Шпаргалка по "Авторскому редактированию"

44. Особливості редагування різних видів текстів: Розповідь. В основі розповіді - розміщення матеріалу переважно хронологічній послідовності. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше - хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін. Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього  тексту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невеликого фрагмента тексту, й дотримуватися цього принципу автор  зобов'язаний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який часом нелегко. Прикладами  розповіді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож. Редагуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин,  пам'ятаючи, що важливість події не завжди визначається її тривалістю,  усунути непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є  обов'язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події,  розповідний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від даного стану до іншого. Опис. описовими  називаються тексти, в яких предмети (явища, події) зображують через  перелічування ознак (властивостей, рис), характерних для них у певний момент. На початку або в кінці опису дають уявлення про предмет у цілому. Редагуючи описовий текст, корисно виокремити частину, в якій дано загальну характеристику явища, і т. зв. "елементи опису", що  характеризують окремі частини цього явища. Звичайно елементи опису наводять за певною системою: за важливістю, послідовністю  розташування тощо. Редагуючи описові тексти, треба домагатися того, щоб ознаки, які повідомляють у них, створювали уявлення про предмет у цілому. Треба виключити вступні частини, не пов'язані з основною  темою, а також деталі, які захаращують виклад. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища. Роздуми - це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох  висловлювань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, істинність якого доводять), аргументи (судження, що  обґрунтовують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи роздум, треба досягати того, щоб теза була відокремлена від  аргументів, виключати аргументи, що не стосуються тези, ретельно перевіряти істинність аргументації. Завдання ускладнюється тим, що редактор має справу не з доказами, так би мовити, в чистому вигляді, де всі їх частини лежать на поверхні, а з такими структурами, в яких докази часом відокремлені від тези багатьма абзацами. Насамперед редактор має з'ясувати те, чи справді роздум, який запропонував автор, необхідний. Визначення (дефініція). Операція логічного визначення, як  відомо, ґрунтується на перелічуванні основних, істотних ознак предметів або явищ. Основна мета визначення - з'ясувати зміст відповідного поняття, виявити суть певного об'єкта. У визначення ми  включаємо не звичайні ознаки, хай навіть яскраві й такі, що запам'ятовуються, як це робили під час побудови описів. У визначення ми включаємо ознаки істотні, характерні для всіх предметів і явищ певного ряду.  Такі ознаки можна виявити й сформулювати тільки внаслідок дослідження й узагальнення. Якщо завдання описів - передати безпосередні враження й відчуття спостерігача, то завдання визначень - з'ясувати зміст поняття в узагальненій формі, і праця редактора над ними  спирається насамперед на знання логіки. Звичайно визначення вказує на зв'язок предмета (явища) із суміжними щодо нього й на відмінності від них, тобто називає родові й видові ознаки певного поняття.  Визначення має бути лаконічним, ясним, точним і встановлювати істотні риси предмета й відмінності від подібних до нього. Воно не може  містити замкнутого кола, тобто повторення в тому понятті, яке визначаємо, і в тому, за допомогою якого визначаємо. Обсяг того поняття, яке визначається, має дорівнювати обсягові того, яке визначає. Визначення не повинне бути заперечним (винятком є явища, відсутність у яких певної властивості є їх істотною ознакою). Будувати логічне визначення за допомогою образних засобів не можна. Не можна визначати невідоме через невідоме.

45.Види правки: Виправлення тексту має на меті внесення до нього змін. Виправлений текст не повинен бути складним для читання. У процесі виправлення навчальних текстів користаються знаками видавничого виправлення, що не дублюються (як при коректорському виправленні) на полях рукопису. Пре композиційному виправленні переміщувані частини тексту обводять і проти них на полях дають вказівку, на яку сторінку їх варто перенести, а на відповідній сторінці стрілкою позначають їхнє нове місце і номер сторінки, з якої робиться перенос тексту. Фрагмент, що скорочується, обводять і перекреслюють двома рисками. Стирати текст не варто, адже в процесі виправлення може виникнути необхідність його відновити. Виправлення вноситься чорнилом чи пастою чорного, фіолетового, синього кольору. Робити це слід акуратно, чітко, розбірливо. Скорочене написання слів не допускається.За характером змін, внесених редактором в авторський матеріал, розрізняють чотири види виправлення: виправлення-вичитування, виправлення-скорочення, виправлення-обробку і виправлення-переробку.Умови редакторської правки: Не починати правку, не познайомившись із твором у цілому. Правити тільки після того, як точно визначена "хвороба" твору. Під час правки не виходити за межі доцільного редакторського втручання в авторський твір. Робити мінімум правок, намагаючись зберегти авторський текст і використовуючи авторські мовні засоби. Не зосереджуватися довго на важких місцях правки, повертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту. Брати під сумнів свої власні правки. Погоджувати усі правки з автором. Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки: Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок. Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету. Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу. Залишати для розкриття теми тільки якісні факти. Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою Обирати найкращі архітектонічні форми вираження теми. Тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови. Мета правки: літературно досконалий конкретний твір, який аналізувався і в якому були зафіксовані різнохарактерні порушення.

46. Ефективність журн. текстів - це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, культурно-розважальних, гносеологічних та ін. функцій; це міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації. "Ефект" - це будь-який наслідок діяльності засобів масової інформації в процесі споживання повідомлень аудиторією; з цього погляду в діяльності органів масової інформації може бути наявний побічний чи навіть непередбачуваний ефект. Ефективність же - це результат, що збігається з намірами суб'єкта діяльності, засвідчує досягнення свідомо поставлених цілей у процесі створення та поширення інформації.Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі використання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духовних, творчих) засобів і ресурсів. Найважливішого значення для журналістики набуває категорія мети, адже від її правильного визначення, реалістичної оцінки залежить і можливість її досягнення. Мета в кожній конкретній ситуації визначає зміст, вибір форм і методів упливу на людину того чи іншого органу масової інформації. Мета - це майбутній рівень суспільної свідомості й стан громадської думки, які в кінцевому підсумку визначатимуть поведінку соціальних груп, колективів і окремих осіб. Тому дуже важливо, щоб постановка цілей і завдань журналістики здійснювалася в межах загальнолюдських цінностей, орієнтації на гуманістичні ідеали, випливала з прагнення забезпечити гармонійний розвиток суспільства.Читаючи газету день у день, день у день, підпадаючи під вплив її "точки зору", знайомлячись із застосуванням цієї точки зору до всіх галузей людського життя, газетний читач непомітно для себе починає засвоювати те коло ідей, яке проповідує цей друкований орган. Газета впливає повільно, але постійно; вона щодня з'являється до читача, приносячи цілу купу свіжих новин, згруповує повідомлення відповідно до своєї точки зору, з цього погляду висвітлює їх і непомітно відкладає в свідомості читача крихти своєї істини; завтра вона знову приймається за те ж саме завдання. І так триває цілі роки.

47. Розповідь. В основі розповіді - розміщення матеріалу переважно в хронологічній послідовності. Проте не завжди. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше - хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін. Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього  тексту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невеликого фрагмента тексту, й дотримуватися цього принципу автор  зобов'язаний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який часом нелегко. Розповідь- найпоширеніший, найприродніший і, на перший погляд, найпростіший спосіб викладу. У розповіді виокремлюють  основні (вузлові) події, з'ясовують їх взаємозв'язок. Прикладами  розповіді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож. Редагуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин,  пам'ятаючи, що важливість події не завжди визначається її тривалістю,  усунути непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є  обов'язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події,  розповідний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від одного стану до іншого. Розповідь повинна мати свій ритм, свою  інтонацію. І що точніше й продуманіше побудовано розповідь, то простішою и природнішою вона виглядає. Є два основні способи розповіді -  епічний і сценічний. У першому автор оповідає про події, які відбулися, про наслідки якихось дій. У другому - події викладають не описово, не узагальнено, а наочно, зміст того, що відбувається, передають  через жест, рух дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача)  привертають до подробиць, до частковостей. Епічний спосіб розповіді більш характерний для наукового викладу, сценічний - для образного  висвітлення подій. У публіцистиці поєднуються або чергуються обидва  способи розповіді.

48.Методи роботи з текстом: Метод фразового членування твору. Основною одиницею теми – фраза (відрізок мовлення, що характеризується смисловою самостійністю). Фраза може бути частиною речення. Предикативна фраза – підмет і присудок. Напівпредикативна – допоміжні члени речення. З фраз утворюється фрагмент. Тема тримається тільки на рівні повноправних предикативних структур. Напівпредикативні структури є великою загрозою, щодо тематичних відхилень і утворення побічних тем. Латентні (приховані) предикативні структури, які приховано від ока є носіями потенційних тем. На основі латентної предикації утворюються асоціативні теми. З погляду тематичної організації твору відповідно фрази твору бувають: тематично однорідні фрази і тематично неоднорідні фрази. Тематично однорідні фрази формують тематичний фрагмент.Метод пофразового визначення тематичної системи твору. Оскільки фраза є носієм теми, то тематично об'єднаний зміст твору формується зі змісту фраз. Це дає підстави редакторові простежити процес розгортання теми, сприймаючи фразу за фразою. Редактор завжди має справу з журналістськими матеріалами, у яких наявні тематичні відхилення, тобто тематична система твору є неоднорідною. Однотемний твір є ідеалізованим об'єктом, реально не існуючим. Завдання редактора — максимально наблизити тематичну організацію конкретного твору до ідеальної структури. Після прочитання першої фрази поставити запитання "Про що розповідається у цій фразі?". До кожної наступної фрази редактор ставить те саме запитання і намагається об'єднати кожну наступну фразу з попередніми тематично, на основі умовиводу. Редактор завжди виділяє першу, початкову тему твору. Всі інші теми, друга, третя, четверта і т.д., є для редактора похідними темами. Теми можуть бути авторськими і читацькими. Метод тематичного прогнозування. Цей метод дозволяє від кожної фрази спрогнозувати подальше логічне розгортання теми, створюючи при цьому у свідомості уявний загальнотематичний фон. Зіставляючи реальний зміст наступних фраз зі спрогнозованим змістовим фоном, редактор робить висновок про їхній збіг чи їхнє розходження. Останнє, звичайно, є сигналом для редактора про недосконалість тематичної організації твору.Метод  рубрикації. Суть методу - складання плану твору з метою групування фраз у тематичні фрагменти. В ідеалі однотемний текст має являти собою однотемний фрагмент. Порушення цієї структури веде до утворення кількох паралельних тематичних фрагментів. Метод моделювання тематичної структури. Схематичне моделювання тематичних структур виконує навчальну функцію і допомагає редакторові швидше опанувати методику аналізу тематичної організації твору.Метод якісної оцінки теми. Даний метод застосовують для з'ясування можливої розбіжності між основною і головною, головною й актуальною темами або у випадку, коли неможливо виділити потенційну головну тему через наявність багатьох мікротем. Застосування методу передбачає виконання шести операцій: інтерпретацію головної теми; інтерпретацію соціальної ситуації, в якій був написаний твір, і мотиву написання; включення теми у читацький контекст; прогноз читацьких реакцій; інтерпретацію комунікативної мети і смислу.Метод прогнозування читацьких реакцій. Одним із важливих завдань редактора в аспекті осмислення актуальності теми є передбачення можливих реакцій сприймачів на журналістський матеріал. Тема твору тільки тоді актуальна, коли твір виконує комунікативну функцію, тобто певним чином впливає на людину. Підставою для виникнення неадекватних реакцій є будь-яке слово, словосполучення, речення тощо, якщо вони легко викликають позатекстові асоціативні значення. Завдання редактора — вилучити з тексту подібні мовні одиниці, факти.

49. Ф-ії тексту. Контактна функція тексту. Якщо звичайний канал зв’язку починає працювати з того моменту, як його ввімкнули, то канал соціального зв’язку для "зняття трубки" вимагає, щоб текст привернув увагу адресата і був оцінений ним як цікавий. Тільки тоді він буде його читати. Примусити адресата "зняти трубку" повинен сам текст. Є різні засоби для встановлення контакту з читачем. Найпопулярніший - це цікавий, привабливий заголовок; розташування матеріалу на певній сторінці, в певній частині сторінки; цікава ілюстрація або архітектоніка тексту тощо. Організуюча функція тексту. Контакт увімкнений. Але людський канал зв’язку легко вимикається - увага стомлюється і слабне, її заколихують монотонні збудники, губиться канва думки. Структура тексту повинна чинити опір подібним перешкодам. Він повинен мати елементи, що підтримують зацікавленість, вказують напрямок розвитку думки, керують процесом читання. Функція формування поглядів. Цю функцію найчастіше виконують тексти теоретичного характеру (у журналістиці - статті, кореспонденції). Звичайно, дану функцію може виконувати будь-який текст, якщо зміст його організований таким чином, що він формує у свідомості читача нові поняття. Здійснення функції формування поглядів читача неможливе без використання інформації, уже відомої читачеві. Цю інформацію краще за все передавати найбільш економними засобами . щоб не створювати відчуття надмірності тексту. Здійснення функції формування думки вимагає значної (тим більше, якщо менш підготовлений читач) поступовості, навіть іноді ніби сповільненості викладу. При цьому можна вдаватися до повторів змісту в розумних межах із метою запам’ятовування основних положень змісту читачем (вимога дидактики). Аферентна функція. Цю функцію найчастіше виконують тексти так званого інформаційного жанру. Основне завдання цих текстів -- дати інформацію читачеві, яку він використає для прийняття певних рішень у межах задоволення власних або суспільних потреб. Етап прийняття рішення - це мислительна аналітично-синтетична діяльність людини, спрямована на пошук потрібного у даній ситуації рішення. Людина для прийняття рішення може звертатися й до письмових джерел із метою пошуку необхідних фактів. Структури текстів, що покликані виконувати дану функцію, можуть бути без спеціальних реалізаторів контактної функції, оскільки читач у будь-якому випадку прочитає матеріал, бо йому це потрібно. Єдине, що у структурі видання мають бути спеціальні рубрики чи заголовки, які допомагають читачеві відшукати необхідний для нього текст. Ці рубрики та заголовки й можуть бути мінімальними реалізаторами контактної функції. Заклична функція. Цю функцію виконують тексти переважно агітаційного характеру. Структури тексту для здійснення цієї функції мають бути розраховані на дії читача в певному напрямку і з певною метою. Дану функцію можуть виконувати будь-які тексти, але в текстах теоретичного характеру відсутні спеціальні реалізатори для вираження закличної функції. До реалізаторів даної функції можна віднести не тільки прямі заклики типу "Усі на вибори!", а й підбір певних фактів, які в конкретній ситуації змушують діяти адекватним чином; певні судження автора, що стимулюють читача діяти тощо. Структура тексту, що виконує закличну функцію, найчастіше являє собою поєднання відомих для читача фактів, висновків, які переконують читача в необхідності діяти, або має форму безпосереднього предметного заклику.

50.Техніка аналізу Для успішного здійснення редакторського аналізу необхідні професійні знання, володіння мовою та іншими засобами вираження змісту і розвинені мислительні механізми. Під професійними знаннями необхідно розуміти систему наукових понять, що відображають предмет виробничої діяльності у його зв'язках з іншими предметами. Для літредактора такими професійними знаннями є знання з теорії професіонального мовлення, що розкривають поняття журналістського матеріалу як продукту професіонального мовлення автора, як фрагмента суспільної інформаційної системи, як предмета читацького, глядацького чи слухацького сприймання й розуміння. Професійні знання є умовою ефективного і якісного редакторського аналізу. До цих знань відноситься: ретельне вивчення і знання майбутнього читача твору, результатів упливу на нього аналогічних видань; знання редактором особливостей духовного світу автора, що дозволяє добре орієнтуватися в нюансах його замислів, постійно бачити за рядками тексту авторський мотив; знання редактором тих проблем і ситуацій, що створилися або можуть виникнути найближчим часом у тій сфері, яку відбиває твір.В аспекті володіння мовою і правописом літературний редактор повинен насамперед: - володіти нормами українського правопису; - володіти нормами літературної мови (вживати слова у словниковому значенні; не вживати русизмів та слів іншомовного походження, якщо в українській мові є відповідники); - активно володіти синонімічними рядами; - розмежовувати омоніми, пароніми; - уміти аналізувати переносні значення слів, утворені лексико-семантичним способом словотворення; - володіти синтаксичною структурою мови.На основі професійних знань розгортається мислительна діяльність редактора над твором, що мас різні форми вираження змісту. Редакторський аналіз проходить у формі логічного висловлювання — судження про тематичну організацію твору, фактологічне забезпечення змісту твору та його вираження як в аспекті авторського задуму, так і читацького сприймання. З суджень утвор. умовиводи.

51. Опис - спосіб викладу, за допомогою якого картина цілого створюється послідовним перерахуванням його властивостей і характерних рис. У більшості випадків він фіксує зовнішні, видимі особливості предмета, властиві йому у визначений момент. Описи прийнято розподіляти на статичні, якщо об'єкт знаходиться у стані спокою й незмінний, і динамічні, якщо об'єкт рухається й змінюється. Опис має включати найбільш характерні, істотні деталі, розташовані в такій послідовності, щоб читач міг уявити цілісну картину, не перевантажену зайвими подробицями і при цьому не відчув незадоволеності від неповноти викладу. Описи в публіцистиці покликані інформувати читача й емоційно впливати на нього. Одне із завдань редактора - простежити, щоб складниками опису були характерні саме для нього елементи й принцип їх систематизації витримувався послідовно. Мета інформаційного опису — дати точне уявлення про предмет, перелічивши не тільки зовнішні, але і приховані від спостерігача ознаки, властиві об'єкту спостереження. Для журналістських публікацій акцент робиться на нове знання, корисні відомості. Типові недоліки описових текстів - вибір нехарактерних елементів, що перевантажують текст «несуттєвими деталями», які заважають створенню цілісної картини; порушення обраної послідовності викладу; вибір неадекватних мовних засобів, що призводять до комунікативної неточності опису; перекручування фактичної основи опису, викликане найчастіше незнанням суті справи.