Монопольний ринок та особливості його функціонування

По-друге, за відсутності в галузі ефективних механізмів конкурентної боротьби монопольне становище фірми на ринку може спричинити й таке явище, як "Х-неефективність" (мотиваційну неефективність). Американськими вченим економістами емпірично доведено, що "Х-неефективність" є тим вищою, чим нижчим є рівень конкуренції, тобто зниження рівня конкуренції в галузі [3, 66]. Очевидно, що за відсутності конкурентного тиску на норму прибутку контроль над витратами може послаблюватися.

По-третє, з метою підтримки монопольної влади та збільшення прибутків, монополія зазнає невиробничих витрат на пошук і примноження ренти (витрат на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишкових потужностей, рекламу, підкуп державних чиновників, судові витрати, тощо).

По-четверте, втрати від монополії включають не тільки втрати суспільства в їх традиційному розумінні, але й прибуток (весь або його частину).

По-п'яте, поведінка монополіста спричиняє виникнення соці­альних втрат.

1.   Діяльність монополій посилює диференціацію доходів у суспільстві, на­слідком чого можуть стати соціально-політичні конфлікти.

2.   Можливості пошуку привабливіших для споживача варіантів вибору товарів є обмеженими, що зумовлює консерватизм покупців.

3.   Ліквідуючи рівноважну ціну та її регулятивну роль, монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів і споживачів на свою користь.

По-шосте, монополіст нерідко зловживає своїм становищем, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоди своїм контрагентам. Так, протягом 2000-2005 pp. АМК України було виявлено та припинено понад 7300 порушень законодавства про захист економічної конку­ренції. Кількість порушень у вигляді зловживань монопольною владою, припи­нених АМК України у 2005 p., у 2,4 раза перевищувала рівень 2000 р. (Рис. 3.1) [9,53].

Рис. 3.1 Кількість порушень у вигляді зловживань монопольним становищем, припинених АМК України у 1997-2005 рр.

За даними АМК основними ринками у 2010р., на яких виявлені порушення законодавства про захист економічної конкуренції, були ринки агропромислового комплексу (16,7 відсотка усіх порушень), житлово-комунального господарства (16,1 відсотка), паливно-енергетичного комплексу (11,8 відсотка), охорони здоров’я (7,5 відсотка), транспорту (5,7 відсотка), будівництва та будівельних матеріалів (4,6 відсотків) (Додаток Б).

По-сьоме, спостерігається тенденція до стримування НТП. Як уже зазнача­лося, завдяки високому рівню зосередження економічних ресурсів, монополії мають можливості для прискорення наукового прогресу і розвитку інновацій, однак далеко не завжди в цьому заінтересовані.

По-восьме, монополія може спричиняти негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але й у політичній та правовій сферах суспільства.

3.2. Напрями вдосконалення природних монополій в Україні

Проаналізувавши особливості функціонування природних монополій, зупинимося на розгляді ймовірних сценаріїв і перспектив реформування окремих природно-монопольних галузей. Виділимо три можливі варіанти реформування природних монополій: активне, пасивне та імітацію реформ. Унаслідок вагомої соціальної значущості природно-монопольних галузей важливе значення має правильний вибір варіанта реформ, а будь-які прорахунки призводять до серйозних негативних наслідків.

Активне реформування ґрунтується на використанні досвіду розвинутих західних країн, орієнтується на кращі світові зразки організації природно-монопольної сфери. Це  системна трансформація інфраструктурних галузей, яка передбачає масштабні зміни в природних монополіях. Складність пробле­ми полягає в тому, що західні моделі реформування природних монополій ма­ють специфічні особливості у кожній країні. У розвинутих країнах наголос зроблено на лібералізації ринків продукції та послуг природних монополій.

Головним в активному реформуванні є виділення природно-монопольної (це, як правило, інфраструктурні мережі та послуги) і потенційно конкурент­ної (виробництво) сфер з їх подальшим організаційним відособленням. Щодо тарифної політики, то основні зусилля спрямовуються на її лібералізацію. Лі­бералізація в даному випадку означає перехід до вільного ціноутворення у на­данні послуг природних монополій: йдеться про перехід від централізованих до ринкових тарифів на основі біржових торгів. Кінцева мета активного ре­формування у природно-монопольних сферах  розвиток ефективних конку­рентних відносин як важливого чинника сталого економічного зростання [22, 119].

Пасивне реформування природних монополій  це несистемна транс­формація адаптаційного характеру. Йдеться про так звані точкові реформи, яка здійснюються в міру виникнення конкретних проблем. При цьому не передбачаються різкі зміни структури власності  зменшення частки державної власності на основі приватизації. Важливе значення набуває розвиток держав­но-приватного партнерства, насамперед, на основі концесійних угод. Відпо­відна законодавча база в Україні вже створена (Закон України «Про концесії» від 16.07.1999 №997-ХІУ). Одночасно у системі виконавчої влади мають бути сформовані відповідні структури, які б займалися питаннями нагляду і конт­ролю у сфері концесійних відносин.

Реформа природних монополій в Україні проводиться поступово за збе­реження в основному наявної виробничо-технологічної системи. Корегуван­ня природно-монопольного стану буде здійснюватися поетапно. Передбачає­ться лише часткова лібералізація тарифної політики і надання суб'єктам при­родних монополій права самостійно змінювати ставки тарифів у межах певно­го діапазону з метою підтримання належного рівня конкурентоспроможності і недопущення надмірних збитків. Важливе значення при пасивному рефор­муванні має досягнення необхідної фінансово-економічної прозорості в діяльності суб'єктів природних монополій.

Імітація реформи природних монополій пов'язана лише з реакцією держа­ви на виникнення обставин соціального напруження в суспільстві або загост­рення конфлікту інтересів політико-економічних бізнес-структур навколо переорієнтації фінансових потоків в у природно-монопольних галузях. При цьому держава, як правило, намагається посилювати свою пряму регулюючу роль, зберігаючи у своїй власності значну частку активів природних монополій. Основним об'єктом державного регулювання закономірно стають тарифи, а держава проводить жорстку тарифну політику, перешкоджаючи будь-якій лібералізації в інтересах соціального захисту населення. Залишається порядок прямого встановлення державних тарифів на основну діяльність природних монополій. Ризик, який виникає у процесі реформування, є мінімальним.

Наприклад, зупинимося на сценаріях подальшого реформування залізничного транс­порту. Галузь залізничного транспорту охоплює різні способи перевізної робо­ти та застосовування відповідних технічних засобів. Сьогодні стан виробничо-технічної бази залізниць і технологічний рівень перевезень за багатьма пара­метрами не відповідає зростаючим потребам суспільства та європейським стандартам якості надання транспортних послуг; низьким є рівень конкурен­ції на ринку залізничних перевезень. У перспективі важливою є інтеграція ринків транспортних послуг (формування вантажних і пасажирських термі­нальних систем). За будь-якого сценарію здійснення реформ на залізничному транспорті, він повинен залишитися єдиним національним виробничо-техно­логічним комплексом.

Активне реформування передбачає вертикальний розподіл галузі, виділення зі складу природної монополії сегмента пасажирських і вантажних пе­ревезень: створення сприятливих умов для розвитку конкуренції окремих сфер діяльності галузі; розмежування функцій державного управління та регу­лювання; реальну адаптацію нормативно-правової бази до законодавства ЄС. Основними заходами є відокремлення в системі залізничного транспорту при­родно-монопольного та конкурентного секторів, приватизація конкурентного сектору (підприємств, які займаються перевезеннями та допоміжними видами діяльності), прийняття нормативних актів, які регламентують правила експ­луатації інфраструктурного комплексу (доступу до мереж), створення Націо­нальної комісії з питань регулювання транспорту. Лише на цій основі можливе прискорення техніко-технологічної модернізації вітчизняного залізничного транспорту.

Пасивне реформування передбачає вдосконалення системи управління галуззю, поділ залізничних доріг по горизонталі, обмеження дискримінації щодо учасників ринку інфраструктурних послуг. Основними заходами є ство­рення на базі Укрзалізниці державного холдингу вертикально інтегрованих компаній (можливо, як філіалів Укрзалізниці або її дочірніх компаній), які будуть конкурувати між собою, тобто працювати в конкурентному режимі (із включенням до їх складу суміжних і допоміжних підприємств та організацій, які на даний час підпорядковані Укрзалізниці); заміна перехресного субсиду­вання (пасажирських перевезень за рахунок вантажних), зокрема шляхом формування більш ефективного механізму компенсації збитків під час надан­ня суспільних послуг; створення і розвиток приватних залізниць як власності великих промислових компаній; вирівнювання доступності ринку послуг залізниць для всіх суб'єктів господарювання; створення умов для рівного доступу до користування послугами об'єктів інфраструктури залізничного транспорту та додатковими послугами.

Імітація реформ пов'язана з наданням переваг тій організаційній структу­рі залізничного транспорту України, яка існує на сьогоднішній день. Основними заходами є контроль за дотриманням антимонопольного законодавства та забезпечення захисту споживачів від зловживання монопольним станови­щем; раціоналізація співвідношення державної і приватної форм власності на вагонний парк; удосконалення системи тарифів на послуги залізничного транспорту [8, 71].

ВИСНОВКИ

              Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об’єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я намагався їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників  від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування  це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1.      Закон України “Про антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 №3659-ХІІ

2.      Закон України «Про природні монополії» вiд 20.04.2000  № 1682-III

3.      Архангельський Ю. Чи шкода від монополій? // Економіка України. – 2006.  № 11. – С. 62-69

4.      Базилевич В., Лук’янов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 248 с.: іл.

5.      Бандура О. Монополія та технологічна ефективність у реальному часі // Актуальні проблеми економіки. – 2004.  № 12. – С. 27-33

6.      Биконя С. Поведінка монополій в умовах перехідної економіки // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 5. – С. 4-14

7.      Биконя С. Теорія монопольного прибутку в умовах трансформаційних змін в економіці // Актуальні проблеми економіки. – 2005.  № 4. – С. 3-16

8.      Венгер В. Державне регулювання природних монополій в Україні: напрями вдосконалення // Економіка і прогнозування. – 2006.  № 3. – С. 65-79

9.      Гречко А. Об’єктивна необхідність реформування природних монополій в Україні // Економіст. – 2007.  № 6. – С. 49-57

10. Зігліна Ю. Особливості регулювання цін на продукцію суб’єктів природних монополій в Україні // Вісник КНТЕУ. – 2007.  № 6. – С. 37-45.

11. Косік А. Ф., Гронтковська Г. Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літературної, 2004. – 416 с.

12. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій – ефективне регулювання // Економіка України. – 2006.  № 6. – С. 12-19

13. Кужель М. Монополізм: сутність та роль в економіці України // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004.  № 10. – С. 34-37

14. Лагутін В. Д. Природні монополії і суміжні ринки в Україні: особливості функціонування та ймовірні сценарії реформування // Актуальні проблеми економіки. – 2007.  № 9. – С. 45-56

15. Осецький В. Сучасні підходи в практиці захисту конкуренції на прикладі досвіду антимонопольного регулювання ринково розвинених країн. // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – 2006.  № 86-87. – С. 4-7

16. Супрун В. Деякі проблеми антимонопольно-конкурентної політики в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2005.  № 7. – С. 14-21

17. Точилін В. Напрями удосконалення державного регулювання цін (тарифів) на продукцію суб’єктів природних монополій // Економіст. –2006.  № 9. – С. 33-35

18. Філюк Г. Генезис дослідження конкуренції і монополії в економічній теорії // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – 2007.  № 93. – С. 55-58

19. Філюк Г. Соціально-економічні наслідки монополії, теоретичний і практичний аспекти // Економіка України. – 2008.  № 1. – С. 30-41

20.   Філюк Г. Теорія і практика цінового регулювання діяльності суб’єктів природних монополій // Економіка України. – 2005.  № 12. С. 25-34

21. Деревянкин Т., Костюшко О. Конкуренция и монополия как категория рынка в отечественной экономической литературе конца XIX начала ХХ вв. // Актуальні проблеми економіки. – 2006.  № 7. – С. 15-26