Крестовые походы на Ближний Восток и в Африку

     Окрім простого народу хресний обіт почали складати і деякі феодали з  Франції і Англії. Однак похід  відкладався на невизначений термін тому, що в другій половині 30-х років  ХІІІ ст. знову почалися суперечки  між папською курією і імператором  Фрідріхом ІІ. Останній заявив, що мир  з  Алькамілом ще діє, тому хрестоносці  повинні зачекати⁴⁶.

     Зрозуміло, що при таких обставинах бажання  взяти участь у священній війні  почало поступово зникати. Свою лепту в це внесли і самі проповідники священної війни. За грошові  пожертвування вони давали таке ж розрішення в гріхах, як і за участь в боях. До того ж проповідники дозволяли собі за певну суму звільняти хрестоносців від обітниці. Крім того розпочалися масові гоніння на євреїв⁴⁷.

     На  Близькому Сході ситуація складалася також не найкращим чином. Між  християнами розпочалися чвари, а саме між прихильниками і  противниками Штауфенів. Крім цього  розпочалися чвари і між духовною і світською владою. Не найкращим  чином складалися відносини і  з мусульманами.

     На  кордоні в Північній Сирії  неодноразово доходило до збройних сутичок. Особливо відзначилися в цьому рицарські  ордени, а саме Орден тамплієрів. Рицарі цього ордену неодноразово вчиняли  напади на мусульман і в 1237 р. поблизу  фортеці Дарбассака були майже повністю розбиті.

     Тим часом закінчувався термін миру, який уклав Фрідріх ІІ. Ще до закінчення терміну мирного договору помер  в 1238 р. султан Алькаміл. Між його синами Абу Бекром і Ассалі Айюбом розпочалися  кровопролитні міжусобиці за спадщину. Такий стан справ дозволив християнам почувати себе спокійніше.

     Разом з тим все частіше почала відроджуватися ідея нового хрестового походу. Весною 1239 р. в Ліоні зібралися значні загони французьких хрестоносців на чолі з королем Тібо Наваррським, герцогом Гуго Бургундським. В поході взяли участь також графи Петро  Бретонський, Іоан Барський, Амальріх Монфор та інші. Імператор Фрідріх  не відреагував на це ніяк, бо термін миру закінчився. Однак папа Григорій ІХ не хотів, щоб хрестоносці вирушали в Святу Землю. Він хотів використати  цю силу для підтримки Латинської імперії. Однак хрестоносці не хотіли воювати в Латинській імперії. Навпаки, вони прислухалися до Фрідріха ІІ і  вирушили в Акру з Марселя і  Бріндізі, заручившись грошовою підтримкою імператора⁴⁸.

     Восени 1239 р. в Акрі французькі хрестоносці  об’єдналися з єрусалимськими. Така кількість війська дозволяла здійснити похід досить широких масштабів⁴⁹. Однак серед хрестоносців не було дисциплінованості і бракувало єдиного командного центру. Коли лідери походу вирішили взяти в облогу Дамаск, то граф Бретонський, не діждавшись інших, з’явився під Дамаском, пограбував його околиці і повернувся в Акру.

     Тоді  герцог Бургундський  і граф Барський та Монфор заявили, що вирушають в  похід на Єгипет, щоб захопити там  ще більше багатства, а по дорозі відновити  фортецю Аскалон. Єрусалимці намагалися відмовити їх від цієї експедиції, однак марно. Хрестоносці рушили до Іоппи, а звідти далі на південь. Розлючений король Наваррський з  іншими військами все ж рушив  в тому ж напрямку на віддалі. Поблизу  Гази авангард хрестоносців одержав  відомості про великі мусульманські  сили попереду. Єрусалимці вмовили  герцога Бургундського  повернутися. А графи Барський і Монфор продовжили похід і вдарили на багато чисельніші сили ворога. 13 листопада війська  графів були частково розбиті, а частково взяті в полон. В цей час  на поле бою з’явилися війська Тібо Наваррського. Вони бажали відімстити за поразку своїх товаришів, але Тібо не наважився напасти і війська повернули в Акру.

     Такий успіх додав сміливості мусульманам⁵⁰. Один з дрібних князьків Сирії Анназір Дауд напав на Єрусалим, захопив місто і зруйнував усі фортифікаційні споруди і познущався над мешканцями міста. Однак міжусобиці між мусульманами не дозволили розвинути успіх. Результатом боротьби між синами Алькаміла була перемога Ассалі Еюба. Однак тільки–но він покинувши Сирію, повернувся в Єгипет його дядько Ассалі Ізмаїл підняв повстання і проголосив себе володарем Сирії. Він навіть запропонував християнам спільний союз проти Еюба, пообіцявши їм віддати фортеці Тиверіаду, Сафед і Бофор. Керівники хрестоносців дали згоду на цей союз⁵¹.

     Однак мусульманське військо дуже негативно  віднеслося до цього союзу. Під час  битви під Аскалоном вони перейшли в стан єгиптян і хрестоносці  зазнали важкої поразки, а Ізмаїл змушений був втікати. Але найгірше те, що після цього між хрестоносцями почалися чвари. Тамплієри стояли на позиції підтримки Ізмаїла і надалі, а госпітальєри і французи – на позиції підтримки Айюба, який пообіцяв підтвердити позиції Ізмаїла і повернути всіх полонених, захоплених в останній битві.

     Бачачи, що ці чвари нічого корисного не принесуть і зневірившись в священній  війні, Тібо Наваррський, граф Бретонський  і інші повернулися в Акру, сіли на кораблі і відплили у Францію. Однак хрестоносцям прийшла неочікувана  допомога. В Акру прибуло англійське рицарство на чолі з Річардом Корнвалійським. Він весною 1240 р., незважаючи на прохання папи Григорія ІХ, перейшов через Францію  і відплив в Акру⁵². Двлячись реально на стан речей, Річард Корнвалійський відмовився від союзу з Ізмаїлом і вислав посольство на Кіпр для мирних переговорів з Айюбом. Була підписана мирна угода, за якою християни одержували обіцяні території і були повернені усі полонені.  Вирішивши, що для нього місія виконана, Річард Корнвалійський покинув Акру і разом з військом повернувся додому. Невдовзі за його прикладом поступив і герцог Бургундський. Таким чином Єрусалимське королівство знову змушене було покладатися тільки на власні сили.

     Такий стан справ був позитивним для  християн, однак самі вони так не вважали. В жовтні 1241 р. тамплієри  підняли повстання в Акрі і  почали громити госпітальєрів і  німців. До них приєдналися венеційці  і рицарі з дому Ібеліна, прихильники  римської курії. Повстанці одержали перемогу і в 1243 р. відмовилися скласти  присягу новому королю Єрусалиму  Конраду, синові Фрідріха ІІ⁵³. Натомість вони обрали королевою Алісу Кіпрську. Нова влада вирішила підтримати сирійських повстанців. Тим більше, що Анназір Дауд  за це пообіцяв їм повернути весь Єрусалим. Ця пропозиція була дуже заманлива і тамплієри пристали на неї.

     Султан  Айюб, розуміючи що сам не справиться з такою кількістю ворогів, звернувся по допомогу до хорезмійців⁵⁴. Ще на початку хрестоносного руху ці племена заснували міцну і велику державу, до якої входили Месопотамія, Персія і Індія. В 1220 р. Хорезм був розбитий монголами. Після цього хорезмійці не відновили своєї могутності, але кочували великими бандами і наймалися до різних володарів на службу⁵⁵. Так от Айюб найняв на службу 10 тисяч вершників. Вони швидко увірвалися в Сирію, поруйнували Тріполіську область і з’явилися поряд з Єрусалимом.

     Патріарх  Єрусалимський Роберт не знайшов  іншого виходу, ніж покинути місто. Населення покинуло місто, але побачивши, що над ними розвівається знову християнське знамено,  повернулися в Єрусалим. Насправді це була пастка, яку влаштували хорезмійці. Більша частина єрусалимців  були перебиті, а саме місто пограбоване  і поруйноване. Таким чином християни  знову втратили Єрусалим⁵⁶.

     Християни укріпилися в Акрі. На допомогу їм прибув Ібрагім з Гімса з сирійськими  мусульманами. Було вирішено, що союзні війська рушать під Газу, щоб дати бій єгиптянам і хорезмійцям. Однак мусульмани-союзники в бій  ішли неохоче. До того ж вони дуже боялися  хорезмійців. Під час битви поблизу  Гази сирійці покинули християн. Хрестоносці  зазнали приголомшливої поразки. Врятувалася  зовсім невелика частина хрестоносців. На їх пропозицію підписати мирний договір Еюб відповів відмовою.

         Переможне військо єгиптян і   хорезмійців рушило доганяти  християн. Останні закрилися в  Акрі і приготувалися до оборони.  Еюб не пішов під Акру, а  вирушив підкоряти мусульманські  володіння в Сирії⁵⁷. В 1245 р. він обложив Дамаск і змусив капітулювати свого дядька Ізмаїла. Крім того під Дамаском хорезмійці перейшли до Ізмаїла і були розбиті Еюбом в кривавому бою. Таким чином Еюб став повновласним володарем Єгипту і Сирії. Залишилися тільки християни. В 1247 р. Еюб вирушив походом на Аскалон – передову фортецю хрестоносців. Хрестоносці не змогли встояти перед ворогом, незважаючи на підмогу з Акри і Кіпру. Над Єрусалимським королівством був занесений меч.

     Не  кращим було становище і Антіохійського князівства. В 1244 р. антіохійському князю  Боемунду V почали загрожувати туркмени. Вони вимагали в нього зруйнувати всі фортеці, а також віддати їм всі грошові доходи і три тисячі дівчат⁵⁸. Боемунд відповів  категоричною відмовою. Тоді в 1247 р. в Антіохійське князівство вторглася орда і сильно спустошила його. Крім того військо князя зазнало відчутної поразки.

     Таким чином держави хрестоносців на Сході  стали перед великою загрозою. Зі всіх сторін на них тиснули вороги. Така ситуація однак мала і позитивні  наслідки. Хрестоносці нарешті покинули свої сварки і об”єдналися для  спільної боротьби. Однак цього було замало. Ситуацію могла врятувати  лише суттєва підмога з Заходу⁵⁹. 

     2.2. Повернення до  ідеї походу в  Єгипет.

     21 серпня 1241 р. помер папа римський  Григорій ІХ. Своєму наступникові  він залишив подвійний заповіт:  турбуватися про Єрусалимське  королівство і боротися проти  імператора Фрідріха ІІ, що приблизило  б реалізацію  теократичних амбіцій  римської курії. 26 жовтня 1241 р. новим  папою був обраний Селестін  ІV. Але вже через кілька тижнів новий папа помер. Його наступником став кардинал Сінібальд Фієскі, який вступив на посаду 24 червня 1243 р. під іменем Інокентія ІV (1243-1254)⁶⁰.

     Новий папа одразу взявся за справу. Він розіслав по всій Європі своїх проповідників, які закликали до нової священної  війни і збирали гроші для  допомоги Єрусалиму⁶¹. Деякі монахи навіть з’явилися до монголів з грамотами від папи.

         В 1245 р. в Ліоні відбувся  черговий собор духовенства. На  ньому було оголошено про чотирирічний мир у всіх країнах Європи. Крім того був проголошений новий хрестовий похід. Від усього католицького духовенства вимагалося для підтримки Святої Землі двадцяту частину його прибутків за останні три роки. На кардиналів і самого Інокентія IV була покладена така ж вимога в розмірі десятої частини. Цього разу населення не особливо позитивно поставилося до ідеї нового походу. Над Європою нависла загроза монгольського вторгнення. Однак папа римський зумів знову поставити хрестовий похід як першочергову місію християнства. Знову ж порятунок Єрусалима відійшов на другий план. Знову мова пішла про похід в Єгипет.

     Одночасно погіршилися відносини між папою  і імператором Фрідріхом ІІ. На цьому ж Ліонському соборі було вже  вкотре проклято його, а підданих імператора було звільнено від їхньої клятви. Жодні уступки з боку імператора не змінили рішення папи. Навпаки  Інокентій IV закликав тих, хто прийняв обіт, піти походом на імператора, що було б рівноцінним походу проти мусульман⁶². Гроші, зібрані для допомоги сирійським християнам, пішли на нужди війни з Фрідріхом ІІ. Це викликало зневіру в людей і ідея хрестового походу почала підупадати. Англійський король Генріх ІІІ Плантагенет (1216-1272) заявив, наприклад, папі про своє небажання брати участі у поході через те,що його піддані неодноразово були обмануті проповідниками⁶³.

         Новий хрестовий похід опинився  перед загрозою зриву. Однак  знайшовся монарх, який вирішив  взяти в ньому участь. Ним став  французький король Людовік ІХ  Святий, про якого Ж. Мішо, французький  історик говорить як про еталон  побожності і аскетизму⁶⁴. В 1244 р. він важко захворів. Щоб виздоровіти він наказав прикріпити собі на плечі хрест і дав обітницю здійснити похід в Святу Землю. Після рішення Ліонського собору, король зібрав своїх вассалів в парламенті в Парижі. Після проповіді легата Одо Тускуланського  було запропоновано усім скласти хрестову обітницю.

     За  прикладом короля обітницю склали його брати Роберт Артуа, Альфонс Пуатьє і Карл Анжуйський, а також герцог Гуго Бургундський, графи Вільгем Фландрський  і Петро Бретонський і інші⁶⁵. Однак загальна кількість учасників походу виявилася занадто малою для його реалізації.

     Б. Куглер в своїй праці наводить цікавий факт, що для збільшення чисельності хрестоносців, король Людовік  вдався до хитрощів. Він таємно прикріпив  хрести до нового одягу, який дарував  на Різдво усім підданим. Таким чином  він змусив їх прийняти хрестову обітницю⁶⁶. Крім французів в похід зобов’язалися виступити деякі барони і єпископи Англії, а також король Гакон Норвезький. Людовік навіть запропонував Гакону очолити весь хрестоносний флот. Однак він відмовився. А пізніше з дозволу папи замість іти в Святу Землю пішов походом на сусідні язичницькі племена.

     Людовік  ІХ думав залучити до участі в поході також феодалів і рицарство Німеччини  і Італії. Однак це міроприємство  результатів не дало. Італію розривали  міжусобиці між Гвельфами і Гібеллінами. В Німеччині продовжувалася боротьба між Штауфенами і  німецькими феодалами, яких підтримувала римська курія. Щоправда  Фрідріх ІІ запропонував допомогу Людовіку ІХ, якщо він зможе помирити імператора з папою римським. Однак усі  спроби французького короля в цьому  напрямку були марними. Інокентій IV вперто не хотів примирятися з Фрідріхом ІІ.

     Навесні 1248 р. Людовік ІХ почав підготовку до виступу в хрестовий похід. Перед початком походу Людовік ІХ відвідав Сен-Дені, де прийняв знамено  походу і пілігримський жезл⁶⁷. В похід король вирушив без прикрас і пишноти, підкреслюючи цим свій аскатизм. Хрестоносці рушили до французьких портів Марсель, Егморт і інших. Однак по дорозі в долині Рони вони зустрілися з альбігойцями, які ще пам’ятали свій колишній розгром. Після кількох кривавих сутичок альбігойці втекли, однак це стало причиною повернення деяких хрестоносців додому. В Ліоні вони відкупилися від хрестової обітниці.