЗпП  України встановлює низку гарантій забезпечення права на працю та працевлаштування. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території  України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і в працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної  підготовки, освіти, з урахуванням  суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних  вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних  нових професій, перепідготовку в  навчальних закладах або у системі  державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови  у прийнятті на роботу і незаконного  звільнення, а також сприяння у  збереженні роботи.

   З 1 січня 2001 р. введено в дію Закон  України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  на випадок безробіття" від 2 березня 2000р., який передбачає систему прав та обов'язків між застрахованими особами, страхувальниками і страховиками в рамках такого страхування. Створено Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок  безробіття, який здійснює діяльність щодо збору та акумулювання коштів на соціальне страхування та фінансування соціальних виплат та послуг безробітним [7. Ст. 8].

   7 березня 2002 р. Законом України  затверджено Державну програму  зайнятості населення на 2001—2004 роки, де вперше на рівні закону  встановлено обов'язок держави  щодо створення 1,5 млн. робочих  місць і поступового зменшення  чисельності безробітних.

   Законом також передбачено додаткові  гарантії зайнятості для окремих  категорій населення. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному  віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

   15 липня 1999 р. прийнято Закон  України "Про прожитковий мінімум", а 5 жовтня 2000 р. — Закон України  "Про державні соціальні стандарти  і державні соціальні гарантії", упровадження яких сприятиме  забезпеченню прав людини, у тому  числі у сфері праці. В законі  до числа основних державних  соціальних гарантій включено  мінімальний розмір заробітної  плати, який поступово має наближуватися  до прожиткового мінімуму. 

3.2. Органи і особи,  що здійснюють  та забезпечують  захист права на  працю 

    До  кола органів, що здійснюють державний  нагляд і контроль за додержанням  законодавства про працю, зокрема, входить Міністерство праці та соціальної політики України, яке є головним (провідним) органом у системі  центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної  політики у сфері зайнятості, соціального  захисту населення, соціального  страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони й умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції.    Діяльність зазначеного міністерства регулюється Положенням, затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 2000 р. № 1035/2000.  Так, у межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.          Серед основних завдань Міністерства праці та соціальної політики України — забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав громадян, які працюють, шляхом здійснення державного нагляду за додержанням роботодавцями вимог законодавства про працю. Крім того, серед повноважень цього міністерства — здійснення контролю за виконанням генеральної угоди, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями; забезпечує проведення державної експертизи умов праці; визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці.     У складі Міністерства праці та соціальної політики на базі його структурних підрозділів — Головної державної інспекції праці та Державної експертизи умов праці України — утворено Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, який є урядовим органом державного управління. Положення про цей Департамент затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 50.

     Основними завданнями Державного департаменту нагляду  за додержанням законодавства про  працю є забезпечення захисту  прав працівників через здійснення державного нагляду за додержанням  законодавства про працю (крім питань охорони праці) та про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності, у  зв’язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами, зумовленими  народженням та вихованням, на випадок  безробіття на підприємствах, в установах  і організаціях усіх форм власності  та у фізичних осіб, які використовують найману працю. Слід звернути увагу, що Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю очолює директор департаменту, який є Головним державним інспектором праці України. Зазначений Департамент проводить свою діяльність у взаємодії з центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями. Контроль за своєчасністю й об’єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення їхніх причин здійснює [7. Ст. 8] Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1105-XIV). Державний контроль за охороною праці та своєчасною й не нижчою від визначеного державою мінімального розміру оплатою праці згідно з Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (586-ХІV) здійснюють місцеві державні адміністрації (ст. 24). Необхідно звернути увагу й на проведення державного пожежного нагляду згідно з Законом України «Про пожежну безпеку» (3745-ХІІ), державного санітарно-епідеміологічного нагляду — згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (4004-XII), державного нагляду за ядерною та радіаційною безпекою — згідно з Законом України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (39/95-ВР) Громадський контроль здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених із питань охорони праці та профспілки через виборні органи і своїх представників. У разі делегування повноважень відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та організаціях, а також за якістю проведення атестації робочих місць, за умовами праці та надання працівникам відповідно до законодавства пільг і компенсацій за роботу в шкідливих умовах; здійснення контролю за колективними договорами й угодами (ст. 34).

     Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності» (1045-ХІV) передбачено повноваження профспілок, їх об’єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства  про працю, а саме за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту (ст. 21).

     Слід  звернути увагу, що питання контролю за виконанням колективних договорів  та угод розглядаються в методичних порадах до теми 16 «Колективні договори і угоди». 

Розділ  IV Право на працю українців за кордоном

    Громадяни України, які постійно проживають на території іноземної держави, можуть працевлаштуватися в ній на підставі законодавства цієї держави. Ним і визначатиметься їхній трудоправовий статус. У період тимчасового перебування за кордоном громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю, якщо це не суперечить чинному законодавству України та країни перебування [18. Ст. 1].      Вітчизняні громадяни можуть працювати за кордоном внаслідок: 1) направлення в іншу державу з метою виконання певної роботи;

2) укладення  трудового контракту з конкретним працедавцем на виконання обумовленої роботи за певний термін.        Громадяни України виконують роботу за кордоном, перебуваючи у службових відрядженнях, працюючи в посольствах, консульствах, представництвах. Під час виконання трудових обов'язків на них поширюється законодавство нашої держави. Водночас окремі питання, скажімо, час відпочинку, можуть регулюватись і нормами іноземного права. Громадяни України можуть працювати у змішаних товариствах, підприємствах різних форм власності на підставі укладеного з ними контракту, підпорядковуючись законодавству держави, визначеному в контракті.  Законодавство України поширюється на спеціалістів, які працюють за кордоном на підставі угод між організаціями різних держав, які, своєю чергою, укладаються на виконання міждержавних договорів економічного, науково-технічного та іншого співробітництва. При цьому працівники залишаються у трудових відносинах з організацією, що відрядила їх за кордон. Оскільки Україна є правонаступницею СРСР у частині його законодавства, то окремі нормативні акти щодо регулювання праці громадян України не втратили чинності й досі. Наприклад, на таких громадян, які працюють за договорами яаЛДпшбергені (Норвегія), поширюються пільги та переваги (право на продовження терміну трудового договору та ін.), які діяли під час укладення договору та були встановлені постановою Ради Міністрів СРСР ЗО березня 1981 року. З питань працевлаштування, здійснення своїх трудових і соціальних прав громадяни України та працедавці іноземних держав повинні керуватися, крім перелічених дво- та багатосторонніх договорів, ще й нормами:Угоди про гарантії прав громадян держав—учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 p.; Угоди між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 28 липня 1995 р. (ратифікованої Законом України 7 травня 1996 p.);