Зміст 

ВСТУП 3

Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 5

Розділ 2. ЗАГОСТРЕННЯ СИТУАЦІЇ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ТА ПОШУКИ ВИРІШЕННЯ АГРАРНОГО ПИТАННЯ 13

2.1. Причини кризового становища сільського господарства України у складі Російської імперії 13

2.2. Аграрне питання в програмах загальноросійських та національних українських політичних партій 18

Розділ 3. СУТНІСТЬ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ П.А.СТОЛИПІНА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ 21

3.1. Руйнування общинного землеволодіння і перехід до хутірського та надільного земле господарювання 21

3.2. Фінансові проблеми на шляху впровадження реформи 26

3.3. Переселенська політика уряду у роки столипінської аграрної реформи 30

3.4. Реакція українського селянства на процес аграрного реформування 35

ВИСНОВКИ 39

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 41 
 

ВСТУП

      Актуальність  теми. Дослідження процесу аграрного  реформування на початку ХХ століття є актуальним як з теоретичної, так  і з практичної точки зору. Однією з головних особливостей України, починаючи  з другої половини минулого століття, стали аграрні перетворення: селянська  реформа початку 60-х років ХІХ  століття; столипінська реформа 1906-1914 років. Цей ряд подій сам по собі свідчить про злободенний стан аграрного питання для України.

      Все вищезазначене змушує подивитися на процес аграрного реформування останніх півтора століть і в цілому, і розглядаючи кожну спробу реформування сільського господарства окремо.

      Україна вступила в ХХ століття як складова частина Російської імперії з  усіма притаманними цій країні проблемами – з напівкріпацьким режимом  на селі і, отже, зі зростаючою необхідністю нових реформ, зволікання з якими  робило неминучим революційний вибух.

      Зміст цих реформ полягав у проведенні широких демократичних перетворень, але головне – в ліквідації поміщицького землеволодіння, в зміні  суті землеволодіння, передачі всієї  землі тим, хто її обробляє своєю  працею. Таке спрямування селянства  на весну 1906 року перетворилося у  свідому програму. Цьому сприяло  і масове складання наказів депутатам, які були обрані в Державну Думу.

      Столипінська  аграрна реформа дійсно стала  однією з найважливіших  подій  в історії Російської імперії  в цілому і в України, зокрема. Вона активно сприяла становленню  капіталізму. Реформа була направлена на розчищення селянських земель від "слабких" на користь "сильних", щоб вирішити завдання первісного нагромадження  на селі капіталу.

      Мета  і задачі дослідження. Метою дослідження  є наукове обґрунтування економічної  необхідності реформування сільського господарства України на початку  ХХ століття, особливостей проведення аграрної реформи П.Столипіна та доцільності запровадження приватного сектору в Україні.

      Для досягнення поставленої мети визначені  наступні задачі:

      - аналіз економічних та політичних  передумов аграрного реформування  в Російській імперії в цілому  і Україні, зокрема, та висвітлення  особливості аграрного розвитку  України в системі економіки  та сільського господарства Російської  імперії;

      - визначити напрями, форми та  методи реформування сільського  господарства України як складової  частини Російської імперії та  їх капіталістичну спрямованість;

      - розкрити динаміку процесів руйнації  общинного землеволодіння, впровадження  приватної власності на землю  та поширення хутірського та  відрубного господарства;

      - висвітлити протирічність урядової  політики в справі фінансування  реформаторських заходів та процесу  переселення українських селян  за Урал та до Туркестану;

      - визначити основні тенденції  революційної напруги (до і  в ході її проведення) та формування  чітких позицій щодо аграрного  питання в програмах політичних  партій та блоків.

      Об’єктом  дослідження є проведення аграрної реформи П.А.Столипіна на початку  ХХ ст. в Україні.

      Предметом дослідження є виявлення характерних  рис  аграрної реформи в Україні  на фоні проведення останньої в Російській імперії, а також її економічні і  соціально-політичні наслідки для  українського селянства.

Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

      Проблема  аграрного реформування початку  ХХ століття знайшла відповідне місце  серед наукових досліджень суспільно-політичного  напрямку. Аграрне реформування країни розглядалося як цілісний комплекс соціально-політичної боротьби царського уряду проти  революційних виступів селян у 1905 році. Україні, яка в економіці Російської імперії займала важливе місце, надавалося особливе значення у проведенні аграрної реформи. Однак, наслідки аграрного  реформування в Україні в багатьох випадках були відмінними від загальних  по всій імперії. Повного та цілісного  дослідження проблеми столипінської  аграрної реформи в Україні у  вітчизняній та зарубіжній історіографії  фактично не здійснювалося. Але інтерес  та зацікавленість у науковій розробці проблеми існував завжди. Кризовий стан сільського господарства та шляхи  його вирішення були предметом вивчення спеціалістів в різні часи. Історіографію  проблеми можна умовно поділити на дореволюційну, радянську, періоду  перебудови, сучасну та дослідження  української діаспори. В кожному  з цих періодів проблема аграрного  реформування розглядалася як в цілому, так і за окремими галузями.

      Селянське питання та його роль в суспільному  житті Російської імперії викликало  увагу дослідників ще до початку  столипінської аграрної реформи. Це пояснювалося перш за все тим, що селяни брали активну участь в революційних подіях 1905 року. Незадоволення розподілом в країні землі, сусідство великих  поміщицьких латифундій, селянське  малоземелля та безземелля змушували  селян активно протестувати проти  існуючого в країні розподілу  землі. В цей період аграрне питання  привертало увагу переважно економістів-аграрників та політичних діячів, які намагалися відшукати шляхи вирішення складної для країни проблеми. До питання  перерозподілу землі звертався А.С.Белевський у своїй праці "Земельный вопрос и национализация земли". Велика увага приділялася Н.Бржевським у дослідженні общинного побуту селян та його господарського стану наприкінці ХІХ століття. Особливого значення ролі общинного землеволодіння в житті селянства та її подальшій долі надавали також А.Карелін та К.Качоровський [19; 122].

      Дослідники  П.Маслов, А.Корнилов та В.Чернов приділяли  особливу увагу не тільки становищу  сільського господарства на початку  ХХ століття, але й ролі в ньому  селянського невдоволення існуючим аграрним устроєм. Аграрне питання  в Росії було достатньо гострим  як для селян, так і для уряду, адже саме селяни продовжували революційну  боротьбу і після того, як робітничі  страйки пішли на спад [21; 200].

      Запровадження в Російській імперії П.А.Столипіним аграрних перетворень посилило зацікавленість багатьох тогочасних дослідників. До обговорення  економічних наслідків нового законодавства  додаються ще й проблеми соціального  становища селянства. Так, І.Чернишев в своєму дослідженні оцінює відношення селян до общини напередодні указу 9 листопада 1906 року.

      Проблемі  аграрного устрою в Росії приділяли  дослідники С.Н.Южаков та А.В.Пешехонов. В збірнику, присвяченому аграрній проблемі в зв'язку з селянським рухом, А.В.Пешехонов розглядає суть аграрної проблеми в імперії та роль, яку відігравало селянство в  економічному житті країни. Про проблеми, які будуть виникати після закріплення  землі у приватну власність селянами, розмірковує Г.А.Крестовніков [20; 102].

      Переселенню селян за Урал на початку ХХ століття також надавалася увага як з боку уряду, так і з боку дослідників-економістів  того часу. Результати переселення  селян до Сибіру знайшли відображення у праці В.Дашевича. В цьому  ж напрямку працював і відомий  економіст початку століття А.Кауфман. Ще наприкінці ХІХ століття була опублікована його робота про причини та майбутнє переселенської справи, а в 1905 році вийшла ще одна його праця, в якій досліджуються результати переселення та колонізації Сибіру. Після початку столипінської реформи А.Кауфман знову звертається до переселення та його залежності від общинного землеволодіння [13; 83-85].

      Отже, на початку ХХ століття сучасниками  вивчалися різні причини складної аграрної ситуації в країні та різні  сторони запровадженої П.А.Столипіним реформи - становище общини, її подальша доля після запровадження указу 1906 року, переселення селян до Сибіру і т.ін. Однак цілісного дослідження  всіх сторін аграрного реформування до 1917 року так і не з'явилося.

      Наступна  хвиля цікавості до аграрного  законодавства виникла в Радянському  Союзі після закінчення громадянської  війни. Молода держава повинна була відновлювати зруйноване господарство. Сільське господарство в новій економічній  політиці теж відігравало значну роль. Складне становище селян  після громадянської війни змушувало  спеціалістів-дослідників шукати шляхи  виходу з кризи в минулому. З  цією метою вивчався досвід столипінської  реформи. Однак зміна політики радянської влади наприкінці 20-х років змінила  і відношення дослідників до аграрної реформи П.А.Столипіна. В зв'язку з цим було зроблено висновок, що ця реформа зазнала краху на всій території Російської імперії. З'являються  дослідження, які присвячені перш за все революційному руху селян. А.Гайсинович, В.Іванушкін та В.Руднєв в своїх  працях розглядають економічні передумови та наслідки селянського руху в революції 1905 року. Політичному життю країни в період між революціями 1905 та 1917 років присвячені дослідження П.Стебницького, П.Маслова та І.Дроздова [21; 169].

      Аграрній  політиці П.А.Столипіна, її причинам та наслідкам присвячена робота радянського  дослідника Н.Карпова. До проблеми аграрного  реформування знову звертається  А.А.Кауфман. В 1918 році дослідник опублікував  роботу, яка була присвячена особливостям аграрного устрою Росії, оцінці та наслідкам  аграрної реформи П.А.Столипіна [11, 82].

      Дещо  посилилася увага вчених до історії  України в роки здійснення  політики українізації. Саме в цей період з'являється ґрунтовне дослідження  О.Погребинського, яке присвячене проведенню столипінської аграрної реформи  в Україні. Його погляди на роль економіки  України кінця ХІХ – початку  ХХ століття ґрунтувалися не на великодержавних  шовіністичних засадах, а на особливостях історичного розвитку окремих місцевостей  Російської імперії. Автор не ідеалізує  столипінську реформу, однак віддає належну увагу особливостям економічного розвитку України, який "ніяк не укладається  в загальноросійські рамки". Автор  вважав, що розроблення найновішої економічної історії України  в зв'язку з цим не тільки можливе, але й методологічно конче  потрібне.

      Саме  О.Погребинський першим в історії  аграрного реформування початку  ХХ століття звернув увагу на значення в сільському господарстві такого значного прошарку як середняки. Розглядаючи  процес розшарування селянства, автор  зазначав, що проблема середньо забезпеченої маси селянства губить своє значення. Він підкреслював, що середняки вже  напередодні війни являли собою  велику економічну і соціальну силу, для того щоб не ставити під  загрозу подальше існування всієї  системи прусського аграрного капіталізму, але й не настільки забагатілу верству, щоб підпирати собою  соціально основи столипінської  політики [14; 86].

      Характерною рисою досліджень цього періоду  було те, що, з одного боку, за часів  непу та розвитку індивідуального селянського  господарства столипінська реформа  розглядалася економістами неупереджено, а з іншого - політика радянської влади вимагала утвердження єдиного  правильного курсу (курсу партії більшовиків), як такого, що здатний  задовольнити всі вимоги селян. Саме з огляду на останнє з'являються  дослідницькі роботи, в яких зазначається, що вся політика аграрної реформи  П.А.Столипіна зазнала краху.

      Багато  уваги приділялося столипінській  реформі починаючи з 40-х років  ХХ століття, а в 60-80-ті роки інтерес  до цієї проблеми посилюється. З'являється багато досліджень з питань аграрної реформи у межах всієї Російської імперії. В цей період вчені-історики вводять до наукового обігу багато нових джерел – документів з фондів МВС Російської імперії, Ради міністрів, губернаторів та інш. Однак продовжується тенденція щодо висвітлення реформи в негативних тонах.