Аналіз функціонування ВЕЗ в Украіні

ВСТУП

Вільні економічні зони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову  господарську практику та діють у  різних державах. Зараз у світі, по різним даним від 400 до 2000 ВЕЗ, але до них не можна віднести ні одну українську, оскільки ті утворення, які в Україні називаються "вільними економічними зонами", не задовольняють міжнародні вимоги, які виставляються до такого роду зонам.

Крім того, не звертаючи уваги  на неодноразові спроби створення реально  функціонуючих ВЕЗ в Україні, вони залишаються у вітчизняній економіці явищем скоріш екзотичним, навколо якого протягом вже 10-ти років йдуть гострі, але далеко не завжди з реальними плодами дискусії. Судячи по гостроті цих дискусій, а також по відсутності значимих практичних результатів діяльності українських ВЕЗ, до сих пір не можна вважати достатньо ясним: доцільне і спроможне взагалі їх широке створення в наших перехідних умовах? В якій мірі ці зони можуть отримати розвиток в Україні, як саме повинна при цьому сказатися її специфіка? Чи являються зони вільного підприємництва своєрідною "природною монополією" лише окремих прикордонних районів України? Наскільки широкими можуть бути їх кордони? На якому рівні повинні прийматися рішення про створення таких зон, які процедури при цьому доцільно приміняти? Для відповіді на подібного роду питання потрібно ознайомитися із існуючою світовою та вітчизняною практикою, спробувати проаналізувати накопичений (в тому числі - і негативний) досвід. Це дозволить об`єктивно оцінити можливості та перспективи створення і розвитку вільних економічних зон в українській економіці.

       Актуальність  теми.  Тема є актуальною, адже при створенні ВЕЗ відбувається наступне:

• структурні перевтілення в економіці шляхом притягнення іноземних інвестицій;
• збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і послуг;
• активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;
•   переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методів господарювання;
•   створення сучасної ринкової інфраструктури; 
• поліпшення використання природних і трудових ресурсів; 
• прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому, збільшення життєвого рівня населення.

       Мета дипломної роботи є вивчення світового досвіду формування ВЕЗ,  характеристика діяльності ВЕЗ в Україні і, на основі цього, аналіз необхідності існування  ВЕЗ в Україні.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

-  дослідити світовий досвід функціонування різноманітних видів ВЕЗ і теоретико-методологічні підходи до їх створення;

-   проаналізувати практику формування та розвитку ВЕЗ в Україні;

- оцінити переваги та недоліки традиційних підходів до створення і управління ВЕЗ з  урахуванням специфіки країн з перехідною економікою;

- виявити ключові організаційно-економічні проблеми, які виникли у процесі створення та функціонування ВЕЗ в Україні і оптимізувати можливі напрями їх розв'язання;

- визначити перспективи розвитку ВЕЗ в Україні та доцільність їх заснування.

Об’єкт дослідження - вільні економічні зони як специфічні територіально-господарські комплекси та ті особливі форми виробничо-інвестиційної діяльності, що виникають при їх функціонуванні в умовах перехідної економіки.

Предметом дослідження  є основні домінанти формування і функціонування вільних економічних зон в українській економіці.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої у дипломній роботі  мети використовувались загальнонаукові та спеціальні методи наукового дослідження, а саме: метод логічно-теоретичного аналізу; методи кількісного та якісного порівняння ; методи аналізу та синтезу, історичних аналогій ; методи економічної теорії ; методи кількісного аналізу і методи прогнозування .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ  ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

 

1. Сутність , мета та основні принципи створення ВЕЗ

       Непропорційність розвитку регіонів, їх особливе геополітичне і кліматичне розташування та інші економічні і соціальні фактори іноді потребують особливого механізму регулювання інвестування і підприємництва. Це проявляється в особливості правового положення суб`єктів підприємницької і іншої діяльності, наявності податкових пільг, особливого митного режиму та ін. В зв`язку з цим створюються спеціальні економічні зони : вільні, торгові, офшорні, митні і ін.

Сьогодні найбільше  розповсюдження за кордоном має трактування  ВЕЗ як територій, на яких, завдяки  введенню безмитного режиму, а також  за допомогою інших економічних  та організаційних регуляторів стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій. Офіційно визнаною є дефініція вільної зони (або зони “порто-франко”), котру дано у VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятої у 1973 році. У ній під зоною “порто-франко” визначалась частина території, на котрій товари розглядались як об’єкти, які знаходяться поза межами національної митної системи і тому не підлягають обов’язковому митному контролю та оподаткуванню.

В сучасних теоретичних  роботах, присвячених проблемам  вільних зон, їх сутність трактується  більш широко: вони визначаються як інструмент вибіркового скорочення масштабів державного втручання в економічні процеси. Це формулювання поняття “вільна зона” охоплює весь спектр явищ, пов’язаних з дією преференціального режиму господарювання. Як в іноземній, так і у вітчизняній науковій літературі розповсюджено визначення ВЕЗ, як частини національної території, економічний потенціал якої зорієнтовано на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач). Це виділяє частину території країни, що розглядається, із загального ряду. В той же час підприємницька діяльність на території ВЕЗ повинна бути спрямована на вирішення проблем оптимального розміщення продуктивних сил у цілому по країні, а також її інтеграції у світове господарство. В прийнятому 13 жовтня 1992 р. Закону України “Про загальні положення створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” було використано термін “спеціальні зони”, котрі мають досить широкий діапазон спеціалізації: “Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб”.

 

2. Класифікація вільних економічних зон

У статті 3 Закону України  “Про загальні положення створення  та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”   дана класифікація вільних економічних зон, котрі включають спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Необхідно підкреслити  дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини у сфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що пов’язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери, галузі та території. Відмічу наступні характерні риси ВЕЗ:

1. Застосування різних видів пільг та стимулів, в тому числі:

• Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);
• Фіскальних, пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;
• Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді – за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано – у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;
• Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.

В результаті застосування пільг норма прибутку в ВЕЗ  складає 30-50%, а іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в  середньому 40% прибутку в рік. Суттєво  скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).

2. Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.
3. Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.

Створення ВЕЗ – діюче  направлення розвитку економіки  окремих територій і регіонів, зорієнтоване, як правило, на рішення  конкретних приоритетних економічних  задач, реалізацію стратегічних програм і проектів. При цьому, як показує практика, система пільг, встановлених в ВЕЗ, у достатній мірі індивідуальна і тісно пов’язана з програмами, що реалізуються на її території. (Втім, як відмічено в [1], згідно світовому господарському досвіду, початкові цілі та задачі, що декларуються при створенні ВЕЗ, частіше не співпадають з тим що діється в результаті фактичного розвитку).

В світовій практиці існує  багато різновидностей ВЕЗ. Разом з  тим, загальноприйнятої типології  вільних економічних зон сьогодні не існує. Їх можлива класифікація приведена у Додатку № 2.

За станом на початок 1999 року світовий економічний простір  нараховував більше тисячі вільних  економічних зон. В них виготовлюється, а також з них вивозиться продукція, вартість якої складає біля 15% світового торгового обороту. ВЕЗ діють за “шлюзовим” принципом, завдяки котрому національні товари та послуги поступають на світовий ринок, а іноземні ресурси вливаються у національні економіки, граючи важливу роль як у розвитку господарства країни – реципієнту, так й світової економіки в цілому.

Особливо привабливим  є створення вільних економічних  зон в прикордонних регіонах, так  як у цьому випадку у межах  зони можна також успішно вирішити практично усі специфічні проблеми транскордонних територій. У цьому значенні показовим приклад Росії, де з кількох десятків створених ВЕЗ реально працюють тільки дві – Калінінградська та “Нахідка”, що функціонують в прикордонних регіонах на двох протилежних, західному та східному кордонах величезної країни. У той же час центральна влада РФ поки не виступала з пропозиціями створення ВЕЗ, у тому рахунку міжнародних, на транскордонних з Україною територіях, оскільки не поспішала й з делімітацією спільного з нею кордону, довжина якого досягає 2250 км.

В умовах спаду виробництва, розриву традиційних господарських зв`язків, різкого скорочення обсягів капітальних вкладень при катастрофічному рівні фізичного та морального зносу основних фондів, недопустимого падіння життєвого рівня населення, створення вільних економічних зон багатьма розглядається чи не як єдиний шлях швидкого вирішення усіх проблем, особливо привабливий з огляду на посилення тенденцій регіоналізму та розширення самоврядування. За свідченням фахівців, до Кабінету Міністрів України з регіонів надійшло близько 100 пропозицій про заснування вільних економічних зон. Та чи дійсно ВЕЗ можуть вирішити проблему відродження економіки України?

Очевидно, що в процесі  реформування економічної системи  України та побудови відкритого суспільства  з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найкоротші строки знайти рішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в подальшому, стимулювати всебічний розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного стану. Перехід до ринкової економіки передбачає підвищення ступеню інтегрованості країни у світовий господарський комплекс. А це, зокрема, потребує масштабної технологічної та структурної перебудови, що у свою чергу потребує притоку іноземних інвестицій. Саме тому один з перспективних та ефективних шляхів досягнення цього пов’язаний з використанням можливостей вільних економічних зон (ВЕЗ), що визначаються як частина національної території, економічний потенціал якої орієнтований на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач), яка вирізняє цю частину території країни із загального ряду, і спрямована на вирішення проблеми оптимального розміщення продуктивних сил в країні в цілому та інтеграції її у світове господарство.

Створення вільних економічних  зон є також одним із елементів перенесення ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень і являє собою одну із форм забезпечення ефективності територіально-господарської організації економіки, що цілком співпадає з загально державним підходом щодо перебудови економіки України та розширення самостійності регіонів.