Шпаргалка по "Авторскому редактированию"

52. Факт і текст. Кожен факт у творі має якісну характеристику: правдивість, або достовірність, типовість, соціально-політична значимість, ідейність, точність і доречність.Правдивість — це істинність факту, знання про який не є хибними і не суперечать фактологічній системі, в межах якої розглядається певний факт. Типовість — основна вимога до журналістського факту. Кожен факт сприймається читачем як такий, що узагальнює, як типовий для суспільства. Факт як типове явище проникає у сферу прийняття рішення читачем, і читач оцінює свою діяльність, прогнозує свої дії з орієнтацією на факт як типовий для суспільства.Соціально-політична значимість — характеристика факту, яка тісно пов'язана з актуальністю теми. Факт, який не відповідає інтересам читачів, суспільства, створює "фактологічний шум" у творі. Накопичення незначимих, другорядних фактів у творі заважає сприйманню теми, відволікає сприймача на побічні теми. Ідейність — така якісна характеристика факту, яка визначає приналежність його до певної ідеї. Основна вимога до ідеологічного забезпечення твору — дбати про ідейну чистоту системи фактів, щоб вони не були ідейно суперечливими. Автор має право сповідувати будь-яку ідею, але він не має права заперечувати самого себе у творі.Точність — одна з важливих характеристик факту, порушення якої веде до неправильного розуміння теми твору. Неточний факт часто є джерелом різночитань у тексті. Точність факту проявляється у наявності всіх необхідних для певного контексту ознак, параметрів, характеристик факту, коли не виникає потреби у додатковому уточненні події... Доречність - така характеристика факту, яка означає його доцільне вживання у творі. Автор має чинити за комунікативною логікою, підказаною ситуацією, метою, смислом. Факт, що порушує комунікативну логіку, є недоречним, він збиває з пантелику сприймача твору, сіє сумніви в його душі стосовно описуваної події, особи і т.д. Окрім якісної характеристики фактів, редактор повинен оперувати й поняттям обсягу фактажу. Кожна тема для її розкриття вимагає певної кількості фактів.

54. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища, виявляють їх внутрішні ознаки, доводять певні положення. Роздуми - це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох висловлювань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, істинність якого доводять), аргументи (судження, що  обґрунтовують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи роздум, треба досягати того, щоб теза була відокремлена від аргументів, виключати аргументи, що не стосуються тези, ретельно перевіряти істинність аргументації. Завдання ускладнюється тим, що редактор має справу не з доказами, так би мовити, в чистому вигляді, де всі їх частини лежать на поверхні, а з такими структурами, в яких докази часом відокремлені від тези багатьма абзацами. Цей вид тексту  найскладніший і тому вимагає особливої уваги редактора, предметом турботи якого має бути не тільки логічна правильність роздуму, але і його доступність для читача. Насамперед редактор має з'ясувати те, чи справді роздум, який запропонував автор, необхідний. Серед текстів- роздумів виокремлюють два різновиди: дедуктивні (в них рух думки відбувається від загального положення до його обґрунтування або до його демонстрації конкретними фактами) та індуктивні (в них думка рухається від одиничних, часткових фактів до загального висновку, загального положення.

55. Фактичний матеріал  у тексті Термін фактичний матеріал, прийнятий у редагуванні, охоплює всі опорні для тексту елементи — поняття і предметні відношення. На відміну від терміна факт, трактується як результат осмислення й переробки інформації, що має форму судження. Фактичний матеріал реалізується в текстових конструкціях, що позначають не тільки події, але і речові елементи предметного ряду, властивості, якості, стан, позначення осіб, відношень, кількості. Фактичний матеріал може виконувати функцію інформації, входити в логічну побудову, бути ілюстрацією, то доповнює те чи інше спостереження. Лаконізм інформаційних публікацій служить підставою для підвищених вимог до точності фактичного матеріалу. Працюючи над публіцистичним текстом, редактор повинен усвідомлювати складність діалектичних відношень між думкою й фактом у журналістській творчості, коли контакт із дійсністю стимулює розвиток думки, а судження, що сформувалося, визначає добір фактичного матеріалу. Редактор відповідальний за правильність і вірогідність опублікованого фактичного матеріалу Існують три основних види його перевірки: внутрішня (співвіднесення фрагментів тексту в межах редагованої публікації), перевірка факту за авторитетним джерелом, а також офіційне підтвердження Редактор повинен уміти швидко знайти потрібну довідку, перевірити правильність даних, орієнтуватися в довідкових посібниках, володіти прийомами аналізу тексту.

56. Тематична структура твору Будова твору, тобто системно-структурна організація, в плані його змісту називається композицією. Змістові частини твору, які становлять його композицію, мають бути тематично однорідними. Композиція твору завжди тематично зумовлена. В ідеалі будь-який твір має бути однотемним і його композиція являє собою тематично однорідну структуру. Однотемний текст - це ідеалізований об'єкт. Реально одно-темність неможлива. Якщо на рівні автора текст здається однотемним, то на рівні читача він може бути багатотемним. Будь-яке слово, корінь, фонема, можуть викликати побічну асоціацію - і в результаті виникає тематичне відхилення. Завдання редактора - максимально відсікти атематичні структури, очистити твір від тематичних відхилень. Композиція твору в межах конкретної теми зумовлена ще й стилем та жанром твору.

58. Редакторський висновок є основною формою прийняття рішення в усній або письмовій формах. Структура редвисновку така: загальний висновок, конкретні висновки; діагноз (причини порушень); рекомендації авторові у вигляді програми правки (система завдань для автора або редактора). Формулювання редакторського висновку є надзвичайно важливою справою, оскільки на цьому етапі редакторської діяльності проявляється кібернетичний аспект праці редактора, який  виконує по відношенню до автора регулюючу, управлінську функцію. Це той момент праці, коли встановлюється  комунікативний зв'язок між редактором і автором. Зміст цього зв'язку надзвичайно важливий, адже від нього залежить реакція автора на зауваження, та й наступна робота самого автора. Мета редакторського висновку: поставити перед автором або самим же собою, редактором, конкретні завдання шодо правки твору на основі наукового аналізу матеріалу. Під час формулювання загального й конкретних висновків необхідно уникати багатозначних, неточних, поетичних висловів типу "мова твору барвиста, соковита, яскрава; недостатньо розкрита тема" тощо. Висновки мають бути лаконічними,  точними, конкретними, аргументованими. Цього можна досягнути лише через постановку редакторських діагнозів, коли  називається не тільки факт порушення, а й причини, що привели до нього, тобто визначається "хвороба" твору. Для цього необхідна система термінів, які позначали б порушення у творі та їх  причини. Так, замість формулювання "незрозуміла тема" потрібно давати вислів типу "твір тематично аморфний", оскільки існує визначення тематичної аморфності як неоднорідної тематичної структури, яка утворюється в результаті асоціативних  тематичних відхилень. Останні спричиняються або відсутністю усвідомленої комунікативної мети, або поганою роботою  механізмів уваги й пам'яті. Письмовий редакторський висновок, крім усього, є єдиним документом після аналізу твору, на який може посилатися  редактор і редакція в конфліктних ситуаціях.

59. Види журналістських текстів за жанрово-стил.: Специфіку офіційно-інформативного тексту визначають завдання  гранично стислого, об'єктивного, правдивого, точного відтворення фактологічної інформації, насамперед подієвої, відповідно до офіційного етикету. Офіційно-інформативне мовлення відзначається беземоційністю, безсуб'єктивністю, безобразністю, безекспресивністю й семантичною одноплановістю на всіх мовних рівнях. Інформативно-діловий різновид характерні об'єктивність, беземо- ційність, безобразність, безекспресивність, семантична одноплано- вість на всіх мовних рівнях, номінативний характер мовлення,  поєднання ускладненості й стандартизованості синтаксису, активність  багаточленних номінативних словосполучень поняттєвого характеру.  . Неофіційно-інформативний – власна  експресія факту. В цьому тексті активно виявляється розповідна манера викладу, якій властиві такі риси: загальна спрощеність синтаксису, розчленовування складних речень, лінійний зв'язок речень у часовій послідовності, активність особових форм дієслова, переважне  використання дієслів і дієслівно-іменних сполучень конкретних значень. Інформативно-експресивний різновид журналістського тексту базується на фактах, які здебільшого не мають яскравої незвичності, глобального суспільного значення, але є актуальними для ЗМІ. А отже, для масової аудиторії ця фактологічна інформація має послаблену актуальність і тому вимагає стилістичних засобів привернення уваги й зацікавлювання читача. Інформативно- експресивний текст - сфера найбільш активного виникнення  стандартних експресем і водночас народження нових, які також швидко  "старіють", перетворюються на стандартні. Інформативно-аналітичний різновид журналістського тексту функціонально спрямованому на читача-нефахівця, який аналізує  закономірності сучасного суспільного життя в його специфічних сферах. Властиві аналітичне переорієнтування фактологічного й конкретизація узагальненого аналітичного матеріалу; неповнота й часткова "розмитість" аргументації, а також активність аналітичних значень у "неаналітичних" одиниць мовлення;  функціональна двоплановість науково-поняттєвих і ділових номінацій  ("загальнозрозуміла термінологія"). В інформативно-аналітичному тексті  використовують елементи образної конкретизації, але вони суворо  обмежені порівняно з експресивними текстами. Для репортажного різновиду тексту характерним є принцип поєднання конкретної образності з фактологічною достовірністю, активності авторського суб'єктивного чинника з об'єктивністю, документальністю,  зображувальності з виявлянням відвертої авторської аналітичної думки. У газетно- науковому тексті активними є спеціальні терміни, які, проте,  розраховані на найширше коло читачів і тому вжиті в спрощеному значенні. Тут відбувається й так званий процес метафоризації деметафоризованого терміна. Активно використовують засоби мовної експресії, пов'язані із завданнями популяризації наукових досягнень. Експресивно-публіцистичний різновид журналістського тексту може використовувати найрізноманітніші стилістичні засоби, але добирає й організовує їх якісно по-новому, специфічно, відповідно до свого особливого завдання - відвертого, аналітично обґрунтованого та  емоційно насиченого, експресивно посиленого утвердження суспільно важливої ідеї. Як засоби експресії в експресивно-публіцистичному тексті використовують полемічний та ін. різновиди експресивного запитання, іронічне цитування, експресивне перебільшення, повтори й паралеліз- ми, зіставно-протиставну кореляцію, експресивні метафори, емоційно-оцінну лексику, уточнювально-посилювальні "нанизування", образні фразеологізми й крилаті слова, емоційно-експресивні синтаксичні конструкції, ритміко-інтонаційну організацію та багато ін. стилістичних  засобів.Узагальнювально-директивний різновид газетного тексту  пов'язаний з узагальненим відображенням дійсності в констатувальному, проблемно-аналітичному, перспективно-оцінному й  директивно-пропагандистському планах. Відповідно тут активно виявляють себе  категорії збірності й множинності на рівні як слова, так і словосполучення та речення. Для узагальнювально-директивного тексту характерні  активність однорідних структур і специфічне поєднання функцій  супідрядності й підрядності в ряді однорідних членів, а також багатоступеневі однорідні структури. Особливу роль  відіграє абзац як надфразна єдність, що здебільшого є наслідком  розчленовування потенційно однієї ускладненої фрази. Для узагальнювально-директивного тексту характерний  монументальний тон, оцінне забарвлення часто набуває більш чи менш сильного патетичного звучання. Урочисто-декларативний різновид газетного тексту є прямим чи опосередкованим декларуванням принципів і побажань. Гасла й привітання мають тут характер побажання та декларативного  утвердження принципів. У цьому тексті є дуже активною своєрідна категорія побажального волевиявлення. В одних випадках її експліковано  передають за допомогою лексичних засобів і через гасла та побажальні форми, особливо в завершальних частинах тексту. В інших випадках - більш опосередковано, дипломатично. Для урочисто-декларативного тексту характерна активність мовних засобів опосередкованого, напів- прихованого виявляння побажальних і причиново-наслідкових значень та взаємодії цих значень.Нарисовий різновид журналістського тексту є синтезом  елементів експресивно-публіцистичного та репортажного різновидів тексту на порівняно вищому якісному рівні. Нарисовому текстові властиві особлива концентрація й розмаїтість функціонально єдиноспрямова- них стилістичних засобів, витонченість і складність стилістичного малюнку. Тут більшою мірою виявляється індивідуальність авторської манери, підвищуються вимоги до органічності стилістичної єдності цілого за стилістичної розмаїтості. Специфіку фейлетонного тексту створює комічний спосіб реалізації суспільно актуальної проблематики й фактології. Внутрішню й зовнішню стилістичну цілісність фейлетону, побудованого на контрастах, на суперечностях, забезпечує сатиричний задум, "хід" і пов'язані з ними прийоми комічної стилізації. Комічна стилізація базується на  навмисному порушенні стандартних мовностилістичних норм за допомогою різних прийомів і деталей, які виявляють одночасне існування в змісті мовлення "двох логік" - логіки здорового глузду й "логіки" сатиричних персонажів.

60. Межі втручання редактора в текст Редакторське втручання в текст зумовлене тим, що "мовленнєве спілкування ефективне тільки за умови однакового розуміння  повідомлення його відправником і отримувачем. Неадекватне розуміння  вислову чи слова авторське і читацьке (слухацьке, глядацьке) змушує редактора ЗМІ вносити в текст виправлення4. Для редактора  усвідомлення труднощів розуміння тексту особливо важливе, оскільки  усунення їх, розв'язання суперечності між словом і думкою - одне з  найвідповідальніших завдань редагування5. "Не завжди те, що говорить автор, буде адекватно сприйняте адресатом. Особливості породження і  сприймання висловлювання зумовлені психологією співбесідників. Існують об'єктивні умови, які ускладнюють процес сприймання твору. У ЗМК це опосередкований текстом або якимось технічним засобом контакт автора з аудиторією. Відсутність безпосередньої комунікації обмежує автора та адресата у формах вираження й отримання змісту твору... Об'єкт впливу при цьому спілкуванні - свідомість людей, розділених часом і простором, що передбачає особливу літературну обробку  повідомлень. При цьому суперечність між автором і масою читачів у сприйнятті того самого тексту трактуємо як суперечність між  індивідуальним (автор) і соціальним (читачіO. "Труднощі мовного спілкування сягають максимуму, оскільки адресат є невизначеною множиною...

61. Композиція журналістського твору залежить від екстралінгвістичних і від власне лінгвістичних чинників, під упливом яких перебуває автор як суб'єкт дії. Тут виразно розрізняють два аспекти: зовнішній -  конфлікт і внутрішній - проблема. Перший лежить на поверхні, другий журналіст має виявити. Проблема, яку порушить журналіст у тексті, має пройти певні стадії розвитку на шляху до її вирішення. І тут автор виконує роль організовувального чинника. Тому в плані змісту важливу роль відіграють такі композиційні вузли: а) опис і аналіз події, яка спричинила проблему (констатація фактів); б) аналіз причин виникнення проблеми; в) характеристика учасників події; г) загальна оцінка конфліктної ситуації, соціальної проблеми, яка стоїть за конфліктом; ґ) шляхи до практичного вирішення проблеми. Композиційні вузли в журналістському тексті можуть бути розміщені в довільному порядку. Розміщення композиційних вузлів на площині тексту, як і мовностилістичне втілення їх, залежить від авторського задуму і є засобом виявляння образу автора. Лінгвістика й літературознавство в понятті, позначеному словами "образ автора", виокремлюють кілька його аспектів: 1. автор біографічний, про якого ми знаємо, коли він народився, де жив і т. ін.; 2. автор художнього чи публіцистичного твору як об'єкт літературо-, медіазнавчих досліджень; 3. образ автора, певною мірою схожий на інші образи художнього чи публіцистичного твору, проте менш експлікований (це  своєрідний об'єкт, з яким спілкується читач під час ознайомлення з текстом, заглиблення в нього).

62. Аналіз актуальної теми актуальність Аналіз актуальності теми теми не може бути визначеною поза інтерпретацією факторів мовної діяльності, зокрема комунікативної мети. Такий підхід до  аналізу актуальності теми передбачає методика наукової інтерпретації актуальної теми, суть якої й полягає у визначенні зумовленості теми факторами, які, за передбаченнями  редактора, могли впливати на автора під час написання аналізованого матеріалу. Питання про комунікативне цілепокладання стосовно  журналістських матеріалів актуально виникає лише в той момент, коли автор або редактор запитує "Для чого, навіщо написаний цей матеріал?'1, коли необхідно осмислити необхідність  матеріалу, його актуальність, його доречність. У цій ситуації  оголюються, мов нерв, такі фактори людської діяльності, як  комунікативна мета, мотив, комунікативний смисл, а також комунікативна ситуація, зокрема її параметр — аудиторія, якій адресується матеріал. Як бачимо, фактично весь комплекс фак- торів діяльності має бути обговорений під угтливом лише одного найпростішого запитання "Для чого?". Мета аналізу актуальності теми: зафіксувати у матеріалі реально або потенційно актуальну тему. Предмет аналізу: мікротеми в системі факторів мовлення автора. Структура аналізу актуальності теми: — інтерпретація факторів написання матеріалу, зокрема комунікативної мети; — аналіз мікротеми в системі інтерпретованих факторів; — визначення причин, що послаблюють актуальність теми або роблять усі мікротеми неактуальними.

63. Психологічні помилки пов'язані з вищенаведеними психологічними причинами анормативності тексту, особливостями мислення людини і декодування з "внутрішньої" мови. Це і недостатня уважність до "дрібниць", що призводить до неточностей в ефірі, до помилок у газеті, і помилки занадто великої активності автора (багатослівність тощо), і помилки втомленості автора (повтори та ін.), і власне помилки під час перекладу з "внутрішньої" мови на "зовнішню" тощо. Щоб уникнути подібних помилок, авторові варто постійно контролювати процес творення тексту, свідомо і уважно перечитувати його з урахуванням можливої реакції аудиторії. Хоча деякі помилки цього типу може помітити лише стороння людина, адже очевидне і логічне для автора не обов'язково збігається з уявленнями читача.

64. Організація твору в плані вираження його змісту називається архітектонікою. Зміст твору, його тема природно мають три форми вираження: абстрактно-мовну, або вербальну, візуально-образну і чуттєво-емоційну. Тема може одночасно існувати у трьох формах. З елементів цих форм та додаткових, зокрема графічно-знакових засобів, утворюють вторинну, архітектонічну форму існуваннятвору, зокрема у вигляді тексту. Архітектоніка тексту мас бути строго підпорядкованою змістові твору й виражати його  композицію. Абстрактно-мовна форма вираження змісту формує  вербальний зміст твору, який не вичерпує усі нюанси змісту, що існує в інших формах — образній, чуттєво-емоційній. Усі три форми доповнюють одна одну у вираженні цілісної думки. Візуально-образна й чуттєво-емоційна форми є носіями чітко не структурованого, синтетично чуттєвого відображення дійсності й емоцій людини. Вербальна форма навпаки виражає структурований, опрацьований свідомістю, аналітичний зміст твору. Вербальна форма змісту є чисто людською формою вираження, і вона, як ніяка інша* мас правила організації і культуру використання.