Шпаргалка по "Авторскому редактированию"

Узагальнюючи наведені в  різних джерелах принципи (способи) перевірки достовірності фактичного матеріалу, можемо запропонувати для практичного використання у редакційному процесі такі:Треба відрізняти опис події від її оцінки, інтерпретації: авторська оцінка, як правило, суб’єктивна, але вона іноді надає прекрасну можливість для того, щоб скласти враження про самого автора документа, про його погляди й позицію.Важливо встановити, якою інформацією користувався сам укладач документа, враховуючи те, що первинні відомості надійніші від вторинних, а офіційний документ надійніший від неофіційного; хоча й у цьому правилі є винятки. Але можна назвати випадки, коли критичний аналіз документів уможливлює реконструювання подій точніше, ніж те, яке є в першоджерелах, і тоді складений на їх основі вторинний документ може виявитися більш достовірним

 
19. Система організації редакторської  діяльності.Процес літ. редагування являє собою систему таких дій: 1. редакторське читання; 2. редакторський аналіз (визначення актуальності теми через співвідношення з проблемою; аналіз розкриття теми: хар-ка якості фактичного матеріалу і композиції); 3. ред.. висновок; 4. ред.. правка (корекція розкриття теми і корекція композиційної структури твору).Літературне редагування - система виробничих дій, що забезпечують підготовку матеріалу до друку або озвучення чи показу в ефірі. Підготовка матеріалу до друку на рівні літературного редактора включає за необхідністю роботу з автором і обов'язково редакторську правку. Редактор через автора або найчастіше самостійно здійснює: —актуалізацію (корекцію) теми, —селекцію фактичного матеріалу, —корекцію композиційно-архітектонічної організації матеріалу, —мовно-правописну правку.Редакторський висновок може бути зроблений тільки на основі редакторського аналізу матеріалу.

Процес  редагування складається з редакторського аналізу рукопису, його оцінювання, допомоги авторові у виробленні програми його удосконалення і безпосереднього удосконалення рукопису автором (разом із редактором чи під впливом його обґрунтованих зауважень) або редактором (при обов'язковому погодженні з автором усіх редакційних змін).

 
20. Чотири основні закони правильного мислення та умови їх додержання в журналістському тексті. 1. Закон тотожності. Будь-яка думка в процесі міркування повинна мати певне, стійке зміст. Це корінне властивість мислення - його визначеність - висловлює закон тотожності: будь-яка думка в процесі міркування повинна бути тотожна самій собі (а є а, або а = а, де під а розуміється будь-яка думка). Закон непротиріччя. Логічне мислення характеризується непротиворечивостью. Суперечності руйнують думку, ускладнюють процес пізнання. Вимога несуперечності мислення виражає формально-логічний закон непротиріччя: два несумісних судження не можуть бути одночасно істинними; принаймні одне з них необхідно помилково. 3.Закон виключення третього. Закон непротиріччя діє по відношенню до всіх несумісним один з одним судженням. Він встановлює, що одне з них необхідно помилково. Питання про другий судженні вважається відкритим: воно може бути істинним, але може бути і помилковим. 4. Закон достатньої підстави. Наші думки про якийсь факт, явище, подію можуть бути істинними або помилковими. Висловлюючи щиру думку, ми повинні обгрунтувати її істинність, тобто довести її відповідність дійсності. Так, висуваючи звинувачення проти підсудного, обвинувач повинен привести необхідні докази, обгрунтувати істинність свого твердження. В іншому випадку звинувачення буде необгрунтованим.

 
21. Етапи роботи редактора.Традиційний редакційний процес у газеті включає: (1) підбір автури, замовлення матеріалу як важливий етап редакційного процесу; (2) опрацювання пошти у відділі листів — її швидкий перегляд, тематичний розподіл за відділами; (3) перегляд пошти редактором; (4) обробка матеріалів літпрацівниками у відділах — аналіз і правка змісту та форми матеріалів; (5) візування оброблених матеріалів завідувачами відділів; (6) обробка матеріалів у секретаріаті або відповідальним секретарем; (7) розгляд деяких матеріалів редакційною колегією; (8) остаточне опрацювання матеріалів літредактором — переважно їх мовної форми; (9) зіставлення текстів відбитків з оригіналами коректором.Підготовка рукопису до друку проходить кілька етапів редагування. І оскільки у підготовці матеріалів до друку задіяні й журналісти як літпрацівники, то посадовій особі — літературному редакторові — випадає лише мовна правка творів. Така організація виробничого процесу не зовсім коректно відбиває суть літературного редагування матеріалу. Зрештою, журналіст має писати матеріали, а літературний редактор їх редагувати. У кожному відділі має бути один або кілька літредакторів, які й зобов'язані опрацьовувати матеріали на різних рівнях.

22. Структура редакторської  діяльності.Процес літ. редагування являє собою систему таких дій: 1. редакторське читання; 2. редакторський аналіз (визначення актуальності теми через співвідношення з проблемою; аналіз розкриття теми: хар-ка якості фактичного матеріалу і композиції); 3. ред.. висновок; 4. ред.. правка (корекція розкриття теми і корекція композиційної структури твору).Від розуміння журналістського матеріалу і ролі літредактора у журналістській сфері, специфіки використання технологічних засобів, залежить структура редакторської праці, що визначається певною послідовністю виконання тих чи інших дій, які в своїй системі становлять багатофазовий, ієрархічно організований технологічний процес.Редакторською системою називається така технологічна система: 1. редактор – носій функції ред.. системи. 2. предмет ред.. впливу – твір (повідомлення). 3. автор. 4. реципієнт (читач, глядач, слухач). 5. засоби редагування. Редакторські підсистеми: 1. редактор-аналіз-твір. 2. редактор-правка-твір.

 
23. Формування в редактора навиків  усунення логічних помилок. Класифікація  логічних помилок. Виховати у собі здатність професійно оцінювати текст з логічного боку важливо для кожного журналіста. Але не всі здатні виявляти істотні риси предметів, включати їх в категорії, виконувати складні мисленнєві операції, абстрагуючись від практичного досвіду. Однак навчитися цьому необхідно. Журналісту слід чітко уявити роль логічних зв'язків у тексті, володіти прийомами і методами логічного аналізу. У нього повинен бути вироблений рефлекс на порушення логічної норми. Літературний текст - явище складне, і логічні зв'язки в ньому завжди мають в своїй основі глибокі і серйозні причини гносеологічного характеру. В уявленні журналіста логіка думки і логіка подій і фактів існують як нероздільна єдність. Крім того, "логіка викладення принципово відрізняється від формальної логіки тим, яке значення надається способам вираження думки".У наші дні практичний додаток цієї фундаментальної науки привертає увагу дослідників тексту. Традиційний підхід до проблеми - вияв можливих порушень правил логіки стосовно різних мисленнєвих операцій, відображених у тексті. Інформатика розглядає логічні помилки тексту як різновид інформаційних перешкод. На закономірності, які виведені логікою, спираються лінгвісти, аналізуючи синтаксичні зв'язки (логічний синтаксис). У результаті зближення логічних і синтаксичних критеріїв оцінки тексту виникло поняття "логіко-стилістичні помилки". Плеонастичні конструкції, відношення роду і виду, точність слововживання, широке коло питань, пов'язаних з розробкою і вживанням термінів, - такий далеко не повний перелік тем, які входять в цей розділ практичної стилістики.Прийнято в певній мірі протиставляти художню своєрідність літературної творчості і логіку. Однак це протиставлення з позиції редактора не виділяється так різко, як з позицій автора. Оцінюючи художній твір, редактор повинен переконатися, чи відповідає він вимогам логіки. Для журналістського твору точність логічної побудови - вимога першорядна.Цілісність, логічна організація тексту, виражені переходи від однієї частини до іншої допомагають створити внутрішньо стрункий і закінчений текст. Цілісність тексту надає наявність головної думки. Розвиток її в тексті відбувається через розвиток мікротем. Показником переходу від однієї мікротеми до іншої служить абзац. Поділ тексту на абзаци полегшує його сприйняття і розуміння.Суперечність висловлювань, порушення послідовності викладу, відсутність переходів від однієї частини до іншої, помилки у виборі засобів міжфразового зв'язку призводять до порушення логічності тексту в цілому. Усе це заважає тексту виконувати комунікативну функцію і утруднює процес спілкування.Тільки у виняткових випадках алогізми можуть використовуватися у стилістичних цілях у художньому та публіцистичному творах, наприклад, як засіб створення комічного ефекту. Алогізм може бути покладений в основу творів гумористичного або жартівливого характеру: анекдотів, афоризмів, байок і пародій.Логічність як спільна комунікативна якість властива тестам будь-яких функціональних стилів. Але проявляється ця мовна якість специфічно - в залежності від конкретних умов комунікації. Вимоги, які ставляться мовленню з боку його логічності, особливо високі в науковому стилі. Науковий виклад найбільш жорстко підпорядкований законам логіки. Однак і в публіцистичному тексті логічність має велике значення для впливу на читача (слухача).

Класичною логікою виведені і сформульовані чотири основних закони правильного мислення, дотримуючись яких можна досягти його визначеності, несуперечливості, послідовності і  обґрунтованості: закон тотожності, закон суперечності, закон виключення третього, закон достатньої підстави.Контроль за дотриманням основних законів логічного мислення - обов'язковий етап аналізу тексту. Варіантність його смислової організації не безмежна: закони правильного мислення визначають ясний розвиток думки. Логічна доброякісність інформації, яку несе текст, визначається її достовірністю, точністю і несуперечливістю. Ефект впливу журналістського твору досягається переконливістю аргументації, доказовістю побудови. Редактор повинен не тільки знати формулювання основних законів логіки, але й уявляти собі механізм виникнення логічних помилок, їх закріплення в тексті, вплив помилок на комунікативний ефект і широко тлумачити цю частину роботи над літературним матеріалом.

25. Поняття «професійне  мовлення». Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідомлює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ними, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто майстерно) організовує процес передачі або переробки інформації.В основі будь-якої професійної діяльності лежить активність людини у вигляді системи умінь та навичок. В цілому, ця система властива людям у звичайних, не виробничих ситуаціях, у яких проявляються прості форми відносин між людьми. Усвідомивши цю активність, на науковій основі оцінивши доцільність і необхідність своїх навичок як автоматично і точно виконуваних дій, спрямованих на досягнення певного результату, удосконаливши систему навичок, людина таким чином перетворила цю активність у програму, а результат — у мету специфічної для неї — виробничої діяльності. Те, що в звичайних ситуаціях людина робить автоматично, майже несвідомо, у виробничій ситуації вона добре усвідомлює. Вона контролює свої дії, керує ними, удосконалює їх структуру. З цього випливає, що психологічною основою формування людини як спеціаліста є обов’язкове усвідомлення своєї активності в звичайних ситуаціях, контроль за нею, можливість удосконалення її структури на науковій основі й перетворення її в предмет особливого виду діяльності, що називається виробничою або професійною. На цій психологічній основі виникає виробничник, ділова людина, професіонал.Таким чином, оволодіння спеціальністю можливе завдяки вивченню свого “виробництва”, тобто завдяки оволодінню тим процесом, який є суттю “виробництва”. Відповідно, спеціаліст повинен мати систему таких професійних умінь, які формуються на основі знання про своє “виробництво” і являють собою складну систему інтелектуальних та фізичних дій, спрямованих на оволодіння виробничим процесом з метою отримання необхідного результату. До речі, професійні уміння й покладені в їх основу професійні навички називаються професіограмою.Отже, питання про професійного комунікатора пов’язане з аналізом тієї психологічної основи, на якій і формується його професіоналізм.До професійних комунікаторів належать професійні мовці та професійні співбесідники (аналітики мовлення). Професійні мовці формуються на основі усвідомлення процесів породження висловлювання, механізмів виникнення повідомлення, усвідомлення тих факторів (чинників), які впливають на мовця під час виникнення повідомлення.

26. Літературне редагування. – редагування головною аметою якого є аналіз, оцінка і виправлення мовностилістичної структури твору (вдосконалення мови й стилю оригіналу, уникнення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.Л. р. — це редагування з погляду мовного ідеалу та до тримання норм побудови твору, закріплених у практиці публіцистичного, ділового, наукового та інших видів мовлення.Літературне редагування — це вид суспільно-культурної діяльності, пов'язаної з регулюванням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві через засоби масової інформації і спрямованої на підготовку журналістського матеріалу до друку або виходу в ефір. Як вид діяльності, літредагування є системою професійних дій, спрямованих на виконання виробничих завдань, які формулюються за результатами редакторського аналізу журналістського матеріалу під впливом реальної виробничої ситуації.

28. Механізми породження висловлювання:мотив, мета, смисл, ситуація. Мотив - це опредмечена потреба людини. Якщо у людини є потреба зробити добро, то ця потреба має бути виражена у конкретних формах бажання і конкретних предметах людської діяльності, які можуть нести добро. Мотив, таким чином, виступає стимулом, поштовхом діяльності людини. Він визначає зону адекватних для задоволення потреби цілей, а також зону адекватних йому дій. Так, зробити добро, наприклад, у формі матеріальної допомоги передбачає ряд фізичних та інтелектуальних дій, що здійснюються, зокрема, у мовній формі, тобто мовлення. Мовлення при цьому є підсистемою дій, які включаються в загальну систему дій, викликаних мотивом. Мовлення, на думку О.О.Леонтьєва, основоположника радянської психолінгвістики, не є самоціллю. Воно по суті не є діяльністю, а є системою дій, які підпорядковані, як і інші, немовні дії, потребам людини та мотивові. Мовлення - це засіб, знаряддя досягнення певних цілей.Те, які саме дії будуть виконані під впливом мотиву, залежить від інших факторів, зокрема ситуації.Ситуація. Соціальна ситуація має свої параметри: соціальний час, соціальний простір, соціальні ролі.Залежність будь-якої дії, і зокрема мовної, від соціального часу очевидна. У народній свідомості відбита ця залежність через можливість/неможливість вибору тієї чи іншої теми, наприклад, від періоду дня чи ночі або іншого часового періоду. Так, перед сном не можна згадувати чорта; коли квочка висиджує курчат, не можна у дворі говорити про смерть і т. п. Якщо ж необхідність сказати є, то вдаються до евфемізмів.Соціальний простір також впливає на виконання, зокрема, мовних дій. У нас - за кордоном, тут - там, у місті - у селі і т. д. - ось та просторова парадигма, від якої залежить тема, розробки теми і т. п. Ціль - це прогнозований, уявний результат дії, який має бути досягнуто і який зберігається в пам'яті до тих пір, поки реальний результат дії не збіжиться з уявним, тобто поки мети не буде досягнуто. Кожна мета має свій предметний зміст. Предметним змістом комунікативної мети завжди є певна фізична, емоційно-вольова або розумова реакція співбесідника.

29. Фраза і фрагмент Основною одиницею теми – фраза (відрізок мовлення, що характеризується смисловою самостійністю). Фраза може бути частиною речення. Предикативна фраза – підмет і присудок. Напівпредикативна – допоміжні члени речення. З фраз утворюється фрагмент. Тема тримається тільки на рівні повноправних предикативних структур. Напівпредикативні структури є великою загрозою, щодо тематичних відхилень і утворення побічних тем. Латентні (приховані) предикативні структури, які приховано від ока є носіями потенційних тем. На основі латентної предикації утворюються асоціативні теми. З погляду тематичної організації твору відповідно фрази твору бувають: тематично однорідні фрази і тематично неоднорідні фрази. Тематично однорідні фрази формують тематичний фрагмент.

30. Редагування телепередачі передбачає Літературне опрацювання тексту включає в себе стилістичну обробку і літературну правку. Розрізняють чотири види літературної правки правка-скорочення, правка-обробка, правка-переробка, правка-вичитка. Основними вимогами до стилістичної обробки є стислість і простота речень, динамічність тексту, чітке вираження основної ідеї матеріалу у перших фразах, відсутність жаргону, використання в дозволених межах розмовного стилю. На цьому ж етапі слід пам'ятати: текст не повинен повторювати відео, пояснювати його. Перевірка фактичного матеріалу. Починаючи редагування фактичного матеріалу, треба спершу визначитись, наскільки вдалим є відбір основного фактажу, наскільки вдало факти поєднуються між собою та з допоміжними даними. Будь-яка помилка або неточність викладу фактичного матеріалу підривають довіру як до самого тексту, його автора, редактора, так і до телевізійної компанії, яка пропустила неточність. Особливу увагу слід звертати на внутрішнє текстове співвідношення цифр, повторів імен, назв, дат і чисел, а також на уточнення термінів, особливо перекладних, на перевірку джерел, цитат.

31. Метод пофразового визначення тематичної системи твору. Оскільки фраза є носієм теми, то тематично об'єднаний зміст твору формується зі змісту фраз. Це дає підстави редакторові простежити процес розгортання теми, сприймаючи фразу за фразою. Редактор завжди має справу з журналістськими матеріалами, у яких наявні тематичні відхилення, тобто тематична система твору є неоднорідною. Однотемний твір є ідеалізованим об'єктом, реально не існуючим. Завдання редактора — максимально наблизити тематичну організацію конкретного твору до ідеальної структури. Після прочитання першої фрази поставити запитання "Про що розповідається у цій фразі?". До кожної наступної фрази редактор ставить те саме запитання і намагається об'єднати кожну наступну фразу з попередніми тематично, на основі умовиводу. Редактор завжди виділяє першу, початкову тему твору. Всі інші теми, друга, третя, четверта і т.д., є для редактора похідними темами. Теми можуть бути авторськими і читацькими.