Процес вдосконалення організації товаропостачання на підприємстві

         Виробничі запаси – запаси, що знаходяться на підприємствах усіх галузей сфери матеріального виробництва, призначені для виробничого споживання. Ціль створення виробничих запасів – забезпечити безперебійність виробничого процесу.

         Товарні запаси – запаси готової продукції в підприємств-виготовлювачів, а також запаси на шляху проходження товару від постачальника до споживача, тобто на підприємствах оптової, дрібнооптової і роздрібної торгівлі, у заготівельних організаціях і запаси в дорозі [6, 187].

         Товарні запаси підрозділяються, у свою чергу, на запаси засобів виробництва і предметів споживання.

         Запаси виконують  наступні основні функції, відповідно до виконання яких можуть бути виділені види запасів по функціях, що виконуються  ними.

         Страхові запаси, для яких можливий розрахунок величини запасів на основі статистичних даних. Страховий запас призначений для наступних цілей:

         - для нейтралізації „нормальних”  коливань попиту (зміна темпів  продажів);

         - для нейтралізації відхилень  у постачаннях (по тривалості  циклу постачання.

         Підготовчі запаси, для яких можливий розрахунок величини запасів на основі статистичних даних і відомих дат подій. Як приклади таких майбутніх відомих подій, до яких необхідно підготуватися, можна назвати нагромадження запасів для задоволення сезонного попиту, очікуваного росту продажів при проведенні програм стимулювання збуту, при планових зупинках у виробництві постачальників, при проведенні планового ремонту на заводі, при реконструкції і т.п.

         Огороджуючи запаси – при встановленні їхньої величини переважає рішення керівників як метод оцінки величини такого роду запасів. Вони можуть створюватися для наступних основних цілей:

         - для подолання  наслідків неконтрольованих майбутніх  подій (страйку в компанії та  постачальників, політична нестабільність  у країні, звідки поставляється  важлива сировина, і ін.);

         - для страхування  від ймовірного підвищення ціни  постачальником.

         Транспортні запаси – можливий розрахунок величини цих запасів на основі відомих вихідних даних. Як транспортні можуть трактуватися матеріали і продукція в дорозі з одного місця збереження на інше, до вантажоодержувача. Необхідно при розрахунку їхньої величини враховувати час, відстань і спосіб перевезення.

         Цикловий запас, що виникає внаслідок партійності  виробництва і закупівель. Його можна  розрахувати на підставі наявних  вихідних даних, а його обсяг відображує компроміс між вартістю збереження і вартістю формування нового замовлення. Справді, при великій величині замовлення ростуть витрати збереження виробів у запасах (при рідких, але значних по виробничих обсягах або замовленнях на закупівлю підприємство в середньому підтримує між замовленнями великі запаси, ще не витрачені виробництвом або збутом). При незначному ж його обсязі збільшуються витрати, зв'язані з розміщенням (запуском) замовлень на чергові партії продукції (коли розміщаються часті невеликі замовлення). Тобто варто шукати оптимум по сумі витрат збереження і підготовчих витрат, мінімізуючи тим самим сумарні витрати. Слід зазначити, що при стабільному темпі споживання величина такого роду запасу дорівнює половині розміру партії. Цей запас може застосовуватися для економії часу роботи устаткування з обмеженим ресурсом часу: збільшення циклового запасу заощаджує час унаслідок меншої кількості підготовчих операцій, основна частина часу витрачається з користю 13, 96.

         Технологічний запас у незавершеному виробництві, що відображає запаси, що знаходяться в процесі перетворення з однієї форми в іншу, з однієї номенклатурної позиції в іншу. Тобто це початі виробництвом вироби, що не пройшли ще по всіх необхідних операціях технологічного маршруту.

         Для цих запасів  можливий розрахунок, тому що є дані про весь технологічний процес (тривалість виробничого циклу, дані про відкриті виробничі замовлення). При цьому  при тривалому виробничому циклі  величина даного запасу може бути досить значна.

         Однак політика нагромадження  матеріальних запасів веде до значного відтоку коштів підприємства з обороту. Залежність ефективності виробництва  від рівня і структури запасів  полягає в тім, підприємство несе визначені витрати назабезпечення схоронності запасів.

         У сучасних роботах  по економіці підприємства і логістиці  виділяють наступні основні види витрат, зв'язані зі створенням і  змістом запасів:

         -комерційні  витрати – відсотки за кредит; страхування; податки з капіталу, вкладені у запаси;

         -витрати  на збереження – зміст складів (амортизація, опалення, освітлення, заробітна плата персоналу і т.д.); операції по переміщенню запасів;

         -витрати,  зв'язані з ризиком втрат внаслідок:  старіння, псування, продажу за зниженими  цінами, уповільнення темпів споживання даного виду матеріальних ресурсів;

         -витрати,  зв'язані з упущеною вигодою  від використання вкладених у  виробничі запаси засобів в  інші альтернативні напрямки: збільшення  виробничої потужності; зниження  собівартості продукції; капіталовкладення  в інші підприємства [12, 58].

         При цьому довгостроковий зміст запасів, часом навіть надмірної  їхньої величини приводить до утворення  на підприємствах «неліквідів» (запасів, що не можуть бути використані ні на самому підприємстві, ні реалізовані  стороннім споживачам ).

         Таким чином, при  багатьох позитивних моментах створення  запасів підприємство несе значні витрати  по їхньому формуванню і складу.

         У зв'язку з цим  необхідно з'ясувати чи існує  можливість функціонування підприємства в умовах відсутності запасів  або при їхній мінімальній величині. Для цього розглянемо західний досвід управління запасами. 

         1.2 Організація управління  запасами підприємства

         Суперництво двох найбільших світових економічних систем – США  і Японії в середині 80-х років  характеризувалося явною перевагою останньої в області промислового виробництва. Основою конкурентною перевагою японців з'явилося різке зниження витрат виробництва і, як наслідок, ринкових цін на продукцію машинобудівної, електронної й інших капіталомістких галузей. Прийнята американцями політика протекціонізму у відношенні власних товаровиробників, як відповідна реакція на дешевий імпорт японських товарів, не давала бажаних результатів: азіатські конкуренти продовжували тіснити північноамериканських виробників на обох півкулях планети.

         Дослідження, проведені ведучими аналітиками й економістами США і Європи в 1985-1987 р., показали, що однією з основних умов переваги японців є незначні (мінімальні) товарні запаси. Даний підхід до організації виробництва дозволив, у першу чергу, знизити інвестиційну базу, що у свою чергу значно збільшує прибутковість інвестицій (ROI) за інших рівних умов. Пізніше система, використовувана японськими менеджерами, одержала назву "точно в термін" (абревіатура JIT), що і була надалі покладена найбільш успішними компаніями Америки в основу комплексного планування потреб у матеріалах (MRP). Сьогодні дана система трансформувалася в особливу економічну дисципліну - логістику. JIT означає, що процес виробництва повинний бути організований таким чином, щоб сировина і матеріали були доставлені до місця виробництва в той момент часу, коли в них виникає необхідність, а готові вироби відразу відправлені замовникові або споживачеві 10, 236.

         Статистичний звіт, підготовлений Національною асоціацією виробників США в 1997 р., свідчить, що найбільшого успіху серед досліджених 385-ти підприємств досягли 16%, що впровадили систему JIT, а проведене опитування підтвердило готовність ще 53% компаній перейти до даної системи постачання. Не випадково серед першопрохідників JIT у США сталі Ford, General Motors, Hewlett-Packard, Intel, Motorola, Campbell Soup, GE і багато інших великих виробників. Саме впровадження JIT багато в чому дозволило даним промисловим гігантам відстояти свої ринкові позиції 39, с.52.

         Передова практика впровадження системи JIT показала, що поняття "точно в термін" набагато ширше, ніж звичайне скорочення товарних запасів. Сучасний найбільш прогресивний досвід менеджменту в області організації постачання і збуту був заснований на діалектичному розвитку чотирьох принципових елементів:

         1. Статистичний контроль  процесів (SPC). Цей підхід, по суті, і з'явився первісним прообразом JIT і був прийнятий на озброєння  компаніями уже відразу після  Другої Світової війни. Дана  концепція була заснована на  організації такої системи контролю на підприємстві, що виключає наявність "вхідного" браку на всіх етапах виробництва і, як результат, відсутність дефектів на "виході". Сучасні компанії не можуть цілком відповідати принципам системи "точно в термін", якщо постачальники (як зовнішні, так і внутрішні) допускають навіть незначний відсоток бракованих виробів.

         Метод статистичного  контролю процесів був заснований на так називаній "ідеї відсутності  дефектів", сформульованої Філіпом  Кросбі, який стверджував, що "якість вільна".

         2. Комплексне керування якістю (TQM). Концепція комплексного або тотального керування якістю з'явилася приблизно наприкінці 70-х - початку 80-х років як логічне продовження SPC і була заснованана необхідності підвищення якості всіх компонентів (факторів) виробництва. Застосування методів TQM вимагало підвищення всіх якісних показників виробництва і сервісу, а не тільки усунення дефектів сировини і продукції, що випускається.

         Наукове обґрунтування  методу комплексного (тотального) керування  якістю зв'язують з ім'ям того ж Кросбі і його однодумців Демінга і Джурана, які вважали, що контролювати необхідно не якість продукту, а якість організації виробництва. При такому підході кожен співробітник повинний відповідати за підвищення якості на власній технологічній ділянці. Вони також вважали, що впровадження принципів TQM повинне позбавити компанії від необхідності містити величезні відділи технічного контролю (ВТК).

         3. Реінжинерінг бізнес  процесів (RBP). На рубежі 80-90-х рр. філософія  TQM була доповнена новим комплексним  поняттям у менеджменті корпорацій, що одержала назву RBP. Концепція реінжинерінгу була заснована на допущенні про можливість і необхідність перманентного удосконалювання всіх бізнесів-процесів, включаючи і керування запасами. Основним методом RBP став процес постійної оптимізації, а головними цілями - забезпечення максимальної економії витрат і повне знищення непродуктивної праці (NVA). Незважаючи на відносну молодість методу RBP, більшість ідей, покладених у його основу, відомі економістам уже не перше десятиліття 31, с. 148.

         Саме поняття реінжинерінга  бізнесів-процесів і його принципи були вперше сформульовані в статтях, опублікованих у 1990 р. Хаммером і  його колегами Давенпортом і Шортом.

         4. Тотальне керування  грішми (TCM). Із середини 90-х і до  сьогоднішніх днів самою передовою концепцією в області менеджменту є концепція ТСМ, що заснована на пріоритеті грошових потоків над всіма іншими об'єктами керування. Але це не означає, що SPC, TQM і RBP "більше ні на що не придатні": дані елементи не втратили своєї актуальності, а стали усього лише засобами в забезпеченні процесу тотального керування грішми. Система "точно в термін" також стала однієї зі складових ТСМ. Відтепер філософія керування запасами повинна бути підлегла не якості або оптимальності, або "задоволенню запитів клієнтів" і т.д., а тільки збільшенню реального доходу. Іншими словами компанії, що прийняли на озброєння Тсм-підхід, повинні випускати не якісний продукт, а той, котрий забезпечує максимальний прибуток у часі. Ще одним найважливішим досягненням ТСМ стала остаточна "перемога прибутку над маркетингом". Сьогодні найбільш прогресивні компанії зрозуміли, що маркетинг повинен бути підлеглий фінансовим цілям збільшення доходу, а не навпаки.

         Батьком концепції  тотального керування грішми по праву  вважається Альфред М. Кінг, що вперше дав наукове обґрунтування методу ТСМ у своїй книзі Total Cash Management. Основна ідея роботи Кінга полягає в тім, що з метою керування компанією перевага повинна віддаватися грошовим потокам 21, 72.

         Організаційна побудова, характер і методи роботи служб постачання на вітчизняних підприємствах відзначаються своєрідністю. У залежності від обсягів, типів і спеціалізації виробництва, матеріалоємності продукції, і територіального розміщення підприємства складаються різні умови, що вимагають відповідного розмежування функцій і вибору типу структури органів постачання. На невеликих підприємствах, що споживають малі обсяги матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі, функції постачання покладаються на невеликі чи групи окремих працівників господарського відділу підприємства.