Контрольная работа по "Трудовому праву"

   

6. Режим і облік робочого часу, порядок його встановлення

   Під режимом робочого часу слід розуміти розподіл робочого часу й відпочинку протягом певного календарного періоду по годинах доби, днях тижнів тощо, що забезпечує належний ритм трудового процесу і забезпечення вільного часу працівників.

   Режим робочого часу визначається в правилах внутрішнього трудового розпорядку. Він містить у собі початок і закінчення роботи, час і тривалість перерв, тривалість і чергування змін.

   Режим роботи може бути одним для всього підприємства, установи, організації і різним для окремих підрозділів.

   Режим робочого часу має дві основні цілі: оптимальне чергування робочого й неробочого часу, що забезпечує належну організацію праці, краще використання засобів виробництва й охорону здоров'я трудящих, створення їм можливості для участі в різних сферах соціального життя.

   Законодавство передбачає різні режими робочого часу: вахтовий, гнучкий режим робочого часу, ущільнений, ненормований, роздроблений і інші [8,с.127-128]. 

   

7. Ненормований  робочій день

     Ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який установлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною і додатковій оплаті не підлягає).

   Міра праці в такому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, а також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

   На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу й правила внутрішнього трудового розпорядку. Ненормований робочий день не означає, що власник або уповноважений ним орган має право систематично залучати працівників, які працюють із таким режимом, до роботи понад установлену тривалість робочого часу. У законодавстві не встановлена тривалість переробіток, які допускаються для виконання трудових обов'язків, не обмежена й кількість випадків таких переробіток понад нормальний робочий день. Усе залежить від характеру та обсягу виконуваної роботи. Разом із тим, як зазначено в Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 7 від 10 жовтня 1997 року зі змінами від 5 лютого 1998 року, такі переробітки не можуть бути систематичного характеру. Якщо працівникові з ненормованим робочим днем, що має відповідну кваліфікацію, досвід, знання, доводиться систематично працювати понад нормальний робочий день, то потрібно порушувати питання або про введення додаткових одиниць штатного розпису, або переглянути, скоротити коло трудових обов'язків і впорядкувати режим роботи [8,с.129]. 

   

8. Поденний тижневий і підсумований облік робочого часу

   Облік робочого часу означає фіксацію відпрацьованого часу і явки на роботу в установлений час. Облік робочого часу за загальним правилом ведеться в табелях. Крім табельного обліку контроль за своєчасним прибуттям працівників на роботу і залишення роботи організується за допомогою контрольних годинників, із застосуванням табельних жетонів або марок, пропускний - за допомогою здачі працівниками й видачі їм перепусток, за допомогою контрольно-пропускних пристроїв, рапортно - звітної системи з використанням рапортів або табельних звітів, одержуваних від начальників цехів, відділів, ділянок, виконробів, майстрів, бригадирів.

   Облік часу буває поденним і підсумованим. При поденному обліку робочий час підраховується щодня. Щотижневий облік означає, що норма робочого часу реалізується в рамках одного тижня з повною кількістю робочих днів, водночас тривалість щоденної роботи може мати відхилення в окремі дні тижня. В такому разі переробка годин вважається надурочною роботою.

   Згідно зі ст. 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, ділянках, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути дотримана встановлена для певної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин (ст.ст. 50 і 51 КЗпП).        

     Підсумований облік робочого часу означає, що встановлена законом тривалість робочого дня і робочого тижня реалізується за графіком у середньому за обліковий період. При цьому тривалість робочого дня і робочого тижня може відхилятися від нормальної. Недоробка чи переробка робочого часу балансується в рамках облікового періоду, з тим, щоб було додержано норми. За обліковий період може братися місяць, квартал, рік. Для працівників поїзних бригад пасажирських поїздів залізничного транспорту робочий час ураховується потурно. Тур - це тривалість часу з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки [8,с.135-136].

9. Поняття надурочний робіт і порядок їх застосування

   Надурочними вважаються роботи понад встановлену  тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки в таких виняткових випадках:

1. при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2. при проведенні громадсько-необхідних робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3. при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4. при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5. для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає на зміну, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником, оскільки забороняється залучення працівника до роботи протягом двох змін підряд.

   Забороняється залучати до надурочних робіт:

• вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;
• осіб, молодших 18 років;
• працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

   Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 63 КЗпП).

   Для проведення надурочних робіт необхідна  згода виборного органу профспілки, що діє на підприємстві, і видання наказу (розпорядження) власником.

   Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою ( ст. 106 КЗпП). Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік [7,с.341-342].

10. Чергування

   Чергування  - це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного розв'язання невідкладних питань, які не входять до кола обов'язків працівника за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою виборного органу профспілки. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на місяць. До чергувань не залучаються особи, які не можуть бути залучені до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП) [7,с.344]. 

   

11. Поняття і види часу відпочинку

 

   Згідно зі ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд. Тобто у трудовому праві право працівника на відпочинок тісно пов'язане не з тривалістю робочого часу, а скоріше з його обмеженням. Цей зв'язок яскраво виявився у конституційній нормі. Згідно зі статтею 44 Конституції України: "Кожен, хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом". Отже, у законодавстві встановлюються мінімальні державні стандарти і гарантії щодо забезпечення права працівника на відпочинок. Ці стандарти мають бути дотримані роботодавцем на підприємствах усіх форм власності. Водночас відповідно до статті 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально-побутові пільги. Однією з таких пільг може бути встановлення більш тривалої щорічної відпустки, додаткових відпусток, скороченої тривалості робочого дня. Такі норми є локальними, вони встановлюються роботодавцем разом з виборним органом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві (п. 4 ст. 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (в редакції Закону від 13 грудня 2001 p.).

   Законодавством  встановлені такі види часу відпочинку:

• перерви протягом робочого дня (аміни);
• щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);
• вихідні дні (щотижневий відпочинок);
• святкові й неробочі дні;
• відпустки [7,с.349].

 
   

12. Перерви протягом робочого дня, зміни.

   Перерви протягом робочого дня. Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

   Законодавством  також передбачені спеціальні перерви. При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання. При цьому власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання. Перерви для обігрівання включаються в робочий час (п. 4 Правила о работе на открытом воздухе в холодное время года: Обязательное постановление НКТ СССР от 11 декабря 1929 г. // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - № 11 - 12. - С 382).

   Тривалість  і порядок надання таких перерв визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку.

   Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації і з урахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються до робочого часу та оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і залежно від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, з відповідним його скороченням [7,с.350-351].