Крестовые походы на Ближний Восток и в Африку

     провіанту і військових припасів. Тому вони мирно  повернулися в Акру, далеко обігнувши  східну і північну сторони Тиверіадського озера.  

       Після короткого перепочинку  хрестоносці знову зібралися  у похід, який знову був направлений  на південний схід вглиб Сирії.  Цього разу метою хрестоносців  стала міцна фортеця на горі  Табор, яку султан збудував  в 1213 р. Облога цієї фортеці  давалася важко через її розташування  і чисельну залогу. Тому після  перших же битв хрестоносці  втратили свій бойовий запал  і, зазнавши втрат, залишили  фортецю, знявши облогу, і повернулися  в Акру. Однак султан Аладіл  невдовзі наказав зруйнувати  цю фортецю, щоб не провокувати  хрестоносців на нові експедиції.

     В кінці 1217 р. хрестоносці здійснили  ще одну експедицію. На цей раз вони вирушили на північ, щоб захопити фортецю  Бофор. В цьому поході хрестоносні  війська зазнали великих втрат  через постійні напади ворога і несприятливу погоду. Тому незабаром хрестоносці  виснажилися і повернулися в  Акру.

     Цей ряд невдалих походів повністю виснажив сили хрестоносців. Найбільше незадоволеним  був угорський король Андрій. Тому в 1218 р. він з військом покинув  Сирію і вирушив додому, незважаючи навіть на відлучення від Церкви, яке  наклав на нього Єрусалимський патріарх. Герцог Леопольд і німці залишилися в Сирії і навіть допомагали при  будівництві “замка Пілігримів”  на березі нижче Хайфи і відбудівлі цитаделі в Цезареї³⁵. Однак спроби здійснити якісь нові походи вони облишили.

     Між тим на допомогу прибули свіжі  сили хрестоносців. Ще весною 1217 р. жителі Рейнських земель і фризи відпливли  в Сирію флотом, який нараховував 300 суден. Їх очолили граф Георг Віндський  і Вільгельм Голландський. З невеликими перешкодами флот доплив до Лісабона, де їх попросили допомогти у боротьбі з іспанськими мусульманами. Обидва графи і екіпаж 180 суден дали згоду, а решта вирушили в Сирію. Частина  суден, які залишилися пропливли  вздовж іспанського берега і зруйнували фортеці Санта-Марія, Родете і Кадікс і, перезимувавши в Італії, вирушила в Сирію. Друга частина вирушила до фортеці Алькасер до-Саль і розбили 11 вересня сильний загін південно-іспанських еміратів, а 21 жовтня захопили і саму фортецю. Після того кораблі перезимували в Лісабоні і в березні 1218 р. теж  рушили в Сирію. Протягом квітня-травня весь флот причалив в Акрі.

2. Облога фортеці Дамієтта. 

     Значне  підкріплення, яке прибуло в Акру в травні 1218 р. швидко підняло бойовий  дух хрестоносців і нарешті мова пішла про похід більш широкого масштабу. Було вирішено привести у  виконання задуманий проект походу в Єгипет, а саме напасти на його ключову фортецю Дамієтту. Вже 29 травня перші кораблі причалили  поблизу цієї фортеці. Сюди зібралися  зі своїми військами король Іоан Єрусалимський, патріарх Єрусалимський, герцог Лепольд  Австрійський, графи Голландський і  Віндський, три магістри тамплієрів, госпітальєрів і Тевтонського ордену.

     Дамієтта  в цей час була великою і  добре укріпленою фортецею. Вона знаходилася  на вузькому півострові на схід від  широкого рукава Нілу. Фортифікаційні споруди являли собою три кільця стін, а також вежа, яка була побудована на острові посеред Нілу і сполучалася  з містом за допомогою моста. Біля вежі постійно знаходились кораблі, а фарватер Нілу перегороджували  ланцюги³⁶.

     Хрестоносці розташували свій табір на західному  березі ріки і бойові дії направили  проти вежі, вважаючи її головною опорою міста. В ході бойових дій хрестоносці використовували плаваючі облогові машини з великими штурмовими драбинами і штурмовими вежами. Однак, незважаючи на це, мусульмани зуміли відбити перший приступ, який відбувся в липні. Тоді фризькі матроси на основі двох вантажних кораблів збудували велику штурмову вежу із спускним мостом і 24 серпня розпочали новий штурм. До вечора фризам вдалося захопити частину вежі. Виснажені захисники змушені були капітулювати. Таким чином основна надія мусульман – вежа – була захоплена.

     Ця  новина дуже вразила султана Аладіла. Вся багаторічна тактика присипляння  уваги християн для нанесення  рішучого удару по них зазнала  невдачі. 31 серпня 1218 р. султан помер. В  Сирії його спадкоємцем став син  Альмуаззам, а в Єгипті – Алькаміл.   

       Хрестоносці не змогли скористатися  важким становищем фортеці. Замість  рішучого штурму вони вирішили  відпочити³⁷. На допомогу хрестоносцям прибули нові пілігрими з Франції, Англії та Італії. Скориставшись заминками в таборі хрестоносців, новий султан Алькаміл почав збирати свої війська. Однак крім дрібних нападів він нічого більше не робив. Значно більше втрат хрестоносці зазнали взимку під час розливу Нілу. До того ж в таборі розпочалася епідемія, від якої загинула одна шоста війська³⁸.

     Хрестоносці вирішили діяти. На лютий 1219 р. була призначена висадка хрестоносців на східний  берег Нілу. Однак цьому завадили розташовані там війська мусульман  і несприятлива погода. Але хрестоносцям пощастило. Один курдський офіцер затіяв змову проти султана з метою  заміни його Альфаїзом, молодшим братом. Алькаміл дізнався про змову і, покинувши  війська, втік вглиб Єгипту. Між мусульманами розпочалися чвари. Цим скористалися хрестоносці і в ніч з 4 на 5 лютого висадилися на східному березі Нілу. Мусульмани були розбиті і  змушені були втікати. Хрестоносці  взяли Дамієтту в тісне кільце, направивши через Ніл тимчасові  мости. Свій табір вони обкопали, тим  самим забезпечивши себе від несподіваного  нападу ззовні.

     Однак почувати себе у безпеці було ще зарано. За допомогою брата Альмуаззама  Алькаміл зумів придусити бунт і, закликавши мусульман до священної  війни, в березні зібрав нові військові  сили і розпочав напади на християнський  табір. Але ці напади не завдавали  значної шкоди хрестоносцям. До того ж останні розкривали усі військові  хитрощі султана і успішно  протидіяли. Зокрема, коли в Дамієтті закінчився провіант, Алькаміл наказав  випатрати верблюдів і, напхавши в них їжу, спустити їх по Нілу до фортеці. Однак хрестоносці виявили  цю хитрість, і виловивши мертвих  верблюдів забрали провіант собі³⁹.   

       Хрестоносне військо восени 1219 р.  одержало нове підкріплення пілігримів, а в фортеці розпочався голод.  За таких обставин Алькаміл  змушений був просити миру  у хрестоносців. За те, що християни  відступлять від Дамієтти і  дадуть згоду на мир, він  пропонував їм Святий Хрест  і Єрусалимське королівство в  межах 1187 р. без фортець Крак  і Монрояль, а також пропонував  гроші. В таборі думки розділилися. 

     Король  Іоан, а також німці, французи і  англійці схилялися до думки про  те, що слід прийняти умови. Натомість  патріарх, рицарі орденів та італійці вимагали продовження бойових дій. На стороні останніх виступив папський легат Пелагій, який прибув під Дамієтту восени 1218 р. і домігся посади головнокомандувача. Від імені папи він вимагав  продовження бойових дій і  таким чином пропозиція миру була відхилена⁴⁰.  

       Султан Алкаміл зробив ще декілька  спроб допомогти гарнізону фортеці,  але безрезультатно. В ніч з  3 на 4 листопада невеличкий загін  мусульман зумів пробратися у  фортецю, принісши із собою  провіант. Цей випадок підштовхнув  Пелагія до рішучих дій. Наступної  ночі італійські хрестоносці  на чолі з самим Пелагіем  пікралися до воріт і підпалили  їх. Через випалений отвір вони  увірвалися в місто і перемогли  гарнізон фортеці. Іншим хрестоносцям  залишилось хіба-що перелізти  через стіни фортеці. Таким  чином 5 листопада 1219 р. фортеця  Дамієтта повністю опинилася в руках хрестоносців.

     Увійшовши в місто, хрестоносці захопили великі багатства. За словами Б. Куглера, було захоплено майна на 400 тисяч червінців⁴¹. Одразу були прибрані наслідки довгострокової облоги. Мечеті були перетворені на християнські церкви. Закріпившись у фортеці, хрестоносці почали здійснювати дрібні набіги на околиці. Під час одного з таких набігів була захоплена фортеця Таніс.

     Вісті про захоплення Дамієтти в Європі були зустрінуті дуже радісно. Папа Гонорій  III навіть назвав Пелагія другим Ісусом Навином, мусульмани піддалися паніці. Населення почало втікати вглиб Єгипту. А султан Сирії Альмуаззам наказав весною 1219 р. зруйнувати головні фортеці Палестини і зрити стіни Єрусалима, бо вважав, що не зможе протистояти хрестоносцям.

     Хрестоносці не поспішали розвивати свій успіх. Навпаки, серед них розпочалися  сварки. Король Іоан Єрусалимський  вважав, що Дамієтта повинна бути приєднана  до його володінь. Йому протидіяв легат  Пелагій, котрий вважав, що захоплені  землі мають належати Церкві⁴².

     Увесь 1220 р. пройшов у дрібних набігах. Хрестоносці не розвивали своїх  успіхів. До того ж військо покинув  король Іоан тому, що одержав вісті  про міжусобиці в князівстві Антіохійському і хотів з них здобути для  себе якусь користь. В Єгипет він  повернувся аж влітку 1221 р. Легат Пелагій  закликав хрестоносців продовжити похід  і йти вверх по Нілу. Але військо  не хотіло йти в похід, мотивуючи  це тим, що треба дочекатися підкріплення з Заходу і повернення короля Іоана.

     А тим часом мусульмани оговталися і приготувалися до нанесення  удару у відповідь. Султан Алькаміл зайняв міцні позиції біля міста  Мансури і звідти дошкуляв хрестоносцям частими набігами. Брат Алькаміла  Альмуаззам в цей час напав  на Сирію і зруйнував тут ряд  християнських фортець.  Нарешті весною 1221 р. хрестоносці вирішили нарешті продовжити похід. Це було зумовлене тим, що прибуло потужне підкріплення із Заходу. В Єгипет прибули німецькі рицарі на чолі з герцогом Людовіком Баварським і єпископом Ульріхом Нассауським. Пелагій вирішив нанести основний удар по султанських силах під Мансурою.

     17 липня 1221 р. після приготувань  хрестоносці рушили в напрямку  до Мансури. Алькаміл запропонував  християнам мир на тих самих  умовах, як і вперше. Однак окрилений  перемогою під Дамієттою Пелагій  і чути не хотів про мирні  переговори. 24 липня хрестоносці  зупинилися біля Мансури і  розбили тут табір навпроти  мусульманського.

     В цей час погодні умови аж ніяк не сприяли даному походові. Ропочався  розлив Нілу. Це дало змогу зайти  мусульманському флотові в тил  християнського і розбити його. Крім того мусульмани зруйнували усі греблі і табір хрестоносців опинився оточеним водою зі всіх сторін. Так хрестоносці  протрималися до 26 серпня.  

       Було вирішено розпочати відступ  до Дамієтти. Однак дисципліна  в таборі суттєво впала, тому  приготування до відступу не  вдалося приховати. Тому, коли  вночі, коли рицарі намагалися  покинути табір, на них зі  всіх сторін напав ворог і  розпочалася кривава битва. Хрестоносці  з боями повільно просувалися  в напрямку Дамієтти. Але припаси  швидко закінчилися і надії  на те, що вдасться прорватися  не залишилося. Хрестоносці змушені  були просити миру⁴³.   

       Розлючені мусульмани не хотіли  укладати миру. Вони хотіли повністю  знищити хрестоносне військо⁴⁴. Однак султан Алькаміл вирішив діяти по іншому. 30 серпня 1221 р. він уклав з хрестоносцями мир, тому що не хотів, щоб Захід знову прислав своїх воїнів, щоб помстилися за вбитих. За умовами мирної угоди християни мали очистити весь Єгипет і повернути Дамієтту. За це султан відпускав хрестоносців. Мир укладався на вісім років. Протягом цього терміну угоду міг розірвати тільки хтось із західних монархів, хто прибув би в Святу Землю⁴⁵.   

       Однак виконання умов договору  опинилося під загрозою. В цей  час в Дамієтту прибуло сильне  підкріплення, яке послав імператор  Фрідріх II. Крім того гарнізон Дамієтти охопило сильне озлоблення на легата Пелагія. Масла в вогонь підливали венеційці. Вони не хотіли втрачати своїх торгових з’язків з Айюбідами. Однак перемога над ними надала б їм суттєвої переваги в торгівлі з мусульманами. Спочатку венеційці навіть взялися за зброю і відмовилися покинути Дамієтту. Однак, зрозумівши, що опір буде безглуздим, вони відмовилися від нього. 7 вересня хрестоносці здали фортецю мусульманам і невдовзі покинули Єгипет.

     Таким чином через неорганізованість, постійні чвари, а також незнання місцевості призвели до краху першої експедиції хрестоносців на африканську  землю - в Єгипет.

     Розділ  ІІ.

     Похід Людовіка ІХ Святого  в Єгипет. 

     2.1.Зміна  ситуації на Близькому  Сході після походу  Фрідріха ІІ Штауфена.

     Під час походу в Святу Землю Фрідріх  ІІ уклав в лютому 1229 р. договір  з султаном Алькамілом, за яким встановлювався мир більш, ніж на 10 років. Новий  папа римський Григорій ІХ (1227-1241) не тільки визнав цей договір, але й спочатку робив все для того, щоб він  виконувався. Однак це не заважало йому, починаючи з 1231 р. знову закликати  християнський світ до священної  війни. В його проповідях і посланнях  звучав заклик приймати хрест і давати грошові пожертвування для Єрусалима. Ці проповіді врешті-решт дали певний результат.