Трудової міграції на сучасному етапі розвитку світового співтовариства

    Окремо слід відзначити, що поштовхом до трудової еміграції в іншу країну є також особисті знайомства, що супроводжуються певною матеріальною підтримкою та здешевленням транспортних послуг [13, С.18].

          Сьогодні у світі за різними оцінками нараховується від 150-175 млн. осіб (3% населення світу), які проживають за межами країни свого походження. Кожного року ця цифра збільшується принаймні ще на 3 млн. [13, С. 19]. Прогнозується, що кількість мігрантів буде і надалі зростати. В 2050 р. в світі буде налічуватися біля 230 млн. мігрантів. [3, С.187].

    

    Рис. 1. Світове населення іноземного походження [19]

    Класифікація видів трудової міграції здійснюється залежно від обраних критеріїв. Найбільш поширеною серед існуючих класифікацій  є така

     [3, С.88; 5, С. 202 – 205; 8, С. 149 ]:

    За просторовими параметрами:

    а) зовнішня міграція — переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, за межі України);

    б) внутрішньоконтинентальна міграція — переміщення населення в межах одного континенту (наприклад, переміщення робочої сили між країнами Європи);

    в) міжконтинентальна міграція — переміщення населення аа межі континентів (наприклад, переміщення населення між Європою і Америкою).

    За часовими параметрами:

    а) сезонна (кочова ) міграція — виїзд робочої сили з однієї країни в іншу на певний період часу (наприклад, із Італії у Францію восени для збирання винограду) з поверненням на Батьківщину;

    б) тимчасова (поворотна) міграція — виїзд населення із одної країни в іншу на певний період часу як, правило, не більше одного року (наприклад, із України в Португалію для проведення будівельних робіт);

    в) маятникова міграція - періодичний або часто повторюваний виїад населення а країни, де воно постійно проживає, на роботу в іншу» як правило, сусідню країну; вона характерна для населення прикордонних районів (наприклад, поляки їздять працювати в прикордонні німецькі аемлі);

    г) постійна (безповоротна) міграція - виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання (наприклад, виїзд єврейського населення із України до Ізраїлю на постійне місце проживання).

    3. За характером органзації міграційних потоків:

    а) непримусова міграція;

    б) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових організацій;

    в) організована міграція — переміщення населення згідно а національним законодавством (наприклад, за візовим режимом);

    г) нелегальна міграція — самовільне переміщення населення за межі своїх країн (наприклад, масове переселення албанців до Італії).

    За професійним складом;.

    а) міграція робітників (наприклад, виїзд із України до Росії гірників для робіт на алмазних копальнях Якутії);

    б) міграція спеціалістів (наприклад, виїзд із країн СНД програмістів);

    в) міграція представників гуманітарних професій (наприклад, виїзд співаків, акторів та ін,).

    За якісним складом:

    а) міграція робочої сили низької кваліфікації (наприклад, виїзд для виконання хатніх робіт у закордонних родинах);

    б) міграція робочої сили високої кваліфікації (наприклад, виїзд конструкторів із країн СНД);

    в) міграція вчених або "відплив інтелекту" (наприклад, щорічний виїзд із України біля 150 вітчизняних учених).

    6. За напрямками руху:

    а) еміграція — виїзд населення за межі своєї вітчизни;

    б) імміграція — в'їзд іноземців у країну з метою проживання протягом визначеного терміну;

    в) рееміграція — повернення емігрантів у свою країну ("Вітчизну").

    Як свідчить практика, форми міжнародної трудової міграції постійно зазнають змін залежно від змін у міжнародному середовищі. 

    7. За формою трудової угоди [8, С.149]:

    а)  індивідуальна;

    б) колективна;

       Характерними ознаками міжнародної трудової міграції є: добровільність, тимчасовість (зворотність), економічна мотивація. До трудових мігрантів не зараховують комерсантів «човників», а також осіб, що виїжджають за кордон у службові відрядження (за відсутності контракту з іноземними роботодавцями).

          Трудовий  мігрант (працюючий мігрант) - особа, яка з метою наймання на роботу до іноземної фізичної або юридичної особи на законній підставі переїжджає на певний строк до країни, громадянином якої  не є [12,С. 68].

      Відповідно до останніх розробок Міжнародної організації праці виокремлюють кілька основних категорій трудових мігрантів

      [3, С.88; 12, С. 68 – 70]:

1. Сезонні робітники-мігранти — люди, що працюють у країні, яка не є їх батьківщиною, протягом певного періоду року, оскільки виконувана ними робота залежить від сезонних умов.
2. Працюючі мігранти, пов'язані з реалізацією проекту—особи, допущені в країну на визначений термін для зайнятості у певному проекті, реалізованому в цій державі роботодавцем. Роботодавець відповідає за забезпечення проекту всіма необхідними для його виконання ресурсами, включаючи трудові. Роботодавець або агент, що може діяти як посередник, повинен гарантувати виїзд із країни працюючих мігрантів, пов'язаних з реалізацією проекту, відразу ж після завершення роботи.
3. Мігранти, що працюють за контрактом — люди, які працюють за межами своєї країни за контрактним договором, в якому встановлено строк зайнятості й тип виконуваної ними роботи. Мігрантам-контрактникам не дозволяється змінювати роботу, й передбачається, що вони виїдуть із країни по закінченню строку контракту незалежно від того, тривають роботи, які вони виконували, чи ні. В окремих випадках можливе продовження контракту, але й тоді, як правило, обов'язковим є виїзд із країни працевлаштування до поновлення контракту.
4. Тимчасово працюючі мігранти — особи, які допущені в країну, що не є їхньою батьківщиною для здійснення, протягом обмеженого терміну, професійної діяльності. Тимчасово працюючі мігранти можуть змінювати роботодавців і поновлювати дозвіл на роботу без необхідності виїзду з країни працевлаштування.
5. Працюючі мігранти, що влаштувалися, — люди, яким після перебування в країні працевлаштування протягом кількох років надається дозвіл на постійне проживання і дозвіл на роботу без особливих обмежень. Таким особам не потрібно виїжджати з країни за відсутності роботи, їм надається право возз'єднатися з членами родини при виконанні деяких умов, що стосуються забезпеченості роботою і житлом.
6. Висококваліфіковані працюючі мігранти — особи, щодо яких завдяки їхній кваліфікації застосовується режим сприяння допуску в країну, що не є їхньою батьківщиною. На них поширюється менше обмежень щодо терміну перебування, зміни місця роботи й возз'єднання з родиною.

       Крім того, потенційними трудовими мігрантами (формально вони є освітніми міжнародними мігрантами) є іноземні стажисти і студенти. 
 
 
 
 
 
 

    2. Організаційно-правові основи міжнародного  регулювання міграційних процесів

    2.1 Міграційна політика країн-експортерів та країн–імпортерів трудових ресурсів

    Розроблення державної міграційної політики для кожної держави є складним питанням через необхідність її узгодження із загальною зовнішньо- і внутрішньодержавною політикою, постійне збільшення обсягу міграції, розвиток інтеграційних процесів і глобалізацію світової економіки. Зовнішня міграційна політика має сприяти безпеці країни, нарощуванню її економічного потенціалу, зростанню добробуту населення. Основними її функціями у сфері праці є такі: захист національного ринку праці, залучення до країни (за необхідністю) іноземних фахівців і працівників певного професійно-кваліфікаційного спрямування, здійснення соціально-правового захисту трудових мігрантів. Внутрішня міграційна політика повинна забезпечувати свободу територіального пересування населення, в галузі праці — оптимізацію у сфері зайнятості і стан регіональних ринків праці              [12, С. 156].

    Останнє десятиліття характеризується тим, що країни-імпортери та країни-експортери трудових ресурсів вносять істотні корективи у свою міграційну політику. [4, С.20].

    Більшість країн, які активно імпортують трудові  ресурси, є економічно-розвинутими  і  використовують селективний підхід при регулюванні імміграції: держава  не перешкоджає в'їзду тих категорій працівників, які потрібні певній країні, обмежуючи в'їзд усіх інших. Перелік бажаних іммігрантів варіюється в різних країнах, але зазвичай вони належать до однієї з таких категорій [8, С. 144]:

    а) працівники, готові за мінімальну плату виконувати важку, шкідливу, брудну і некваліфіковану роботу: будівельні, підсобні, сезонні, вахтові, муніципальні робітники;

    б) фахівці для нових і перспективних галузей: програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці;

    в) представники рідкісних професій: ювеліри, реставратори картин, лікарі з нетрадиційної медицини;

    г) фахівці зі світовим ім'ям: музиканти, артисти, учені, спортсмени, лікарі, письменники;

    ґ) великі бізнесмени, які переносять свою діяльність до країни-реципієнта, інвестують капітал і створюють  нові робочі місця.

    Міграційна  політика країн-імпортерів передбачає низку  вимог щодо іммігрантів  [4, С.21 ; 8, С. 145; 9, С. 95]:

1. Вимоги до професійної кваліфікації. Мінімальною вимогою до освіти вважається закінчення повного курсу середньої школи або професійно-технічного училища, що повинно підтверджуватися відповідним дипломом. У більшості випадків диплом необхідно перепідтверджувати або оцінювати в країні, що приймає, на предмет відповідності вимог до фахівця у відповідній сфері вимогам, що ставилися до випускника з певної спеціальності в країні — експортері робочої сили. Пріоритет при найманні на роботу надається фахівцям, що мають від 3—5 років стажу роботи за спеціальністю. Можуть знадобитися рекомендаційні листи.
2. Обмеження особистого характеру. У країни не допускаються наркомани, психічно хворі та заражені вірусом СНІД люди. Іммігранти зобов'язані надати довідку про стан свого здоров'я, завірену консульською установою країни-реципієнта, або пройти спеціальне медичне обстеження. Віковий ценз іммігрантів установлюється законодавством у залежності від галузі промисловості, у якій вони мають намір працювати. Зазвичай він коливається в межах від 20-ти до 40-ка років. Надзвичайно серйозними є законодавчі вимоги до політичного і соціального вигляду іммігрантів. Найчастіше законодавчо заборонено іммігрувати особам, раніше засудженим за карні злочини, членам терористичних і профашистських організацій.
3. Кількісне квотування. Більшість країн, що приймають іммігрантів, установлюють їхню максимальну кількість. Кількісні квоти можуть визначатися щодо економіки загалом (максимальна чисельність іноземної робочої сили в загальній кількості трудових ресурсів) і в межах окремих галузей (максимальна частка іноземних робітників від загальної кількості зайнятих у певній галузі); в межах окремих підприємств (максимальна частка іноземних робітників на одному підприємстві) або, як обмеження загальної кількості іммігрантів, що приїжджають до країни протягом одного року. Кількісне квотування є жорстким, але ефективним методом державного регулювання імпорту робочої сили, воно визначається законами, за дотриманням яких слідкують правоохоронні органи.
4. Економічне регулювання. Фінансові обмеження забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. У деяких країнах фірми мають право наймати іноземну робочу силу тільки по досягненні визначеного обсягу обороту і продажу або після внесення певних платежів до державного бюджету. Приватні особи мають право іммігрувати лише за умови готовності інвестувати в економіку країни, що приймає, визначену законом суму, доводять легальність походження цих грошей і створюють визначену кількість робочих місць. За законодавством деяких країн, за оформлення імміграції і працевлаштування на місцеве підприємство іммігранти зобов'язані платити. Деякі пільги надаються керівному складу корпорацій, що мають право укладати угоди від імені корпорації, заможним іноземцям, готовим використовувати працю місцевих громадян у домашньому господарстві.
5. Встановлення тимчасових обмежень. Законодавства більшості країн визначають максимальні терміни перебування іноземних працівників на їхній території, після закінчення яких вони повинні залишити країну-реципієнта або одержати від компетентних органів дозвіл на продовження свого перебування в ній.