Контрольная работа по "Трудовому праву"

13. Щоденні перерви в роботі

 

   Перерва для відпочинку й харчування

   Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку й харчування повинна надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи.

   Час початку й закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

   Працівники використовують час перерви за своїм розсудом. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

   На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації [8,с.137].

   Тривалість  такої перерви має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи у  попередній зміні разом з перервою для відпочинку і харчування (ст. 59 КЗпП) [2]. 
 

   

14. Щотижневі вихідні дні

 

   Вихідні дні. При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

   Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, і, як правило, повинен надаватися підряд із загальним вихідним днем.

   У випадку, коли святковий або неробочий день (ст. 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

   Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення

   На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може перериватися в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї й інші), вихідні дні встановлюються місцевими радами.

   Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях

   На підприємствах, в установах, організаціях, припинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або внаслідок необхідності безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних із роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

   Щотижневий безперервний відпочинок

   Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше сорока двох годин [8,с.137-138].

15. Святкові і неробочі дні

   Святкові  і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені такі святкові дні, робота в які не проводиться:

• 1 січня - Новий рік,
• 7 січня - Різдво Христове;
• 8 березня - Міжнародний жіночий день
• 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;
• 9 травня - День Перемоги;
• 28 червня - День Конституції України;
• 24 серпня - День незалежності України.

   Робота  не провадиться в дні релігійних свят; такі дні згідно зі ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі.

• 7 січня - Різдво Христове;
• один день (неділя) - Пасха (Великдень);
• один день (неділя) - Трійця.

   За  поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

   У зазначені вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП). Згідно зі ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого [2].

16. Поняття і види відпусток

   Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати.

   Право на відпустки мають всі громадяни  України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу.

   Із  тексту Закону "Про відпустки" беззаперечно випливає, що право на відпустку або грошову компенсацію на заміну невикористаних днів відпустки мають працівники-сумісники. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.

   Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки", та забороною заміни відпустки компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього закону.

   Вперше  в національному законодавстві  у ст. 3 Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) на невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно з ч. 2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встановленому порядку, продовжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.

   Види  відпусток. Законом України "Про відпустки" передбачено такі види відпусток:

   1) щорічні відпустки:

   - основна відпустка (ст. 6);

   - додаткова відпустка за роботу  із шкідливими та важкими умовами  праці (ст. 7);

   - додаткова відпустка за особливий  характер праці (ст. 8);

   - інші додаткові відпустки, передбачені  законодавством;

2. додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15);
3. творча відпустка (ст. 16);
4. соціальні відпустки:

• відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17);

• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18);

   -   додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19);

   5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26) [7,с.355-356]. 
 
 
 

   

17. Щорічна основна відпустка і порядок її надання

   Щорічна основна відпустка надається  всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право працівника на щорічну основну відпустку не залежить від місця роботи, від виконуваної ним трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки достатнім є лише факт перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками щорічна основна відпустка відрізняється від усіх інших видів відпусток.

   Щорічна основна відпустка залежно від  її тривалості поділяється на мінімальну та подовжену.

   Мінімальна  тривалість щорічної основної відпустки за відпрацьований повний робочий рік становить 24 календарних дні. Робочий рік працівника обчислюється з дня укладення трудового договору. Сезонним і тимчасовим працівникам тривалість відпустки обчислюється пропорційно відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні. Для деяких категорій працівників законом встановлені щорічні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для неповнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 календарний день, для інвалідів І і II груп незалежно від причин інвалідності -  30 календарних днів, інвалідів III групи - 28 календарних днів.

   Працівникам вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також особам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні. При цьому за кожних 2 відпрацьованих роки на зазначених роботах відпустка збільшується на 2 календарні дні, але не більше 28 календарних днів. Відпустка працівників, що зайняті на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах

   1 рудниках глибиною 150 м і нижче,  становить не менше 28 календарних днів незалежно від стажу роботи. Працівникам, зайнятим на роботах в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м, надається відпустка 24 календарні дні. За наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні.

   Щорічна основна відпустка воєнізованого  особового складу гірничорятувальних частин не може бути меншою 30 календарних днів; невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин надається відпустка 24 календарні дні, зі збільшенням її тривалості за кожних 2 роки стажу на зазначених роботах на 2 календарні дні. Максимальна тривалість такої відпустки не може перевищувати 28 календарних днів.

   Подовжені відпустки (28 календарних днів) передбачені  для працівників лісозаготівельних, лісогосподарських, лісозахисних, лісовпорядних підприємств і виробничих об'єднань, що займаються заготівлею воску і добуванням живиці, підприємств агролісомеліорації, міжгосподарських лісгоспів, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, лісопунктів, лісництв і лісозаготівельних дільниць, а також лісництв, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, якщо вони зайняті на роботах, посадах і за професіями, зазначеними у Списку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 570.

   Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка надається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання відпустки зазначеним категоріям працівників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346. Тривалість такої відпустки диференціюється залежно від посади, яку займає працівник, від 28 до 56 календарних днів. [9,с.116-118].

    

18. Щорічна додаткова відпустка, її види і порядок надання

   Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки на кількох підставах установлює Кабінет Міністрів України.

   Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно зі щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

   Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах, - 69 календарних днів.