Монопольний ринок та особливості його функціонування

Природна монополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі поляга­ють особливості технології виробництва та обслуговування спожи­вачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична ком­панія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т. ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава (хоча в такій країні, як США, які мо­жуть бути взяті за приклад як провідна держава світу, телефонний зв’язок, приміром, концентрується переважно у руках приватних фірм, таких як АТ&T, яка взагалі є фірмою, що має найбільшу кількість акціонерів в Сполучених Штатах). Заборона таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних ор­ганів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключ­ного права на виконання певного роду діяльності. Так, англійській Ост-Індській та голландській Вест-Індській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією.

З іншого боку, це організаційні структури для державних підпри­ємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний гос­подарський суб’єкт і між ними немає конкуренції. Так, економіка ко­лишнього СРСР була однією з найбільш монополізованих у світі. Провідну роль відігравала саме адміністративна монополія, де ос­новна влада знаходилася у руках всесильних міністерств і відомств. У СРСР взагалі існувала абсолютна монополія держави на ор­ганізацію та управління економікою, що базувалася на державній власності на засоби виробництва. Істотною ознакою цієї системи є прямий розподіл всіх основних ресурсів, що також є потужним помічником адміністративній монополії. Кінцевим її результатом стає гігантоманія, прагнення перетворити галузь в один величезний завод. Спираючись на галузеві міністерства, підприємства-гіганти через га­лузеві НДІ контролюють і об’єктивно гальмують науково-технічний прогрес в своїй країні. Їм не загрожує конкуренція товарів-субститутів, оскільки виробництво більшості з них прямо чи опосередковано регу­люється даним міністерством. “Залізна завіса” надійно захищає їх і від іноземних конкурентів.

Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринко­вому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж еко­номічна, про яку буде вестися далі.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літерату­рі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі зако­но­мір­ностей господарського розвитку. Ці причини пов’язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII  початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині ХІХ ст. зріс у чотири рази.

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації ви­робництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концен­трації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробниц­тва. При цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими з них нарешті по­стала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далеко­глядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які  й зараз є однією з найха­рактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити, ви­никнення підприємств-монополістів  закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі цен­тралізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Цен­тралізація  капіталу  це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим при­кладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнах виникли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників [21, 25].

1.3. Рівновага в короткостроковому та довгостроковому періоді

Існування на ринку монополії різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ціни. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціни на ринку. Однак це не означає, що монополіст може назначити будь-яку високу ціну, якщо його метою є максимізація прибутку.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи такі відомості, монополіст повинен визначитися щодо обсягів виробництва і продажу. Ціна за одиницю продукції, що отримується монополістом, встановлюється в залежності від кривої ринкового попиту — це означає, що монополіст може встановити ціну і визначити обсяг виробництва у відповідності з характером ринкового попиту [15, 4].

Правило граничного випуску MR = МС, яке було визначено для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою для всіх типів ринкових структур.

Розбіжність виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = Р, для монополіста MR < P.

Графічний розв'язок задачі ілюструє Рис. 1.1.

Рис. 1.1. Максимізація економічного прибутку монополістом (Р>АТС)

Оскільки у фірми-монополіста крива граничної виручки лежить завжди нижче кривої попиту, то на відміну від досконалої конкуренції, при монополії універсальне правило 2 (MR = МС) виконується, коли граничні витрати менші за ціну товару МС < Р, і точка перетину кривих МС і MR (точка А) знаходить ся нижче кривої попиту. Ціна при цьому визначається відповідною точкою на кривій попиту (точка Е). Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АТСВ> РЕ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (Рис. 1.2).

Рис. 1.2. Мінімізація економічних збитків монополіста (AVC<P<ATC)

Точка Е на рисунку 1.2 визначає стан короткострокової рівно ваги монополіста, тому що при досягненні ціни РЕ та обсягу QE н;і монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов. Слід виділити наступну обставину: за будь якого обсягу виробництва граничні витрати вище нуля.

Максимізуючи свій прибуток фірма-монополіст буде прагнути випускати таку кількість товару, за якої MR = МС. Але в такому випадку і гранична виручка також повинна бути завжди вище нуля. Якщо MR > 0, то сумарна виручка буде зростати зі збільшенням обсягу випуску, отже, попит на даний товар при таких обсягах є еластичним. На основі цього можна зробити важливий висновок: фірма-монополіст виробляє таку кількість товару, щоб попит на нього був еластичним. При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриття фірми в короткостроковому періоді виглядають інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Для конкурентної фірми умова беззбитковості — РЕ = ACmin, умова закриття — РЕ < AVCmin. У випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою, ніж АСmin, оскільки крива попиту має спадаючий вигляд (Рис. 1.3).

Рис. 1.3. Умова беззбитковості фірми-монополіста

Фірма-монополіст приймає рішення про закриття, якщо за умови оптимального обсягу виробництва Р < AVC (Рис. 1.4).

Рис. 1.4. Умова закриття фірми-монополіста

Оскільки фірма є монополістом, то вона представляє собою галузь, тому умови максимізації прибутку для окремої фірми застосовні і для всієї галузі. Безперечно, прибуток, одержуваний фірмою-монополістом, буде приваблювати в галузь інші фірми. Тому монополіст забезпечить рівновагу в довгостроковому періоді тільки в тому випадку, якщо він зможе утримати контрольовану ним галузь від проникнення в неї інших фірм.

Довгострокова рівновага монополіста — це самий найкращий з короткострокових станів рівноваги.             

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ МОНОПОЛЬНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

2.1. Особливості функціонування природних монополій в Україні

Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. № 1682-ІІІ визначає природну монополію як стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обся­гів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послуга­ми), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від змі­ни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) [2]. У даному визначенні чітко простежуються традиційний неокласичний підхід до розу­міння сутності природного монополізму з його двома характерними ознака­ми: по-перше, відсутністю конкуренції внаслідок дії ефекту масштабу (econo­my of scale), по-друге, відсутністю товарів-замінників на продукцію природ­них монополій.

Наголос на неокласичній традиції в даному випадку не є єдино можливим. Наприклад, виникає необхідність розмежування монопродуктових і багатопродуктових природних монополій. Для багатопродуктових монополій (наприклад, залізничного транспорту) головним чинником «природності» є не стільки зростаюча віддача від масштабу, скільки економія від різноманіт­ності (economy of scope) [6, 5]. Ефект різноманітності означає, що виробництво комплексу різних продуктів і послуг на одному підприємстві є більш дешевим, ніж виробництво кожного з них на спеціалізованому підприємстві. Цей важ­ливий аспект сучасного природного монополізму не знайшов достатнього ві­дображення в українському законодавстві. В сучасній економіці сфера діяль­ності багатопродуктових природних монополій ширша, ніж монопродуктових.

Дослідження особливостей функціонування природних монополій буде неповним і обмеженим без аналізу суміжних із ними ринків. Суміжний  ринок  це товарний ринок, що безпосередньо не перебуває у стані природної моно­полії, але реалізація вироблених товарів на ньому є неможливою без викорис­тання товарів, які виробляються (реалізуються) суб'єктами природних моно­полій. Для електроенергетики суміжними ринками є виробництво електрич­ної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення відповідної підприємницької діяльності (ліцензій­ними умовами). Для теплових оптових генеруючих компаній важливим є ри­нок газу; йдеться про належні ціни на поставку газу. У цьому плані постійно дискутується питання про формування великих газоенергетичних компаній. Згадаємо, що у кінці 2002 р. Антимонопольний комітет України (АМКУ) забо­ронив Київській міській державній адміністрації, АЕК «Київенерго» та ДКП «Київгаз» злиття цих компаній (справа № 28-25.6/115-01) [23]. АМКУ вважав, що здійснення подібного злиття матиме негативні наслідки для розвитку конку­ренції на ринку теплової енергії і призведе до підтримання та посилення мо­нопольного становища її учасників. Однак, таке злиття все ж відбулося  було створено ЗАТ «Київенергохолдинг».

Визначення переліку конкретних підприємств  суб'єктів природних монополій  здійснюється на основі Положення «Про складання та ведення переліку суб'єктів природних монополій». Відповідно до ст. 5 Закону України «Про природні монополії» контролює цей перелік Антимонопольний комітет України. Перелік стосується тих підприємств, які працюють на природно мо­нопольних ринках, і ця діяльність для них є основною. Однак, його не можна вважати вичерпним, оскільки не враховано ті суб'єкти господарювання, для яких ця діяльність не є основною. Так, зокрема, опалення адміністративних і житлових будівель, послуги користування під'їзними залізничними коліями, передача електричної енергії місцевими мережами, місцевий телефонний зв'язок знаходяться у власності і експлуатуються суб'єктами господарювання, у яких ці послуги не співпадають з основним видом діяльності.

Залежно від територіальних (географічних) меж ринків, перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться на загальнодержавних, міжре­гіональних і регіональних ринках. На перших двох ринках цю діяльність здійс­нює Антимонопольний комітет із залученням територіальних відділень, на ре­гіональному  територіальні відділення АМКУ. Суб'єктами природних моно­полій на загальнодержавному ринку України є ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго», Державна адміністрація залізничного транспорту Ук­раїни (Укрзалізниця), НАК «Нафтогаз України», ДП обслуговування повітря­ного руху України (Украерорух), ВАТ «Одеський припортовий завод», Україн­ське ДП поштового зв'язку «Укрпошта», Концерн «РРТ» (Міністерство транс­порту та зв'язку України), ВАТ «Укртелеком» [13, 36].