Аналіз діяльності та інноваційно-інвестиційної стратегії туристичної фірми “Азимут-2”

Одним з таких об'єктивних обмежень виступає розмір підприємства. Невеликому підприємству недостатність  інвестиційних ресурсів не дозволяє здійснювати диверсифіковану інвестиційну діяльність і висувати масштабні цілі інвестиційної стратегії. У зв'язку з цим, стратегічні цілі таких підприємств обмежуються звичайно сферою реального інвестування, підлеглого задачам економічного розвитку і своєчасної реновації основних засобів, що вибувають, і нематеріальних активів. У той же час великі підприємства можуть дозволити собі вибір позаекономічних цілей реального інвестування, цілей фінансового інвестування, диверсифікованості інвестиційної діяльності в галузевому і регіональному розрізі і т.п.

Разом з тим, розмір підприємства не завжди є єдиним параметром об'єктивних обмежень, що визначають широту і глибину  вибору стратегічних цілей інвестиційної  діяльності. Навіть саме велике підприємство не може охопити своїми стратегічними  цілями усі без винятку напрямку і форми інвестування з високим рівнем очікуваних результатів інвестиційної діяльності. У цьому випадку об'єктивним обмеженням виступає можливий обсяг інвестиційних ресурсів, розмірний потребам забезпечення операційного процесу підприємства. Це об'єктивне обмеження розглядається в концепції „критичної маси інвестицій", що одержала розвиток в останні роки. „критична маса інвестицій" характеризує мінімальний обсяг інвестиційної діяльності, що дозволяє підприємству формувати чистий операційний прибуток. Глобалізація ринків, прискорення темпів технологічного прогресу, зниження норми віддачі капіталу обумовлюють постійний ріст „критичної маси інвестицій", що при незмінних доходах ускладнює економічний розвиток підприємств і знижує кількісні параметри стратегічних цілей їхнього росту.

Важливим об'єктивним обмеженням, що визначає спрямованість стратегічних цілей інвестиційної діяльності, виступає стадія життєвого циклу, у якій знаходиться підприємство. Характер диференціації цілей інвестиційної діяльності підприємства в залежності від конкретних стадій його життєвого циклу.

6. формування системи  основних стратегічних цілей  інвестиційної діяльності, що забезпечують досягнення її головної цілі. Визначення бажаних і небажаних тенденцій розвитку інвестиційної діяльності, а також облік об'єктивних обмежень у процесі формування стратегічної інвестиційної позиції підприємства дозволяють сформувати систему основних стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Систему цих цілей варто формулювати чітко і коротко, відбиваючи кожну з них у конкретних показниках — цільових стратегічних нормативах. У якості найважливіших з цієї групи цілей (цільових стратегічних нормативів) можуть бути встановлені:

• темп росту загального обсягу інвестиційної діяльності в стратегічній перспективі (загальний чи середньорічний);
• співвідношення обсягів реального і фінансового інвестування підприємства;
• мінімально прийнятний рівень поточного інвестиційного доходу;
• мінімально прийнятний темп приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі;
• гранично припустимий рівень інвестиційного ризику;
• структура капіталу підприємства, приваблюваного в інвестиційних 
  цілях (чи мінімальний рівень самофінансування інвестицій).

Усі перераховані цільові  нормативи прямо забезпечують реалізацію головної стратегічної цілі інвестиційної діяльності підприємства.

7. Формування системи допоміжних підтримуючих цілей, що включаються в інвестиційну стратегію підприємства. Система цих цілей спрямована на забезпечення реалізації ряду основних стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства і враховує специфіку цієї діяльності. Допоміжні цілі також можуть бути виражені в цільових стратегічних нормативах. У якості найважливіших з підтримуючих стратегічних інвестиційних цілей можуть бути встановлені:

• рівень галузевої диверсифікованості, що передбачається, 
  реальних чи фінансових інвестицій
• ; рівень регіональної диверсифікованості, що передбачається, реальних чи фінансових інвестицій
• співвідношення обсягів внутрішніх і зовнішніх інвестицій підприємства;
• граничний рівень ліквідності об'єктів реального чи інвестування портфеля фінансових інвестицій;
• мінімізація рівня оподатковування інвестиційної діяльності;
• підтримка „критичної маси інвестицій", що забезпечує 
  стійкий економічний ріст підприємства;
• граничний рівень середньозваженої вартості формованих інвестиційних ресурсів підприємства;
• необхідний обсяг (питома вага) інвестицій, що забезпечує 
  рішення позаекономічних задач розвитку підприємства.

8. Взаимоувязка всіх стратегічних цілей і побудова „де 
   ревіння цілей" інвестиційної стратегії підприємства. Головна, основні і допоміжні стратегічні цілі розглядаються як єдина комплексна система і тому вимагають чіткої взаимоувязки з урахуванням їх пріоритетності і рангової значимості. Такий ієрархічний взаємозв'язок окремих стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства забезпечується на основі „дерева цілей". В основі цього методичного прийому лежить графічне відображення взаємозв'язку і підпорядкованості різних цілей діяльності (у нашому випадку — стратегічних цілей інвестиційної діяльності перед прийняття). Принципова схема побудови „дерева цілей" інвестиційної стратегії підприємства приведена на Рис. 1.6.

 

 

Рис. 1.6. Принципова схема побудови „дерева цілей" інвестиційної стратегії підприємства.

9. Остаточна індивідуалізація всіх стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства з урахуванням вимог їх реализуемости. На цьому етапі перевіряються коректність формування окремих цілей з урахуванням їх взаємозв'язків (взаємної погодженості). Для забезпечення реализуемости окремих стратегічних цілей інвестиційної діяльності вони повинні бути конкретизовані по окремих інтервалах стратегічного періоду. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представлення системи цільових стратегічних нормативів інвестиційної діяльності, а також їх зовнішня і внутрішня синхронізація в часі.

Зовнішня синхронізація  передбачає узгодження в часі розроблених  цільових показників інвестиційної діяльності з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також із прогнозованими змінами параметрів зовнішнього інвестиційного середовища.

Внутрішня синхронізація  передбачає узгодження в часі всіх цільових стратегічних нормативів інвестиційної діяльності між собою.

Розроблена система  цілей служить критерієм оцінки чи успіху невдачі реалізації інвестиційної  стратегії підприємства в майбутньому  періоді.

 

 

 

 

 

Розділ 2.

Аналіз діяльності та інноваційно-інвестиційної  стратегії туристичної фірми  “Азимут-2”.

2.1. Загальна  характеристика туристичної фірми  “Азимут-2”.

 

Приватне туристичне підприємство “Азімут – 2” знаходиться в  м. Кіровограді по вул. Преображенська (в приміщенні Ради Федерації Профспілок).

 Туристичне агентство  “Азімут – 2” утворилося в  1993р. Директором Пономарчук Валентиною Тайлерівною і має приватну форму власності.

Р\р 26009310111201 КФ АКБ”Новий” МФО 3233453

Код фірми 13769669

Ліцензія АА 004705.

В туристичному агентстві  “Азімут – 2” по штатному розкладу працює 3 чоловіка: директор, бухгалтер, методист (Склад обов’язків цих працівників представлено у таблиці 2.1.). Інший персонал підприємства працює на контрактній основі згідно чинного законодавства України.

Таблиця 2.1.

Функціональні обов’язки  працівників туристичної фірми  “Азимут-2”.

Посада	Обов’язки
Директор	Здійснює загальне керівництво  посадовими особами, займається організацією договірних відносин і взагалі всією  організаційною діяльністю обліку.
Бухгалтер	Займається бухгалтерським обліком, складає квартальні, піврічні та річні звіти.
Методист	Займається методичною роботою, розробкою екскурсійних та транспортних маршрутів, розробкою  прайс-листів, реклами.

 

 

До складу діяльності туристичної  фірми відноситься як внутрішній туризм, який направлений на туристичну діяльність в межах однієї країни, так і зовнішній туризм, який направлений на туристичну діяльність поза межами даної країни.

Туристичні подорожі за формою організації поділяються  на індивідуальний та груповий, які  відрізняються за видами, класом та комплексом туристичного обслуговування.

За метою подорожі туризм в Україні поділяється  на такі види: пізнавальний, культурно-розважальний, навчальний, промисловий, екологічний, етнічний, релігійний, спортивний, рекреаційний, пригодницький, тощо.

Туристичні підприємства у відповідності з придбаними турами надають обслуговування за такими класами, як: “V.I.P”, люкс-апартамент, люкс по першому класу, по туристичному класу, по шкільному і кемпінгу.

До напрямків діяльності туристичної  фірми відносяться: індивідуальний туризм, груповий туризм, розробкою маршрутів вихідного дня, екскурсійним обслуговуванням.

Індивідуальний туризм – специфічний  вид громадської туристичної  діяльності, здійснюваний на добровільній основі.

Груповий туризм – групова поїздка  декількох чоловік по єдиному  маршруту і на однакових для всіх умовах.

Маршрути вихідного  дня – маршрути обмежені приміською зоною тривалістю 2-3 дні з відвідуванням  об’єктів в межах цієї зони.

Екскурсійне обслуговування – діяльність по організації ознайомлення мандрівників з туристичними ресурсами  в країні (місці) тимчасового перебування, яка не передбачає надання послуг розміщення (ночівлі).

Розробка туристичного продукту – тяжкий та багатоступеневий процес, який включає маркетингові дослідження та аналіз сегментів ринка і конкурентів на ньому.

Попит в туризмі визначається як ціна туристичних продуктів (товарних послуг), використовується для повного  задоволення туристів або екскурсантів. Сюди відносяться витрати клієнта та пакет послуг (турпродукта) або різних витрат на розміщення, харчування, транспорт, відпочинок, культурні, спортивні, екскурсійні та інші заходи. Під туристичним продуктом слід розуміти сукупність товарів і послуг, тобто комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі.

Під туристичним товаром  розуміється продукт праці виробничих сфер діяльності, здійснений для продажу, для туристів або екскурсантів.

Туристичні послуги  – послуги суб’єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів.

При організації подорожей  з учнівською та студентською молоддю необхідно керуватись також нормативними документами міністерства освіти України; сурово дотримуватись вимог нормативних актів щодо атестації та сертифікації готельних послуг.

Прийом туристів можуть здійснювати готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси та бази, які сертифіковані в установленому порядку в рамках системи Укр. СЕПРО та згідно діючих в Україні стандартів на туристично-екскурсійне обслуговування.

 В договорах (контрактах), укладених між туристичним підприємством  і готелем, повинні бути передбачені такі питання :

• термін подання повідомлення про заїзд туристів;
• клас обслуговування туристів;
• категорія комплексного обслуговування туристів з переліком обов’язкових послуг, що ввійшли до придбання туру.

Туристичні підприємства посилають готелям повідомлення про заїзд туристів у терміни, передбачені договорами (контрактами), але не пізніше, ніж за 7 днів до прибуття груп туристів і за дві доби до заїзду туристів, які подорожують індивідуально.

Повідомлення про заїзд  туристів має містити таку інформацію :

• номер повідомлення;
• індекс групи;
• дату прибуття та відправлення туристів;
• кількість туристів та супроводжуючих;
• назва країни, фірми, громадянство;
• необхідна кількість сімейних пар ( жінок, чоловіків, дітей);
• прізвища туристів, що подорожують індивідуально;
• транспорт прибуття ( відправлення);
• інші дані, що можуть мати відношення до обслуговування  туристів.

Харчування туристів організовується на підприємствах  харчування, які повинна бути  сертифіковані в установленому  порядку в рамках системи Укр- СЕПРО та згідно діючих в Україні нормативних документів.

Основні принципи організації харчування туристів регулюються законами України  “Про захист прав споживачів”, “Про підприємство”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про споживчу кооперацію” кабінету міністрів України від 8.02.1995р. № 108.

Персонал підприємств, де здійснюється харчування туристів  повинен виконувати вимоги цих документів та договорів (контрактів), укладених з туристичними підприємствами.