1. Природа літературного
редагування й етапи розвитку.Редагування не єдиний процес,
що відокремився від мовця і почав виконуватися
чужою відносно твору і його автора людиною.
В індустрії масового інформування і масової
комунікації всі процесії живого текстотворення
спеціалізовані, дискретні у просторі
й часі. Моделлю живого мовця виступає
інформаційний гігант, яким є той чи інший
засіб масової комунікації — газета, журнал,
радіо, телебачення тощо. Інформаційна
індустрія настільки спеціалізована,
що виникає, як на будь-якому виробництві,
проблема контролю за стикуванням виробничих
процесів, дотриманням технології
процесів і т.д. В інформаційній індустрії
теж є своєрідний відділ технічного контролю
у вигляді інституту редакторів — літературних,
технічних, художніх, які и зобов'язані
контролювати процес продукування
твору. Таким чином, розглядаючи природу
редагування й основні періоди його
природного розвитку, ми можемо виділити
три етапи становлення редагування:
(і) редагування як психофізіологічна
функція контролю за власним мовленням
(прообраз редагування в епоху несвідомого
авторства); B) редагування як авторська
свідома дія контролю за власним мовленням,
що є проявом авторства на ранніх етапах
переходу від несвідомого до свідомого
авторства в епоху виникнення письма;
C) редагування як професійна діяльність,
спрямована на аналіз, обробку чужих текстів
в епоху виникнення друкарства. Такий
хід історії редагування визнає й М.Д.Феллер.
"Редагування, яке зародилося з появою
мовлення як елемент акту мовлення
і з самого початку поєднує в собі прагматичні,
формально- структурні моменти, а також
контроль за тим, чи об'єктивно відображається
дійсність,— з появою великих мовних творів
перетворюється в самостійний процес
(переробка автором), а потім у спеціальну
форму діяльності — суспільної, політичної,
наукової, в обробку текстів уже не автором,
а іншою людиною (редактором) з урахуванням
читацького сприймання.
2. Методика праці
редактора над фактичним матеріалом.Термін фактичний
матеріал, прийнятий у
редагуванні, охоплює всі опорні для тексту
елементи — поняття і предметні відношення.
На відміну від терміна факт, трактується
як результат осмислення й переробки інформації,
що має форму судження. Фактичний матеріал
реалізується в текстових конструкціях,
що позначають не тільки події, але і речові
елементи предметного ряду, властивості,
якості, стан, позначення осіб, відношень,
кількості. Фактичний матеріал може виконувати
функцію інформації, входити в логічну
побудову, бути ілюстрацією, то доповнює
те чи інше спостереження. Редактор відповідальний
за правильність і вірогідність опублікованого
фактичного матеріалу Існують три основних
види його перевірки: внутрішня (співвіднесення
фрагментів тексту в межах редагованої
публікації), перевірка факту за авторитетним
джерелом, а також офіційне підтвердження
Редактор повинен уміти швидко знайти
потрібну довідку, перевірити правильність
даних, орієнтуватися в довідкових посібниках,
володіти прийомами аналізу тексту.Причиною
фактичних помилок і неточностей може
бути недостатня поінформованість автора,
неадекватність його уявлень про дійсність,
бідність мови, технічна недбалість при
відтворенні тексту.Вимога точності номінацій
у першу чергу визначає роботу редактора
над іменами власними і термінами, крім
того, вона поширюється й на оцінку правильності
слововживання й написання найменувань,
дотримання принципу їхньої уніфікації.Редакторський
аналіз фактичного матеріалу завжди здійснюється
у двох напрямках: визначаючи, наскільки
точний був автор, будуючи фактичну основу
публікації, редактор через свій досвід,
професійні знання, своє сприйняття першого
читача перевіряє автора Визначаючи роль
фактичного матеріалу в загальній структурі
журналістського матеріалу, він судить
про способи його розробки
й подачі, оцінює логічні зв'язки в тексті,
прийоми і літературну майстерність
автора Редактор поділяє з автором відповідальність
за висновки, що пропонуються читачу,
за відповідність фактичного матеріалу
сучасному рівню знань про предмет, за
стичний зміст публікації.Основні позиції,
за якими ведеться оцінка редактором фактичного
матеріалу:1)виваженість добору,2)точність передачі;3)обгрунтованість
послідовності подання;4)строгість логічної
побудови.
3..Текст-розповідь подає інформацію про події,
явища, вчинки людей (або персонажів, якщо
текст художній).Розповідь є основним
елементом прозового художнього твору.До
тексту-розповіді належить також переказ.В
основі розповіді — розміщення матеріалу
переважно в хронологічній послідовності.
Проте не завжди. Під час редагування цього
виду тексту варто із самого початку встановити
основний принцип викладу матеріалу, який
обрав автор. Найчастіше — хронологічний,
проте може бути й тематичний, географічний
чи ін.Редагуючи розповідний текст, треба
перевірити співмірність його частин,
пам'ятаючи, що важливість події не завжди
визначається її тривалістю, усунути непослідовність
викладу, а також скоротити подробиці,
які не є обов'язковими для розкриття теми.
Крім інформації про самі події, розповідний
текст має дати читачеві уявлення про
те, як відбувалася їх зміна: швидко чи
повільно, поступово чи раптово; як відбувався
перехід від одного стану до іншого.Розповідь
повинна мати свій ритм, свою інтонацію.
І що точніше й продуманіше побудовано
розповідь, то простішою й природнішою
вона виглядає. Є два основні способи розповіді — епічний
і сценічний.У першому автор оповідає про
події, які відбулися, про наслідки якихось
дій. У другому — події викладають не описово,
не узагальнено, а наочно, зміст того, що
відбувається, передають через жест, рух
дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача)
приверта-ють до подробиць, до частковостей.
Епічний спосіб розповіді більш характерний
для наукового викладу, сценічний — для
образного висвітлення подій. У публіцистиці
поєднуються або чергуються обидва способи
розповіді.
4. Зародження літературного
редагування як свідомого процесу.У часи середньовіччя в Україні
у великих майстернях, де виготовляли
рукописні книги, працювали так звані
"справники", які звіряли переписані
копії з оригіналами книг. "Справники"
виконували одночасно функції і коректора,
і редактора, і текстолога. "Справником"
був і першодрукар Федоров, який прибув
в Україну (до Львова) з Москви. У Росії
така праця дорого обійшлася йому, оскільки
саме через "справництво" І. Федоров
був змушений покинути. У XIX ст. українські
вчені зробили значний внесок у збір закономірностей
для майбутньої теорії редагування. Після
ліквідації незалежної держави розвиток
редагування в Україні відбувався в складі
СРСР. Його центром ста Український поліграфічний
інститут , який після Другої світової
війни перевели з Харкова до Львова.
Спеціалісти цього інституту створили
так звану "львівську школу редагування".
Значний внесок у розвиток редагування
не тільки в Україні, айв усьому СРСР зробив
М. Феллер. На початку 80-х років починає
розвиватися "київська школа редагування".
Її особливістю була, зокрема, увага до
редагування художньої літератури та
публіцистики. Засновником цієї школи
став Р. Іванченко. Після здобуття Україною
незалежності першими виданнями з едитології
були дві книги В. Різу на: "Моделювання
і технологія редакторських
5. Психологічні
причини авторських помилок.Усунення труднощів розуміння,
розв'язання суперечності слова й думки
- одне з найважливіших завдань редактора.
При цьому дуже важливо для редактора
з'ясувати можливі психологічні причини
авторських помилок. Н.В.Зелінська саме
й намагається виявити таку психологічну
спричиненість авторських помилок. Вона
так класифікує авторські помилки:
"помилки втомленості або, навпаки,
великої активності автора (відхилення
від основного напряму викладу, пропуски
потрібних деталей, повторення вже сказаного)
і наслідки так званої інерції авторського
письма (використання готових лексичних
форм-штампів, застиглих синтаксичних
конструкцій тощо) та ін.. Всі вони спричинені
специфічною організацією процесу мислення
в людини, а тому, на жаль, автор їх практично
не зауважує7. Окремі помилки зумовлені
природою внутрішнього мовлення, основними
особливостями внутрішнього мовлення
такі: 1. своєрідний синтаксис-скорочений,
згорнутий, гранично предикативний;
2. зредукованість фонетичного боку мовлення;
3. переважання "змісту" слова (індивідуального)
над його значенням (загальновживанимL.
"Через усі ці особливості внутрішнє
мовлення не призначене для передачі у
"чистому вигляді", а тому на "виході"
замінюється зовнішнім - відбувається
своєрідний переклад... Переклад же, як
відомо, ніколи не буває абсолютно точним
і, до того ж, він пов'язаний з певними втратами.
7. Становлення
літературного редагування як
професійної діяльності в Україні.Розвиток літературного редагування
— професійної діяльності — сягає в глибину
літописного періоду історії України.
З виникненням друкарства, основи другого
відчуження твору від автора, виникає
редакторська робота, спрямована на створення
книги — її архітектоніки, упорядкування
матеріалів тощо. Початки редакторської
справи все ж треба бачити, як уже зауважувалося,
ще у роботі переписувачів літургічних
книг. Виникнення друкарства і праці
літературного редактора в Україні є,
власне, перенесенням європейського друкарського
досвіду на благодатний в культурно-освітньому
відношенні східнослов'янський. Редагування
в XVI ст. формувалося в умовах розширення
традиційної позалітургічної тематики
книжок, перекладу творів як на церковнослов'янську,
так і тогочасну українську літературну
мову, рукописного копіювання книг. Серед
найвидатніших пам'яток є унікальне за
мовою і оформленням пересоп-ницьке "Євангеліє.Активне
становлення редагування як невід'ємної
частини видавничої діяльності розгорнулося
в період розвитку друкарської справи
власне в Україні. Виникнення друкарні
в Острозі не було випадковим. Це місто
на переломі XVI—XVII ст. було відомим культурно-науковим
центром, що мало з 1576 року слов'яно-греко-латинську
академію. Як уже зазначалося, редагування
формувалося в єдиному процесі видавничої
справи, що розвивалася в Україні, і мало
характер певним чином організованої
літературної справи, спрямованої
на організацію видання чи переписування
книг, тематичного підбору матеріалів
до книг і т.п. Таким чином, в основу професійного
літературного редагування, яке формувалося
в період становлення друкарства в
Україні (XVI ст.), закладалися принципи,
що стосувалися (а) тематичного відбору
матеріалу і зумовленості цього відбору
науковими, соціально-політичними й ідеологічними
факторами, (б) читацького адресування
твору з урахуванням рівня розвитку читача,
(в) мовного вираження теми залежно від
мовної ситуації. Літературне редагування
XVI—XVII ст. уже мало чітко визначену
мотиваційно-цільову і смислову сферу,
зумовлену тогочасною суспільною ситуацією.
У своїй редакторській праці першодрукарі
мали керуватися вимогами, які висувала
перед ними насамперед церква.
8. Психологічні
закономірності, що є визначальними
для глибокого авторського аналізу
тексту.Для успішного здійснення
редакторського аналізу необхідні професійні знання,
володіння мовою та іншими засобами вираження
змісту і розвинені мислительні механізми.Під
професійними знаннями необхідно розуміти
систему наукових понять, що відображають
предмет виробничої діяльності у його
зв'язках з іншими предметами. Для літредактора
такими професійними знаннями є знання з теорії професіонального
мовлення, що розкривають поняття журналістського
матеріалу як продукту професіонального
мовлення автора, як фрагмента суспільної
інформаційної системи, як предмета читацького,
глядацького чи слухацького сприймання
й розуміння. Професійні знання є умовою
ефективного і якісного редакторського
аналізу. До цих знань відноситься: ретельне
вивчення і знання майбутнього читача
твору, результатів упливу на нього аналогічних
видань; знання редактором особливостей
духовного світу автора, що дозволяє добре
орієнтуватися в нюансах його замислів,
постійно бачити за рядками тексту авторський
мотив; знання редактором тих проблем
і ситуацій, що створилися або можуть виникнути
найближчим часом у тій сфері, яку відбиває
твір.На основі професійних знань розгортається
мислительна діяльність редактора над
твором, що мас різні форми вираження змісту.
Редакторський аналіз проходить у формі
логічного висловлювання — судження про
тематичну організацію твору, фактологічне
забезпечення змісту твору та його вираження
як в аспекті авторського задуму, так і
читацького сприймання. З суджень утвор.
умовиводи.
12. Специфіка редагування тексту-визначення. Операція логічного визначення,
як відомо, ґрунтується
на перелічуванні основних, істотних ознак
предметів або явищ. Основна мета визначення
- з'ясувати зміст відповідного поняття,
виявити суть певного об'єкта. Принцип
перелічування ознак, здавалося б, споріднює
визначення й опис як види текстів, але
мета їх і характер перелічуваних ознак
у них різні. У визначення ми включаємо
не звичайні ознаки, хай навіть яскраві
й такі, що запам'ятовуються, як це робили
під час побудови описів. У визначення
ми включаємо ознаки істотні, характерні
для всіх предметів і явищ певного ряду.
Такі ознаки можна виявити й сформулювати
тільки внаслідок дослідження й узагальнення.
Якщо завдання описів - передати безпосередні
враження й відчуття спостерігача, то
завдання визначень - з'ясувати зміст поняття
в узагальненій формі, і праця редактора
над ними спирається насамперед на
знання логіки. Звичайно визначення вказує
на зв'язок предмета (явища) із суміжними
щодо нього й на відмінності від них, тобто
називає родові й видові ознаки певного
поняття. Визначення має бути лаконічним,
ясним, точним і встановлювати істотні
риси предмета й відмінності від подібних
до нього. Воно не може містити замкнутого
кола, тобто повторення в тому понятті,
яке визначаємо, і в тому, за допомогою
якого визначаємо. Обсяг того поняття,
яке визначається, має дорівнювати
обсягові того, яке визначає. Визначення
не повинне бути заперечним (винятком
є явища, відсутність у яких певної властивості
є їх істотною ознакою). Будувати логічне
визначення за допомогою образних засобів
не можна. Не можна визначати невідоме
через невідоме. Переважна більшість визначень,
з якими має справу редактор у ЗМІ, - це
визначення т. зв. аналітичні, або реєстраційні.
Вони спрямовані на якомога повніше й
точніше виявлення змісту, значення
того чи іншого терміна. Від аналітичних
визначень істотно відрізняються синтетичні.
їх завданням є не стільки виявлення змісту
відповідних понять за допомогою аналізу
останніх, скільки внесення додаткових
елементів у значення вживаних термінів,
а іноді й уведення принципово нових одиниць
наукової чи технічної лексики.
13. Газетно-журнальне
редагування в Україні. Становлення української журналістики
було неможливим без публіцистики XVI —
XVIII ст. — найактивнішим періодом української
антикатолицької публіцистики у боротьбі
православних проти польсько-шляхетської
і католицької експансії на східнослов'янській
землі та проти Брестської церковної унії.
Розвиток полемічної й публіцистичної
літератури був початком газетно-журнальної
справи в Україні. Полемічна література,
що виникла в 80-х роках XVI ст., стала своєрідним
засобом ідеологічної боротьби проти
унії і католицизму — ідеології контрреформації.
Незважаючи на релігійний напрям полемічних
творів, вони виражали, по суті, соціальні
та політичні прагнення окремих суспільних
груп. Більшість із них були написані на
злободенні теми і мали яскравий публіцистичний
характер. Риторика вихованців Києво-Могилянської
академії XVII-XVIII ст. мала гуманістичну
спрямованість, зосереджувала все
нове, пов'язане з діяльністю людини, відбивала
нові впливи в духовній культурі епохи;
риторики були ближче зв'язані зі світською
гуманістичною проблематикою, з питаннями,
актуальними в суспільному житті того
часу. Зміст вітчизняних риторик цього
періоду засвідчує значний вихід на суспільно-політичну
проблематику. XIX століття — це час остаточної
диференціації редакційно- видавничої
й друкарської справи. Тому розвиток літературного
редагування у цей майже двовіковий період,
аж до кінця XX століття, не варто пов'язувати
з розвитком друкарської справи. Друкарська
ж справа, особливо пов'язана з виданням
газет, зазнавала як технічних, так
і технологічних змін. Оскільки для такого
оперативного і досить великого за обсягом
видання, як газета, неможливо було обмежитись
тільки складачем, над набором тексту
газети працювали одні робітники, а над
верстанням полос, укладанням набраного
в сторінки — інші. XIX століття — цс час
технічного перевороту у поліграфії і
революційних змін у видавничій справі.
У1861—1862 роках у Петербурзі виходить журнал
"Основа", який об'єднував довкола
себе майже всі літературно-наукові сили
тогочасної України. Спеціалізовані журнали
для дітей, юнацтва, господарські, педагогічні,
наукові швидко з'являлися і зникали.
Обмежені можливості української періодики
привели до того, що боротьба між різними
політичними напрямками велася не між
періодичними виданнями, а на сторінках
одного видання. У 90-х роках з'являються
громадські видавництва і товариства
видавничої справи, створені письменниками
і публіцистами в Чернігові, Харкові, Києві,
Черкасах. Однак розвиток книговидання
і журналістики зазнав перешкод у зв'язку
з Емським указом 1876 року про заборону
української мови. В останні роки з'являються
революційно-демократичні журнали,
пов'язані з іменем Ї.Франка: "Друг"
A884—1887) та "Житєіслово" A894—1897). На
початку XX ст. на сході України з'являються
різноманітні газети українською мовою.
Однак систематично до 1917 року виходила
лише газета "Рада", в якій друкувалися
М.М.Коцюбинський, А.С.Тесленко, М.В.Лисенко.
16. Поняття „мотивація”, „редакторський
аналіз”, „правка”, „контроль”.Редакторський аналіз— вид мислительної
активності редактора, спрямованої на
формування об'єктивного уявлення про
зміст твору і зумовленої впливами соціально-виробничої
ситуації, в якій працює редактор. Редакторський
аналіз полягає в розчленуванні твору
на час тини, що дозволяє виявити його
структуру, виділити суттєве і несуттєве,
закономірне і помилкове. Аналіз охоплює
дві сфери: розуміння твору з позицій читацького
сприймання і його наукову інтерпретацію
в системі авторських факторів. Розуміння
твору — це робота над його змістом у плані
тематичної організації, фактологічного
забезпечення і вираження змісту. Аналіз
тексту для його глибокого розуміння —
перший вид редакторського аналізу, редакторського
дослідження тексту.Мотивація — це готовність людей докласти
максимальних зусиль з метою досягнення
організаційних цілей, що зумовлена здатністю
цих зусиль задовольняти певну індивідуальну
потребу. Із таким тлумаченням пов'язано
запровадження трьох ключових понять:
зусилля, організаційні цілі та індивідуальна
потреба.Правка-вичитування.
Мета редакторської правки-вичитування
- читання тексту "наскрізь". Вичитувач
має зауважити його змістові, композиційні,
стилістичні хиби, перевірити правильність
написання географічних назв, імен та
прізвищ, точність цитат, цифр, дат, зіставність
одиниць вимірювання.Правка-скорочення
як особливий вид опрацювання рукопису
має на меті досягти максимального лаконізму
без втрат для змісту.Правка-доопрацювання
- найпоширеніший вид редакторських виправлень
у журналістських текстах.Правка-переробка
як різновид творчості. Правка-переробка
є специфічною формою редагування. її
використовують щодо текстів авторів,
які слабко володіють навиками літературної
праці. Скажімо, часто листи читачів не
можна віддати до друку в тому вигляді,
в якому вони надійшли до редакції. Мета
цього виду правки - створення нового варіанта
тексту на основі матеріалу, поданого
автором. Базуючись на фактах, які повідомив
автор, журналіст утілює думку автора
в літературну форму.
18. Типові фактичні помилки.Причини
фактичних помилок, отже, треба шукати
в самому процесі пізнання і сприйняття
дійсності, її журналістського освоєння,
щоб підготуватись до написання того чи
іншого твору. Невичерпне джерело журналістських
помилок — саме брак компетентності в певній
галузі знань, кожну з яких щоразу треба
журналістові заново освоювати, і стислі
терміни підготовчого періоду, під час
якого й відбувається збирання фактів
до майбутнього твору.