Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького 

Кафедра менеджменту 
 
 

Контрольна робота

з дисципліни «Управління соціально-трудовими відносинами» 

на тему: «Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин» 
 
 
 

Виконав:

студент заочної форми навчання

5-го курсу, групи МО

ННІ економіки і права

спеціальності 6.030601

Рак В. М. 

Перевірив:

кандидат  економічних наук

Красномовець Вікторія Анатолівна 
 
 
 

Черкаси – 2011

1. Суть соціально-трудових відносин

         Сутність „Соціально-трудових відносин” визначається поняттям кожного з цих трьох складових термінів:

         „Соціальний” (лат)  – це суспільний, громадський, що пов’язаний із життям людей у суспільстві, їх відносинами, поведінкою у виробничій і духовній сфері.

         „Трудові” – походить від слова „труд”. Трудові відносини – це такі, що складаються в процесі застосування праці.

         „Відносини” – це причетність до когось або чогось. Зрозуміло, що кожна конкретна людина, працівник перебуває в різноманітних стосунках з іншими працівниками, а також із засобами виробництва і з усім тим, що оточує кожного працівника у виробничих та інших обставинах. Розрізняють відносини в середині будь-якого трудового колективу – внутрішні і відносини, які є зовнішніми, тобто відносини з членами інших трудових колективів. Характер таких відносин залежить від кількісного, майнового, вікового, статевого, професійного та освітнього складу працюючих. Адже трудові відносини в невеликому сімейному (селянському) трудовому колективі мають свої особливості порівняно з відносинами працівників у великих за чисельністю трудових колективах сільськогосподарських колективних підприємств, агрофірм, агрокомбінатів, асоціацій, концернів, фірм, спілок, спільних підприємств тощо.

         На основі сутності кожного із вказаних термінів можна  сформулювати в цілому поняття „Соціально-трудові відносини”. Це відносини між людьми в процесі виробництва продукції, її обміну і розподілу, а також взаємне спілкування працівників, їх взаємний зв’язок в процесі трудової діяльності в інтересах спільного найкращого результату.

         Люди ще на ранньому ступені свого розвитку вимушені були вступати між собою в певні  зв’язки і відносини, які в  процесі спільної трудової діяльності проявляються як суспільні виробничі  відносини, тому надають природному процесу праці суспільної форми.

         Суб’єктами соціально-трудових відносин є індивідууми і соціальні  групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб’єктами відносин є: найманий працівник, роботодавець, об’єднання найманих працівників (профспілка), об’єднання роботодавців, держава.

         Найманий  працівник – це особа, яка заключила договір з представником підприємства, організацією чи державою.

         Роботодавець – це особа, яка наймає для виконання роботи одного, або декількох працівників.

         Профспілки – створюються для захисту економічних інтересів найманих працівників.

         Держава – як суб’єкт соціально-трудових відносин виступає в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових спорах.

         В якості предметів  соціально-трудових відносин виступають: на рівні індивідуумів – певні  сторони в трудовому житті  людини, на рівні колективних відносин – кадрова політика. Багатогранність  соціально-трудових відносин представляють  предмети, які можна поділити на три основні складові: соціально-трудові  відносини зайнятості, соціально-трудові  відносини пов’язані з організацією і ефективністю праці та соціально-трудові  відносини пов’язані з нагородженням  за працю.

         Для регулювання  соціально-трудових відносин держава  створює систему програм, яка  охоплює такі напрями, як зайнятість, соціальна політика, умови праці, міграційна і демографічна політика.

         Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні і правові форми взаємовідносин в процесі трудової діяльності. За організаційними формами існують  такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.

         Патерналізм характеризується значною мірою регламентації  соціально-трудових відносин зі сторони  держави або керівництва підприємства. Це вид „батьківської турботи” держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.

         Партнерство пропонує здійснення захисту своїх інтересів  суб’єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження взаємних пріоритетів.

         Конкуренція характеризується досконалістю між людьми, або колективами.

         Солідарність представляє  загальну відповідальність і взаємну  допомогу, основану на спільності інтересів  групи людей

         Субсидіарність – це незаконне обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також вона може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.

         Конфлікт – є  крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами  прояву трудових конфліктів є : трудові  спори, страйки, масові звільнення (локаути).

         Суспільно-правовим полем, де людина реалізує цінності правової культури, свої соціально-економічні права, правовий статус, є процес функціонування соціально-трудових відносин. Оскільки способом існування людини є трудова  діяльність (праця), то саме вона і є  головним джерелом розвитку і функціонування культури, в т.ч. і правової. Система  соціально-трудових відносин є процесом взаємодії між суб'єктами, що реалізують свій професійний потенціал, в тому числі й правовий статус, цінності правової культури. Соціально-трудові  відносини міцно пов'язані з  трудовою та правовою активністю особи, що сприяє їх впливу на процес формування та розвитку правової культури. З іншого боку, повноцінний процес функціонування соціально-трудових відносин, кожної з  їх складових є неможливим без  відповідного рівня правової культури, зокрема правової свідомості суб'єктів  цих відносин. Правова культура є  необхідним чинником функціонування, збагачення змісту соціально-трудових відносин, якості трудового життя. Зріла правова культура, правова активність людини є важливою умовою перетворення її з об'єкта соціально-трудових відносин в активний, творчий суб'єкт реалізації соціально-трудового потенціалу особи, її правового статусу. Усе це обумовлює необхідність реформування соціально-трудових відносин як неодмінної умови збагачення змісту правовідносин в соціальній сфері, трудової та правової активності людини, розвитку ЇЇ правової культури. Отже, правова культура і соціальне буття перебувають в органічній єдності, взаємодоповнюючи та взаємозбагачуючи одне одного. Суспільні відносини, процес їх реформування в Україні істотно впливають на розвиток правової культури. Цінності ж останньої значною мірою детермінують процеси суспільної трансформації, динамізуючи загальний суспільно-правовий прогрес українського суспільства.

 

2. Моделі  соціально-трудових відносин у світовій практиці

         Важливе значення для  розвитку в Україні цивілізованих  соціально-трудових відносин, які відповідали  б потребам громадянського суспільства  і соціально-орієнтованої ринкової економіки, має досвід регулювання  цих відносин у високорозвинених країнах. Високого рівня соціально-економічного розвитку у цих країнах досягнуто  завдяки конструктивній співпраці  між соціальними партнерами.

         Згідно з економічними та національними особливостями  країн, склалися різні моделі соціального  партнерства, які відрізняються  механізмом правового регулювання  договірного процесу, особливостями  відносин між соціальними партнерами, рівнем демократизації виробничого  життя та іншими ознаками.

         За механізмом правового  регулювання договірного процесу  у світі склалося три основні  моделі соціального партнерства.

         Відповідно до досліджень Організації економічного співробітництва  та розвитку, не можна віддати перевагу жодній моделі, оскільки кожна з  них має сильні та слабкі сторони. Немає моделі, яка б безперечно гарантувала низький рівень інфляції, конкурентоспроможність підприємств, низький рівень безробіття, високу соціальну захищеність та злагоду  в суспільстві. Дослідження свідчать, що соціально-трудові відносини  мають бути гнучкими, швидко пристосовуватись до необхідності змін.

 

3. Зарубіжний  досвід участі основних суб’єктів (держави, найманих працівників  та професійних спілок, роботодавців та їхніх  об’єднань) у регулюванні  соціально-трудових відносин

         Тристороння співпраця  між найманими працівниками, роботодавцями  та органами державної влади впродовж останніх десятиліть у більшості  країн світу розглядається як ключова складова оптимізації соціально-трудових відносин.

         Розглянемо зарубіжний досвід участі основних суб’єктів (держави, найманих працівників та професійних  спілок, роботодавців та їхніх об’єднань) у регулювання соціально-трудових відносин.

         Світовий досвід свідчить, що жодна країна з розвинутою ринковою економікою не обходиться без  активного втручання держави  у процеси регулювання соціально-трудової сфери, хоча сфера, методи та масштаби державного впливу є різними.

         Сприяння держави  інституту колективних договорів  та угод у країнах з розвинутою економікою полягає не лише у виконанні  законодавчої функції та участі у  переговорному процесі, а й у  наданні урядовими структурами  приватним підприємствам консультативної  та науково-методичної допомоги з різноманітних  питань – від надання інформації про рівень заробітної плати у  різних сегментах ринку праці  до допомоги у побудові систем оплати праці й застосуванні норм трудового  законодавства.

         У багатьох західних країнах (США, ФРН, Франції, Бельгії, Італії) за сприяння державних органів розроблені довідково-методичні матеріали з  питань тарифікації робіт та персоналу, нормування праці, регламентації трудової діяльності.

         Значна роль належить державним органам і в регулюванні  питань, що пов’язані із застосуванням  колективних договорів та угод, зокрема  з установленням правової відповідальності за невиконання їх умов.